Вступ Норвегії до Європейського Союзу — Вікіпедія

Норвезька заявка на вступ до ЄС
Статус
Колишня кандидатка на членство
Заявку подано 30 квітня 1962
21 липня 1967
25 листопада 1992
Відкликання заявки 14 січня 1963
25 вересня 1972
28 листопада 1994
Прогрес
Процес призупинено
Хід скринінгу
0% виконано
Закриті розділи
Не виконано
Хід ратифікації
Не виконано
Статистичне порівняння
Європейський Союз Європейський СоюзНорвегія Норвегія
Населення▼ 447,007,596[1]5,425,270
Площа4,233,262 км2
1,634,472 sq mi		385,207 км²
ВВП (ПКС)▲ $21,5 трлн.[2]
Повний
▲ $48,304[2]
На душу населення		▲ $350 млрд
▲ $64,856
ВВП (номінал) на душу населення $17,0 трлн.[2]
Повний
$40,995[2]
На душу населення 		▲ $366 млрд
▲ $67,987
ІЛР▲ 0,911▲ 0.957
Джині30.225.4
Відмінності після вступу до ЄС
Увесь ЄС
Населення ЄС452,432,866
Площа ЄС4,618,469 км2
1,783,201 mi2
Нова офіційна мованорвезька
ІЛР
Джині
Середній член ЄС
Сер. населення членів
Сер. площа членів
ВВП
ВВП на душу населення
Вебсайт
Запит «Вступ Норвегії до Європейських Співтовариств» перенаправляє сюди; див. також Норвегія та Європейський Союз.

Вступ Норвегії до Європейського Союзу є однією з трьох процедур (разом з процедурами Швейцарії та Ісландії), які провалилися. Двічі, у 1972 та 1994 роках на референдумі норвезький народ відмовлявся від вступу країни до Європейського Союзу. Перший раз вона могла приєднатися до Європейського економічного співтовариства разом з Данією, Ірландією та Сполученим Королівством, вдруге до Європейського Союзу разом з Австрією, Фінляндією та Швецією. Норвегія разом з Ісландією є єдиними з скандинавських країн, які не є частиною Європейського Союзу.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Розширення Європейських Співтовариств (1973) та Розширення Європейського Союзу (1995)

Заява Норвегії про членство в ЄС була заморожена, але не відкликана. Його можна було відновити в будь-який час після оновлення внутрішньої політичної волі, як це сталося у випадку з Мальтою.

Основним питанням для Норвегії є її риболовецькі ресурси, які складають значну частину національної економіки і які підпадали б під Спільну рибну політику, якщо Норвегія мала приєднатися до ЄС. Норвегія має високий ВНП на душу населення, і їй доведеться платити високий членський внесок. Країна має обмежений обсяг сільського господарства та малорозвинені райони, а це означає, що Норвегія отримала б невелику економічну підтримку від ЄС. Однак Станом на 2009, Норвегія вирішила взяти участь у багатьох проектах ЄС, і оскільки її загальний фінансовий внесок, пов’язаний з Угодою про ЄЕЗ, складається із внесків, пов’язаних з участю у цих проектах, та частини, що надається проектам розвитку для зменшення соціальних та економічних диспропорцій в ЄС (Гранти ЄЕЗ та Норвегії), [3] [4] його участь нарівні з участю держав-членів ЄС. Загальний обсяг зобов'язань ЄАВТ, що входять до складу ЄЕЗ, становить 2,4% від загального бюджету програм ЄС.

Оскільки ці позиції значною мірою перетинають ідеологічні межі, різні політичні партії вирішували цю проблему по-різному. Партія Центру дотримується найбільш принципової позиції проти членства, і хоча такі партії, як Норвезька консервативна партія та Норвезька лейбористська партія підтримують членство в своїй платформі, вони дозволяють меншості протистояти їй. Найбільш кардинально, що Норвезька ліберальна партія розділилася з цього приводу в 1972 році на знаменитій партійній конференції в Роросі і об'єдналася лише в 1989 році.

Питання про членство в ЄУ перетинає традиційну ліво-праву вісь у норвезькій політиці. Оскільки лейбористська партія втратила своє панування в норвезькій політиці, усі уряди є коаліцією кількох політичних партій. Оскільки це питання майже напевно розірве будь-яку можливу урядову коаліцію (за винятком, можливо, великої коаліції лейбористів та консерваторів), жоден уряд не піднімав цю тему, і жодна опозиційна партія також не заявляла про своє бажання.

Відомо, що розбіжності в цьому питанні створюють розбіжності в сім'ях та місцевих громадах. Хоча існує загальна закономірність, що міські громади віддають перевагу членству, а сільські - ні, проте в усіх районах Норвегії були голосові меншини.

Справу ускладнювало те, що в дебатах було порушено велику різноманітність політичних та емоційних факторів. Радикальні соціалісти виступають проти членства через протидію консервативним економічним і політичним силам, які турбують їх у Європі; опоненти справа стурбовані порушенням норвезької культури; а інші в принципі виступають проти компрометації норвезького суверенітету. 9 квітня 2022 року керуючий мер Осло Раймонд Йогансен висловив надію, що настав час для дебатів про членство в ЄС, заявивши: «ЄС не лише наш найкращий гарант миру та демократії. Це також найкраща відповідь, яку ми маємо багато проблем, які стоять перед норвезьким суспільством».[5]

Референдуми[ред. | ред. код]

Докладніше: Референдум щодо членства Норвегії в Європейських Співтовариствах 1972 року та Референдум щодо членства Норвегії в Європейському Союзі 1994 року

Членство в країні вже кілька разів обговорювалося, і було організовано два референдуми 26 вересня 1972 р. та 28 листопада 1994 р. Обидва завершилися перемогою «ні», зокрема через побоювання щодо квот на вилов риби, встановлених Брюсселем. Під час першого референдуму 971 687 «так» (46,5%) проти 1 118 281 (53,5%) «ні». У другому голосуванні «за» отримує 1 389 997 голосів (47,8%) проти 1 516 803 «проти» (52,2%). Існує регіональна опозиція, тому Осло дало лише третину негативних голосів, а деякі регіони на півночі країни демонструють більше 70% ні. Участь була дуже високою: 79,2% у 1972 році та 89% у 1994 році.

Митна та економічна інтеграція[ред. | ред. код]

Норвегія, тим не менш, підписала торговельну та митну угоду з Європейським Союзом. Більше того, враховуючи, що всі сусіди країни та найважливіші економічні партнери є частиною ЄС, деякі аналітики визнають можливість майбутнього членства, якщо буде знайдено компроміс щодо квот на вилов. Німеччина з розумінням ставиться до позиції Норвегії, що, однак, викликає застереження Португалії, Іспанії та Франції.

Норвегія є частиною Європейської економічної зони, яка об’єднує 27 країн ЄС та 3 країни ЄАВТ (Ліхтенштейн, Ісландія, Норвегія).

Думки[ред. | ред. код]

Політичні партії[ред. | ред. код]

У 2005 році норвезький уряд вважав за краще ухилитися від питання майбутнього членства. Лідер коаліції, яка була при владі до 2005 року, християнський демократ Х'єль Магне Бунневік, навіть зобов'язався піти у відставку, якщо питання про вступ до Європейського Союзу стане серйозною можливістю. Колишній лейбористський прем’єр-міністр Єнс Столтенберґ, який сам виступав за ЄС, зіткнувся з тією ж дилемою з євроскептичними партнерами (лівими соціалістами та центристами).

У 2016 році, незважаючи на заклик Сполученого Королівства залишитися в Європейському Союзі[6], прем'єр-міністр Норвегії Ерна Сольберґ відкинула будь-яку ідею нових народних консультацій щодо вступу її країни до ЄС, адже він не є для неї «дуже привабливим» через багато поточних проблем.[7]

Громадська думка[ред. | ред. код]

У середньому норвезькі виборці категорично виступають проти членства Норвегії в Європейському Союзі. Середнє опитування за 10 років показує, що близько 70% виборців Норвегії виступають проти членства в ЄС. Згідно з останніми даними опитування, половина норвезьких виборців залишаються проти членства в ЄС.

Дата Організація Так Ні
2003-09[8] Sentio 37% 38%
2005–06[9] Sentio 36% 51%
2006-05[10] Response 45% 55%
2006–09[10] Response 45% 55%
2006–11[10] Response 41% 59%
2007-04[10] Response 45% 55%
2007–11[10] Response 42% 58%
2008-05[10] Response 40% 60%
2008–12[11] Sentio 37.5% 50.7%
2009-01[11] Sentio 32.5% 52.8%
2009-02[12] Sentio 35.1% 54.7%
2009-03[13] Sentio 33% 54.9%
2009-04[14] Sentio 34.9% 53.3%
2009-05[15] Response 42% 58%
2009-05[16] Norstat 38.6% 49%
2009-06[16] Norstat 40.6% 50.3%
2009-09[17] Sentio 35% 52.2%
2009–10[18] Sentio 41.4% 45.6%
2009–11[19] Sentio 42% 58%
2010-02[20] Sentio 33% 53.4%
2010-04[21] Sentio 36.3% 50.1%
2010-05[22] Norstat 32.3% 55%
2010-05[23] Sentio 30.3% 56.9%
2010-05[24] Response 26% 62%
2010-07[25] Sentio 25.3% 66.1%
2010-07[26] Norstat 25% 66%
2010-08[27] Sentio 26% 62%
2010-09[28] Sentio 24.9% 64.9%
2011-01[29] Sentio 22.5% 65.9%
2011-05[30] Response 29% 71%
2011-07[31] Sentio 17.1% 73.4%
2011-07[31] Sentio 20.1% 68.8%
2011-10[32] Sentio 18.6% 70.8%
2011-10[33] Synovate 12% 72%
2012-07[34] Sentio 17.2% 74.8%
2013-01[35] Sentio 18.7% 70.8%
2014-08[36] Sentio 17.8% 70.5%
2015-12[37] Sentio 18.1% 72.0%
2016-06[38] Sentio 19.6% 70.9%
2016-08[39] Ipsos MMI 16% 66%
2018-06[40] Sentio 22% 67%
2019-11[41] Sentio 28% 60%
2022-03[42] Nyheter 26% 53%

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Population on 1 January. ec.europa.eu. Eurostat. Процитовано 29 січня 2022.
  2. ↑ а б в г IMF World Economic Outlook Database, October 2017. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 24 January 2018. Процитовано 22 грудня 2016.
  3. ↑ Vårt skjulte EU-medlemskap (норв.). Moss-avis. Архів оригіналу за 12 січня 2013. Процитовано 19 листопада 2007.
  4. ↑ 10 Basic facts about the European Economic Area. The Norwegian Mission to the EU. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 27 жовтня 2009.
  5. ↑ Williamson, Jonathan (9 квітня 2022). Is Norway set for a new debate on EU membership?. Norway Today (амер.). Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 15 квітня 2022.
  6. ↑ Norway has a message for Britain about life outside the EU. The Independent (en-GB) . 16 червня 2016. Архів оригіналу за 16 червня 2016. Процитовано 16 червня 2016.
  7. ↑ Norway to Britain: Don’t leave, you’ll hate it. POLITICO (амер.). 15 червня 2016. Архів оригіналу за 4 червня 2022. Процитовано 16 червня 2016.
  8. ↑ Flere mot enn for EU ifølge meningsmåling – Norge og EU – VG Nett Debatt. Vgd.no. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  9. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 7 березня 2009. Процитовано 13 лютого 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ а б в г д е Nei-siden øker – Aftenposten. Aftenposten.no. Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  11. ↑ а б Norsk nej-flertal vokser · Folkebevægelsen mod EU. Folkebevaegelsen.dk. Архів оригіналу за 25 лютого 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  12. ↑ EU-motstanden står fortsatt sterkt / Innenriks / Siste nytt – Riks24.no – nyheter i tre kanaler. 24 липня 2011. Архів оригіналу за 24 липня 2011.
  13. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 13 лютого 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Nordmenn fortsatt negative til EU-medlemskap – nyheter. Dagbladet.no. 20 квітня 2009. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  15. ↑ Flere sier ja til EU – Makro og politikk – E24. E24.no. 19 травня 2009. Архів оригіналу за 4 січня 2010. Процитовано 9 березня 2013.
  16. ↑ а б Tekstarkiv. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  17. ↑ Nei, nei, nei til EU – Makro og politikk – E24. E24.no. 24 вересня 2007. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 9 березня 2013.
  18. ↑ Nesten jevnt løp mellom ja og nei til EU – nyheter. Dagbladet.no. 19 жовтня 2009. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  19. ↑ Fortsatt klart nei-flertall – nyheter. Dagbladet.no. 15 листопада 2009. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  20. ↑ Anders Schiøtz (22 лютого 2010). Full kollaps for ja-sida. Nationen.no. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  21. ↑ Framgang for EU-tilhengerne – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 19 травня 2014.
  22. ↑ Flere nordmenn sier nei til EU – EU – VG. Vg.no. 11 травня 2010. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  23. ↑ Historisk EU-motstand (nb) . ta.no. 15 травня 2010. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 9 березня 2013.
  24. ↑ EU-motstanden øker og øker. DN.no. 18 травня 2010. Архів оригіналу за 23 березня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  25. ↑ Overveldende EU-nei. DN.no. 19 липня 2010. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  26. ↑ Nå er også Høyre-velgerne mot EU. DN.no. 26 липня 2010. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  27. ↑ Filip Roshauwredaks (15 серпня 2010). Mer enn 60 prosent sier nei for tredje måned på rad. Nationen.no. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  28. ↑ 65 prosent vil ikke ha Norge inn i EU. Nettavisen.no. 13 вересня 2010. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  29. ↑ Ny bunnmåling for EU-tilhengerne – Aftenposten. Aftenposten.no. 12 жовтня 2011. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 19 травня 2014.
  30. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 19 травня 2011. Процитовано 18 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  31. ↑ а б Nationen – Sju av ti er mot EU. Nationen.no. Архів оригіналу за 17 березня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  32. ↑ Sjokkmåling for eu-tilhengerne. DN.no. 24 жовтня 2011. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  33. ↑ Dette er en monstermåling. DN.no. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  34. ↑ Høyrevelgerne deler ikke partiets syn på EU – Aftenposten. Aftenposten.no. 21 липня 2012. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 19 травня 2014.
  35. ↑ Sju av ti er imot norsk EU-medlemskap – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 19 травня 2014.
  36. ↑ Massiv norsk EU-motstand – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 31 серпня 2014.
  37. ↑ Massiv norsk EU-motstand – nyheter. Dagbladet.no. Процитовано 26 травня 2016.
  38. ↑ Frida Holsten Gullestad. Norges nei står sterkt. klassekampen.no. Архів оригіналу за 20 червня 2016. Процитовано 20 червня 2016.
  39. ↑ Tore Bergsaker. Brexit rokker ikke norsk EU-motstand. Dagbladet. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 27 серпня 2016.
  40. ↑ Astrid Dypvik. Sju av ti mot norsk EU-medlemskap. Nationen. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
  41. ↑ Michael Brøndbo. Nordmenn mer positive til EU og EØS. Nationen. Архів оригіналу за 14 грудня 2020. Процитовано 29 листопада 2020.
  42. ↑ NTB (4 квітня 2022). Måling: En av fem er usikker på norsk EU-medlemskap. Romerikes Blad (норв.). Процитовано 19 квітня 2022.
Історія
Створення (1958)
1-е розширення (1973)
2-е розширення (1981)
3-є розширення (1986)
Возз'єднання Німеччини (1990)
4-е розширення (1995)
5-е розширення (2004)
6-е розширення (2007)
7-е розширення (2013)
Кандидатки
Ведуть переговори
Заморожені переговори
Заявниці
Партнерські відносини
Східне партнерство
Північний вимір
Середземноморський союз
Митний союз
Угоди про вільну торгівлю
Інші географічно
країни Європи
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вступ_Норвегії_до_Європейського_Союзу&oldid=37716887