Acquis communautaire — Вікіпедія

Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій Європейського Союзу

Урсула фон дер Ляєн
  • Віцепрезиденти
  • Комісари
  • Генеральний секретар
  • 1979, 1984, 1989
    1994, 1999, 2004
    2009
Результати виборів 1979
Результати виборів 1979
ЄНП
СіД
ЄКР
АЛДЄ
ЄВА
ЄКР
ЛЗП
Зелені — ЄВА
ЄОЛ/ЛЗП
ЄСПД
Незалежні
  • Виборчі округи
Парламентські виборчі округи
Парламентські виборчі округи

Acquis communautaire (acquis) (МФА[aˌki kɔmynoˈtɛːʁ], укр. акі комунітер[1]), що означає «надбання спільноти»(фр.) — правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Така система створювалась та розвивалась протягом майже 50 років та містить понад 14 тисяч різних видів правових актів і майже 9 тисяч рішень Суду ЄС.

Це сукупність спільних прав і зобов'язань, обов'язкових до виконання в усіх країнах — членах ЄС. Доробок постійно змінюється і узагальнюється. Він охоплює:

Отже, доробок Спільноти розуміє не лише закони Спільноти у вузькому розумінні, але й усі акти, прийняті в рамках другого і третього «стовпів» Європейського Союзу, і визначені в договорах спільні цілі.

Перш ніж вступити до Європейського Союзу, країни-заявники повинні прийняти доробок Спільноти. Винятки можливі лише за особливих обставин, і їхня сфера обмежена. Союз сповнений рішучості зберігати доробок Спільноти у його цілісності та розвивати його далі.

Право ЄС звернене передусім до держав — членів ЄС. Вони повинні неухильно дотримуватися правових настанов директив, регламентів, рішень та інших актів ЄС, оскільки в момент вступу до цього об'єднання добровільно віддали йому частину свого суверенітету.

Одночасно чимало держав Європи, які на сьогодні не є членами ЄС, висловили своє бажання в майбутньому вступити до цього Союзу. А однією з основних умов прийняття до ЄС нових членів є адаптація їх внутрішнього законодавства до права ЄС. При цьому під адаптацією розуміють систему односторонніх заходів, що вживаються державами, які мають намір вступити до ЄС, з метою приведення своїх законодавчих систем у відповідність з обов'язковим мінімумом законодавства ЄС. Такий обов'язковий мінімум отримав назву acquis communautaire, що у перекладі з французької означає доробок (надбання) співдружності. Його було відпрацьовано в середині 90-х років для 10 держав Центральної та Східної Європи, а також Кіпру, з якими ЄС на той час встановив відносини асоційованого членства.

З країнами, які мають Європейські Угоди, відбувається так звана процедура скринінгу законодавства, коли весь обсяг законодавства країн-кандидатів, який належить до компетенції ЄС, послідовно перевіряється на відповідність законодавству ЄС, на що виділяється відповідна експертна та фінансова підтримка. Таким чином за п'ять — сім років законодавство країни-кандидата повністю приводиться у відповідність до законодавства ЄС, що зробило можливим їх інтеграцію у внутрішній ринок, та насамкінець вступ до ЄС.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. первинне законодавство:
  2. вторинне законодавство:
    • директива;
    • регламент;
    • рішення;
    • рекомендація або висновок;
    • джерело права у формі міжнародної угоди;
    • загальний принцип права Європейського співтовариства;
    • рішення Європейського суду;
    • спільна стратегія у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, як це визначено статтею 13 Договору про Європейський Союз;
    • спільні дії в рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки;
    • спільна позиція у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки;
    • рамкове рішення щодо гармонізації законодавства в контексті положень Договору про Європейський Союз про співробітництво правоохоронних та судових органів у кримінальних справах (стаття 34 Договору про Європейський Союз);
    • спільна позиція в контексті положень Договору про Європейський Союз про співробітництво правоохоронних та судових органів у кримінальних справах (стаття 34 Договору про Європейський Союз);
    • рішення в контексті положень Договору про Європейський Союз про співробітництво правоохоронних та судових органів у кримінальних справах (стаття 34 Договору про Європейський Союз);
    • загальне положення або принцип у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки.
  3. Офіційні видання Європейського Союзу:

Структура[ред. | ред. код]

Acquis communautaire складається з 6 кластерів та 35 розділів:

  • Кластер 1: Засадничі розділи розширення
    • Розділ 23: Судочинство та основні права
    • Розділ 24: Юстиція, свобода та безпека
    • Розділ 5: Публічні закупівлі
    • Розділ 18: Статистика
    • Розділ 32: Фінансовий контроль
  • Кластер 2: Внутрішній ринок
    • Розділ 1: Вільна торгівля товарами
    • Розділ 2: Вільний рух робочої сили
    • Розділ 3: Надання послуг та відкриття бізнесу
    • Розділ 4: Вільний рух капіталу
    • Розділ 6: Корпоративне право
    • Розділ 7: Інтелектуальна власність
    • Розділ 8: Політика щодо конкуренції
    • Розділ 9: Фінансові послуги
    • Розділ 28: Захист споживачів та здоров'я
  • Кластер 3: Конкуренція та інтенсивне зростання
    • Розділ 10: Цифрова трансформація та медіа
    • Розділ 16: Оподаткування
    • Розділ 17: Економічна та монетарна політика
    • Розділ 19: Соціальна політика та зайнятість
    • Розділ 20: Підприємництво та виробництво
    • Розділ 25: Наука та дослідження
    • Розділ 26: Освіта та культура
    • Розділ 29: Митний союз
  • Кластер 4: Зелений порядок денний і стале сполучення
  • Кластер 5: Ресурси, сільське господарство та згуртованість
    • Розділ 11: Аграрна галузь і сільський розвиток
    • Розділ 12: Харчова безпека, ветеринарія, фітосанітарія
    • Розділ 13: Рибальство
    • Розділ 22: Регіональна політика, структурні інструменти
    • Розділ 33: Фінансові та бюджетні положення
  • Кластер 6: Міжнародні відносини
    • Розділ 30: Зовнішні відносини
    • Розділ 31: Міжнародна та безпекова політика
  • Інші розділи
    • Розділ 34: Інституції
    • Розділ 35: Інші питання

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори) (укр). Львів: «Новий Світ – 2000». 2015. с. 12. с. 492.  {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка); Явне використання «та ін.» у: |first= (довідка)
  2. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] від 18.03.2004 р. № 1629-IV.

Ресурси Інтернет[ред. | ред. код]

Посилання на сайт Європейської Комісії[ред. | ред. код]