Вступ Марокко до Європейського економічного співтовариства — Вікіпедія

Марокканська заявка на вступ до ЄС
Статус
Колишня кандидатка на членство
Заявку подано 25-26 червня 1984
Відхилення заявки 1 жовтня 1987
Початок перемовин 16 грудня 1985
Замороження перемовин 1 жовтня 1987
Прогрес
Процес відхилено
Статистичне порівняння
Європейський Союз Європейський СоюзМарокко Марокко
Населення 447,007,596[1]37,112,080
Площа4,233,262 км2
1,634,472 sq mi
446,300 км²
ВВП (ПКС) $21,5 трлн.[2]
Повний
$48,304[2]
На душу населення
$332,358 млрд
$9,339
ВВП (номінал) на душу населення $17,0 трлн.[2]
Повний
$40,995[2]
На душу населення
$122, 458 млрд
$3,441
ІЛР 0,911 0.686
Джині30.240.3
Відмінності після вступу до ЄС
Увесь ЄС
Населення ЄС484,119,676
Площа ЄС4,679,562 км2
1,908,932 mi2
Нова офіційна моваарабська
берберська
ІЛР
Джині
Середній член ЄС
Сер. населення членів
Сер. площа членів
ВВП
ВВП на душу населення
Вебсайт

Заявка Марокко на членство в Європейських Співтовариствах відноситься до заявки на членство в Європейських Співтовариствах, поданої королем Марокко Хасаном II під час Європейської Ради 25 і 26 червня 1984 року у Фонтенбло і оприлюдненої пресою. Вона була відхилена в жовтні 1987 року.

Минулі стосунки[ред. | ред. код]

Перше партнерство між Марокко та тим, що стане Європейським Союзом, було започатковано в 1969 році з підписанням торговельної угоди. Тоді в 1976 році була підписана нова комерційна угода.[3]

Процедура[ред. | ред. код]

Подання заявки[ред. | ред. код]

Прохання було зроблено у Фонтенбло під час європейського саміту 25 і 26 червня 1984 року. Вона була оприлюднена 10 листопада 1984 року під час інтерв'ю з королем Хасаном II, опублікованому в газеті Le Monde.

Реакція європейських інституцій[ред. | ред. код]

Запит парламенту до Європейської комісії[ред. | ред. код]

Після подання заявки на членство депутат Європарламенту Карел ван Міерт поставив наступне питання до Комісії Європейських Співтовариств 10 грудня 1984 року:[4]

У прес-релізах повідомляється, що Марокко офіційно подала заявку на членство в Європейському співтоваристві і що глави держав і урядів розглянули цю заяву під час Європейської ради у Фонтенбло. Відповідно до положень статті 237 Договору про ЄЕС «будь-яка європейська держава може подати заявку на вступ до Співтовариства…». Чи вважає Комісія, що приєднання Марокко до Співтовариства можливе згідно з чинними договорами про створення Європейських Співтовариств?

19 лютого 1985 року Жак Делор, тодішній президент Європейської комісії, відповів негативно.[5]

Запит парламенту до Ради Європейських Співтовариств[ред. | ред. код]

13 лютого 1985 року депутат Європарламенту Хорст Зефельд у свою чергу ставить запитання Раді:

Les informations parues dans la presse selon lesquelles le Maroc aurait demandé à la Communauté sont-elles exactes et, dans l'affirmative, cette demande a-t-elle été présentée par la voie officielle et quelle a été la réaction du Conseil ?

Рада відповідає на це запитання, що Марокко не подавало жодної заявки на членство в Співтоваристві.[6]

Така відповідь Ради пояснюється тим, що запит, сформульований королем Марокко, не був переданий до Ради, згідно з умовами статті 237, але Європейській раді, яка тоді була лише фактичною інституцією, не передбаченою текстом договорів.[5]

Позиція Марокко[ред. | ред. код]

Думка короля Хасана II[ред. | ред. код]

Король Хасан II мотивує це прохання кількома причинами:

  • Географічну: тоді існував проєкт мосту, що з'єднує Марокко з Європою через Гібралтарську протоку. Крім того, король підкреслює близькість Марокко до європейського континенту.[5]
  • Геополітична: король підкреслював геополітичне значення, яке становитиме приєднання Марокко, надаючи йому стратегічний відступ.[7] Він описує Марокко як сільську місцевість Європи.[5]
  • Економічна: Марокко буде транзитним пунктом для видобутку корисних копалин і нафтових багатств з Африки до Європи.[8]
  • Демократична: король підкреслює наявність у Марокко демократичних політичних інститутів.[8]

Ці аргументи лежать в основі політичної вимоги, сформульованої на Європейській Раді, а не в Раді Європейських Співтовариств.[8]

Думка Азеддін Гессуса[ред. | ред. код]

Азеддін Ґессус, тодішній міністр торгівлі, промисловості та туризму Марокко, вважає, що поданий запит є частиною довгострокового проєкту (згадуючи про тривалість переговорів, які дозволили приєднатися певним державам).[9]

Більше того, він наголошує, що Марокко не буде заперечувати свій африканський характер і членство в Лізі арабських держав. Однак слід зазначити, що цей запит на членство стався після виходу Марокко з Організації африканської єдності (яка з тих пір стала Африканським Союзом) після приєднання держави, не визнаної на міжнародному рівні і на яку претендує Західна Сахара Марокко.[9]

Серед причин, які виправдовують заявку на членство, Міністр нагадує, що громади становлять ринок із 360 мільйонами жителів з високою купівельною спроможністю.[9]

Переговори[ред. | ред. код]

Переговори почалися 16 грудня 1985 року.[9] 1 жовтня 1987 року Європейська Рада відхилила кандидатуру Марокко на членство в Європейському Союзі на підставі статті 49 Договору про Європейський Союз[10], яка передбачає, що держава-кандидат має бути географічно «європейською».[3]

Наслідки[ред. | ред. код]

Після відмови Європейської Ради торговельну угоду 1976 року було переукладено, а економічні, соціальні та фінансові положення були додані в 1988 році.[3] У 1996 році була підписана угода про асоціацію, прийнята в рамках партнерства Євросред, заснованого в Барселоні в 1995 році, яка набула чинності в 2000 році.[3] Нарешті, 13 жовтня 2008 року Марокко отримало розширений статус, зміцнивши вже існуюче партнерство.[3]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Population on 1 January. ec.europa.eu. Eurostat. Процитовано 29 січня 2022.
  2. а б в г IMF World Economic Outlook Database, October 2017. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 24 January 2018. Процитовано 22 грудня 2016.
  3. а б в г д (Sutour та ін., 2013, с. 21).
  4. (Flory, 1984, с. 1).
  5. а б в г (Flory, 1984, с. 2).
  6. Journal officiel des Communautés européennes, C135/36, 3 juin 1985.
  7. (Matin du Sahara - 10 mars 1985).
  8. а б в (Flory, 1984, с. 3).
  9. а б в г (Flory, 1984, с. 4).
  10. Les questions juridiques de l'élargissement. le site du Parlement européen. Процитовано 9 janvier 2017..

Бібліографія[ред. | ред. код]