Соціальна політика Європейського Союзу — Вікіпедія

Соціальна політика Європейського союзу пройшла кілька етапів розвитку. З розширенням сфери її дій виникла необхідність удосконалити механізм функціонування ринку праці та стратегію зайнятості, розширити компетенції наднаціональних органів, створити нові структури, які б були здатними конструктивно відповісти на виклики будь-якого часу. Незважаючи на те, що вже на початку ХХІ століття політика ЄС у соціальній сфері в цілому сформувалася, проте й нині спостерігається ряд невирішених проблем^[1].

1-й етап (50-70-ті роки)[ред. | ред. код]

На початковому етапові політика соціальної сфери зводилася суто до механізму формування загального ринку праці, вільного переміщення робочої сили, а також соціального захисту мігрантів, який формувався в рамках Європейської Спільності, починаючи ще з Паризької угоди 1951 року, коли було засновано Європейське об'єднання вугілля і сталі, у якому були зафіксовані соціальні права робітників, а саме:

• часткове фінансування виплат при звільненні;
• фінансування при професійній перепідготовці, працевлаштуванні, та створенні альтернативних робочих місць при закритті сталеливарних заводів або скороченні вугледобування;
• права профспілок;
• гарантії проти необґрунтованого зниження зарплати і соціальних виплат;
• права трудящих-мігрантів.

2-й етап (80-90-і)[ред. | ред. код]

У 80-ті роки в ЄС посилилася дискусія про політику в галузі зайнятості. У прийнятій у 1989 році Соціальної хартії зафіксований політичний консенсус з приводу того, що в рамках внутрішнього ринку ЄС основні соціальні права працівників не будуть порушуватися^[2]. Амстердамський договір визначив стратегію зайнятості в ЄС як сприяння появі кваліфікованої, освіченої, здатної пристосуватися до нових умов робочої сили та ринків праці, чутливих до економічних змін.

Європейська стратегія зайнятості (ЄСЗ) була кодифікована Амстердамським договором і запущена в 1997 році Люксембурзькою сесією. В люксембурзькій стратегії виділені чотири теми:

• entrepreneurship^[3] (підприємницькі якості) — готовність до створення нових робочих місць за рахунок скорочення трудових затрат, які не мають відношення до зарплати та інших форм податкового навантаження зайнятості;
• employability^[3] (відповідність вимогам найму) — сприяння громадянам в отриманні ними додаткових якостей, умінь, які сприятимуть отриманню роботи;
• adaptability^[3] (адаптивність) — вплив на підприємства та індивідів засобами податкового стимулювання;
• equal opportunities^[3] (рівність можливостей) — сприяння участі жінок у ринку праці, інтеграція інвалідів до трудового життя.

В 1999 році Європейська Рада в Кельні ухвалила Європейський пакт зайнятості, що був спрямований на припинення скорочення кількості робочих місць і визначив підхід до об'єднання всіх заходів ЄС щодо політики зайнятості:

• вичерпна структурна реформа та модернізація, метою якої стало посилення інноваційної спроможності і ефективності ринку праці та ринків товарів, послуг і капіталів (Кардифський процес)^[4];
• координування економічної політики та поліпшення ефективності взаємодії між зростанням заробітної плати та валютною, бюджетною та фінансовою політикою шляхом макроекономічного діалогу, спрямованого на збереження динаміки без зростання інфляції (Кельнський процес)^[5];
• подальший розвиток і запровадження скоординованої стратегії зайнятості для поліпшення ефективності ринків праці шляхом підвищення рівня зайнятості, розвитку підприємництва, пристосування бізнесу та найманих працівників до нових умов, а також рівних можливостей для чоловіків і жінок у працевлаштуванні (Люксембурзький процес)^[6].

Керуючись цими пунктами, країни ЄС щорічно узгоджують основні елементи економічних політик, стратегії зайнятості, макроекономічний діалог проводиться в рамках Економіко-фінансового комітету через співпрацю з Радою з трудових і соціальних питань та за участі представників Європейської Ради, Комісії, Європейського центрального банку та соціальних партнерів. У макроекономічному діалозі іде обмін інформацією та думками підзвітних Спільноті установ і його соціальних партнерів щодо питання зіставлення плану макроекономічної політики для збільшення і повного використання потенціалу зростання зайнятості^[7].

2000-ні роки[ред. | ред. код]

Лісабонська стратегія визначила мету соціальної сфери аж до 2010 року, а конкретніше — перетворити ЄС у найбільш інноваційну, конкурентоздатну і динамічну економіку у світі. Зокрема, досягти 70 % зайнятості, в тому числі при 60 % зайнятості жінок. У Лісабонському процесі також робиться спроба ще більше пов'язати політику в галузі зайнятості з іншими областями економічної політики^[8], однак загальний фон при цьому сильно змінився. Якщо в Кельні на першому плані ще знаходилися міркування орієнтації на попит, то в Лісабоні утвердилася парадигма конкурентоспроможності з першочерговою метою перетворення Європи до 2010 року в найбільш динамічний в світі, заснований на знаннях, економічний простір.

Європейська стратегія в галузі зайнятості важлива як «методична лабораторія» ЄС, тому що тут вперше було застосовано «метод відкритої координації» (МВК). Суть його полягає в тому, що на підставі спільних європейських уявлень про цілі (у даному випадку — орієнтирів в сфері політики зайнятості) розробляються національні плани дій, які Комісія та Рада коментують в щорічному Спільному звіті. При цьому Комісією розробляються специфічні для відповідних країн рекомендації, однак механізмів введення санкцій немає^[9].

На Лісабонському саміті виділено п'ять головних орієнтирів:

• подовження трудового життя, введення безперервного навчання відповідно до завдань економічної реструктуризації;
• реформування системи соціального захисту;
• заохочення соціальної інтеграції;
• надання батькам свободи у визначенні кількості дітей у сім'ї;
• розвиток імміграційної політики.

Сучасний етап[ред. | ред. код]

На сьогодні сфера соціальної політика зводиться передусім до основних «соціальних вимірів» спільного європейського ринку праці, а саме:

• зняття обмеження на доступ до кваліфікованої роботи за національним громадянством;
• визнання права всіх робітників-мігрантів на рівну оплату за рівний труд чоловіків і жінок, прагнення гармонізувати національні системи страхування, розвиток діалогу між трудом і капіталом;
• введення наднаціонального режиму, який уточнював, за яких умов соціальні виплати, отримані в рамках однієї національної системи можуть бути конвертованими та експортованими в рамках ЄС, правил гармонізації стандартів у сфері захисту здоров'я і безпеки на робочому місці^[10].

У свою чергу спільний ринок праці Євросоюзу передбачає:

• ліквідацію будь-якої дискримінації працівника на ґрунті громадянства в питаннях працевлаштування, зарплати та інших умов роботи та найму;
• право проживати у країні, де оселився громадянин після звільнення разом з родиною, яка не втрачає це право і після смерті особи;
• боротьбу з дискримінацією через релігійні та інші переконання, інвалідність, вік чи сексуальну орієнтацію.

У рамках ЄС робітники та члени їхніх сімей, що виїжджають на роботу до інших європейських країн, мають право на:

• об'єднання періодів для нарахування та отримання виплат, пенсій, соціального захисту для себе та своїх дітей;
• подібне за типом пенсійне право, на яке було зароблено в різних державах-членах Спільноти, можна об'єднати в одну пенсію, але не більше розміру найвищої пенсії, яку отримала б дана особа, якби постійно проживала в одній країні;
• державні службовці та особи, яких до них прирівнюють, отримують загальне пенсійне забезпечення;
• додаткові пенсійні права осіб, що працюють або мають власний бізнес, однаково гарантовані на території всіх країн Спільноти;
• єдине законодавство для студентів.

Див. також[ред. | ред. код]

• Економіка Європейського Союзу
• Торговельна політика ЄС
• Спільна сільськогосподарська політика Європейського Союзу
• Політика Європейського Союзу у галузі підприємництва
• Спільна рибна політика Європейського Союзу

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Западноевропейские модели социально-экономического развития. — М.: ИМЭМО, 2000 — 215 с.
• Приоритеты и ценности социально-экономической политики стран Еросоюза: Под общ. ред. Н.Шмелева и В.Перской. — М.: Изд-во РАГС, 2008. — С.31–50.
• Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию: пер. с англ. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ЗАО НПП «Ермак», 2004. — 730 с.

Інтернет-джерела[ред. | ред. код]

• Особливості європейської соціальної політики
• Охорона праці — частина соціальної політики ЄС
• Соціальна політика Європейського Союзу
• Ринок праці та стратегія зайнятості в ЄС
• Соціальний діалог з позиції країн ЄС

п о р Європейський Союз у темах Історія Хронологія До 1945 • 1945–1957 • 1958–1972 • 1973–1993 • 1993–2004 • з 2004 Попередники Європейська спільнота з вугілля та сталі (1951–2002) • Європейська економічна спільнота (1958–1993/2009) • Євратом (з 1958) • Європейські спільноти (1967–1993/2009) • Правосуддя та внутрішні справи (1993–2009) • Хронологія ЄС Управління Інституції Парламент • Рада • Рада Союзу • Комісія • Суд • Центральний банк • Рахункова палата Агенції Євроюст • Європол • Frontex • Довкілля • Реконструкція • Профілактика та контроль захворюваності • Лікарські засоби • Євростат • Європейський поліційний коледж Посади Голова ради • Голова парламенту • Голова комісії • Верховний представник • Омбудсмен • Європейський комісар з цифрової економіки та суспільства Політика Співпраця • Політичні системи в ЄС • Вибори • Округи Європейського парламенту • Фракції Європейського парламенту • Політичні партії • Розширення (1995 • 2004 • 2007 • 2013 • подальше) • Інтеграція • Пан'європеїзм • Євроскептицизм • Зовнішня політика • Євроміф • Спільна торговельна політика • Спільна транспортна політика • Вихід із Європейського Союзу Право Доробок спільноти • Закон про конкуренцію • Закон про авторське право • Директива • Вісник • Чотири свободи (Переміщення робочої сили) • Законодавча процедура • Постанова • Шенгенська угода • Хартія з прав людини • Договори (Право на неучасть) • Європейська громадянська ініціатива • Тісніша співпраця Географія Кордони • Крайні точки • Найбільші міста • Найбільші агломерації • Найбільші метрополійні території • Країни-члени • Спеціальні території • Регіони Економіка Валюти • Спільна сільськогосподарська політика • Спільна рибна політика • Соціальна політика Європейського Союзу • Бюджет • Євро • Центральний банк • Інвестиційний банк • Інвестиційний фонд • Фонд фінансової стабільності • Єврозона • Енергетична політика • Регіональна політика • Внутрішній ринок • Солідарний фонд • Транспорт (Навігаційна система Галілео) • Транс'європейські мережі • Цифровий порядок денний для Європи Культура Гасло • Громадянство (Паспорт) • Демографія • Водійське посвідчення • Освіта • Інститут інновацій та технології • Мови • Релігія • Спорт • Свята • Телефонні коди • Символи • Статистика • Douzelage • Інтернет Списки Агенції • Скликання Європейської Ради • Директиви • Політичні партії • Головування • Найвищі хмарочоси • Автомобільні знаки • Абревіатури та жаргон Теорія Наддержавність • Міждержавність • Європа різних швидкостей • Євросфера