French
DeutschКіпр у Європейському Союзі — Вікіпедія
| Кіпр у Європейському Союзі | |
|---|---|
 | |
 Європейський Союз |  Кіпр |
Відносини між Кіпром та Європейським Союзом — вертикальні відносини за участю наднаціональної організації та однієї з її держав-членів.
Кіпр є однією з останніх інтегрованих держав в Європейський Союз, і це, незважаючи на його повне географічне положення в Західній Азії, також є єдиною країною в цьому випадку. Острів Кіпр з грецькою (античності та середньовіччя) та турецькою (османська епоха) традиціями де-юре повністю інтегрований до ЄС через свою особливу ситуацію, договір про приєднання, який він ратифікував, містить особливий протокол, що передбачає призупинення acquis communautaire у північній частині острова.[1]
Історія[ред. | ред. код]
Відносини до вступу[ред. | ред. код]
Острів Кіпр став незалежним від Сполученого Королівства в 1960 році, але дві основні громади на острові (греки і турки-кіпріоти) протистояли одна одній, поки не зіткнулися силою. Після втручання грецької та турецької армій у 1974 році острів був розділений на дві держави (Республіку Кіпр з більшістю греків-кіпріотів на півдні та Турецьку Республіку Північного Кіпру з більшістю турків-кіпріотів на півночі). ООН встановлює фізичну лінію розмежування між двома сторонами.
Уряд двох общин підписав 19 грудня 1972 року угоду про асоціацію з Європейським економічним співтовариством, яка набула чинності наступного року і від якої мали виграти обидві частини острова; однак після поділу лише південна частина визнається міжнародною спільнотою та європейською владою, що обмежує сферу застосування лише цією. Митний союз завершився в 2002 році, поглибивши інтеграцію Республіки Кіпр до Європейського Союзу, її членство було підтверджено того ж року.
Вступ до Європейського Союзу[ред. | ред. код]
Перед тим як вони почалися, Глафкос Клірідіс, президент кіпріотів-греків, запропонував туркам-кіпріотам взяти участь у переговорах. Йому було відмовлено, переговори офіційно почалися 30 березня 1998 року. Під час Гельсінського саміту 10 і 11 грудня 1999 р. вирішення проблеми возз'єднання Кіпру більше не вважається передумовою членства Кіпру, водночас Туреччині надався статус кандидата.
16 квітня 2003 року Кіпр підписує договір про приєднання, а також спеціальний протокол щодо Північного Кіпру; острів нарешті вступав до Європейського Союзу 1 травня 2004 року.[2]
Фінансова криза[ред. | ред. код]
У новітній історії Кіпрська Греція має тісні політико-економічні відносини, засновані на їх спільному еллінському походження ; ось чому, коли криза державного боргу Греції загострилася, Кіпру довелося звернутися за фінансовою допомогою з єврозони, щоб стримати ризики, які тяжіли на його економіку, і зокрема на фінансовий сектор, два основні банки зазнали значних оцінених збитків через допомога Греції. З представниками Європейського Союзу, Європейського центрального банку та МВФ досягнуто домовленості щодо плану порятунку в обмін на винятковий податок на кіпрські банківські депозити, а також збільшення податку на компанії.[3]
Позиціонування щодо Європейського Союзу[ред. | ред. код]
Громадська думка[ред. | ред. код]
30 березня 2000, видання Kıbrıs писало, що згідно з опитуванням, пріоритетними цілями турків-кіпріотів є вирішення конфлікту з Республікою Кіпр і членство в Європейського Союзі.[4] З боку кіпріотів-греків у 2002 році громадська думка була переважно проєвропейською.[5]
Політичні партії[ред. | ред. код]
Перед вступом виник дуже широкий консенсус політичного класу кіпріотів-греків і громадянського суспільства, які бачили в цій історичній події можливість возз'єднання двох громад. У звіті Сенату Франції зазначено, що «незважаючи на те, що економічне становище острова не обов'язково виграє від приєднання через нові обмеження, які накладе на нього законодавство Співтовариства, греки-кіпріоти одностайно вважають Європейський Союз своїм майбутнім». Ситуація в північній частині є більш нюансованою з реакцією з боку більшості досить песимістичних лідерів кіпріотів-турків, які бачать у приєднанні можливість для кіпріотів-греків віддалити їх від можливості мати незалежну і суверенну державу. Для Рауфа Денкташа, історичного лідера ТРСК, «Європейський Союз є зброєю в руках греків для знищення турків». Для інших лідерів кіпрських турків дискурс є більш тонким з бажанням стати частиною Європейського Союзу.[6]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Acte relatif aux conditions d'adhésion à l'Union européenne de la République tchèque, de la République d'Estonie, de la République de Chypre, de la République de Lettonie, de la République de Lituanie, de la République de Hongrie, de la République de Malte, de la République de Pologne, de la République de Slovénie et de la République slovaque, et aux adaptations des traités sur lesquels est fondée l'Union européenne - Protocole no 10 sur Chypre - 12003T/PRO/10. EUR-Lex. Процитовано 20 février 2017..
- ↑ Suvarierol, Semin (2001). La question de l'adhésion de Chypre à l'Union européenne et le problème de la République turque de Chypre du Nord (PDF). un article du Centre d'études et de recherches internationales. Процитовано 20 février 2017..
- ↑ Chypre : comment on en est arrivé là. La Tribune. Процитовано 22 février 2017..
- ↑ (Suvarierol, 2001)
- ↑ (Haenel et al., 2002)
- ↑ La candidature de Chypre à l'Union européenne. le site du Sénat français. Процитовано 22 février 2017..
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Joël Rideau, « Chypre », dans Droit institutionnel de l'Union européenne, LGDJ, 2010 (ISBN 978-2-275-03381-5, ISSN 0990-3909), p. 1181-1191
- Suvarierol, Semin (2001). La question de l'adhésion de Chypre à l'Union européenne et le problème de la République turque de Chypre du Nord (PDF). un article du Centre d'études et de recherches internationales..
- Drevet, Jean-François (2013/12/03). Chypre et l’Union européenne (UE). EchoGéo. Pôle de recherche pour l'organisation et la diffusion de l'information géographique (CNRS UMR 8586). ISSN 1963-1197..
- Vaner, Semih (1996). Chypre et l'Union européenne. Politique étrangère. 61 (3): 651-664. doi:10.3406. ISSN 1958-8992.
{{cite journal}}: Перевірте значення|doi=(довідка). - Pierre Rognon (2005). Chypre et Malte : deux États insulaires dans l'Union européenne. Annales de géographie. Armand Colin. n° 644 (4): 383-398. ISSN 0003-4010. Процитовано 1 avril 2017..
- Haenel, Hubert; Badré, Denis; Deneux, Marcel; Lagauche, Serge (2002). L'élargissement de l'Union européenne : état des lieux (PDF). un Rapport d'information fait au nom de la délégation pour l'Union européenne (295). Haenel.
| |||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
