Відносини Туреччина — Європейський Союз — Вікіпедія

Відносини Туреччина — Європейський Союз
Європейський Союз
ЄС 		Туреччина
Туреччина
Ця стаття про відносини між Європейським Союзом і Турецькою Республікою. Про процес переговорів про вступ див. Вступ Туреччини до Європейського Союзу.
Туреччина
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
Туреччини
Категорія Категорія • Інші країни • Портал:Туреччина

Відносини між Європейським Союзом (ЄС) і Туреччиною були встановлені в 1959 році, а інституційні рамки були оформлені Анкарською угодою 1963 року. Хоча Туреччина офіційно не є частиною Європейського Союзу, Туреччина є одним із головних партнерів ЄС, і обидва є членами Митного союзу Європейського Союзу та Туреччини. Туреччина межує з двома країнами-членами ЄС: Болгарією та Грецією.

Туреччина була претендентом на вступ до ЄС з 1987 року[1][2], але з 2016 року переговори про вступ зупинилися.[3] ЄС розкритикував Туреччину за порушення прав людини та відсутність верховенства права.[4][5] У 2017 році чиновники ЄС висловили думку, що запланована політика Туреччини порушує Копенгагенські критерії права на членство в ЄС.[6] 26 червня 2018 року Рада ЄС із загальних питань заявила, що «Рада зазначає, що Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу. Таким чином, переговори про вступ Туреччини фактично зайшли в глухий кут, і не можна розглядати подальші глави для відкриття чи закриття, а також не передбачається подальшої роботи щодо модернізації Митного союзу ЄС-Туреччина».[7][8]

Передумови[ред. | ред. код]

Докладніше: Зовнішня політика Європейського Союзу та Зовнішня політика Туреччини

Після розпаду Османської імперії після Першої світової війни турецькі революціонери на чолі з Мустафою Кемалем Ататюрком вийшли переможцями у війні за незалежність Туреччини, створивши сучасну Турецьку Республіку, якою вона існує сьогодні. Ататюрк, президент Туреччини, здійснив ряд реформ, включаючи секуляризацію та індустріалізацію, спрямованих на «європеїзацію» або вестернізацію країни.[9] Під час Другої світової війни Туреччина зберігала нейтралітет до лютого 1945 року, коли вона приєдналася до союзників. Країна брала участь у плані Маршалла 1947 року, стала членом Ради Європи в 1950 році[10] і членом НАТО в 1952 році.[11] Під час холодної війни Туреччина вступила в союз зі Сполученими Штатами та Західною Європою. Турецький експерт Мелтем Ахіска окреслює турецьку позицію щодо Європи, пояснюючи, що «Європа була об’єктом бажання, а також джерелом розчарування турецької національної ідентичности протягом довгої та напруженої історії».[12]

Зовнішня політика Турецької Республіки – заснована на натхненних Заходом реформах Мустафи Кемаля Ататюрка – робила значний акцент на відносинах Туреччини із західним світом, особливо стосовно Сполучених Штатів, Організації Північноатлантичного договору та Європейського Союзу. У період після холодної війни відбулася диверсифікація відносин, коли Туреччина прагнула посилити свою регіональну присутність на Балканах, Близькому Сході та Кавказі, а також свою історичну мету – членство в ЄС. Під час уряду ПСР вплив Туреччини на Близькому Сході зріс на основі доктрини стратегічної глибини, яку також називають неоосманізмом.[13][14] Дебати щодо Туреччини на Заході різко розділяються між тими, хто бачить, що Туреччина віддаляється від Заходу до більш близькосхідної та ісламської орієнтації, і тими, хто бачить покращення зв’язків Анкари з її ісламськими сусідами як природний прогрес до балансу та диверсифікації.[15]

Історія відносин[ред. | ред. код]

У 1959 році Туреччина була однією з перших країн, які прагнули до тісної співпраці з молодим Європейським економічним співтовариством (ЄЕС). Ця співпраця була реалізована в рамках угоди про асоціацію, відомої як Анкарська угода, яка була підписана 12 вересня 1963 року. Важливим елементом цього плану було створення митного союзу, щоб Туреччина могла торгувати товарами та сільськогосподарською продукцією з країнами ЄЕС без обмежень. Основною метою Анкарської угоди було досягнення «постійного покращення умов життя в Туреччині та в Європейському економічному співтоваристві шляхом прискореного економічного прогресу та гармонійного розширення торгівлі, а також зменшення диспропорції між турецькою економікою та ... Співтовариством».

Переговори про вступ[ред. | ред. код]

Докладніше: Вступ Туреччини до Європейського Союзу

Розширення є одним із найпотужніших політичних інструментів ЄС. Це ретельно керований процес, який сприяє трансформації залучених країн, поширюючи мир, стабільність, процвітання, демократію, права людини та верховенство права в Європі. Процес розширення Європейського Союзу зробив сміливий крок 3 жовтня 2005 року, коли почалися переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. Після років підготовки обидва кандидати офіційно відкрили наступний етап процесу вступу. Переговори стосуються прийняття та впровадження законів ЄС, відомого як acquis. Acquis communautaire становить приблизно 130 000 сторінок юридичних документів, згрупованих у 35 розділів, і формує правила, яких мають дотримуватися держави-члени ЄС. Як країна-кандидат, Туреччина повинна адаптувати значну частину свого національного законодавства відповідно до законодавства ЄС. Це означає фундаментальні зміни для суспільства, які торкнуться майже всіх секторів країни, від навколишнього середовища до судової системи, від транспорту до сільського господарства, а також усіх верств населення. Однак країна-кандидат не «веде переговори» щодо acquis communautaire сама, оскільки ці «правила» мають бути повністю прийняті країною-кандидатом. Аспект переговорів стосується умов гармонізації та імплементації acquis, тобто того, як і коли будуть застосовуватися правила. Саме з цієї причини переговори про вступ не вважаються переговорами в класичному розумінні. Для того, щоб стати державою-членом, країна-кандидат має привести свої інституції, потенціал управління та адміністративну та судову системи до стандартів ЄС, як на національному, так і на регіональному рівнях. Це дозволяє їм ефективно впроваджувати acquis після приєднання і, за необхідности, мати можливість ефективно впроваджувати його вчасно до вступу. Для цього потрібна добре функціонуюча та стабільна державна адміністрація, побудована на ефективній та неупередженій державній службі, а також незалежна та ефективна судова система.

24 листопада 2016 року Європейський парламент проголосував за призупинення переговорів про приєднання Туреччини через проблеми з правами людини та верховенством права;[16] однак це рішення не було обов'язковим.[17] 13 грудня Європейська Рада (до складу якої входять глави держав або урядів країн-членів) вирішила, що не відкриватиме нових сфер у переговорах про членство Туреччини в «переважних обставинах»,[18] оскільки шлях Туреччини до автократичного правління прогресує, говорити про вступ до ЄС неможливо.[19]

У 2017 році чиновники ЄС заявили, що запланована політика Туреччини порушує Копенгагенські критерії права на членство в ЄС.[20]

26 червня 2018 року Рада ЄС із загальних питань заявила, що «Рада зазначає, що Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу. Таким чином, переговори про вступ Туреччини фактично зайшли в глухий кут, і не можна розглядати подальші глави для відкриття чи закриття, а також не передбачається подальшої роботи щодо модернізації Митного союзу ЄС-Туреччина». Рада додала, що вона "особливо стурбована триваючим і глибоким занепокоєнням відступом від верховенства права та основних прав, включаючи свободу вираження поглядів".[21][22][23]

Ключові віхи:

  • 1963: Угода про асоціацію підписана між Туреччиною та ЄЕС.
  • 1987: Туреччина подає заявку на повне членство.
  • 1993: Початок переговорів про митний союз ЄС та Туреччини.
  • 1996: Митний союз між Туреччиною та ЄС набув чинности.
  • 1999: На саміті в Гельсінкі Європейська Рада надає Туреччині статус країни-кандидата на членство в ЄС відповідно до рекомендації Комісії у її другій Регулярній доповіді щодо Туреччини.
  • 2001: Європейська Рада ухвалює Партнерство щодо вступу ЄС-Туреччина, що забезпечує дорожню карту для процесу вступу Туреччини до ЄС. Уряд Туреччини приймає NPAA, Національну програму прийняття acquis, що відображає Партнерство з приєднання. На саміті в Копенгагені Європейська Рада ухвалює рішення значно збільшити фінансову підтримку ЄС через те, що зараз називається «інструментом передприєднання» (IPA).
  • 2004: Європейська Рада вирішує розпочати переговори про вступ з Туреччиною.
  • 2005: відкриті переговори про вступ.
  • 2016: Європейський парламент голосує за призупинення переговорів про приєднання Туреччини через проблеми з правами людини та верховенством права.
  • 2018: Рада ЄС із загальних питань заявляє, що «Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу. Таким чином, переговори про вступ Туреччини фактично зайшли в глухий кут, і не можна розглядати нові глави для відкриття чи закриття, а також не передбачається подальшої роботи щодо модернізації Митного союзу ЄС-Туреччина».[24]

Інституційне співробітництво[ред. | ред. код]

Угода про асоціацію Туреччини з ЄС є основою для реалізації процесу вступу. Для забезпечення політичного діалогу та співпраці протягом усього процесу підготовки до членства було створено декілька інституцій.

Рада асоціації

До складу Ради входять представники турецького уряду, Європейської ради та Європейської комісії. Це сприяє формуванню та орієнтації відносин Туреччини та ЄС. Його метою є імплементація угоди про асоціацію з політичних, економічних та комерційних питань. Рада асоціації збирається двічі на рік на рівні міністрів. Рада приймає рішення одноголосно. Туреччина та сторона ЄС мають по одному голосу.

Комітет асоціації

Комітет асоціації об’єднує експертів з ЄС та Туреччини для вивчення технічних питань, пов’язаних з асоціацією, та підготовки порядку денного Ради асоціації. Розділи переговорів обговорюються у восьми підкомісіях, організованих таким чином:

  1. Комітет сільського господарства та рибальства
  2. Комітет з внутрішнього ринку та конкуренції
  3. Комітет з торгівлі, промисловости та продуктів ЄСВС
  4. Комітет з економічних і монетарних питань
  5. Інноваційний комітет
  6. Комітет транспорту, навколишнього середовища та енергетики
  7. Комітет регіонального розвитку, зайнятости та соціальної політики
  8. Комітет з питань митної справи, оподаткування, торгівлі наркотиками та відмивання грошей

Спільна парламентська комісія

Спільна парламентська комісія є контролюючим органом асоціації Туреччина-ЄС. Його завдання – аналізувати щорічні звіти про діяльність, які надає Рада асоціації, та давати рекомендації з питань асоціації ЄС-Туреччина.

Вона складається з 18 членів, обраних з Великої національної асамблеї Туреччини та Європейського парламенту, які збираються двічі на рік.

Об'єднаний комітет Митного союзу

Основним завданням Об’єднаного комітету Митного союзу (CUJC) є встановлення консультативної процедури з метою забезпечення законодавчої гармонії, передбаченої у сферах, безпосередньо пов’язаних з функціонуванням митного союзу між Туреччиною та ЄС. CUJC дає рекомендації Раді асоціації. Планується проводити регулярні зустрічі раз на місяць.

Спільний консультативний комітет

Спільний консультативний комітет (СКК) був утворений 16 листопада 1995 року відповідно до статті 25 Анкарської угоди. Комітет має на меті сприяти діалогу та співпраці між групами економічних та соціальних інтересів у Європейському співтоваристві та Туреччині та сприяти інституціалізації партнерів цього діалогу в Туреччині. Об’єднаний консультативний комітет має змішану, кооперативну та двосторонню структуру з крилами ЄС та Туреччини. Загалом він налічує 36 членів, до складу яких входять 18 представників Туреччини та 18 представників ЄС, і має двох обраних співголов, один з турецької сторони, а інший – зі сторони ЄС.

Адміністративні органи, пов’язані з ЄС у турецькій адміністрації

Генеральний секретаріат у справах Європейського Союзу був створений у липні 2000 року для забезпечення внутрішньої координації та злагоди у підготовці Туреччини до членства в ЄС.

Підсекретаріат Виконавчої ради ЄС із зовнішньої торгівлі був створений для забезпечення керівництва, подальшого виконання та завершення роботи, що здійснюється в рамках Митного союзу та з метою інтеграції.

Хронологія помітних позицій і заяв[ред. | ред. код]

  • Туреччина У 1920-х роках Мустафа Кемаль Ататюрк, засновник Турецької Республіки, сказав, що «існують різні культури, але лише одна цивілізація», даючи зрозуміти, що він не має на увазі ісламську цивілізацію: «Ми, турки, завжди йшли зі сходу на захід».[25]
  • Туреччина У листопаді 2002 року ПСР на чолі з пізнішим прем’єр-міністром і президентом Реджепом Таїпом Ердоганом була вперше обрана до влади, яку вона перебуває відтоді. Ісламіст Ердоган відомий цитатою про те, що "демократія схожа на трамвай. Ми вийдемо, коли прийдемо на станцію, яку хочемо".[26][27]
  • Європейський Союз У липні 2007 року президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу заявив, що Туреччина не готова приєднатися до ЄС «завтра, ні післязавтра», але переговори про членство мають тривати. Він також закликав Францію та інші країни-члени поважати рішення продовжити переговори про вступ, назвавши це питанням довіри для Союзу.[28] 
  • Німеччина У вересні 2011 року канцлер Німеччини Ангела Меркель сказала з нагоди візиту президента Туреччини Абдулли Гюля: «Ми не хочемо повноправного членства Туреччини. Але ми не хочемо втрачати Туреччину як важливу країну», посилаючись на її ідею стратегічного партнерства.[29]
  • Туреччина У червні 2013 року заступник секретаря Міністерства у справах ЄС Халук Іліджак сказав: «Процес означає більше, ніж вступ. Коли буде досягнуто необхідних рівнів, Туреччина достатньо велика, щоб продовжувати свій розвиток без вступу. Наша мета — досягти гладкого процес приєднання».[30]
  • Європейський Союз Під час виборчої кампанії до Європейського парламенту 2014 року кандидати в президенти Жан-Клод Юнкер (EEP) і Мартін Шульц (S&D) пообіцяли, що Туреччина ніколи не приєднається до Європейського Союзу, поки будь-який з них буде президентом, аргументуючи це тим, що Туреччина повернулася спиною до європейської демократичної цінности.[31] Юнкер переміг на виборах і став новим президентом ЄС з 1 листопада 2014 року. Пізніше він підтвердив свою позицію:[32] «Що стосується Туреччини, країна явно далека від членства в ЄС. Уряд, який блокує Twitter, безумовно, не готовий до вступу».
  • Європейський Союз У 2016 році ЄС уклав угоду з Туреччиною і вирішив виділити Туреччині 6 мільярдів євро (7,3 мільярда доларів) на наступний період, щоб допомогти країні з біженцями та мігрантами, які живуть там (контракт закінчився в грудні 2020 року).[33]
  • Туреччина У березні 2016 року президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що демократія і свобода є «фразами», які «не мають абсолютно ніякої цінности» в Туреччині, після того, як закликав журналістів, адвокатів і політиків притягувати до відповідальности як терористів.[34]
  • Туреччина У березні 2017 року у промові перед прихильниками в західному турецькому місті Сакар’я президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган сказав: «мої дорогі брати, почалася битва між хрестом і півмісяцем», після того, як ображав політиків європейського уряду як «нацистів». "в попередні тижні.[35] Того ж місяця він пригрозив, що європейці «не зможуть безпечно ходити вулицями», якщо продовжать забороняти турецьким міністрам виступати на мітингах у Європі.[36] Європейські політики відкинули коментарі Ердогана.[37]
  • Німеччина У березні 2017 року Франк-Вальтер Штайнмаєр у своїй інавгураційній промові на посаді президента Німеччини сказав, що «те, як ми дивимося (на Туреччину), характеризується занепокоєнням, що все, що було створено роками і десятиліттями, руйнується».[36]
  • Європейський Союз «Всім зрозуміло, що, принаймні, зараз Туреччина відходить від європейської перспективи, — сказав єврокомісар Йоганнес Ган, який курує заявки на членство в ЄС, у травні 2017 року. — У центрі уваги наших відносин має бути щось інше. Ми повинні подивимося, що можна зробити в майбутньому, чи зможемо ми відновити якусь співпрацю».[38]
  • Німеччина Під час теледебатів у вересні 2017 року канцлер Німеччини Ангела Меркель і її суперник Мартін Шульц заявили, що будуть домагатися припинення переговорів про членство Туреччини з Європейським Союзом.[39]
  • Європейський Союз Довгострокова бюджетна пропозиція Європейської комісії на період 2021–2027 років, оприлюднена в травні 2018 року, передбачала фінансування перед вступом до Західнобалканської стратегії для подальшого розширення, але не враховувала Туреччину.[40]
  • Туреччина У грудні 2020 року президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що ЄС постійно застосовує санкції з 1963 року і що Туреччина не стурбована санкціями. Він додав, що ЄС нечесний з Туреччиною. Ці зауваження прозвучали після можливости введення санкцій ЄС через поведінку Туреччини щодо Греції та Кіпру, обох членів ЄС.[41]
  • Європейський Союз У грудні 2020 року ЄС продовжив підтримку Туреччини для біженців і мігрантів до 2022 року. Він надасть Туреччині додаткові 485 мільйонів євро.[42]
  • Європейський Союз У серпні 2021 року ЄС відправив пожежні літаки на допомогу Туреччині під час лісових пожеж у Туреччині 2021 року.[43][44]

Сучасні проблеми[ред. | ред. код]

Європейський комісар Йоганнес Хан з міністром ЄС Туреччини Омером Челіком, липень 2017 р.
Ангела Меркель, Еммануель Макрон, Реджеп Таїп Ердоган і Володимир Путін під час прес-конференції в рамках саміту щодо Сирії в Стамбулі, Туреччина.
Президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн з президентом Туреччини Реджеп Таїп Ердоганом у Вільнюсі 12 липня 2023 р.

Відносини з Туреччиною значно погіршилися після турецьких чисток 2016–2017 років, включаючи придушення свободи ЗМІ та арешти журналістів, а також поворот країни до авторитаризму під керівництвом ПСР та Ердогана.

Розвиток митного союзу[ред. | ред. код]

Докладніше: Митний союз між Європейським союзом і Туреччиною

Митний союз 1996 року між ЄС та Туреччиною, на думку обох сторін, потребує оновлення, щоб врахувати події, які відбувалися після його укладання; однак станом на 2017 рік технічні переговори щодо модернізації угоди про митний союз на користь обох сторін ускладнюються через триваючу напругу між Анкарою та Брюсселем.[45] 26 червня 2018 року, реагуючи на загальні вибори в Туреччині двома днями раніше, Рада ЄС із загальних питань заявила, що «Рада зазначає, що Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу» і, таким чином, «не буде працювати в напрямку модернізації ЄС». – Митний союз Туреччини передбачається».[46][47]

Підтримка Туреччини перед вступом до ЄС[ред. | ред. код]

Туреччина отримує платежі з бюджету ЄС як підтримку перед вступом,[48] наразі 4,5 мільярда виділених на період 2014–2020 років (близько 740 мільйонів євро на рік).[49] У резолюції Європейського парламенту в листопаді 2016 року про призупинення переговорів про приєднання з Туреччиною через проблеми з правами людини та верховенством права закликала Комісія «розглянути останні події в Туреччині» під час перегляду програми фінансування.[50][51][51] Фракція ALDE закликала заморозити фінансування перед вступом.[52] Доповідач Європарламенту щодо Туреччини Каті Пірі у квітні 2017 року запропонувала конвертувати та сконцентрувати кошти для підтримки тих, хто програв на конституційному референдумі «ні», хто поділяє європейські цінності і зараз перебуває під «грандіозним тиском».[53]

У червні 2017 року фінансовий контроль ЄС, Європейська Рахункова палата, оголосив, що буде досліджувати ефективність передвступних фондів, які Туреччина отримала з 2007 року для підтримки верховенства права, громадянського суспільства, фундаментальних прав, демократії та реформ управління.[54] Турецькі ЗМІ прокоментували, що «можливо, це може пояснити, чому ці гроші, мабуть, не вплинули на спроби запобігти погіршенню демократії в цій країні».[55]

Довгострокова бюджетна пропозиція Європейської комісії на період 2021–2027 років, оприлюднена в травні 2018 року, передбачала фінансування перед вступом до Західнобалканської стратегії для подальшого розширення, але не враховувала Туреччину.[56]

Переслідування політичних інакомислячих як "терористів"[ред. | ред. код]

Зустріч Мартіна Шульца з турецьким опозиційним політиком Селахаттіном Демірташем, якого пізніше заарештували

Зростаюче переслідування політичних інакодумців як імовірних «терористів» у Туреччині[57] створює політичну напругу між ЄС та Туреччиною в обох напрямках: у той час як ЄС критикує зловживання «антитерористичною» риторикою та законодавством для обмеження свободи слова, Реджеп Тайіп Ердоган часто звинувачує країни-члени ЄС, а також ЄС загалом у «укритті терористів» за те, що вони надають притулок турецьким громадянам, які переслідуються через свої політичні погляди.

У квітні 2017 року Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) проголосувала за відновлення процедури моніторингу щодо Туреччини. Вважається, що це голосування завдає серйозного удару по меті Туреччини щодо можливого членства в ЄС, оскільки вихід з цього процесу був передумовою переговорів про вступ до ЄС ще у 2004 році.[58]

Угода ЄС та Туреччини щодо мігрантської кризи[ред. | ред. код]

Сирійські та іракські біженці прибувають з Туреччини на остров Лесбос, Греція

Криза біженців 2015 року дуже вплинула на відносини. Вони стали функціональними на основі взаємозалежности, а також відносного відходу ЄС від політичних умов членства. У березні 2016 року ЄС-Туреччина «угода щодо біженців» передбачала поглиблену функціональну співпрацю з матеріальними та нормативними поступками, зробленими ЄС.[59]

20 березня 2016 року офіційно набула чинности угода між ЄС та Туреччиною щодо подолання мігрантської кризи. Угода мала на меті обмежити приплив нелегальних мігрантів, які в'їжджають до ЄС через Туреччину. Центральним аспектом угоди є повернення до турецької столиці Анкари будь-якого нелегального мігранта, який, як виявилося, в’їхав до ЄС через Туреччину, не пройшовши офіційної процедури подання заявки на притулок. Ті, хто обійшов процес надання притулку в Туреччині, будуть повернуті та розміщені в кінці рядка заяв.[60]

Греція часто є першою країною-членом ЄС, куди в'їжджають нелегальні мігранти, які пройшли через Туреччину. Грецькі острови, такі як Лесбос, приймають все більшу кількість нелегальних мігрантів, які тепер повинні чекати на визначення статусу притулку, перш ніж переїхати до свого кінцевого пункту призначення в інше місце в Європі. Близько 2300 експертів, включаючи працівників служби безпеки та міграції та перекладачів, мали прибути до Греції, щоб допомогти забезпечити виконання угоди. «Такий план не може бути реалізований лише за 24 години», – сказав речник уряду з міграції Георгос Кіріціс, якого цитує AFP. Додаткова адміністративна допомога буде необхідна для обробки зростаючого відставання мігрантів, затриманих у Греції в результаті угоди між ЄС та Туреччиною.

В обмін на готовність Туреччини захищати свої кордони та приймати нелегальних мігрантів, ЄС погодився переселити у співвідношенні 1:1 сирійських мігрантів, які проживають в Туреччині, які отримали право на притулок та переселення в межах ЄС. ЄС також спонукав Туреччину погодитися на угоду, пообіцявши зменшити візові обмеження для турецьких громадян і запропонувавши уряду Туреччини виплатити приблизно шість мільярдів євро. З цих коштів приблизно три мільярди євро були призначені на підтримку сирійських біженців, які проживають в Туреччині.

В обмін на готовність Туреччини захищати свої кордони та приймати нелегальних мігрантів, ЄС погодився переселити у співвідношенні 1:1 сирійських мігрантів, які проживають в Туреччині, які отримали право на притулок та переселення в межах ЄС. ЄС також спонукав Туреччину погодитися на угоду, пообіцявши зменшити візові обмеження для турецьких громадян і запропонувавши уряду Туреччини виплатити приблизно шість мільярдів євро. З цих коштів приблизно три мільярди євро були призначені на підтримку сирійських біженців, які проживають в Туреччині.

До кінця 2017 року угода ЄС-Туреччина була успішною щодо обмеження нелегальної міграції в Європу через Туреччину. Проте все ще є багато сумнівів щодо імплементації угоди, включаючи те, як угода може порушити захист прав людини, викладений у Женевській конвенції 1951 року про статус біженців. Критики стверджують, що угода, по суті, є стратегією стримування, яка має на меті заохотити нелегальних мігрантів подавати свої заяви про надання притулку в Туреччині, а не стикатися з затриманням і відправленням назад до Анкари, що в кінцевому підсумку подовжує процес їх подання заяви.

У грудні 2020 року контракт завершився[61], і ЄС продовжив його до 2022 року, надавши Туреччині додаткові 485 мільйонів євро.[62]

Ключові моменти угоди[ред. | ред. код]

  • Переговори про вступ Туреччини в ЄС: обидві сторони погодилися «відновити» заявку Туреччини на вступ до європейського блоку, а переговори мають відбутися до липня 2016 року.
  • Додаткова фінансова допомога: ЄС має прискорити виділення 3 млрд євро (3,3 млрд доларів; 2,3 млрд фунтів стерлінгів) допомоги Туреччині для допомоги сирійським мігрантським громадам
  • Процес лібералізації візового режиму: громадяни Туреччини повинні мати доступ до Шенгенської зони без паспортів до червня 2016 року за умови, що Туреччина до того часу виконає відомі умови для цього кроку (див. розділ нижче). Це не стосується країн, які не входять до Шенгенської зони, як-от Велика Британія.
  • Один на одного: за кожного сирійця, повернутого до Туреччини, сирійський мігрант буде переселений в ЄС. Пріоритет буде надаватися тим, хто не намагався нелегально потрапити в ЄС, і їх кількість обмежена 72 000.
  • Повернення: Усі «нерегулярні мігранти», які перетинають Туреччину до Греції з 20 березня, будуть відправлені назад. Кожне прибуття буде індивідуально оцінено владою Греції.[63]
  • Екстренне переселення: біженці, які чекають притулку в Греції та Італії, спочатку будуть переміщені до Туреччини, щоб зменшити навантаження на ці держави та покращити умови життя для тих, хто шукає притулку.[64]

Критика[ред. | ред. код]

Критики стверджують, що угода може змусити мігрантів, налаштованих дістатися до Європи, почати використовувати інші потенційно небезпечніші маршрути, такі як подорож між Північною Африкою та Італією. Правозахисні групи різко розкритикували угоду, Amnesty International звинуватила ЄС у тому, що він відвернувся від глобальної кризи біженців.[65] У документі Chatham House стверджується, що угода, надмірно задовольняючи вимоги Ердогана, заохочує Туреччину до «більших односторонніх поступок у майбутньому».[66][67] Одна з головних проблем угоди, яку мають багато правозахисних організацій, полягає в тому, що Туреччина не відповідає стандартам щодо прийому біженців. Зокрема, багато біженців не можуть подати заяву на притулок, перебуваючи в Туреччині, і перебуваючи там, вони мають низький рівень життя.[68] Більше того, в Туреччині біженці обмежені окремими районами, де часто не вистачає критичної інфраструктури, наприклад, лікарень.[69]

Ефективність[ред. | ред. код]

Станом на 2019 рік угода мала неоднозначний успіх. Це різко скоротило кількість мігрантів, які в'їжджають до європейських країн, зменшившись більш ніж наполовину за три роки. Цей результат є найбільш вираженим у європейських країнах, розташованих далі на захід.[70] Однак частину угоди, яка передбачала повернення до Туреччини шукачів притулку, які приземлилися в Греції, було важко реалізувати. Невеликий відсоток цих людей був повернутий – 2130 осіб. Ризик порушення як європейського, так і міжнародного права зробив цю ключову частину угоди набагато менш успішною, ніж передбачалося.[71]

Спір Туреччини з Кіпром і Грецією[ред. | ред. код]

Докладніше: Кіпрський конфлікт, Турецьке вторгнення на Кіпр та Егейська суперечка

Існує давня суперечка щодо морських кордонів Туреччини з Грецією та Кіпром і прав на буріння в східному Середземному морі.[72] Туреччина не визнає легальний континентальний шельф і виключні економічні зони навколо грецьких островів і Кіпру.[73] Туреччина є єдиною державою-членом Організації Об'єднаних Націй, яка не визнає Кіпр, і є однією з небагатьох, які не підписали Конвенцію Організації Об'єднаних Націй з морського права, яку Кіпр підписав і ратифікував.

Процес лібералізації візового режиму[ред. | ред. код]

29 вересня 2011 року комісар ЄС із внутрішніх справ Сесілія Мальмстрьом повідомила, що візовий режим для громадян Туреччини врешті-решт буде скасований.[74] Лібералізацію візового режиму буде розпочато в кілька етапів. Початкові зміни очікувалися восени 2011 року, які включатимуть скорочення оформлення віз, більше багаторазових віз та продовження термінів перебування. У червні 2012 року ЄС санкціонував початок переговорів з Туреччиною щодо безвізового режиму для її громадян. Турецький міністр ЄС Егемен Багіш заявив, що очікує, що процес триватиме 3–4 роки. [75] Нинішня візова політика ЄС викликає велике занепокоєння турецьких бізнесменів, політиків та турків з членами сімей в ЄС. Егемен Багіш описав ситуацію так: «Навіть країни-некандидати, такі як Росія, Україна, Молдова та Грузія, зараз ведуть переговори про безвізовий режим».[76][77][78][79][80][81] У вересні 2012 року міністр економіки Туреччини Зафер Чаглаян під час зустрічі в WKÖ сказав: «Ми маємо Митний союз протягом 17 років, і половина нашої (Туреччини) зовнішньої торгівлі припадає на Європу. Наші товари можуть вільно переміщатися, але для власника товару потрібна віза. Це порушення прав людини».[76]

У грудні 2013 року, після підписання угоди про реадмісію, ЄС розпочав діалог з Туреччиною щодо лібералізації візового режиму, включаючи «Дорожню карту до безвізового режиму».[82] Після саміту G20 в Анталії в листопаді 2015-2015 рр., що відбувся в Анталії, Туреччина, у переговорах про вступ Туреччини в ЄС було досягнуто нового поштовху, включно з метою скасування візового режиму для громадян Туреччини.[83] ЄС привітав зобов’язання Туреччини прискорити виконання контрольних показників візової дорожньої карти, встановлених державами-членами ЄС.[84] Було розроблено спільний план дій з Європейською комісією, яка розробила дорожню карту з певними орієнтирами для скасування візової вимоги.[85] Угода передбачала скасувати візи для громадян Туреччини протягом року, якщо будуть дотримані певні умови.[86]

18 березня 2016 року ЄС уклав міграційну угоду з Туреччиною, яка має на меті перешкодити біженцям в’їжджати до ЄС. Згідно з цією угодою, Туреччина погодилася прийняти назад мігрантів, які в'їжджають до Греції, і відправити легальних біженців до ЄС. В обмін на це ЄС погодився виділити Туреччині 6 мільярдів євро та дозволити безвіз для громадян Туреччини до кінця червня 2016 року, якщо Туреччина виконає 72 умови.[87] У березні 2016 року ЄС оцінив, що Туреччина на той момент відповідала 35 з 72 необхідних вимог для безвізових поїздок по всій Європі.[88] У травні 2016 року ця кількість зросла до 65 із 72.[89]

  • Туреччина повинна вжити заходів для запобігання корупції відповідно до рекомендацій ЄС.
  • Туреччина повинна привести національне законодавство про захист персональних даних у відповідність зі стандартами ЄС.
  • Туреччині необхідно укласти угоду з Європолом.
  • Туреччина повинна працювати з усіма членами ЄС у кримінальних справах.
  • Туреччина має привести свої закони про тероризм у відповідність до європейських стандартів.[90]

Станом на 26 серпня 2021 року ці умови ще не були виконані.[91] 25 червня 2021 року ЄС схвалив плани виплатити Туреччині ще три мільярди євро за оновлення цієї угоди.[92] Однак у серпні 2021 року, коли опитування партії «Справедливість і розвиток» президента Ердогана досягли історичного мінімуму, а виведення військ НАТО з Афганістану викликало побоювання щодо нової хвилі міграції до Європи через Туреччину, Ердоган поставив під сумнів життєздатність цієї домовлености.[91]

Турецький наступ на північному сході Сирії[ред. | ред. код]

Докладніше: Турецька інтервенція на північному сході Сирії 2019
Протест у Берліні проти військового наступу Туреччини 10 жовтня 2019 року

Верховний представник Федеріка Могеріні 9 жовтня 2019 року опублікувала декларацію від імені ЄС, в якій стверджувала, що «У світлі турецької військової операції на північному сході Сирії ЄС підтверджує, що стійке вирішення сирійського конфлікту неможливо досягти військовими».[93]

Турецький шпигунство[ред. | ред. код]

У 2016 році члени парламентської наглядової комісії Бундестагу вимагали від німецького уряду відповіді щодо повідомлень про тиск на німців турецького походження в Німеччині з боку інформаторів і співробітників турецького шпигунського агентства MIT. Згідно з повідомленнями, Туреччина мала 6000 інформаторів плюс офіцери MIT у Німеччині, які чинили тиск на «німецьких турків». Ганс-Крістіан Штрьобеле заявив, що в Німеччині існує «неймовірний» рівень «секретної діяльности» турецького агентства MIT. За словами Еріха Шмідта-Енбума, навіть колишня комуністична східнонімецька таємна поліція Штазі не змогла керувати такою великою «армією агентів» у колишній Західній Німеччині: «Тут йдеться не тільки про збір розвідувальних даних, але все більше про розвідувальну службу репресії».[94]

У 2017 році міністр внутрішніх справ Фламандії Лісбет Хоманс розпочала процес скасування визнання спонсорованої Туреччиною і другої за величиною мечеті в країні, мечеті Фатіха в Берінгені, звинувативши мечеть у шпигунстві на користь Туреччини.[95][96]

У 2017 році австрійський політик Петер Пільц опублікував звіт про діяльність турецьких агентів, що діють через ATIB (Avusturya Türkiye İslam Birliği – Austria Turkey Islamic Foundation), відділ Diyanet, відповідальний за управління релігійними справами в 63 мечетях країни, та інші турецькі організації. Веб-сайт Пільца зіткнувся з DDoS -атакою турецьких активістів, і тоді, коли він публічно представив звіт, було забезпечено жорсткий захист. Згідно з повідомленням, Туреччина керує таємною мережею з 200 інформаторів, спрямованих на опозицію, а також на прихильників Гюлена в Австрії.[97]

Вбивства курдських активістів[ред. | ред. код]

У 2013 році в Парижі було вбито курдського активіста Фідана Доґана.[98]

[99]

У 1994 році Мехмета Кайґісіза, курда, пов’язаного з РПК (яку Туреччина та ЄС визнають терористичною організацією), застрелили в кафе в Іслінгтоні, Лондон. Його вбивство залишалося нерозкритим, і тоді вважалося, що його вбивство було пов’язане з наркотиками, але в 2016 році нові документи свідчать про те, що Національна розвідувальна організація Туреччини (MIT) замовила його вбивство.

Турецький MIT був звинувачений у вбивствах трьох курдських активістів у Парижі в 2013 році.[100]

Ембарго ООН на поставки зброї до Лівії[ред. | ред. код]

Європейський Союз розпочав операцію «Іріні», основним завданням якої є дотримання ембарго ООН на поставки зброї до Лівії через Другу громадянську війну в Лівії. Протягом цього періоду було кілька інцидентів між силами Іріні та турецькими силами.

Туреччина виступає проти двох країн-членів ЄС, які є членами НАТО[ред. | ред. код]

У 2022 році Туреччина виступила проти вступу двох країн-членів ЄС, Фінляндії та Швеції, до НАТО, оскільки, за словами Туреччини, у них є терористичні організації, які діють проти Туреччини (включаючи РПК, ЗНС і рух Ґ'юлена).[101]

Саміти[ред. | ред. код]

Саміти ЄС-Туреччина[ред. | ред. код]

  • 1-й саміт ЄС-Туреччина: 26 березня 2018 року у Варні, Болгарія
  • 2-й саміт ЄС-Туреччина: буде невідомо 

Дипломатичні відносини між Туреччиною та країнами-членами ЄС[ред. | ред. код]

Держава Посольство Туреччини Взаємне посольство Примітки
Австрія Австрія Відень.

Генеральне консульство: Брегенц, Зальцбург, Відень. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул. 		Турецька місія при ОБСЄ та офісі ООН у Відні.
Бельгія Бельгія Брюссельський столичний регіон.

Генеральне консульство: Антверпен, Брюссель. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул. 		Представництво Туреччини при ЄС і НАТО в Брюсселі.
Болгарія Болгарія Софія.

Генеральне консульство: Бургас, Пловдив. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул, Бурса, Едірне. 		269 км спільного кордону.
Хорватія Хорватія Загреб. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Кіпр Кіпр немає турецького посольства на Кіпрі немає кіпрського посольства в Туреччині
Чехія Чехія Прага. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Данія Данія Копенгаген. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Естонія Естонія Таллінн. Анкара.
Фінляндія Фінляндія Гельсінкі. Анкара.
Франція Франція Париж.

Генеральне консульство: Бордо, Ліон, Марсель, Нант. Париж, Страсбург. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул. 		Представництво Туреччини при ОЕСР та ЮНЕСКО в Парижі. і в Раді Європи в Страсбурзі.
Німеччина Німеччина Берлін.

Генеральне консульство: Берлін, Кельн, Дюссельдорф, Ессен, Франкфурт-на-Майні, Гамбург, Ганновер. Карлсруе, Майнц, Мюнхен, Мюнстер. Нюрнберг, Штутгарт. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул, Ізмір, Анталія.
Греція Греція Атени.

Генеральне консульство: Комотіні, Пірей, Родос, Салоніки. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул, Ізмір, Едірне. 		200 км спільного кордону.
Угорщина Угорщина Будапешт. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Ірландія Ірландія Дублін. Анкара.
Італія Італія Rome.

Генеральне консульство: Мілан. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул, Ізмір.
Латвія Латвія Рига. Анкара.
Литва Литва Вільнюс. Анкара.
Люксембург Люксембург Люксембург. Анкара.
Мальта Мальта Валлетта. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Нідерланди Нідерланди Гаага.

Генеральне консульство: Амстердам, Девентер, Роттердам. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Польща Польща Варшава. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Португалія Португалія Лісабон. Анкара.
Румунія Румунія Бухарест. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул, Ізмір.
Словаччина Словаччина Братислава. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Словенія Словенія Любляна. Анкара.
Іспанія Іспанія Мадрид.

Генеральне консульство: Барселона. 		Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.
Швеція Швеція Стокгольм. Анкара.

Генеральне консульство: Стамбул.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Fifty Years On, Turkey Still Pines to Become European. TIME. 8 вересня 2009. Архів оригіналу за 11 вересня 2009. Процитовано 8 вересня 2009.
  2. ↑ Turkey's bid to join the EU is a bad joke; but don't kill it. The Economist.
  3. ↑ But in the other hand Turkey was always being asked to join eu by other countries "Turkey is no longer an EU candidate", MEP says, Euronews
  4. ↑ Turkey's EU dream is over, for now, top EU official says. Hürriyet Daily News. 2 травня 2017.
  5. ↑ Erdogan warns Europeans 'will not walk safely' if attitude persists, as row carries on. Reuters. 22 березня 2017.
  6. ↑ New clashes likely between Turkey, Europe. Al-Monitor. 23 червня 2017.
  7. ↑ EU Council issues strong message about Turkey's obligations. Cyprus Mail. 26 червня 2018.
  8. ↑ EU will Zollunion mit der Türkei nicht ausbauen (нім.). Die Zeit. 27 червня 2018.
  9. ↑ Turkey and EU. Embassy of the Republic of Turkey (Washington, DC). Архів оригіналу за 27 September 2007. Процитовано 4 липня 2007.
  10. ↑ Turkey and the Council of Europe. Council of Europe. 27 жовтня 2006. Архів оригіналу за 7 December 2006. Процитовано 30 жовтня 2006.
  11. ↑ Greece and Turkey accede to the North Atlantic Treaty Organization. NATO Media Library. NATO. 18 лютого 1952. Архів оригіналу за 1 November 2006. Процитовано 30 жовтня 2006.
  12. ↑ Ahıska, Meltem (2003) “Occidentalism: The Historical Fantasy of the Modern” South Atlantic Quarterly 102/2-3, Spring-Summer 2003 (Special Issue on Turkey: “Relocating the Fault Lines. Turkey Beyond the East-West Divide”), pp. 351–379.
  13. ↑ Taspinar, Omer (September 2008). Turkey's Middle East Policies: Between Neo-Ottomanism and Kemalism. Carnegie Endowment for International Peace. Процитовано 5 червня 2010.
  14. ↑ Murinson, Alexander (2009). Turkey's Entente with Israel and Azerbaijan: State Identity and Security in the Middle East and Caucasus (Routledge Studies in Middle Eastern Politics). Routledge. с. 119. ISBN 978-0-415-77892-3.
  15. ↑ Kubilay Yado Arin: The AKP's Foreign Policy, Turkey's Reorientation from the West to the East? Wissenschaftlicher Verlag Berlin, Berlin 2013. ISBN 9 783865 737199.
  16. ↑ Freeze EU accession talks with Turkey until it halts repression, urge MEPs. European Parliament.
  17. ↑ EU parliament votes overwhelmingly in favour of scrapping Turkey accession talks. The Telegraph. Процитовано 8 грудня 2016.
  18. ↑ EU says won't expand Turkey membership talks. Yahoo. 13 грудня 2016. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 4 червня 2022.
  19. ↑ Marc Pierini (12 грудня 2016). Turkey's Impending Estrangement From the West. Carnegie Europe.
  20. ↑ New clashes likely between Turkey, Europe. Al-Monitor. 23 червня 2017.
  21. ↑ EU Council issues strong message about Turkey's obligations. Cyprus Mail. 26 червня 2018.
  22. ↑ EU will Zollunion mit der Türkei nicht ausbauen (нім.). Die Zeit. 27 червня 2018.
  23. ↑ ENLARGEMENT AND STABILISATION AND ASSOCIATION PROCESS Council conclusions (PDF). Council of the European Union. 26 червня 2018.
  24. ↑ Council Conclusions on Enlargement and Stabilisation and Association Process (PDF). consilium.europa.eu. 2018.
  25. ↑ Does 'Islamic Democracy' Exist? Part 4: Turkey's Great Leap Forward. Spiegel Online. 11 вересня 2008.
  26. ↑ America's Dark View of Turkish Premier Erdogan. Der Spiegel. 30 листопада 2010.
  27. ↑ Turkey's Vote Makes Erdoğan Effectively a Dictator. The New Yorker. 17 квітня 2017.
  28. ↑ Barroso says Turkey not ready for EU membership, urges continued negotiations. Zaman, Javno.hr, DPA, Reuters. Southeast European Times. 22 липня 2007.
  29. ↑ Die Welt: Vor Treffen mit Gül: Merkel lehnt EU-Mitgliedschaft der Türkei ab, 20 September 2011. Retrieved 22 September 2011
  30. ↑ Turkey's EU process an end in itself, says Turkish diplomat – POLITICS. Процитовано 7 червня 2015.
  31. ↑ Sarmadi, Dario (21 травня 2014). Juncker and Schulz say 'no' to Turkey in last TV duel. 21/05/2014. Efficacité et Transparence des Acteurs Européens. Процитовано 26 травня 2014.
  32. ↑ MY FOREIGN POLICY OBJECTIVES [Архівовано 2020-08-18 у Wayback Machine.], Official website of EU President Juncker, "When it comes to enlargement, this has been a historic success. However, Europe now needs to digest the addition of 13 Member States in the past 10 years. Our citizens need a pause from enlargement so we can consolidate what has been achieved among the 28. This is why, under my Presidency of the Commission, ongoing negotiations will of course continue, and notably the Western Balkans will need to keep a European perspective, but no further enlargement will take place over the next five years. As regards Turkey, the country is clearly far away from EU membership. A government that blocks twitter is certainly not ready for accession."
  33. ↑ EU finishes contracting $7.3 bln refugee deal with Turkey. hurriyetdailynews. 17 грудня 2020.
  34. ↑ President Erdogan says freedom and democracy have 'no value' in Turkey amid arrests and military crackdown. The Independent. 18 березня 2016.
  35. ↑ Erdogan accuses EU of 'crusade' against Islam. Deutsche Welle. 17 березня 2017.
  36. ↑ а б Erdogan warns Europeans 'will not walk safely' if attitude persists, as row carries on. Reuters. 22 березня 2017.
  37. ↑ Deutsche Politiker geben Zurückhaltung gegenüber Erdogan auf. Die Welt. 28 березня 2017.
  38. ↑ Turkey's EU dream is over, for now, top EU official says. Hürriyet Daily News. 2 травня 2017.
  39. ↑ In shift, Merkel backs end to EU-Turkey membership talks. Reuters. 3 вересня 2017.
  40. ↑ EU plans to cut financial assistance to Turkey. Ahval. 6 травня 2018. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 4 червня 2022.
  41. ↑ EU never treated Turkey fairly since 1963: Erdoğan. hurriyetdailynews. 9 грудня 2010.
  42. ↑ EU extends support for refugees in Turkey to early 2022
  43. ↑ EU sends firefighting planes for Turkey wildfires
  44. ↑ Recep Tayyip Erdoğan [@RTErdogan] (3 серпня 2021). Thank You (Твіт) — через Твіттер.
  45. ↑ Turkey-EU tension endangers upgrade to customs union. Hurriyet Daily News. 28 березня 2017.
  46. ↑ EU Council issues strong message about Turkey's obligations. Cyprus Mail. 26 червня 2018.
  47. ↑ EU will Zollunion mit der Türkei nicht ausbauen (нім.). Die Zeit. 27 червня 2018.
  48. ↑ Erdogan's Achilles' Heel. Handelsblatt. 4 квітня 2017. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 4 червня 2022.
  49. ↑ Turkey - financial assistance under IPA II. European Commission. 6 грудня 2016. Процитовано 23 квітня 2017.
  50. ↑ Freeze EU accession talks with Turkey until it halts repression, urge MEPs. European Parliament.
  51. ↑ а б P8_TA-PROV(2016)0450. European Parliament. 24 листопада 2016. Процитовано 3 травня 2017.
  52. ↑ MEPs urge freezing Turkey membership talks. Euraktiv. 23 листопада 2016.
  53. ↑ Top Turkey MEP urges talks with Erdogan on accession. EU Observer. 19 квітня 2017.
  54. ↑ Turkey received €1bn in EU money to develop democracy. EU Observer. 20 червня 2017.
  55. ↑ Where did all the money from the EU to Turkey go?. Hurriyet Daily News. 4 липня 2017.
  56. ↑ EU plans to cut financial assistance to Turkey. Ahval. 6 травня 2018. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 4 червня 2022.
  57. ↑ Zia Weise (24 березня 2016). In Erdogan's Turkey, Everyone Is a Terrorist. Foreign Policy.
  58. ↑ Turkey's EU bid in jeopardy after Council of Europe vote. Euractiv. 25 квітня 2017.
  59. ↑ Beken Saatçioğlu, "The European Union's refugee crisis and rising functionalism in EU-Turkey relations." Turkish Studies 21.2 (2020): 169-187.
  60. ↑ EU-Turkey migrant deal: A Herculean task. BBC News (en-GB) . 18 березня 2016. Процитовано 8 грудня 2021.
  61. ↑ EU finishes contracting $7.3 bln refugee deal with Turkey. hurriyetdailynews. 17 грудня 2020.
  62. ↑ EU extends support for refugees in Turkey to early 2022
  63. ↑ Gkliati, Mariana (2017). The EU-Turkey Deal and the Safe Third Country Concept before the Greek Asylum Appeals Committees (PDF). Movements, Journal for Critical Migration and Border Regime Studies. 3 (2): 213—224. Процитовано 17 листопада 2017.
  64. ↑ EU-Turkey deal two years after: the burden on refugees in Greece ⁄ Open Migration. Open Migration (амер.). 11 квітня 2018. Процитовано 10 листопада 2019.
  65. ↑ EU-Turkey refugee deal a historic blow to rights. Amnesty International. 18 березня 2016. Процитовано 1 березня 2017.
  66. ↑ The EU-Turkey refugee deal solves little. Chatham House. 23 березня 2016. Процитовано 1 березня 2017.
  67. ↑ A year of loneliness on Greek Islands: The EU-Turkey refugee agreement.
  68. ↑ The EU-Turkey deal: Europe's year of shame. www.amnesty.org (англ.). 20 березня 2017. Процитовано 10 листопада 2019.
  69. ↑ EU-Turkey deal two years after: the burden on refugees in Greece ⁄ Open Migration. Open Migration (амер.). 11 квітня 2018. Процитовано 10 листопада 2019.
  70. ↑ 3 years on, what's become of the EU-Turkey migration deal?. AP NEWS. 20 березня 2019. Процитовано 10 листопада 2019.
  71. ↑ Two years into the EU-Turkey 'deal' – taking stock. Jacques Delors Institut - Berlin (амер.). 15 березня 2018. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 10 листопада 2019.
  72. ↑ Cyprus: EU 'appeasement' of Turkey in exploration row will go nowhere. Reuters. 17 серпня 2020.
  73. ↑ Turkey threatens Greece over disputed Mediterranean territorial claims. Deutsche Welle. 5 вересня 2020.
  74. ↑ EU prepares road map to remove visa for Turks [Архівовано 2012-07-16 у Archive.is] Hürriyet Daily News and Economic Review (29 September 2011)
  75. ↑ Visa exemption in 3–4 years, says EU minister. Anatolia News Agency. Процитовано 25 липня 2012.
  76. ↑ а б Çağlayan'dan vize uygulamasına tepki: 'AB insanlık suçu işliyor'. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 7 червня 2015.
  77. ↑ Dış Politika Enstitüsü. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 7 червня 2015.
  78. ↑ Being fair to Turkey is in the EU's interest. Процитовано 7 червня 2015.
  79. ↑ 'EU visa policy on Turkey is illegal,' German-based advocacy group says. TodaysZaman. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 7 червня 2015.
  80. ↑ Güsten, Susanne (28 червня 2012). Turks Seek Freedom to Travel to Europe Without Visas. The New York Times.
  81. ↑ Bagis, Egemen (14 липня 2012). Visa restrictions are shutting Turkey out of the EU. The Guardian. London.
  82. ↑ Cecilia Malmström signs the Readmission Agreement and launches the Visa Liberalisation Dialogue with Turkey. European Commission. 6 листопада 2013. Процитовано 5 січня 2014.
  83. ↑ Pence, Anne; Utku, Sinan (16 листопада 2015). Hosting G20 Leaders is Opportunity for Turkey on Growth and Stability. The National Law Review. Процитовано 28 червня 2016.
  84. ↑ European Commission - Statement Meeting of heads of state or government with Turkey - EU-Turkey statement, 29/11/2015. Процитовано 28 червня 2016.
  85. ↑ De Ruyt, Jean (2 грудня 2015). The EU – Turkey summit of 29 November 2015 : A "Re-Energised" Relationship. The National Law Review. Covington & Burling LLP. Процитовано 28 червня 2016.
  86. ↑ Declaring 'new beginning,' EU and Turkey seal migrant deal. Reuters. 30 листопада 2015. Процитовано 8 грудня 2015.
  87. ↑ E.U. strikes deal to return new migrants to Turkey A. Faiola and G. Witte, The Washington Post, 18 March 2016
  88. ↑ Timmermans: 'De EU laat zich niet chanteren door Turkije' (Dutch), de Volkskrant
  89. ↑ Erdogan haalt uit naar EU over aanpassing terreurwetten. 6 травня 2016.
  90. ↑ EU backs Turkey visa deal, but says conditions must be met. BBC News. 4 травня 2016. Процитовано 30 червня 2016.
  91. ↑ а б Yackley, Ayla Jean (26 серпня 2021). Become an FT subscriber to read | Financial Times. Financial Times. Процитовано 5 вересня 2021.
  92. ↑ EU greenlights major funding plan for refugees in Turkey. AP NEWS (англ.). 25 червня 2021. Процитовано 5 вересня 2021.
  93. ↑ Declaration by the High Representative on behalf of the EU on recent developments in north-east Syria. 9 жовтня 2019.
  94. ↑ Report: Turkey's MIT agency menacing 'German Turks'. Deutsche Welle (англ.).
  95. ↑ Gotev, Georgi (7 квітня 2017). Flemish minister: Turkish-sponsored mosque is 'nest of spies'.
  96. ↑ Solmaz, Mehmet (6 липня 2017). Influenced by Gülenists, Belgium targets Turkish mosques fighting extremism. Daily Sabah.
  97. ↑ Turkey's Influence Network In Europe Is Leading To Tension. huffingtonpost. 5 червня 2017. Процитовано 5 червня 2017.
  98. ↑ Suspect in murders of Kurdish activists dies in Paris hospital. France 24. 17 грудня 2016.
  99. ↑ New documents appear to link Turkish state with murder in London. The Independent. 27 вересня 2016.
  100. ↑ New documents appear to link Turkish state with murder in London. The Independent. 27 вересня 2016.
  101. ↑ Erdogan says Turkey not supportive of Finland, Sweden joining NATO. reuters. 13 травня 2022.
Історія
Створення (1958)
1-е розширення (1973)
2-е розширення (1981)
3-є розширення (1986)
Возз'єднання Німеччини (1990)
4-е розширення (1995)
5-е розширення (2004)
6-е розширення (2007)
7-е розширення (2013)
Кандидатки
Ведуть переговори
Заморожені переговори
Заявниці
Партнерські відносини
Східне партнерство
Північний вимір
Середземноморський союз
Митний союз
Угоди про вільну торгівлю
Інші географічно
країни Європи
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Відносини_Туреччина_—_Європейський_Союз&oldid=41641512