Харків — Вікіпедія

Харків
Coat of arms of Kharkiv.svg Kharkiv-town-flag.svg
Герб Харкова Прапор Харкова
Україна, Харків, пл. Конституції, 7 фото 1 (cropped).JPG
Успенський собор взимку, аерофото.jpg
Kharkiv University (cropped).jpg
Taras Shevchenko monument.jpg
Kharkiv-Pasazhyrskyi Railway Station - 04 (cropped).jpg
Будинок держпромисловості 1.jpg
Зверху-вниз: Панорама Харківська міська рада, Успенський собор, Університет, Пам'ятник Тарасові Шевченку, Міський вокзал, Держпром
Основні дані
Інша назва «Східна столиця»
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Харківський район
Громада Харківська міська громада
Код КАТОТТГ UA63120270010096107
Засноване
Статус міста з 1654 року
Поділ міста 9 районів
Населення 1 421 125 осіб
(станом на 01.01.2022, за оцінкою)[1]
 - повне 1 421 125 осіб
(станом на 01.01.2022, за оцінкою)[1]
Агломерація Харківська агломерація
Площа 350 км²
Густота населення 3875 осіб/км²
Поштові індекси 61000-499
Телефонний код +380-57(2)
Координати 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917Координати: 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917
Висота над рівнем моря 94—202 м
Водойма Харків, Лопань, Уди, Немишля, колись Нетеча
Назва мешканців харків'янин, харків'янка, харків'яни
також: харківець, харківка, харківці
Міста-побратими 28 міст (див. список)
День міста 23 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Харків-Пасажирський, Харків-Левада, Основа, Харків-Балашовський, Лосєве
До Києва
 - фізична 407 км
 - залізницею 486 км
 - автошляхами 449 км
Міська влада
Адреса 61200, м. Харків, пл. Конституції, 7, 731-54-37
Вебсторінка city.kharkov.ua
Міський голова Ігор Терехов
Логотип Харкова

CMNS: Харків у Вікісховищі

Карта
Харків. Карта розташування: Україна
Харків
Харків
Харків. Карта розташування: Харківська область
Харків
Харків
Харків. Карта розташування: Харківський район
Харків
Харків

Ха́рків (МФА[ˈxɑrkiu̯] ( прослухати); заст. укр. Харьків[2][3], лат. Zacharpolis[4][5][6]) — місто України. Розташоване на північному сході України на Слобожанщині, науковий центр України, адміністративний центр Харківської області. Друге за кількістю мешканців місто України з населенням 1 421 125 осіб[1]. Площа міста — 350 км²[7]. Разом із прилеглими містами та районами утворює Харківську агломерацію з людністю понад 2 млн осіб. Місто-герой України (з 2022)[8]

З 19 грудня 1919 по 24 червня 1934 рр. Харків був першою столицею Радянської України, звідси назва «перша столиця».

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром у колишньому СРСР. 60 науково-дослідних інститутів, 41 вищий навчальний заклад[9], серед яких ХНУ імені В. Н. Каразіна, який входить до найкращих 500 ВНЗ світу та НТУ «ХПІ», який входить до найкращих 1000[10], 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і кілька десятків недержавних, 80 бібліотек.

Володіє повним комплектом нагород Ради Європи: Європейським Дипломом, Почесним Прапором, Почесною Відзнакою і Призом Європи[11][12].

6 березня 2022 року Указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України місту присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»[13].

Символіка[ред. | ред. код]

Герб Слобідсько-Української губернії, що служив також міським гербом Харкова, був розроблений 1775 року герольдмейстером князем Михайлом Щербатовим і затверджений 21 вересня 1781 року Катериною ІІ як герб Харківського намісництва (з 1796-го — знову Слобідсько-Українська губернія, з 1835-го — Харківська губернія).

Він являє собою чотирикутний геральдичний щит, загострений знизу, така форма називається французькою. На зеленому тлі щита зображені перехрещені ріг достатку і золотий кадуцей зі срібними крилами (символ бога торгівлі Меркурія), оповитий зміями срібного кольору. 14 вересня 1995 року сесією Харківської міської ради народних депутатів був втретє за останні два сторіччя прийнятий як найтрадиційніший в історії міста.

Прапор міста являє собою прямокутне полотнище (відношення ширини до довжини 2:3 світло-зеленого кольору із зображенням у його центральній частині герба міста. У царську та радянську добу міста не мали власних прапорів. Проте з 1651 року (чи 1659 року) по 1765 рік Харків був полковим центром Харківського слобідського козацького полку, який мав власне знамено.

За часів СРСР Харків отримав орден Леніна (указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1970 р.) та орден Жовтневої Революції (22 серпня 1983 р.)[14], місто нагороджене Премією Європи.

Географія[ред. | ред. код]

Космічний знімок Харкова (Landsat 5, 18 червня 2011).

Найвищий пункт над рівнем моря 202 м (П'ятихатки (Харків)), найнижчий — 94 м (Новоселівка). З погляду рельєфу Харків поділяється на чотири низовинні й чотири підвищені райони. Стік річок творить улоговину, висунену з північного заходу на південний схід між Середньоруською височиною і Донецькою низовиною. Височини Харкова, переважно піщані, донедавна були вкриті сосновими і березовими лісами (Холодна гора, височина на північ від Лопані).

Довжина Харкова[15]:

  • з півночі на південь — 24,3 км
  • з заходу на схід — 25,2 км

Харків лежить на вододільному підвищенні і в долині річок (Харків, Лопань, Уди, Немишля); на терені сучасного Харкова ці невеликі річки сходяться і нижче вливаються (через Уди) до Сіверського Дінця. Первісно долини річок на території нинішнього Харкова були заболочені, улітку деякі висихали до малих потоків (Нетеча, Немишля).

Харків має велику кількість парків і скверів, історія заснування і розвитку декотрих із яких налічує понад 100-літній період, та багатий природно-заповідний фонд.

Райони[ред. | ред. код]

Стрілка річок Лопань і Харків.
У місті 58 мостів.

Територія сучасного Харкова покриває 370 км² й адміністративно ділиться на 9 районів: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Салтівський, Немишлянський, Індустріальний і Основ'янський. Проте, збереглися старі назви «сторін», поселень і слобідок, що були поступово включені до Харкова: Поділ, Залопань, Захарків, Клочківська Слобідка, Павлівка, Кінний базар, Основа, Панасівка, Довголівка, Заїківка, Велика Гончарівка, Холодна гора, Лиса гора, Салтівка, Олексіївка, Павлове Поле, Шатилівка, Шишківка, Тюринка, Мала Гончарівка, Журавлівка, Верещаківка, Іванівка, Петінка, Москалівка, Нова Баварія, Велика Данилівка, П'ятихатки тощо.

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Харкова

Помірно континентальний клімат: зима холодна і сніжна, але мінлива, літо — спекотне. Середня температура року — +6,9 °C (у січні — 6,9, у липні +20,3). Середня кількість опадів за рік 513 мм, найбільша в червні й липні. У самому місті і в приміських околицях клімат м'якший, ніж на прилеглій північній території, і тому придатний для городництва і садівництва, включно з виноградарством.

Клімат Харкова
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 11 14,6 21,8 30,4 34,5 36,8 37,6 39,8 33,7 29,3 18,5 13,4 39,8
Середній максимум, °C −2,8 −2 3,7 14 20,7 24,6 25,9 25,2 19,4 11,7 3,6 −0,8 11,9
Середня температура, °C −5,7 −5,1 0,1 9,1 15,3 19,2 20,4 19,5 13,9 7,3 0,8 −3,3 7,6
Середній мінімум, °C −8,5 −8,1 −2,9 4,7 9,9 13,8 15,0 14,1 9,1 3,7 −1,6 −5,8 3,6
Абсолютний мінімум, °C −35,6 −29,8 −32,2 −11,4 −1,9 2,2 5,7 2,2 −2,9 −9,1 −20,9 −30,8 −35,6
Норма опадів, мм 35 30 27 36 53 59 67 45 45 39 41 38 515
Джерело: Погода і клімат

Екологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Екологія Харкова

Історія[ред. | ред. код]

Козак Харько — легендарний «засновник» міста
Докладніше: Історія Харкова

Давні часи[ред. | ред. код]

На місці Харкова ще за часів Київської Русі знаходилося стародавнє місто Донець.

Назва міста походить, ймовірно, від річки Харків. Інші версії — від засновника поселення хутора Харкова козака Харитона (Харька) Половецька версія — від половецького міста Шарукань (Харукань). З початку XVII століття землі сучасної Харківщини номінально належали Московській державі, але до 1650 року тут не було осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи зі служивих людей, будували укріплення й оборонні лінії («білгородська», «ізюмська» та «українська») для стримування кримських татар і ногайців. Проте московитські «служиві люди» не були постійним населенням. Одночасно починається українська колонізація з сусідньої Гетьманщини.

Козацькі часи[ред. | ред. код]

Місто у XIX столітті.
Документ 1654 року, на підставі якого ведеться літочислення міста Харкова.

За козацьких часів Харків стає центром Харківського слобідського козацького полку. Місто мало фортецю із вежами та підземними ходами. Харківськими полковниками були Донці-Захаржевські. У 1670-х фортеця занепала та почала називатися Старим містом, а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. Харків збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на початку 18 століття поширювалася за річки Лопань і Харків.

У 1724 році Харків нараховував 61 вулицю і 1 300 дворів.

У 1726 році білгородський єпископ Є. Тихорський перетворив монастирську школу в Харкові на колегію, яка до заснування Харківського університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і середні школи.

Кошти на утримання Харківської колегії виділялися з доходів монастирів та церков, великі пожертви зробили Є. Тихорський та князь Михайло Голіцин. У Харківській колегії вчилися діти як духівництва, так і різних верств населення, також з інших слов'янських країн. Програма навчання була побудована за зразком Києво-Могилянської академії. Пізніше в Харківському колегіумі запроваджено викладання математики, історії, французької та німецької мов. Згодом цьому навчальному закладові підпорядковувалися всі інші духовні школи Білгородсько-Обоянської єпархії, що перетворило Харківський колегіум на центральний навчальний заклад Слобідської України.

У 1760-х у Харківському колегіумі відкриваються додаткові класи та запроваджуються нові навчальні курси — геометрії, геодезії, малювання, музики, інженерної справи та артилерії, італійської мови. У 1795 році до програми включили фізику і природничу історію. Кількість учнів у другій половині XVIII століття сягала 600 осіб. Тут викладали і навчались видатні філософи, культурні та релігійні діячі того часу: Григорій Сковорода, П. Малиновський (перший ректор), В. Тицинський, М. Слотвинський, М. Скибиневський, Г. Каменецький, М. Каченовський, Є. Мухін, Г. Базилевич, М. Гнідич тощо.

У 1817 році через реформу духовної освіти в Російській імперії, Харківський колегіум перетворено на духовну семінарію.

У 1732 році була спроба замінити слобідські козацькі полки на армійські. Заснований в 1659—1660 Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. У 1732 він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 мешканців, у тому числі 5 870 козаків. У складі полку було 18 сотень. Бувши полковим містом, Харків став адміністративним осередком: тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на козацьких радах, але її затверджував царський уряд.

У 1780—1796 роках Харків був центром Харківського намісництва Російської імперії. Під наглядом губернатора і намісника Харків поступово розбудовувався.

XIX — початок XX століття[ред. | ред. код]

Василь Каразін — український вчений та винахідник, засновник Харківського університету.

Важливою подією було заснування у 1805 році Харківського університету, що надало потужний поштовх для перетворення провінційного міста із населенням близько 10 000 осіб на важливий освітній та науковий центр сходу України. Невпинно зростала чисельність населення Харкова: з 1800 по 1917 рік воно збільшилося в 30 разів.

У 1820-х місто було поважним осередком української культури відродження (Харківська школа романтиків); тут з'явилися перші видання з мовознавства, етнографії, історії, літературні твори народною мовою. У 1812 році почав виходити перший пресовий орган в Україні, «Харьковскій Еженедѣльникъ».

17 квітня 1872 року в перший день Великодня, на Михайлівській площі Харкова відбулися масові заворушення, викликані невдалими розпорядженнями пристава 2-ї ділянки м. Харкова Шмельова. Він, щоб втихомирити натовп п'яних людей, наказав їздити по площі пожежному обозу. А від отриманих нівечень померло кілька людей. Заворушення вляглися тільки через три дні, за активної участі архієпископа і губернатора. На згадку про цю подію на Михайлівській площі в 1899 році закладено будівлю судових установлень, яку відкрили у вересні 1902 року.

1917—1939 роки[ред. | ред. код]

Влада в Харкові під час Української революції була в руках Тимчасового уряду та демократичних установ — губернського комісара, міської думи, земств. У двох перших універсалах Центральної Ради не говорилося ясно, чи її автономна влада поширюється й на Харків, Третій універсал поширив її формально і на Харківщину без визначення кордонів. У Харкові перебували й українізовані полки. Але близькість Росії, у якій владу перебрали більшовики, і Донбасу, де фактично вони захопили владу також, та слабість поміркованих українських сил, вирішили долю Харкова. Уже з кінця листопада 1917 до Харкова прибули червоногвардійці з Росії та збільшовизовані матроси з Балтійського регіону.

23 грудня 1917 Харків захопили більшовики.

Після Берестейського миру 1918 українські війська (серед інших Запорізький полк під проводом Петра Болбочана) в союзі з німецькою армією 19 квітня 1918 звільнили Харків від більшовиків.

Жертви Голодомору на вулицях Харкова — столиці УРСР, 1933. Автор фото — Александр Вінербергер[16]

У листопаді 1918 в Харкові короткочасно відновилась українська влада, коли в місто увійшли війська Директорії УНР, але 3 січня 1919 місто знов окупували більшовики, і тут діяв радянський уряд України до 25 червня, коли місто зайняли російські білі війська генерала Антона Денікіна, які перебували тут до 11 грудня 1919. Після перемоги червоних над Денікіним до Харкова повернувся третій український радянський уряд, і Харків став столицею УСРР.

16 листопада 1924 о 19:00 в Харкові вийшла в ефір перша вітчизняна радіопередача[17]. З гучномовців пролунало: «Алло, алло, алло! Говорить Харків, говорить Харків, говорить Харків!»[4]. На честь початку мовлення Українського радіо 1994 року 16 листопада в Україні проголошено Днем працівників радіо, телебачення та зв'язку.

Факт того, що Харків був столицею України, помітно позначився на українізації міста. Щойно розгром української культури в 1930-х pp., голод, чистки і перенесення столиці до Києва (1934) змінили становище Харкова, і він значно втратив з свого українського характеру кінця 1920-х — початку 1930-х pp.

У Харкові працювали видавництва: Державне Видавництво України, «Пролетарій», «Радянський селянин», кооперативні видавництва «Книгоспілка» і «Рух» (згодом ліквідовані). 1930—1934 зведено кол. будинок проєктів (нині університетський) та кол. будинок кооперації. Тоді ж збудовано нові та реконструйовано ряд старих заводів; закладено житлові комплекси «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське містечко. Тоді ж таки продовжено трамвайні колії, впроваджено автобуси і тролейбуси. Після відбудови зруйнованої не так за війни, як за революції промисловості, почалася пришвидшена індустріалізація Харкова. 1931 дав першу продукцію Харківський тракторний завод, згодом пущені Турбогенераторний завод (1934), Верстатобудівний завод (1935), Електротехнічний завод (ХЕЛЗ) тощо. Збільшили випуск продукції довоєнні: електромеханічний, паровозобудівний, «Серп і молот», «Світло шахтаря» та інші[18]. 1930 почала діяти Харківська районна електростанція, що давала електроенергію підприємствам. Одночасно з новими забудовами Харкова, руйнувалися також історико-культурні споруди. У 1930-х pp. зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового (церква-фортеця з козацьких часів) та інше.

Перлина радянського конструктивізму, найбільша будівля світу у свій час — Держпром.
Меморіал тисячам українських інтелігентів, вбитих НКВС у 1937—1938 рр.

У 1940 році кількість промислових підприємств у місті досягла 1200, обсяг продукції зріс у порівнянні з 1913 роком в 12 разів. У Харкові працювало 46 науково-дослідних інститутів, 36 вищих навчальних закладів, 41 технікум, 138 шкіл. У місті працювали 14 театрів, 60 клубів, 304 бібліотеки, 9 музеїв. Житловий фонд Харкова становив близько 4 млн м². У місті споруджено нові житлові райони — соцмісто «Новий побут» (район ХТЗ), Червоний Жовтень, Червоний Луч та інші[19].

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Німецька армійська група генерала К. Р. Рундштедта вступила до Харкова 25 жовтня 1941 року. Упродовж 22-місячної окупації Харкова німцями цивільне життя не унормувалося, населення терпіло від голоду і холоду; число мешканців Харкова зменшилося до 160 000.

На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювались спеціальні органи військового управління. У руках бойових частин був повний контроль над містом. Організація військового управління здійснювалась на основі загальних принципів і набутого під час війни досвіду. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайшвидше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдатів, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.

Вулиця Свердлова, жовтень 1941 року, перші дні німецької влади.
Меморіал тисячам польських офіцерів, страчених НКВС у Харкові як частина Катинського розстрілу та тисячам українських інтелігентів. П'ятихатки.

У Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти нацистів. Насамперед до них відносилась Організація українських націоналістів. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. У цих умовах центрами життя населення Харкова стали 14 ринків — Благовіщенський, Кінний, Рибний, Холодногірський, Сумський, Журавлівський, Павлівський та інші. Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер: міняли майже все у найнесподіваніших поєднаннях.

За даними обов'язкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10 271 особа єврейської національності, серед яких понад 75 % складали жінки, старі і діти. 14 грудня 1941 року було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на край міста, в бараки верстатобудівного заводу. 26 грудня німці оголосили запис для охочих поїхати до Полтави, Ромен і Кременчука; при цьому не дозволялось брати з собою особисті речі. Протягом кількох днів частину євреїв на цих автомашинах, частину євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всі вони були розстріляні.

Перший радянський наступ на Харків відбувся у лютому 1943 року. 16 лютого 1943 року до Харкова вступили радянські війська. 15 березня 1943 року місто було покинуто Радянською Армією[20]. Під час нової німецької окупації міським головою спочатку був відомий хімік Павло Козакевич, але вже за короткий час влада перейшла до військової адміністрації, багато жителів було виселено. Остаточно радянські війська Степового фронту під командуванням генерала Івана Конєва звільнили Харків 29 серпня 1943 року[21].

Наприкінці 1943 р. у Харкові відбувся процес над військовими злочинцями, який набув міжнародної відомості, його відвідали кореспонденти з багатьох країн.

Повоєнна доба[ред. | ред. код]

Меморіал до 23 серпня 1943 року, офіційного дня кінця німецької окупації під час Другої світової війни

Відбудова знищеного Харкова почалася ще за війни і тривала впродовж наступних років, одночасно з реконструкцією й розростанням міста. Відбудовано ряд заводів, стали до ладу нові. Відновлено і поширено житловий фонд побудовою нових кварталів (Салтівка, Павлове Поле, Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія). За повоєнного часу покращав добробут міста: розпочато газифікацію приватних помешкань (проведено газ із Шебелинського газоконденсатного родовища), прокладено новий водогін із Краснопавлівки, збільшено трамвайні (тепер 33) маршрути, тролейбусні (36) і автобусні лінії (понад 50); річки змеліоровані. 1975 відкрито метрополітен (1978 розпочато другу лінію) довжиною 18 км з 13 станціями (заплановано 3 лінії, разом 43 станції). Поширено торговельну мережу, освітні заклади та установи охорони здоров'я: відкрито кілька санаторіїв, будинків відпочинку в околицях Харкова. 1976 у Харкові діяло 70 лікарень із близько 60 000 ліжок; лікарів — близько 7000.

Воєнне вторгнення Росії[ред. | ред. код]

Докладніше: Бої за Харків (2022)

У ході широкомасштабного російського вторгнення 2022 року Харків зазнав масових бомбардувань. Попри обіцянки російської влади не обстрілювати невійськові об'єкти, окупанти продовжували цілеспрямовано знищувати цивільну інфраструктуру. Станом на 28 лютого у Харкові зруйновано 90 будинків мирних жителів[22].

1 березня 2022 року російські окупаційні війська обстріляли центр Харкова, зокрема великий вибух стався на площі Свободи біля будівлі ОДА, друга ракета влучила в саму будівлю[23][24][25][26]. Загинули не менше 24 людей[27]. Пізніше, близько 16:00 російські ракети влучили у міську лікарню Харкова[28].

6 березня 2022 року президент Володимир Зеленський надав Харкову звання міста-героя України «за подвиг, масовий героїзм та стійкість громадян, виявлених у захисті Харкова під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України»[8]

Адміністрація[ред. | ред. код]

  1. Холодногірський район
  2. Шевченківський район
  3. Київський район
  4. Салтівський район
  5. Немишлянський район
  6. Індустріальний район
  7. Слобідський район
  8. Основ'янський район
  9. Новобаварський район
Административное деление Харькова.svg

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Докладніше: Райони Харкова

Територія сучасного Харкова поділяється на дев'ять[29] адміністративно-територіальних одиниць — районів у місті: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Салтівський, Індустріальний, Немишлянський і Основ'янський.

Устрій[ред. | ред. код]

Харківська міська рада є представницьким органом територіальної громади Харкова, через який вона здійснює місцеве самоврядування, що здійснює від імені громади та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України, а також приймає від її імені рішення. Міська рада складається зі 100 депутатів, обирається на п'ять років.

Міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, що представляє її інтереси, обирається на п'ять років та здійснює свої повноваження на постійній основі. Він очолює виконавчий комітет міської ради, головує на засіданнях міської ради. Виконувачем обов'язків мера міста з 17 грудня 2020 року є Ігор Терехов[30][31].

У Харкові розташовано п'ять виправних колоній та одна установа виконання покарань (колишній Харківський СІЗО) Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції: Диканівська виправна колонія № 12, Олексіївська виправна колонія № 25, Холодногірська виправна колонія № 18, Харківська виправна колонія № 43, Качанівська виправна колонія № 54 та Харківська установа виконання покарань (№ 27).

Громадські організації[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1810 10 400
1840 23 600 +126.9%
1867 60 000 +154.2%
1897 173 989 +190.0%
1913 244 700 +40.6%
1926 409 505 +67.3%
1939 832 913 +103.4%
1959 934 136 +12.2%
1970 1 222 852 +30.9%
1979 1 443 754 +18.1%
1989 1 609 959 +11.5%
2001 1 470 902 −8.6%
2014 1 423 132 −3.2%
2022 1 421 125 −0.1%
Докладніше: Населення Харкова

Після Української революції 1917—1921 чисельність мешканців Харкова постійно зростала. За переписом 1926 року в місті проживало близько 417 000 осіб й воно посідало третє місце в УСРР після Києва й Одеси. Тенденція до зростання кількості мешканців виразно помітна і в 1930-ті, головним чином через приплив із сіл. Станом на 1939 в Харкові мешкало 833 000 осіб. За німецької окупації кількість населення впала через мобілізацію до армії, масове вивезення на роботи за кордон та шукання притулку в селах, і в 1942—1943 роках його лишилося 160—180 тис. Після 1944 року населення міста почало швидко зростати.

У 1950 році налічувалося 718 000 мешканців, у 1959-му — 953 000, у 1962-му населення перевищило 1 млн. За переписом 1970 року, у Харкові мешкало 1 223 000 осіб, у 1979-му — 1 444 000, у 1989-му — 1 610 000. За даними на 1 січня 2014 року, населення Харкова становило 1 423 000 осіб (2-ге місце після Києва)[32].

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[33]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 663 084 95 027 138 790 208 037 162 545 56 220 2465
Жінки 784 535 90 105 126 329 230 844 217 811 110 230 9216


Згідно з підсумками всеукраїнського перепису населення 2001 року в Харкові українці становили 62,8 % населення, росіяни — 33,2 %[34]. загальна чисельність населення Харкова становила 1 470 900 осіб[35].

Динаміка національного складу Харкова
1926 1939[36] 1959 1989 2001
Українці  38,6 %  29,7 %  48,4 %  50,4 %  62,8 %
Росіяни  37,2 %  48,5 %  36,1 %  42,0 %  33,2 %
Євреї  19,5 %  15,6 %  8,7 %  3,0 %  0,7 %

Сьогодні в Харкові проживають представники понад 100 національностей, зареєстровані і діють 65 національно-культурних об'єднань[37].

Цікаво, що Харків ввійшов до історії не тільки як велике промислове та культурне місто, але й відоме кількома специфічними словами, зокрема — словами «тремпель» та «ракло». За використанням цих слів легко можна впізнати людину, що хоча б кілька років прожила в Харкові. Слово тремпель (тобто вішалка для одягу), що з'явилося на початку XIX ст., наразі використовують майже на всій Слобожанщині, у Києві та навіть в Бєлгородській області Росії.[джерело?]

Економіка[ред. | ред. код]

Харків — один із найбільших промислових центрів України, був третім після Москви і Ленінграду центром машинобудування колишнього СРСР. Кількість робітників у промисловості на 1961 р. перевищувала 350 000, у 1980 р. доходила до півмільйона.

Промислові підприємства міста переважно входять до складу промислових утворень. У Харкові утворено 5 промислових вузлів, 9 промислових районів, що своєю чергою, сформували 5 промислових зон, а також 14 груп підприємств[38]. Тобто міська промисловість сформувалася за територіальною ознакою навколо великих промислових підприємств у такі промислові зони:

  • Балашовська промзона — 863,4 га;
  • Орджонікідзевська промзона — 1043 га;
  • Диканівська промзона — 999 га;
  • Іванівська промзона — 550 га;
  • Безлюдовська комунально-складська промзона — 576 га.

Ці промислові утворення поєднують понад 70 % промислових, транспортних і складських підприємств міста.

Харків — центр військової промисловості України.

Промисловий потенціал міста складают підприємства машинобудівної галузі (Харківський тракторний завод, Завод імені Малишева (випускає танки та бронетехніку, а також двигуни для теплотягів), «Турбоатом» (турбіни для електростанцій), «Електроважмаш» (генератори для парових і гідравлічних турбін), Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, «Південкабель» тощо), а також хімічної, електроенергетичної, паливної, харчової галузей (кондитерська фабрика «Харків'янка», Харківська бісквітна фабрика тощо)[39].

У 2019 р. в Харкові працювали 19 410 великих, малих і середніх підприємств, що становить 77,5 % від загальної кількості підприємств області. Із них 99,9 % становили малі підприємства та середні. З них — 844 середні підприємства (4,3 % від загальної кількості підприємств), 18551 — малі та мікропідприємства (95,6 %). На підприємствах міста працюють 285,6 тис. осіб. Підприємствами реалізовано продукції (товарів, послуг) на 259,8 млрд грн, що становить 68,7 % від загального обсягу по Харківській області. Станом на 1 липня 2020 р. у Харкові зареєстровано 115,0 тис. фізичних осіб-підприємців. Найбільша кількість підприємств працюють у сферах гуртової та роздрібної торгівлі, послуг, промисловості[39].

Середня зарплата по Харківській області на грудень 2020 року становила 11 969 грн[40].

Міський бюджет[ред. | ред. код]

Міський бюджет, млрд гривень

2015 2016 2017 2018 2019 2020
6,723[41]
8,499[42] 10,993[43] 15,3616[44] 15,9261[45] 12,1[46]

Міський бюджет, млн $ на початок року[47]

2015 2016 2017 2018 2019 2020
425
354 407

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Житло-господарський комплекс обслуговується комунальним підприємством «Жилкомсервіс». У 2014 році посадові особи «Жилкомсервісу» стали фігурантами кримінального провадження через розкрадання коштів у великих розмірах, уклавши фіктивні угоди з низкою фірм на суму 23 млн грн. Також підприємство накопичило значні борги за послуги водозабезпечення міста, прибирання прибудинкової території тощо[48][49]. Через це перевірили діяльність підприємства від його заснування[50] Серед фірм, через які гроші виводились із підприємства, можливо є ті, що пов'язані з колишнім лідером проросійської організації «Оплот» Євгеном Жиліним[50][51].

Забезпечення міста водою та послугами з водовідведення відбувається комунальним підприємством «Харківводоканал», а гарячою водою та теплом — КП «Харківські теплові мережі». У листопаді 2014 року було відкрито кримінальну справа проти керівників «Харківводоканалу» через завдані збитки на сотні тисячі гривень[52][53].

З березня 2012 у Харкові працює перинатальний центр[54][55].

Завдання швидкої медичної допомоги, здійснює комунальне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», створене 20 вересня 2012 року[56].

У Харкові планується впровадження системи «Безпечне місто» із системою відеоспостереження та будівництво ситуаційного центру в районі аеропорту, який має об'єднати всі екстрені та комунальні служби для швидкого реагування на надзвичайні події, для чого місто планувало взяти кредит у Європейському інвестиційному банку на суму 21 млн грн[57].

Докладніше: Ринки Харкова

У Харкові працюють майже 3,3 тис. підприємств торгівлі; близько 3 тис. підприємств ресторанного господарства на 129,1 тис. посадкових місць, 2 тис. підприємств побутового обслуговування населення, 53 ринки та торговельні майданчики, у тому числі 45 змішаних, 1 продовольчий, 7 непродовольчих[58]. Найбільшими ринками є Торговий центр Барабашово, Центральний (колишній Благовіщений базар) та Кінний ринки.

У місті працюють 23 гіпермаркети та 212 супермаркетів[58]. Також у місті діє велика кількість супермаркетів від українських та регіональних мереж, серед яких: «АТБ», «Сільпо», «Fozzy», «Ашан Україна», «Фора», «Billa», «METRO», «Караван», «Таврія-В», «Велмарт», «SPAR», а також «Восторг», «Класс», «Дарс», «Рост», «Посад», «Чудо», «Хазар»; будівельні супермаркети «Епіцентр», «Нова Лінія», «БудМен».

У Харкові працюють біля 50 банків[59], представництва яких знаходяться у всіх районах міста. У місті зареєстровано 43 біржі, 40 страхових компаній, 50 кредитних спілок та 8 лізингових компаній[58].

Транспорт[ред. | ред. код]

Харків є одним із найбільших транспортних вузлів України. Через місто проходить низка європейських транспортних коридорів: автошлях E40М03, E105. У сучасному Харкові є всі основні види транспорту — залізниця, міжнародний аеропорт.

Аеропорт розташований за 12 км на південь від центру Харкова, один із найбільших у Східній Україні. У рамках підготовки до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року влітку 2009 року реконструювали злітно-посадкову смугу, яку подовжили до 2 500 м зі збільшенням класифікаційного числа штучного покриття аеродрому до 50, що надало аеропорту можливість приймати літаки класу «Аеробус A320» та «Боїнг 737». Було побудовано новий міжнародний термінал, а старий осучаснено і перетворено на термінал з обслуговування VIP-пасажирів. За час проведення харківських матчів Євро-2012 з 8 до 18 червня міжнародний аеропорт «Харків» обслужив 750 злетів-посадок повітряних суден із 52,5 тис. пасажирів на борту[60]. У 2019 році послугами аеропорту скористалися 1,34 мільйона осіб, що на 40 % більше, ніж у 2018 році. Найбільш поширеними напрямками з Харкова 2019 року стали Київ, Стамбул, Шарм-ель-Шейх, Анталія, Варшава, Відень, Тель-Авів, Гданськ, Вроцлав і Дортмунд[61].

Міські перевезення здійснюються за допомогою тролейбусів, трамваїв, метрополітену та маршрутного автотранспорту. У 2020 році усіма видами міського транспорту перевезено 310,4 млн пасажирів, у тому числі: метрополітеном — 128,1 млн, наземним електротранспортом — 153,9 млн, автобусним транспортом — 28,4 млн[58].

Існує 27 маршрути тролейбусів[62] та 11 — трамваїв[63]. Вартість проїзду в них становить 6 гривень[64]. Харківський трамвай відкритий як електричний 3 липня 1906 року. Нині найдовший трамвайний маршрут — № 26, розрахунковий оборотний рейс 47,56 км. На початку 2010-х було скасовано маршрути № 2 і 22, закрито та розпочато демонтаж ділянки лінії по вулицях Клочківській та Піскуновській, було знято рейки на Харківській набережній, в тому числі останню одноколійну лінію — трамвайний транспорт знаходиться у кризовому стані. Тролейбусна мережа міста єдина, проте не усі лінії використовуються у маршрутному руху. Згідно з генеральним планом міста до 2026 року, тролейбусні лінії повинні з'явитися на таких магістралях: вул. Новий Побут — Новгородська; вул. Клочківська; просп. Жуковського; вул. Шевченка — вул. Героїв Праці; бульв. І. Каркача; просп. Тракторобудівників; просп. Перемоги (до кола трамвая 20 маршруту).

У Харкові існують 153 автобусних маршрути, на яких працюють 754 одиниці рухомого складу[58]. Маршрути обслуговують приватні підприємства-перевізники[65]. У 2020 р. автобусним транспортом перевезено 28,4 млн пасажирів, у тому числі платних — 18,3 млн[58].

Приміський автобус

Харківський метрополітен має три лінії з експлуатаційною довжиною близько 38,1 км. До послуг пасажирів — 30 станцій із трьома підземними вузлами пересадки в центрі міста. Усі станції Харківського метрополітену є підземними. Після відкриття 23 серпня 1975 року став шостим метрополітеном у колишньому СРСР та другим в Україні. У 2020 році Харківським метрополітеном перевезено 128,1 млн пасажирів, що на 39,8 % менше, ніж у 2019 році, у тому числі 101,8 млн платних пасажирів[58]. Сьогодні Харківський метрополітен має три чинні лінії, експлуатаційна довжина яких сягає близько 38,1 км. Лінії метрополітену перетинають всі 9 районів міста, проте кількість станцій нерівномірна: в Шевченківському — 8 станцій[66], в Київському — 6, в Салтівському та Немишлянському — по 4, в Слобідському та Холодногірському — по 3, в Індустріальному — 2, а в Новобаварському та Основ'янському лише по одній станції. Оплата проїзду здійснюється разовим квитком або безконтактною електронною карткою. У 2020 році реалізована можливість оплати за допомогою технологій PayPass та PayWave.[58] Раніше існували пластикові жетони. Вартість проїзду у Харківському метрополітені становить 8 гривень[67].

У місті діють два пункти контролю на залізниці крізь державний кордон із Російською Федерацією: Харків-Сортувальний та Харків-Пасажирський — Бєлгород. Харків-Пасажирський — головна пасажирська залізнична станція Харківського залізничного вузла Південної залізниці. Зупинна платформа розташована у Холодногірському районі. До будівлі вокзалу веде один із виходів станції метро «Південний вокзал».

Вузькоколійна дитяча залізниця «Мала південна» розташована у лісопарковій частині міста між ЦПКіВ ім. Горького та Лісопарком. Харківська канатна дорога пов'язує вулицю Сумську й завод ФЕД з мікрорайоном Павлове Поле через ЦПКіВ ім. Горького та Саржин Яр.

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Друковані ЗМІ Харкова[ред. | ред. код]

У Харкові друкується понад 65 різних газет і журналів[68]. Серед суспільно-політичних видань відома газета «Вечірній Харків», найпопулярніше інформаційно-розважальне видання — це тижневик «Телескоп», відомі рекламно-інформаційні видання: «Прем'єр Дайджест», «Харьков на Ладонях», «Авізо», «Бизнес Тайм», «Прем'єр Експрес», «Час Пик» та «СтройПрайс», «Харківський кур'єр». Провідні газети: «Вечерний Харьков», «Время», «Слобідський край», «Теленеделя» харківський випуск, «Известия», літературний місячник «Березіль». Протягом 2007—2012 років виходила газета «Главное»[69][70][71].

Стародрук[ред. | ред. код]

1921 року до Харкова було перенесене видавництво «Рух», яке видавало здебільшого твори українських дореволюційних письменників у серіях, призначених для масового поширення. У 1920—1930-х роках у Харкові з'явилася низка республіканських газет і журналів. Виходили обласні та міська газети: «Соціалістична Харківщина» (з 1934), «Ленінська зміна» (1938), «Красное знамя» (1958), «Вечірній Харків» (1969).

Видавнича справа[ред. | ред. код]

У Харкові працюють численні видавництва, серед головних — «Фактор», «Прапор», «Folio», «Торсінг». Тут працювала Книжкова Палата УРСР, наразі з видавничих і книговиробничих підприємств діють книжкова фабрика «Глобус», книжкова фабрика ім. Фрунзе та приватні друкарні.

Радіо і телебачення[ред. | ред. код]

У Харкові в межах радіочастот УКХ та FM-діапазону працюють 24 загальноукраїнські та регіональні радіостанції. Крім того, мовлення здійснює Харківська обласна державна телерадіокомпанія (6:45—6:55, 8:10—8:30, 15:40—16:00, 18:10—19:00, 20:00—20:30) та радіо «Слобожанщина» (на хвилі Першого каналу Українського радіо (6:30—6:45, 10:30—11:00; щонеділі — 23:00—23:30).

Радіостанції на ультракоротких хвилях:

Радіостанції в FM-діапазоні: станом на 1 липня 2017 року в Харкові не існує жодної суто місцевої радіостанції. У період з середини 90-х до 10-х років їх кількість добігала десятка на будь-який смак та формат: Радіо 50, Мастер, Онікс, Simon, Фора, Фаворит, Нова хвиля, Вєна, L-fm, Зроблено в СРСР[джерело?], Голден радіо. Остання радіостанція — Нова хвиля — остаточно припинила мовлення влітку 2014 року.

З травня 2019 року на частоті 106,1 FM розпочав мовити Перший канал Українського радіо та обласне «Українське радіо Харків»[72].

Усі нині присутні, є розповсюджувачами сигналу з інших міст:

Телебачення: За радянських часів у Харкові транслювалися 2 програми — союзна і республіканська та на область. 1979 року збудовано нову телевізійну станцію. У перші роки незалежності України в Харкові нараховувалось більше десяти харківських приватних телеканалів та телевізійних продакшн-студій. Станом на 1 липня у місті діє лише чотири місцеві телеканали, що виробляють власний інформаційний продукт: UA: Харків, «7 канал», «А/ТВК», «Simon», «Р1»[ru].

Інтернет[ред. | ред. код]

З розвитком інтернету відбулось поширення новинних інтернет-порталів. На теперішній час більшість газет та телеканалів має свої сайти в інтернеті.

Інтернет-ЗМІ Харкова: «057.ua», «АТН», «Главное», «Городской дозор», «Справжня варта», «MediaPort», «Місто Х», «NewsRoom», «Харків Times», «Kharkiv Today», «Status Quo».

Освіта і наука[ред. | ред. код]

За рівнем освіти і науки Харківські виші й наукові установи є одними з найкращих у країні (а подеколи і Східної Європи), часто конкурують зі столичними. Низка харківських освітніх і наукових установ бере свій початок із дореволюційних часів, інші — з часу, коли Харків був столицею УРСР, а деякі засновані, реорганізовані чи відновлені після Другої Світової війни. Внаслідок різних реформ Харків мав станом на 1979 рік 21 вищий навчальний заклад із понад 130 000 студентів.

Найвідоміший заклад міста — Харківський національний університет імені В. Каразіна. Після Львівського, найстаріший університет України. Згідно з рейтингом провідних університетів світу «Webometrics» 2019 року, Харківський університет посідав третю позицію серед університетів України та 2245 місце у світі[73][74]. З університетом пов'язані навчання та діяльність щонайменше двох нобелівських лауреатів, фізика Лева Ландау та біолога Іллі Мечникова. Серед відомих науковців та освітян, що народилися, вчилися або працювали в місті, багато видатних постатей: Василь Данилевський, Саймон Кузнець, Віктор Кирпичов, Юрій Кнорозов, Іван Обреїмов, Леонард Гіршман, Григорій Сковорода, Олександр Потебня, Лев Синицький, Дмитро Багалій, Григорій Ганзбург, Юрій Шевельов, Марин Дринов, Микола Костомаров, Христина Алчевська, Олексій Бекетов тощо.

Серед вищих шкіл Харкова найважливіші: Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, Харківський політехнічний інститут, Харківський національний економічний університет, Харківський національний медичний університет, Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, Харківська державна академія культури, Національний фармацевтичний університет, Національний аерокосмічний університет, Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського тощо. У місті діє також ряд інженерно-економічних ВНЗ: Українська державна академія залізничного транспорту, Харківський національний університет будівництва й архітектури, Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Зооветеринарна академія, Харківський національний університет радіоелектроніки, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова.

Станом на початок 2020 року, у Харкові працюють 59 вишів та один відокремлений підрозділ, 19 вишів мають статус національних. У вишах міста навчається 154,8 тис. студентів. За видатками на вищу освіту з держбюджету Харківська область посідає друге місце серед регіонів країни після Києва — вони складають 2,1 млрд гривень (Київ — 4,8 млрд гривень)[75].

З 1930-х, а особливо після війни, було посилено зросійщення усіх ступенів освіти у Харкові, як також інших культурно-освітніх установ. У 1918—1963 працювала державна консерваторія. Зараз у місті є астрономічна обсерваторія, математичне товариство та обласний державний архів.

У сучасному Харкові діють 38 середніх спеціалізованих освітніх закладів і 40 професійно-технічних шкіл, понад 50 науково-дослідних інститутів при вищих навчальних закладах або у відомстві міністерств (зокрема, ще 1920 року був заснований Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології, що переймався розв'язанням питань радіології та онкології). У Харкові діє Північно-Східний науковий центр Національної академії наук України і Міністерства освіти і науки України, працюють науково-дослідні інститути НАН України — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б. І. Вєркіна, Інститут радіофізики та електроніки ім. О. Я. Усикова, Радіоастрономічний інститут, Інститут іоносфери НАН України та МОН України, Науково-технологічний комплекс «Інститут монокристалів», Інститут сцинтиляційних матеріалів, Інститут проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини[76]. Станом на кінець 2018 року у Харківській області виконанням наукових досліджень та розробок займалася 141 наукова організація[77].

У 2020—2021 навчальному році у місті працюють 425 комунальних навчальних закладів. Серед них 181 загальноосвітній навчальний заклад (в них навчаються 126,1 тис. учнів), 4 вечірні школи, загальноосвітня школа-інтернат І—ІІ ступенів № 14, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, дитячий будинок «Родина», 209 закладів дошкільної освіти та 28 закладів позашкільної освіти. Окрім того, діють 42 заклади освіти інших форм власності: 26 приватних загальноосвітні школи, 15 приватних дитячих садків та дитячий садок відомчого підпорядкування. У дошкільних закладах усіх форм власності навчається і виховується 43,5 тис. дітей від року до шести. У місті також Функціонують 14 професійно-технічних закладів, у яких навчається 6,6 тис. учнів[58].

Культура[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Радянська Україна для інтуристів, Харків, рекламний плакат початку 1930-х рр.

У Харкові народилися або жили тривалий час поети Павло Тичина, Володимир Сосюра, Василь Еллан-Блакитний, Остап Вишня, Гнат Хоткевич, Велемир Хлєбников, Микола Асєєв, Сергій Єсенін, Анатолій Марієнгоф, Михайло Кульчицький, Борис Слуцький, Борис Чичибабін, Олександр Введенський, Василь Мисик, Вадим Левин, Ігор Муратов, Кость Гордієнко, Лариса Васильєва; прозаїки Григорій Квітка-Основ'яненко, Іван Багряний, Григорій Данилевський, Аркадій Аверченко, Іван Бунін, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Володимир Добровольський, Микола Сказбуш, Вадим Собко, Юрій Милославський, Михайло Єлізаров, Олександр Мільштейн та інші відомі письменники. З Харкова родом, там навчався та якийсь час працював всесвітньовідомий український мовознавець та видатний літературознавець Юрій Шевельов.

У Харкові працюють літератори Сергій Жадан, Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Дмитра Громова та Олега Ладиженського), Андрій Валентинов, Ірина Євса та інші.

Події декількох романів розвиваються в Харкові.

До найбільших харківських бібліотек належать Державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка в Харкові, Наукова бібліотека Харківського Університету, Харківська державна наукова медична бібліотека тощо. Щорічно проводяться книжковий фестиваль «Світ Книги».[78], з 1999 по 2012 рік проводився фестиваль письменників-фантастів «Зоряний міст».

Харківський правопис української мови ухвалений 1927 року на Всеукраїнській правописній конференції. Вже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а 29 травня Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. На сьогодні правописом послуговується українська діаспора в значній частині своїх видань, найвідоміше з них — найстаріший україномовний часопис «Свобода», що виходить і досі. Його використовують деякі сучасні українські автори, літературні редактори, а також українські мовознавці[79].

Музика, театр і кіно[ред. | ред. код]

У місті діють Філармонія, Оперний театр та Будинок органної і камерної музики. З міста походять композитори Олександр Щетинський, Віталій Губаренко, Валентин Бібік, Ірина Губаренко, музикознавці Григорій Ганзбург, Юрій Щербінін, Марина Черкашина-Губаренко, диригенти Валерій Матюхін, Олексій Рябов тощо. Гнат Хоткевич розробив місцевий спосіб гри на бандурі.

З Харковом пов'язане життя музикантів, композиторів і співаків Людмили Гурченко, Сергія Бабкіна («5'nizza»), Андрія Запорожця («5'nizza», «SunSay»), Захара Мая, «ТНМК», «Оркестр Че», «Lюk», «ТонкаяКраснаяНить», «Spiritual Seasons», «Drudkh», «Tessaract», «Nokturnal Mortum», «Dub Buk», «We Are!!», «Pur:Pur».

Відомі музичні фестивалі «Харківські асамблеї», «Печенізьке поле» та кінофестиваль «Харківський бузок».

Харків по праву пишається найпершим у Східній Європі кінотеатром — «Брати Боммер». Нині у місті діють понад 10 кінотеатрів. 1963 року в місті відкрито велику кіноконцертну залу «Україна», а 1974-го — новий цирк.

Працюють численні театри, з яких декілька професійних мають звання академічних: Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка, Харківський академічний драматичний театр ім. Шевченка, Харківський академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна, Харківський академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва, Харківський театр для дітей та юнацтва, Харківський академічний театр музичної комедії, чимало театральних студій і колективів.

У місті працює 25 шкіл естетичного виховання, у яких навчається майже 9,2 тис. учнів[39].

Музеї[ред. | ред. код]

У Харкові працюють численні музеї. Найцінніші експонати Історичного музею належали раніше Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, харківським театрам та цехам.

Художній музей — з визначними творами Миколи Самокиша, Сергія Васильківського, Володимира Боровиковського, іншою версією Запорожців, що пишуть листа турецькому султану, та іншими.

Літературний музей знайомить із художньою літературою, з історією літератури на Слобожанщині та сучасною літературною теорією.

Музей археології та етнографії Слобідської України бере свій початок з 1807 року, за цей час колекція зросла майже до 200 000 експонатів.

У 23 залах Харківського музею природи розгорнуто експозиції чотирьох відділів: геологічного, безхребетних і хребетних тварин, еволюції органічного світу та охорони природи.

Діють також меморіальний будинок-музей Гната Хоткевича, морський музей, музей видатних харків'ян та музей історії та залізничної техніки Південної залізниці, музей жіночої та гендерної історії.

Релігія[ред. | ред. код]

Станом на 1 січня 2021 р. на території Харкова зареєстровано і діє 251 релігійна громада 54 конфесій різних напрямків.[58]

Архітектура[ред. | ред. код]

Дзеркальний струмінь, один із сучасних символів міста.

З давніх будівельних пам'яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений у середині 1930-х pp.) собори та деякі інші будівлі XIX ст.

У Харкові є низка пам'ятників: крім звичайно радянських Т. Шевченкові (1935, скульптор М. Манізер, архітектор Й. Лангбард), М. Коцюбинському (проєкт Н. Рябініна, 1957) — давніших: В. Каразіну (1906), М. Гоголеві (1909), є сучасні: пам'ятний знак воїнам УПА, пам'ятник репресованим кобзарям й інше.

Найвідомішим кладовищем Харкова є Івано-Усікновенське кладовище.

Харківський майдан Свободи — найбільший у Європі. Він посідає 11,6 га, його протяжність за найбільшою віссю становить 750 м. Міський майдан таких величезних розмірів було навмисно задумано для підкреслення столичного статусу Харкова, який був політичним центром УСРР з 1919 по 1934 р. Також існує думка, що майдан проєктувався великим, щоби за потреби, на нього міг приземлитися кур'єрський літак. Майдан Свободи оточують відповідні з його розмірами будівлі, з переліку яких вирізняється велетенська будівля Будинку державної промисловості — Держпрому.[80][неавторитетне джерело] У Харкові працює планетарій, другий за величиною та можливостями в Україні після київського. Окрім лекцій, в планетарії працює музей та проводяться демонстраційні спостереження в телескоп. Харківський дельфінарій входить до складу національної мережі культурно-оздоровчих комплексів «Немо».

Хмарочоси[ред. | ред. код]

За часів УРСР, коли Харків був столицею республіки, в місті почали будувати перші сучасні «хмарочоси». 1928 року звели 68-метровий Держпром, а 1932-го — Дім проєктів (зараз головний корпус Університету ім. Каразіна) висотою 68,5 м. Будинки простояли німецько-радянську війну й сьогодні є одними з візитівок міста.

Спорт[ред. | ред. код]

У Харкові працюють 17 стадіонів (серед них «Металіст» — третій найбільший стадіон України, розрахований на 40 003 глядачів, «Динамо», «Сонячний», «Нова Баварія», ХТЗ тощо), 4 легкоатлетичних манежі, понад 2 тис. площинних споруд, 387 спортивних залів, 23 плавальних басейнів, 112 стрілецьких тирів, стрілецький стенд, стрільбища для стрільби з лука, велотреку; 3 споруди зі штучним льодом; 2 веслувально-спортивних бази, лижна база та інші спортивні споруди[58]. У місті діють Палаци спорту «Ювілейний», «Локомотив», велосипедний трек «Динамо», Харківський палац спорту.

Харківський футбольний клуб «Металіст» був срібним призером чемпіонату України 2012/13, шестиразовим бронзовим призером чемпіонатів України, чвертьфіналістом Ліги Європи УЄФА 2011/12, володарем кубка СРСР 1987/88. Влітку 2016 року клуб розформовано. Водночас було засновано футбольний клуб «Металіст 1925», який більшість вболівальників вважають наступником попередньої команди. Новий клуб у сезоні 2021/22 виступав в українській прем'єр-лізі.

Один раз на рік у серпні, в місті проводиться марафонський забіг «Марафон — визволення». Двічі на рік у Харкові проходять шосейні велосипедні перегони: у травні — багатоденні перегони на призи газети «Вечірній Харків», та на початку серпня — велогонка «Золоті колеса».

Харківський іподром — найдавніший в Україні — заснований у 1848 році[81]. 1874 року на іподромі здійснював показові польоти на аеростаті власної конструкції Михайло Лаврентьєв[82]. На іподромі можна брати уроки верхової їзди — при ньому працює кінний клуб[83]. Також у його стайнях розміщено коней, які служать у харківському кавалерійському взводі поліції[83].

В історію світового спорту вписано імена багатьох харків'ян. Це чотирикратна олімпійська чемпіонка Яна Клочкова (плавання), дворазові олімпійські чемпіони Рустам Шаріпов (спортивна гімнастика), Людмила Джигалова (легка атлетика), Юрій Поярков (волейбол), олімпійські чемпіони Марія Гороховська (спортивна гімнастика), Ігор Рибак (важка атлетика), Василь Матушевич, Юрій Венгеровський (волейбол), Олексій Баркалов (водне поло), Ігор Целовальников, Володимир Мовчан (велоспорт).

У Харкові працюють 18 дитячо-юнацьких спортивних шкіл комунальної власності міста[84].

Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

Харків має 28 міст-партнерів у 21 країні[85]:

Станом на 1 липня 2020 року у Харкові працювали 2 Генеральних консульства іноземних держав (Республіки Польща та Російської Федерації), 16 інститутів Почесних консулів (Австрії, Вірменії, Німеччини, Туреччини, Казахстану, Словенії та інших країн), представництва міжнародних організацій (Консультативна місія ЄС, Постійне представництво Асоціації міст-володарів Призу Європи, Ізраїльський Культурний Центр «НАТІВ», Представництво «Джойнт», Французький Альянс у місті Харкові, Центр сприяння торгівлі В'єтнаму, КПЦ «Будинок Нюрнберга», Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, Регіональне представництво ЄБРР у місті Харкові)[84] Харкову присуджено Премію Європи 2010, це перше місто в Україні, яке отримало цю премію[86].

Панорама міста[ред. | ред. код]

Панорама знаменитих приміщень Держпрому

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. Харьків // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Багалій Дмитро Іванович «Історія Слобідської України» [Архівовано 1 березня 2012 у Wayback Machine.]
  4. За версією Г. С. Сковороди.
    (Харьков. Сковорода — Эссе — Новости — афиша Харькова, новости Харькова, развлечения Харьков, кинотеатры, театры, события [Архівовано 3 лютого 2012 у Wayback Machine.]) (рос.)
  5. Сад божественних пісней. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1. Архів оригіналу за 24 березня 2012. Процитовано 14 березня 2012. 
  6. Разговор, называемый Алфавит, или букварь мира. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 14 березня 2012. 
  7. Верховна Рада України 6 вересня 2012 року затвердила нові межі міста Харкова. Архів оригіналу за 22 жовтня 2012. Процитовано 6 вересня 2012. 
  8. а б Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 111/2022 «Про встановлення почесної відзнаки «Місто-герой України»»
  9. Вузи Харкова. Архів оригіналу за 31 січня 2016. Процитовано 24 січня 2016. 
  10. QS World University Rankings 2018. Top Universities (англ.). 1 лютого 2017. Архів оригіналу за 9 червня 2017. Процитовано 22 листопада 2018. 
  11. Приз Європи — найвища європейська нагорода для міст та муніципалітетів. assembly.coe.int (українською). Архів оригіналу за 15.04.2021. Процитовано 22.04.2021. 
  12. LLC, Hulu. Харків залишається єдиним містом в країні — володарем усіх нагород Ради Європи. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021. 
  13. Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 111/2022 «Про встановлення почесної відзнаки «Місто-герой України»»
  14. Харьков: Книга для туристов. Харьков: Прапор. 1984. с. 41, 50. 
  15. Географічна довідка
  16. Голодомор 1932-1933 в Україні: фотодокументи. web.archive.org. 1 вересня 2010. Процитовано 24 жовтня 2021. 
  17. Про Українське радіо | Українське радіо. www.nrcu.gov.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 2 травня 2019. 
  18. Харьков: Книга для туристов. Харків: Прапор. 1984. с. 27–29. 
  19. Харьков: Книга для туристов (рос.). Харьков: Прапор. 1984. с. с. 30. 
  20. Харьков. Справочная книга (рос.). Харьков: Харьковское областное издательство. 1957. 
  21. Володимир Носков (23 серпня 2013). Коли насправді звільнили Харків від гітлерівців?. Радіо Свобода. Процитовано 20 лютого 2022. 
  22. Обстріл Харкова: зруйновано 87 будинків мирних жителів. ТСН. 28 лютого 2022. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 9 березня 2022. 
  23. Окупанти бомбили площу Свободи і центр Харкова, влучили в ОДА. Українська правда (укр.). Процитовано 1 березня 2022. 
  24. Зеленський: Після удару в центр Харкова Росія – держава-терорист. Українська правда (укр.). Процитовано 1 березня 2022. 
  25. Росіяни обстріляли Харків реактивною артилерією. У місті 9 вбитих та десятки поранених. BBC News Україна (укр.). Процитовано 1 березня 2022. 
  26. Тетяна Федоркова (1 березня 2022). На майдан Свободи у Харкові впав снаряд: відео вибуху. Суспільне | Новини. Процитовано 1 березня 2022. 
  27. З-під завалів Харківської ОДА дістали тіла вже 24 людей, розбір триває. Українська правда. 23 березня 2022. 
  28. Арестович повідомляє про обстріл лікарні в Харкові. Радіо Свобода. Процитовано 1 березня 2022. 
  29. Статут територіальної громади міста Харкова [Архівовано 13 вересня 2009 у Wayback Machine.] на офіційному сайті Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету
  30. Терехов став секретарем Харківської міськради VIII скликання. mediaport.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 17 грудня 2020. 
  31. В ОПОРі пояснили, хто керуватиме Харковом без Кернеса. hromadske.radio. Архів оригіналу за 17 грудня 2020. Процитовано 17 грудня 2020. 
  32. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 25 листопада 2014. 
  33. Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Харківська область (осіб) - Регіон, 5 рiчнi вiковi групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком… 2001]. 
  34. Общая информация о Харькове на vharkov. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 9 грудня 2010. 
  35. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 25 жовтня 2011. 
  36. Державний архів Харківської області. Ф. Р-2982, оп. 2, справа 16, стор. 53–54
  37. У міськраді обговорили взаємодію міської влади та національних об'єднань • 12.12.2019 • Харків Тimes. Харків Тimes (укр.). 12 грудня 2019. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 12 грудня 2019. 
  38. Інформація про розробку генерального плану м. Харкова до 2026 р. — Х.: Харківська міська рада, 2003. — 19 с.
  39. а б в ПОВІДОМЛЕННЯ про оприлюднення проєкту Програми економічного та соціального розвитку м. Харкова на 2021 рік і Звіту про його стратегічну екологічну оцінку. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 1 лютого 2021. Процитовано 28 січня 2021. 
  40. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 березня 2016. Процитовано 25 березня 2016. 
  41. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 25 березня 2016. 
  42. Иванов, Максим (24 грудня 2015). Бюджет Харькова на 2016 год: как распределили миллиарды. «Сьогодні». Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 9 червня 2021.  (рос.)
  43. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 30 січня 2017. 
  44. За 2018 рік до бюджету Харкова надійшло 15,4 млрд гривень доходів • 03.01.2019 • Харків Тimes. Харків Тimes (укр.). 3 січня 2019. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  45. За 2019 рік до бюджету Харкова надійшло 15,9 мільярда гривень доходів • 03.01.2020 • Харків Тimes. Харків Тimes (укр.). 3 січня 2020. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  46. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020. 
  47. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 25 березня 2016. 
  48. Татьяна Федоркова Прокуратура говорит о многомиллионных хищениях в КП «Жилкомсервис». [Архівовано 13 листопада 2014 у Wayback Machine.] MediaPort. 13.11.2014. (рос.)
  49. Прокуратуре рассказали как крали в КП «Жилкомсервис». [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] АТН. 14.11.2014. (рос.)
  50. а б Прокуратура проверит деятельность «Жилкомсервиса» с первого дня его основания. [Архівовано 26 листопада 2014 у Wayback Machine.] 057.ua. 14.11.2014. (рос.)
  51. «Жилкомсервис» обналичивал средства через фирмы, связанные с Жилиным? [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] Главное. 14.11.2014. (рос.)
  52. Татьяна Федоркова После проверки «Харьковводоканала» открыто уголовное дело. [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] MediaPort. 14.11.2014. (рос.)
  53. Прокуратура расследует злоупотребления должностных лиц «Харьковводоканала». [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] Главное. 14.11.2014. (рос.)
  54. Перинатальный центр показали, но не открыли. [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.] MediaPort. 22.02.2012. (рос.)
  55. Региональный перинатальный центр открыли. [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.] MediaPort. 2.03.2012. (рос.)
  56. Станции «скорой» объединило новое КП. [Архівовано 11 листопада 2012 у Wayback Machine.] MediaPort. 20.09.2012. (рос.)
  57. Павел Федосенко (28 березня 2019). Харьков возьмет в кредит 21 миллион евро на строительство Ситуационного центра. NewsRoom (рос.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019. 
  58. а б в г д е ж и к л м Основні показники економічного і соціального розвитку м. Харкова за 2020 рік. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 24 лютого 2021. 
  59. Список банків Харкова. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018. 
  60. Уніан Харків. Аеропорт «Харків» у період Євро-2012 обслужив 750 зліт-посадок літаків. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 23 липня 2012. 
  61. У 2019 році в аеропорт «Харків» зайшли три лоу-коста. Харків Тimes. 2 січня 2020. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020. 
  62. Харьков транспортный. Троллейбус. Маршруты. Действующие. gortransport.kharkov.ua. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 24 лютого 2021. 
  63. Харьков транспортный. Трамвай. Маршруты. Действующие. gortransport.kharkov.ua. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 24 лютого 2021. 
  64. Про встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів і багажу міським електричним транспортом (трамваєм та тролейбусом). www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019. 
  65. LLC, Hulu. Автобуси у Харкові протягом року перевезли близько 24 мільйонів пасажирів. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019. 
  66. Деякі станції враховані двічі, бо вони розташовані на межі двох районів, тому мають виходи у обидва райони
  67. Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів метрополітеном. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019. 
  68. Перелік друкарських видань Харкова. Архів оригіналу за 17 липня 2010. Процитовано 23 травня 2010. 
  69. Газета «Главное». Архив выпусков. [Архівовано 9 травня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
  70. Харківська газета «Главное» закрилася. [Архівовано 03.12.2013, у Wayback Machine.] Status quo. 14.01.2013.
  71. Газета «Главное» перестала существовать. [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.] MediaPort. 15.01.2013. (рос.)
  72. У Харкові «Українське радіо» розпочало мовлення в ФМ-діапазоні. stv.detector.media. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 2 травня 2019. 
  73. Central Eastern Europe | Ranking Web of Universities: More than 28000 institutions ranked. www.webometrics.info. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 15 листопада 2019. 
  74. University Ranking in Ukraine // Webometrics Ranking of World Universities. Архів оригіналу за 26 квітня 2010. Процитовано 20 серпня 2015. 
  75. Высшее образование в цифрах: Харьковщина — на второй позиции. Харків Тimes (рос.). 4 лютого 2020. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020. 
  76. Наукові установи в структурі НАН України. www.nas.gov.ua. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 15 грудня 2019. 
  77. Головне управління статистики у Харківській області. Архів оригіналу за 6 березня 2021. 
  78. Фестиваль «Світ Книги» [Архівовано 16 березня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  79. Мовна норма Ірини Фаріон. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 27 жовтня 2015. 
  80. Столичный размах [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.] — стаття про майдан Свободи
  81. Пономаренко Н. Н. К 150-летию истории Харьковского ипподрома [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — Харьков, 1998.
  82. Лейбфрейд А. Харьков и авиация [Архівовано 27 квітня 2017 у Wayback Machine.]// Слобода. — 1992. — № 91. — листопад.
  83. а б Тарасова Ю. Харьков. Город спорта и достижений. Часть третья: Путеводитель по Харькову [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]// SQ. — 2012. — 27 серпня.
  84. а б Основні показники економічного і соціального розвитку м. Харкова за І півріччя 2020 року. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 17 серпня 2020. 
  85. Міста-партнери. city.kharkov.ua. Офіційний сайт Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 30 квітня 2022. 
  86. Європа дала Харкову премію. Архів оригіналу за 1 травня 2010. Процитовано 30 квітня 2010. 
  87. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]