Харківський іподром — Вікіпедія

Харківський іподром
50°00′55″ пн. ш. 36°14′57″ сх. д. / 50.01528° пн. ш. 36.24917° сх. д. / 50.01528; 36.24917Координати: 50°00′55″ пн. ш. 36°14′57″ сх. д. / 50.01528° пн. ш. 36.24917° сх. д. / 50.01528; 36.24917
Країна Україна Україна
Розташування Харків
Статус спадщини пам'ятка архітектури місцевого значення України і Пам'ятка містобудування України місцевого значенняd
Архітектор Здислав Харманський
Стиль романтичний модерн
Адреса м. Харків, пл. 1-го Травня, 2
Проїзд метро Університет
метро Пушкінська (1,2 км)
Харківський іподром. Карта розташування: Україна
Харківський іподром
Харківський іподром
Харківський іподром (Україна)
Мапа
CMNS: Харківський іподром у Вікісховищі

Ха́рківський іподро́м — іподром у Харкові, найстаріший в Україні — заснований у 1848 році[1]. Займає площу понад 16 гектарів і знаходиться на майдані 1-го Травня, 2[2][3]. Його територія належить Міністерству аграрної політики та продовольства України[4]. З 2005 року іподром арендує ТОВ «Харківський кінний завод»[2].

Історія[ред. | ред. код]

Довоєнний період[ред. | ред. код]

Іподром, заснований у 1848 році, спочатку знаходився на території Кінного ринку на Кінній площі (з 1925 року — площа Повстання) і використовувався лише тричі на рік — під час кінних ярмарків. На початку 1860-тих він переїхав на майданчик в Сокольниках і став центром племінного конерозведення, та відміна кріпосного права призвела до занепаду подібних закладів — без дешевої робочої сили багато поміщицьких господарст збанкрутіло, в тому числі — кінні заводи[1]. У 1874 році на іподромі здійснював показові польоти на аеростаті власної конструкції Михайло Лаврентьєв[5].

Відроджуватись іподром почав у кінці 1890-х — у тому числі завдяки проведенню кінних перегонів (перегонів верхи на конях, рос. — скачки) та відкриттю тоталізатора. На початку ХХ століття Харківський іподром мав найкращу в дореволюційній Росії трав'яну доріжку для кінних перегонів[1]. У 1897–1898 роках на ньому випробовував аеростати з махаючими крилами винахідник Костянтин Данилевський[5].

За 1907–1914 роки на іподромі побудували нові трибуни для рисистих перегонів (випробовування рисаків, запряжених у спеціальні двоколісні екіпажі, рос. — рысистые бега) — за проектом архітектора Здислава Харманського[1]. Вони збереглись донині (стиль — романтичний модерн)[1].

У 1910-х роках на іподромі проводилися велогонки та показові польоти заїжджих і місцевих пілотів — Івана Заїкіна[ru], Сергія Уточкіна, Віктора Дибовського, Степана Гризодубова та інших[5]. Останній вперше в повітря здійнявся саме на іподромі. У 1910 році Гризодубов збудував аероплан Г-1 («Гризодубов-1»), зовні схожий на літак братів Райт, з чотирициліндровим бензиновим двигуном рідинного охолодження власної конструкції. Випробував свій двомісний апарат він навесні 1911 року — але аероплан лише їздив по полю іподрому, а піднятися в повітря не зміг. Згодом Гризодубов сконструював ще два літаки — Г-2 і Г-3, на останньому з яких успішно виконав польоти над полем іподрому у 1912–1914 роках.

14 травня 1911 року на ньому відбувся перший у місті офіційний публічний футбольний матч — з великою кількістю глядачів[6]. 16 жовтня 1911 року на іподромі провели перші в історії міста публічні змагання поліцейських собак[7]. На них зібралися тисячі глядачів, у тому числі — перші особи Харківської губернії на чолі з губернатором Катериничем. Після закінчення змагань 14 собачих інструкторів отримали з рук губернатора срібні годинники з портретами імператора. Чистий виторг від заходу склав 907 рублів 64 копійки[7].

Під час революції іподроми зупинили роботу, але в Харкові в 1917–1919 роках перегони періодично проходили. Повноцінно іподром запрацював у 1921. У 1920-х роках, до спорудження площі Дзержинського (тепер — площа Свободи), на ньому проходили демонстрації трудящих.

У 1930 році іподром отримав статус всесоюзного і потрапив у четвірку найкращих у країні — разом з московським, ленінградським і п'ятигірським[1]. Іподром мав упорядковані стайні, професійний колектив наїзників, сучасні трибуни і бігову доріжку з освітленням, що дозволяло проводити перегони ввечері[1].

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни іподром дуже постраждав, хоча бойові дії на його території не проходили: стіни трибун були в дірках, стайні — зруйновані, бігова доріжка — перерита траншеями і окопами[1]. Та вже в 1946 році він працював повноцінно — мав коней, корми для них, високу відвідуваність і колектив наїзників[1].

У 1953 році кіннота як рід військ була скасована, а Головне управління конярства і конерозведення — ліквідоване. Через це закрилися спеціалізовані заводи, державні стайні, племінні ферми, а підприємства, що випускали вироби для кінноти — переорієнтувалися на іншу продукцію. Однак Харківський іподром продовжував працювати.

У 60-70-ті роки галузь конярства стабілізувалась — у тому числі завдяки розвитку торгівлі племінними і спортивними кіньми та вдалим зарубіжним виступам спортсменів[1]. Головне управління конярства і конерозведення відновили. При Харківському іподромі відкрилася кінноспортивна школа «Спартак», що стала центром розвитку кінного спорту у місті[1]. Були реконструйовані старі стайні і побудовані нові, а також — гараж, житлові та виробничі приміщення підсобного господарства; заасфальтована частина території.

У 70-80-ті роки іподром відзначився результативною роботою по виявленню рисаків високого класу[1].

У 90-ті, через перехід на ринкові відносини, різко погіршився економічний стан кінних господарств. Робота іподрому стала збитковою: відвідуваність заходів знизилась, разом з нею — і об'єми тоталізатора, а власники коней не платили за їх утримання[1]. Як наслідок — працівники звільнялися, скоротилася кількість коней, яких випробовували, і погіршилася їх якість[1].

Іподром для кінних перегонів — не зберігся
кінень ХІХ-початок ХХ століття
Іподром для рисистих перегонів
1910-1920-ті роки
Фасад будівлі трибун для рисистих перегонів сьогодні
березень 2008

Сучасність[ред. | ред. код]

На початку 2000-х іподром збанкрутів[2]. У 2005 році його арендувало ТОВ «Харківський кінний завод»[2]. На території іподрому товариство відкрило тренувальне відділення, де проходять підготовку молоді коні з усієї України[2]. Під час тренувань виявляють робочі якості коня. Залежно від отриманих оцінок — тварину або продають, або залишають на заводі як виробника[2].

15 травня 2005 року завод провів кінно-спортивне свято, присвячене відкриттю перегонів[8]. Тоді до випробувань вже було підготовлено 60 коней і на заводі планували проводити перегони щонеділі і ввести тоталізатор[8]. Змагання проходили без офіційних ставок, але були розіграні три призи — першотравневий, губернаторський і на честь Дня Перемоги[8].

У серпні 2006 року на іподромі відбувся перший за роки незалежності забіг на приз міського голови[9]. Призовий фонд склав 5 тисяч гривень — їх розділили між трьома переможцями[9]. Напередодні — було відновлено бігове поле, реконструйовано стайні, підсобні приміщення і глядацькі трибуни[9].

У вересні 2007 року в будівлі трибун іподрому, яка є пам'яткою архітектури початку ХХ століття, відкрився нічний клуб «Турбійон»[10]. У 2012 році його змінив клуб «Оплот»[11].

У 2010 році ТОВ «Харківський кінний завод» потрапило у список підприємств, які не платять за оренду землі — за використання території іподрому товариство заборгувало місту понад 20,5 мільйонів гривень[3].

З 2010 по 2012 роки на іподромі проходили автогонки по зимовому треку[12]. 12 лютого 2012 року через смертельну аварію під час одного із заїздів — гонки зупинили[13][14].

На іподромі можна брати уроки верхової їзди — при ньому працює кінний клуб[15]. Також у його стайнях розміщені коні, які служать в харківському кавалерійському взводі міліції[15].

Рисисті перегони на іподромі
приблизно 2006
Центральна алея Центрального парку і іподром навпроти неї
2007

Розташування і проїзд[ред. | ред. код]

Адреса іподрому — майдан 1-го Травня, 2. Навпроти нього розташований вхід в Центральний парк культури та відпочинку — по вулиці Сумській. З житлового масиву Салтівка до іподрому можна доїхати трамваями № 22 та 26. З площі Свободи (метро Університет) чи Конституції (метро Історичний музей) — будь-яким маршрутним таксі, що їде у бік Лісопарку.

Іподром в культурі[ред. | ред. код]

У 2005 році на іподромі проходили зйомки українського фільму «Коли боги заснули» з Микитою Джигурдою та Арменом Джигарханяном у головних ролях — кримінальна драма за мотивами повісті Лева Толстого «Холстомер[ru]»[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Пономаренко Н. Н. К 150-летию истории Харьковского ипподрома [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — Харьков, 1998.
  2. ↑ а б в г д е Харьковский ипподром [Архівовано 2014-08-26 у Wayback Machine.]// На сайті «Ипподром. Портал конного спорта»: ippodrom.pp.ua
  3. ↑ а б Федоркова Т. Кони в долгах. «Харьковский конный завод» задолжал городу больше 20-ти миллионов гривен// Медиапорт. — 2010. — 7 квітня.
  4. ↑ Козаченко П. Кернес рассказал об ипподроме и подарке киевских чиновников// Городской дозор. — 2012. — 22 червня.
  5. ↑ а б в Лейбфрейд А. Харьков и авиация// Слобода. — 1992. — № 91. — листопад.
  6. ↑ Галич В. 100-летие харьковского футбола: Первые официальные матчи в Харькове// Вечерний Харьков. — 2008. — 21 січня
  7. ↑ а б Левченко А. Четвероногие агенты харьковской «уголовки»// Вечерний Харьков. — 2006. — 7 квітня.
  8. ↑ а б в Николаева М. Возрождение харьковского ипподрома// АТН. — 2005. — 17 травня.
  9. ↑ а б в На Харьковском ипподроме — заезд на приз городского головы// Вечерний Харьков. — 2006. — 25 серпня.
  10. ↑ Турбийон 2.0 [Архівовано 4 лютого 2013 у Wayback Machine.]// Про клуб на сайті клубного життя «Z-PEOPLE»: zpeople.com.ua
  11. ↑ Оплот [Архівовано 19 серпня 2013 у Wayback Machine.]// Про клуб на офіційному сайті: oplotclub.com
  12. ↑ Москвина И. В Харькове пройдут автогонки «Слобожанська Хуртовина»// Медиапорт. — 2010. — 21 січня.
  13. ↑ Шевякин В. На автогонках в Харькове машина сбила зрителей// Медиапорт. — 2012. — 12 лютого.
  14. ↑ Сирык С., Доцяк Т. Смертельная авария на харьковском ипподроме: автомобиль въехал в зрителей, одна женщина погибла// АТН. — 2012. — 13 лютого.
  15. ↑ а б Тарасова Ю. Харьков. Город спорта и достижений. Часть третья: Путеводитель по Харькову [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]// SQ. — 2012. — 27 серпня.
  16. ↑ Дикань Ф. В Харькове снимают фильм с Арменом Джигарханяном в главной роли// Медиапорт. — 2005. — 21 вересня.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Харківський_іподром&oldid=41542554