French
DeutschДробицький Яр — Вікіпедія
| Дробицький Яр | |
|---|---|
 | |
| Інформація про цвинтар | |
| 49°55′59″ пн. ш. 36°26′24″ сх. д.H G O | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Харків (юридично знаходиться на території села Мала Рогань) |
| Тип | меморіальний комплекс |
| Статус | долина меморіал і геополітична областьd |
| Охоронний статус | Державний реєстр нерухомих пам'яток України |
| Кількість поховань | ~ 16'000 — 19'000 |
| Адреса: вул. Шосейна, 13, с. Мала Рогань, Харківський район, Харківська обл. 62485 | |
| Вебсайт | drobytskyyar.org |
 | |
  Дробицький Яр Дробицький Яр (Україна) | |
Дро́бицький Яр (інша назва — Травницька долина) — урочище поблизу Харкова, у східній частині села Затишшя, починається в місці перетину проспекту Героїв Харкова з Харківською окружною дорогою. Дробицький Яр відомий як місце масових розстрілів цивільного населення, що здійснювалися нацистськими окупаційними військами у 1941-1942.
Історія[ред. | ред. код]
У XVIII столітті у верхів'ях яру, на протилежному від Чугуївського тракту схилі, розташовувався неіснуючий нині хутір Дробицький Харківського повіту; позначений на мапі 1783 року.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
З наближенням фронту Харків безперервно бомбардували німецькі літаки і обстрілювала артилерія. Радянська влада і офіційна пропаганда до останнього дня запевняли, що місто не здадуть, а усякі сумніви у цьому — це дії «панікерів» і «диверсантів-провокаторів». Такі «запевнення» лише дезорієнтували людей. Для єврейського і циганського населення, яке не встигло евакуюватися і фактично було «здане» на поталу нацистам, це обернулося катастрофою.[1]
Вермахт окупував Харків 24 жовтня 1941. Вже 5 грудня розпочався перепис населення міста, причому євреїв та циган вносили в окремі списки. 14 грудня військовий комендант Харкова генерал-лейтенант Альфред фон Путткамер видав наказ про переселення в дводенний термін всіх євреїв та циган, включаючи грудних дітей, до бараків на східній околиці міста в район ХТЗ. В цих бараках, які залишилися після будівництва заводу, було організовано гетто. Майже одразу почалися розстріли — приречених групами по 250—300 осіб гнали в Дробицький Яр. На дітей куль не витрачали, вкидали до котлованів живими. Вже на початку 1942 харківське гетто припинило своє існування. У яру також розстрілювали полонених червоноармійців і психічно хворих людей. Всього ж, за даними Державного архіву Харківської області, було розстріляно близько 16-20 тисяч осіб.[2]
Уже у грудні 1943 — після першого визволення Харкова — розпочався процес над військовими злочинцями, який описали Ілля Еренбург і Олексій Толстой. Тоді з повідомлень «Радінформбюро» весь світ вперше дізнався про «газенвагени» — машини-душогубки і газ «Циклон Б».
Пам'ять[ред. | ред. код]
Після війни трагедія Дробицького Яру почала забуватися. Майже потайки у 1960-1980-х громадські організації проводили дослідницьку роботу.
У 1988 при Харківському відділенні Українського фонду культури Євген Лисенко і Віктор Бойко заснували оргкомітет «Дробицький Яр», збирали листи від родичів загиблих і створювали картотеку Голокосту.
У 1991 оргкомітет ухвалив рішення «Про увічнення пам'яті жертв нацизму, похованих у Дробицькому Яру» й оголосив відкритий конкурс проектів меморіального комплексу. Перемогли співавтори — архітектор Олександр Лейбфрейд та художник-монументаліст В. Савенков.[3]
Меморіал[ред. | ред. код]
23 жовтня 1992 Харківська міськрада прийняла рішенням № 444 про будівництво меморіалу на місці трагедії.
У 1994 відбулося освячення будівництва. Його провели головний рабин Харкова і православний священик. Тоді звели фундамент під 20-метровий пам'ятник, але через нестачу коштів будівництво було фактично припинено з 1995. Ініціативу підтримала Всесоюзна рада єврейських громад, потім до будівництва долучилися різні організації: концерни «АВЕК» і «УПЕК», Завод імені В. О. Малишева й авіазавод, «Турбоатом», «Хартрон», підприємці, міжнародна організація «Джойнт», банки міста, що передавали кошти до благодійного фонду «Дробицький Яр». Керував будівництвом С. Іщенко, визнаний урядом Ізраїлю «Праведником народів світу».
У 2000 будівництво відновилося.
13 грудня 2002 відкрита перша черга меморіалу.[4] Саме тоді зведено пам'ятний знак — менора, автодорога до меморіального комплексу, алея і пам'ятник-монумент. У церемонії відкриття брала участь посол Ізраїлю в Україні Анна Азарі, яка напередодні відзначила почесними званнями Праведників миру 12 українців, які допомогли євреям під час Другої світової війни. Більшість з них були нагороджені посмертно.[2] 22 серпня 2005 на меморіалі жертвам нацизму відкрився траурний зал з Чашею скорботи, в якому на планшетах білого мармуру увічнені тисячі імен трагедії.[5]
2016 року Меморіальний комплекс «Дробицький Яр» відповідно до наказу Міністерства культури України № 1162 від 06.12.2016 набув статусу пам'ятки історії та монументального мистецтва місцевого значення (охоронний № 2656-Ха).[6][7].
26 березня 2022 року меморіал був пошкоджений обстрілами російських військ, що вторглися в Україну[8][9].
Дробицький яр у мистецтві[ред. | ред. код]
Трагедія Дробицького яру знайшла відображення у творчості поетів Євгена Євтушенка та Зиновія Вальшонка.
Галерея[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Дробицький Яр // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Офіційний сайт меморіального комплекса «Дробицький Яр» [Архівовано 23 липня 2013 у Wayback Machine.](англ.)(рос.)
- Вид з супутника [Архівовано 11 червня 2020 у Wayback Machine.]
- «У Дробицький Яр» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] — унікальний музичний твір, яке написав Іцхак Хальфон в пам'ять про понад 15 000 євреїв загиблих у Дробицькому Яру в 1941 р.
- 70 років масового вбивства євреїв у Дробицькому Яру [Архівовано 2 червня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- У Дробицькому яру вшанували пам'ять жертв Голокосту [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Трагедія, про яку дехто не дуже хотів знати. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 16 грудня 2011.
- ↑ а б «Дзеркало Тижня». № 49 (628) Субота, 23 — 29 Грудня 2006 року. Архів оригіналу за 9 грудня 2008. Процитовано 16 грудня 2011.
- ↑ У Харкові вшанували пам'ять розстріляних у Дробицькому яру. Харків Times (укр.). 14 грудня 2021. Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 18 грудня 2021.
- ↑ История строительства мемориала[недоступне посилання]
- ↑ Сегодня на Мемориале жертвам нацизма в Дробицком Яру открылся траурный зал с Чашей скорби.[недоступне посилання]
- ↑ Меморіал «Дробицький яр» занесли до Держреєстру нерухомих пам'яток. [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Харківська обласна державна адміністрація. 29.12.2016.
- ↑ Обласний комунальний заклад «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини». 11.01.17 Засідання Консультативної ради. Архів оригіналу за 20 жовтня 2017. Процитовано 20 жовтня 2017.
- ↑ Главные события 31-го дня войны в Украине. Deutsche Welle. 27 березня 2022. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 6 квітня 2022.
- ↑ «Нацисти повернулися». Росія обстріляла меморіальний комплекс у Дробицькому Яру під Харковом, пошкоджено монумент. НВ. 26 березня 2022. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 6 квітня 2022.
| |||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||