French
DeutschВтрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (квітень 2023) — Вікіпедія
У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за квітень 2023 року (включно).
 | Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1]. |
| 2014 |  | |
|---|---|---|
| 2015 | ||
| 2016 | ||
| 2017 | ||
| 2018 | ||
| 2019 | ||
| 2020 | ||
| 2021 | ||
| 2022 | ||
| 2023 | ||
| 2024 | ||
| № | Світлина Емблема | Прізвище, ім'я, по-батькові | Про особу | Обставини смерті | ||
|---|---|---|---|---|---|---|
| 11125 | .png) |  Ляшук Данііл Олександрович («Моджахед») | 1 листопада 1995, Брест, Білорусь. Мусульманин, військовий, громадський активіст, засновник та командир бойової групи «Вендетта». У віці 14 років переїхав до Криму, де здобув освіту моряка у Севастопольському національному технічному університеті (СевНТУ). Після анексії Криму у 2014 році вирішив воювати на боці України та став до лав добровольчого батальйону, що діяв на сході України в зоні ООС (АТО). 19 січня 2015 під час бойових дій у районі Станиці Луганської отримав тяжке поранення. У тому ж 2015 році Данііл Ляшук був затриманий у кримінально-політичній справі проти роти «Торнадо». Йому були висунуті звинувачення у низці важких злочинів. У червні 2021 року був звільнений за рішенням суду. Після початку повномасштабної війни Росії проти України 24 лютого 2022 року знову пішов на фронт. Захищав Київ та передмістя Києва як доброволець. Навесні 2022 року брав участь у боях за Харків. У липні 2022 року офіційно вступив до лав ЗСУ. Був направлений на захист Миколаївщини. Проводив диверсійні роботи на території окупованої Херсонській області. 18 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання був вдруге тяжко поранений. Отримав осколочне ураження живота, легень та печінки. Не дивлячись на цей факт, разом зі своєю групою взяв у полон двох російських солдат. | Загинув у важкому бою при захисті села від штурму ворога[2][3]. | ||
| 11126 |  |  Багнюк Ігор Ярославович | 1975 р., с. Стоянів, Львівська область. | Загинув під час виконання бойового завдання на території Донецької області[4]. | ||
| 11127 |  | Вакаренко Андрій Андрійович | 05 жовтня 2002. Борислав, Львівська область. Навчався у Бориславському ЗЗСО № 3, а потім — у професійному ліцеї. Захищав Україну у складі 24 окремої механізованої бригади. Службу проходив за контрактом з березня 2021 року. З початку повномасштабного вторгнення боронив кордони нашої землі у зоні ведення бойових дій. У листопаді 2022 року одружився. | Загинув поблизу Майорська на Донеччині отримавши осколкове поранення[5]. | ||
| 11128 | | Цуцей Володимир | 20 лютого 1977, с. Тухля, Славська селищна рада. | Загинув під час виконання бойового завдання[6]. | ||
| 11129 | | Джус Юрій Ярославович | 20 квітня 1990. Жив у Загвізді. До мобілізації чоловік працював у Загвіздянській сільській раді головним спеціалістом відділу освіти культури, молоді, спорту та соціальної роботи. | Загинув на Луганщині[7]. | ||
| 11130 | | Хрищук Олег Юхимович | 18 квітня 1981, Луцьк, Волинська область. Був призваний на військову службу по мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини на посаду номер обслуги 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки. | Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Хромове Донецької області[8]. | ||
| 11131 | | Федін Сергій Костянтинович | 02 листопада 1968, Луцьк, Волинська область. Старший сержант, був призваний на військову службу по мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини на посаду водія 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. | Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Хромове Донецької області[8]. | ||
| 11132 |  | Скіба Костянтин | 24 грудня 1986, Кривий Ріг, Дніпропетровська область. Військовослужбовець 93-ї Окремої механізованої бригади «Холодний Яр» До повномасштабного вторнення Росії він був активним учасником Культурно-громадського центру ШELTER+, допомагав підліткам зі складних родин. | Загuнув у боях за Бахмут[9]. | ||
| 11133 |  | Крук Максим Олександрович | 4 березня 1994, Костопіль, Рівненська область. Молодший сержант 3 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284. Закінчив Великолюбаський ліцей та навчався у Вищому професійному училищі № 1 в місті Рівне. Проходив строкову службу 2013—2014 року у лавах української армії в місті Херсон. | Загинув під час виконання військового обов'язку поблизу населеного пункту Ступочки, Донецької області, причина смерті — ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків[10]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
| 11134 | | Кіт Михайло Іванович | 49 років, с. Коти, Львівська область, Дуже любив своє село і піклувався про його благоустрій, бо був господарем за натурою. Не менше любив рибалку і футбол. Односельчани завжди чули його голос у церковному хорі. Працював в Україні та закордоном, аби забезпечити комфортне життя для своїх дітей та онуків. | Загинув в Донецькій області під час виконання бойового завдання.[12]. | ||
| 11135 | | Куцко Іван | 5 липня 1997, с. Деревляни, Кам'янка-Бузького району Львівської області. Молодший сержант Іван Куцко був військовослужбовцем 24-ї ОМБр імені Короля Данила. Закінчив ВПУ № 71 м. Кам'янка-Бузька. | На Донеччині, в результаті влучання протитанкової керованої ракети, отримав важкі поранення та ще тиждень боровся за своє життя. Іван помер у лікарні 1 квітня 2023 року.[13]. | ||
| 11136 | | Гладиш Юрій Анатолійович | 2000, м. Гадяч. | Загинув поблизу села Міньківка у Донецькій області. Похорон відбувся 5 квітня в місті Гадяч[14][15]. | ||
| 11137 | | Байдак Ігор Анатолійович | 1971, мешканець Верхівцеве Кам'янського району. Захищав країну в зоні АТО у 2015—2016 р.р., куди пішов добровольцем. В червні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив військову службу в складі 93 бригади «Холодний Яр» на посаді водія 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону. | Тяжкі поранення він отримав під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області 29 березня 2023 року. 01 квітня 2023 року в обласній лікарні ім. Мечникова перестало битися серце солдата.[16] | ||
| 11138 |  | Кучеренко Ігор Олександрович («Сармат») | Мешканець с. Лісне Київської області. Захищав країну в зоні АТО у 2014—2016 р., куди пішов добровольцем. В травні 2022 року був признаний до лав ЗСУ. У листопаді 2022 року отримав тяжке поранення, після госпіталю знову пішов на фронт. Завжди воював на передових позиціях сходу України. Командир взводу 58-ї бригади, сержант. | Загинув під час виконання бойового завдання від снайперської кулі російського окупанта у запеклих боях поблизу Ямпілля, Краматорського району, Донецької області. | ||
| 11139 |  | Саратов Олексій(«Шмель») | 8 липня 1987. Військовослужбовець роти «Дике Поле», 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. | Загинув на Бахмутському напрямку[17]. | ||
| 11140 | | Магеровець Олександр Мар'янович | 14 жовтня 2002, с. Демня Стрийського району Львівської області. 22 кіітня 2021 року перебував на контрактній службі Артелерійської групи військової частині А0284 1 Батальйону. 20 березня 2023 року був переведений на посаду стрільця-снайпера 3-го десантно-штурмового відділення, 1-го десантно-штурмового взводу, 1-ї десантно-штурмової роти, 1-го десантно-штурмового батальйону 80-ї Десантно-Штурмової Бригади ЗСУ[18]. З початку повномасштабного вторгнення, він весь час був на передових позиціях. За службу 21 квітня 2022 отримав Медаль «Захистику Вітчизни»[19], а 17 червня 2022 був нагородженим Орденом «За мужність III ступення»[20]. | Загинув внаслідок ворожого обстрілу, від вибухів та осколків під населеним пунктом Іванівське Бахмутського району Донецької області[21]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
| 11141 | | Яворовський Іван Євгенович | 1998, с. Заріччя. Радіотелефоніст-електрик 2-ї десантно-штурмової роти, 1-го десантно-штурмового батальйону 80-ї ОДШБр ЗСУ[22]. | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
 | Денека Костянтин Анатолійович («Тітан») | 12.03.1983, м. Дніпро. Мешкав у Києві. Здобув ступінь бакалавра у Національній металургійній академії України на кафедрі металургії та ступінь магістра у Переяслав-Хмельницькому Державному Педагогічному Університеті їм. Григорія Сковороди на кафедрі фізичного виховання.[23] У 2011 приєднався до лав «Прикордонних військ Східного регіону», з 2014 боронив територію України від агресії РФ. З Прикордонної служби звільнився у званні старший прапорщик у середині 2021 року.[23] З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем.[24][25][26] Брав участь у боях за Київську, Запорізьку та Донецьку області. Служив в одному зі спецпідрозділів Головного управління розвідки МОУ.[27][28][29] Був нагороджений: Медаллю «За військову службу Україні» Орденом «За мужність ІІІ ступеня» та іншими нагрудними відзнаками. | Загинув 1 квітня 2023 р. при виконанні бойового завдання, внаслідок мінометного обстрілу в м. Бахмут.[30][31][32][33] Похований 9 квітня на Берковецькому кладовищі у Києві.[34] | |||
 | Баглай Антон Олександрович («Мятий») | 3 травня 1991, м. Запоріжжя. Навчався в Запорізькій загальноосвітній санаторній школі-інтернаті №7. У цивільному житті працював у Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Під час повномасштабної війни Антон став військовослужбовцем Збройних Сил України. Воював у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Обіймав посаду командира стрілецького відділення. Разом із побратимами боронив Донеччину, де пройшов такі гарячі точки: Бахмут, Соледар, Вугледар, Зайцеве та Авдіївку. За ці бої був відзначений нагородами. | Загинув відбиваючи ворожий штурм окупантів в районі селища Опитне під Донецьком. Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Похований на кладовищі Святого Миколая в рідному місті [35] | |||
| 11135 |  | Пашкуляк Артур Васильович («Махно») | 17 серпня 1979, м. Мукачево. У 2001 році закінчив Мукачівський технологічний інститут за спеціальністю «Фінанси». Працював заступником директора Кіровського спецкар'єру. Раніше працював на депутата Михайла Ланя. Учасник конфлікту з Правим Сектором в Мукачевому. Також у 2020 році на нього здійснено напад, отримав поранення. Від початку широкомасштабного вторгнення як військовий Головного управління розвідки, воював на сході країни. Воював на найгарячіших ділянках фронту, потрапляв під обстріл у Запорізькій області, а загинув у Бахмуті. Він був військовослужбовцем Головного управління розвідки, але був прикомандирований до чеченського миротворчого батальйону імені Шейха Мансура. Разом із побратимами чоловік брав участь у боях за Запорізьку, Херсонську, Харківську та Донецьку області. Посмертно воїна нагороджений відзнакою ГУР МОУ «За мужність при виконанні спецзавдань» | Загинув в Бахмуті. Похований на центральному цвинтарі міста Мукачево[36]. Герой України (посмертно)[37] | ||
| 11136 |  | Кондель Данііл Олексійович(«Вікінг») | 25 травня 2001. Випускник кафедри менеджменту і економіки спорту Національного університету фізичного виховання і спорту України. Військовослужбовець роти «Гонор», 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. | Загинув під Бахмутом під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 8 квітня на Алеї Героїв, Лісовове кладовище в Києві[38][39] Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). | ||
| 11137 | | Грибан Назарій («Продюсер») | 26 травня 1997. Випускник кафедри психології Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Військовослужбовець роти «Гонор», 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. | Загинув під Бахмутом під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 8 квітня в селі Софіївська Борщагівка[39][40]. | ||
| 11138 | | Якимчук Сергій Вікторович («Кардан»)
| 7 травня 1988, с. Староміщина, Тернопільська область. Солдат 80-тої окремої десантно-штурмової бригади. Учасник АТО 2014—2015. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (27 червня 2015)[41]. | Загинув біля с. Іванівське Бахмутського району. 8 квітня відбувся похорон у рідному селі[42]. | ||
| 11139 |  | Баламутов Руслан | 40 років, м. Рівне. Старший сержант, служив у десантно-штурмовій бригаді. Потім виявилося, що його здоров'я не дозволяє бути там, проте він вирішив залишитися у війську і пішов в аеророзвідку. Закінчив технікум, отримав диплом за спеціальністю «Будівельна справа». | Близько другої години дня 2 квітня 2023 вийшов на відеозв'язок із рідними, а вже близько 16 години на шляху на завдання загинув поблизу Кремінної на Луганщині. Похований 7 квітня на кладовищі «Нове»[43]. | ||
| 11140 | | Сенько Валерій («Голем») | 24 лютого 1997, м. Чернігів. Закінчив НаУКМА у 2018, Факультет гуманітарних наук, спеціальність «Історія». Чекав, що буде велика війна і хотів ще до її початку записатися до Сил територіальної оборони. З початком повномасштабного вторгнення ходив до військкоматів, але отримував відмови. Чекав, коли його дуже близький друг, азовець, зможе його забрати до себе в підрозділ. Але той загинув в середині березня. В квітні 2022 потрапив до лав Правого сектору. Спочатку потрапив до мінометного розрахунку, але завжди рвався до штурмовиків, в піхоту, куди згодом і потрапив. Воював у складі 67-ї бригади, у підрозділі «Вовки Да Вінчі». Був у складі команди, яка організовувала кінофестиваль «Молодість». З друзями створив відеопродакшн. | Загинув під Бахмутом. Похорон відбувся 9 квітня у м. Чернігів, Катерининьска церква, Алея Героїв, 6А[39][44][45]. | ||
| 11141 | | Оборонов Олександр Михайлович («Оборона») | 1982, c. Чорбівка Полтавського району. Військовослужбовець роти «Дике Поле», 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. | Загинув під Бахмутом. Похорон відбувся 8 квітня. Похований на Лісовому кладовищі[39][46]. | ||
| 11142 |  | Червінський Андрій Валерійович | 30 грудня 1977, м. Житомир. Закінчив 5 школу та потім навчався у профтехучилищі номер 1. Грав у футбольному клубі левків та працював таксистом | Загинув у Бахмуті[47] | ||
| 11143 | | Сидорак Михайло Богданович
| 8 квітня 1981, с. Глядки. Працював електрослюсарем на підприємстві, яке займається ремонтом електродвигунів в Тернополі. На фронті з січня 2023 року. Був навідником аеромобільного батальйону 77-ї окремої аеромобільної бригади. | Загинув 2 квітня 2023 року під Бахмутом на Донеччині. Похований 5 квітня 2023 року на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря м. Тернополя. Залишилася мама, дружина, син та донька [48]. | ||
| 11144 | | Шклярук Юрій Ігорович («Тренер») | 30 травня 1999, Уладівське, Калинівський район, Вінницька область. Після закінчення місцевої школи навчався у військовій академії в Одесі. У 2020—2021 роках брав участь в Операції Об'єднаних Сил, був ротним. Капітан 80-тої окремої десантно-штурмової бригади[49]. | Загинув у с. Іванівське Бахмутського району під час виконання бойового завдання. 6 квітня відбувся похорон в рідному селі[50]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» IIІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
| 11145 | | Янчевський Максим Миколайович | 14 серпня 1989, м. Житомир. Закінчив ЗОШ № 10, навчався в ПТУ № 8. Проходив строкову службу в ЗСУ, після демобілізації працював у приватному бізнесі. Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав місцевої територіальної оборони, а згодом проходив службу в одній із механізованих бригад ЗСУ. | Загинув захищаючи один з населених пунктів на Сході України[51]. | ||
| 11146 | | Огир Владислав Михайлович («Гуру») | 24 вересня 1984[52], селище Сосниця Чернігівської області. Закінчив 9 класів місцевої школи. Потім здобув спеціальності тракториста-машиніста, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та водія у Сосницькому професійно-технічному училищі № 31. Після навчання пройшов строкову військову службу. Повернувся додому, збудував родину. Жив і працював у рідному селищі. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до Збройних Сил України. Після проходження навчання став гранатометником 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Разом із побратимами виконував бойові завдання на передовій з літа 2022 року[53]. | Загинув внаслідок мінно-вибухової травми під час виконання бойового завдання біля села Ступочки на Донеччині. Похований 8 січня у рідному селищі[52]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
| | Биков Анатолій Миколайович («Тихий») | 8.11.1989. Служив в 93-й бригаді. Молодший сержант, снайпер-стрілець. | Загинув при обороні міста Бахмут. Залишилася дружина і 9-річний син [54] | |||
| 11145 |  | Шапчинський Ігор Ігорович | 13 жовтня 1997, с. Сокіл Галицької громади. Старший солдат Національної гвардії України. | Загинув поблизу селища Спірне Соледарської міської громади Донецької області[55]. | ||
| 11146 | | Наконечний Богдан | 1 жовтня 1991, с. Йосиповичі Стрийської громади. Гранатометник десантно-штурмового відділення військової частини. Проживав із сімєю у с. Йосиповичі Стрийської громади. Народився на Жидачівщині, навчався у Стрийському ВПУ № 34. Учасник АТО. Призваний на службу у грудні минулого року. | Загинув у боротьбі за Україну під час бойового завдання на Луганщині[56]. | ||
| 11147 | |  Барабадзе Вахтанг | 44 роки. | Загинув під Бахмутом[57][58]. | ||
| 11148 | | Кучукян Давид | 32 роки, с. Кизил-Кіліс, регіон Квемо-Картлі, Грузія. | Загинув під Бахмутом[57][58]. | ||
| 11149 |  | Повалій Роман («Ромео») | 42 роки, м. Кривий Ріг. Все життя присвятив армії, де служив 23 роки. З 2011-го чоловік був військовослужбовцем 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку імені Петра Калнишевського Національної гвардії України. З 2014-го брав участь у російсько-українській війні. Був командиром відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на автомобілях). | Отримав важке поранення 9 листопада 2022-го під час боїв за село Дудчани на Херсонщині. Лікарі боролися за життя майже п'ять місяців. Похований у Кривому Розі[59] | ||
| 11150 | .svg) | Топчій Микола Федорович | 24 січня 1969, селище Понорниця на Коропщині. Мешкав з родиною в рідному селищі. У 2014-му році долучився до одного з військових підрозділів Сіверщини, через певний час повернувся до цивільного життя. Після повномасштабного ворожого вторгнення знову став до лав ЗСУ. У серпні 2022 року потрапив до Національної академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та згодом, після підготовки, розпочав службу у складі одного з підрозділів військової частини А0693, на посаді командира взводу до останнього подиху борючись за вільне та щасливе майбутнє всього українського народу. Старший лейтенант. | Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Отримав поранення, які виявилися несумісними з життям. Попрощалися з воїном у його рідному селищі, поховавши його на місцевому кладовищі[60]. | ||
| 11151 | | Магрела Олег Петрович («Босий») | 25 січня 1975, м. Сарни. Мешкав у Рівному. Молодший сержант. | Загинув на Бахмутському напрямку на Донеччині. Залишилося троє дітей [61]. | ||
| 11152 … 11154 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 3 квітня 2023 року) | ||
| 11155 | .png) | Чучман Тарас | 40 років, м. Львів. Здобув освіту в Західноукраїнському колегіумі за спеціальністю «правознавство». Із 2006 року Тарас займався відеографією. Його проєкт «Повсталий степ» у 2016 році визнали найкращим відеороликом на тему війни з Росією. Фахівець розробляв навчальні відеотренінги для ІТ-компаній. Займався збором грошей для потреб дітей з онкологічними захворюваннями та безпритульних тварин. Був справжнім фанатом футболу, вболівальником львівських Карпат, талановитим фотографом, оператором та монтажером. У 1997 вперше потрапив на стадіон «Україна» і відтоді був активним футбольним вболівальником. З початком повномасштабного вторгнення став до лав 2-ї окремої бригади Національної гвардії та воював на Донеччині. | Загинув неподалік Мар'їнки, потрапивши під артилерійський обстріл[62]. | ||
| 11156 | | Бродовський Іван | 42 роки, м. Пирятин, Полтавщина. | Загинув під час мінометно-артилерійського обстрілу у Донецькій області. Прощання відбулося 7 квітня[63]. | ||
| 11157 | | Оселедько Сергій | 5 вересня 2000, 22 роки, мешканець м. Пирятин Полтавська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 2017 році закінчив навчання в Пирятинському ліцеї № 6. Здобув фах ветеринарного фельдшера у Золотоніському коледжі ветеринарної медицини. Протягом 2020—2021 років проходив строкову службу в ЗС України. Залишилися мати, бабуся та молодший брат. | Загинув в результаті мінометно-артилерійського обстрілу (місце — не уточнено)[64]. | ||
| 11158 | | Савчук Євген | с. Милове, Херсонська область. | Деталі загибелі не уточнюються[65]. | ||
| 11159 | | Смеречук Руслан Володимирович | 12 травня 1993, Івано-Франківська громада. | Похорон відбувся 11 квітня 2023 в Тисменичанах[66]. | ||
| 11160 |  | Козлов Віталій | 44 роки, м. Львів. Закінчив Львівську політехніку за спеціальністю «Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології». У той же час почав працювати у Львівському холодокомбінаті. Цій роботі присвятив понад 20 років життя. Протягом 2014—2016 років виконував бойові завдання у зоні АТО у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. Із початком повномасштабного вторгнення РФ знову став на захист України. Військовий увійшов до лав 4 окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського. | Загинув виконуючи бойове завдання[67]. | ||
| 11161 | | Водала-Топішко Валентина Василівна | 21 серпня 1990, с. Обмачів. У 2012 році закінчила Конотопську філію Європейського університету за напрямом «економіка та менеджмент». Того ж року почала працювати у Батуринській ЗОШ І-ІІІ ступенів спочатку вчителем інформатики, пізніше — педагогом-організатором. У 2014-му році за тією ж посадою перевелася до Бучанської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2015-му році закінчила факультет «історії та правознавства» заочного відділення Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, після чого влаштувалася вчителем історії до Осіцької загальноосвітньої школи. Трохи згодом перевелася до Обмачівського навчально-виховного комплексу на посаду вихователя дитячого садочку, де й працювала до 2021 року. У вересні 2022 року вступила до лав ЗСУ. Служила на посаді оператора вузла радіоперехоплення, звання старший солдат. | Загинула внаслідок ворожого авіаційного удару. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно)[60][68]. | ||
| 11162 | | Борисенков Віктор Олександрович | 9 травня 1999, м. Батурин. Протягом 2006—2015 років навчався у місцевій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, а після неї — у Конотопському професійно-технічному училищі, де опанував професію водія. Працював на будівництвах в Києві та Харкові, пробував свої сили у сфері обслуговування. З червня 2022 року став до лав ЗСУ за контрактом. Службу ніс у складі 16-й окремий мотопіхотний батальйон «Полтава» частини А3958 та разом з побратимами на посаді стрільця віддано боронив Батьківщину від окупантів. Старший солдат. | Загинув внаслідок ворожого авіаційного удару як і Валентина Водала-Топішко на території села Печенюги Новгород-Сіверської громади. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно). Попрощалися з воїном на його малій батьківщині на площі біля Цитаделі Батуринської Фортеці, поховавши його на місцевому кладовищі[60][68][69]. | ||
| 11163 | | Ющенко Катерина Юріївна | 23 жовтня 1997, Луганщина. Переїхала до Глухова разом із своїм чоловіком-героєм Сергієм Ющенком після того, як він отримав тяжке поранення у боях. Ще у 2014 році будучи школяркою всіляко підтримувала українську армію. Коли пізніше її коханий отримав важке поранення, вона пройшла з ним всі випробування. Після школи вона навіть вступила до Академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. У 2018 підписала контракт із ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення рашистів із Луганщини до Глухова переїхали її батьки. Звання старший солдат. | Церемонія прощання відбулася 6 квітня 2023 у сквері Бортнянського і Березовського у Глухові. Похована на Вознесенському кладовищі. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно)[68][70]. | ||
| 11164 | | Жук Олександр Віталійович | 30 серпня 1983, м. Глухів. Закінчив школу № 3, агротехнічний коледж. Після строкової служби в армії 11 років пропрацював у спецпідрозділі «Грифон». У 2016 році підписав контракт із ЗСУ. У січні 2023 року під Бахмутом загинув рідний брат дружини Марини прикордонник Олександр Нечипоренко. | Церемонія прощання відбулася 6 квітня 2023 у сквері Бортнянського і Березовського у Глухові. Похований у селі Будищі на Глухівщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно)[68][70]. | ||
 | Філіпов Ростислав Вікторович | 30 років, с. Ясна Поляна, що на Харківщині. Проживав у Гутирівці. Закінчив загальноосвітню школу, а згодом – Кегичівське професійно-технічне училище №60. Здобув фах тракториста, машиніста-водія. Деякий час працював кухарем у кафе в Одесі, а напередодні повномасштабного вторгнення – на металобазі в Харкові. Під час великої війни став на захист України, долучившись до складу 77-ї окремої аеромобільної бригади. Обіймав посаду стрільця-снайпера третього аеромобільного відділення. | Підірвався на міні 4 квітня 2023 року в місті Бахмут Донецької області. Похований у селі Гутирівка [71] | |||
| | Мехряков Андрій Павлович («Мех») | 14 липня 1999, м. Херсон. Працював у Херсоні діджеєм в клубі "ШАДЕ" під псевдонімом Apache | Загинув 04.04.2023 в м.Бахмут при виконанні бойового завданні [72] | |||
| 11165 | | Левчук Дмитро Анатолійович | 1995, с. Смідин, Волинь. Старший солдат. | Загинув внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на Харківщині[73]. | ||
| 11166 | | Старовицький Костянтин | 30 жовтня 1982, м. Бровари. Закінчив оркестровий факультет Національної музичної академії України. Поставив на сцені Київської опери комічну оперу Гаетано Доніцетті «Ріта», яка принесла чотири номінації на театральну премію «Київська пектораль 2016». З перших днів повномасштабного вторгнення служив старшим стрільцем відділення роти охорони Броварського районного територіального центру. Потім продовжив нести службу на Харківщині. | Загинув на Краматорському напрямку[74]. | ||
| 11167 | | Ротар Іван Васильович («Мілан») | 28 лютого 1995, с. Костичани Новоселицького району. Румуномовний громадянин України. Проживав в Італії і у перші дні війни із великими труднощами повернувся до України, на кордоні його не хотіли впускати на війну, однак він зміг добратися до добровольчого підрозділу. Згодом разом з ДУК ПС увійшов до лав ЗСУ та став спеціалістом із керування безпілотниками та аеророзвідки. На його рахунку безліч знищених ворожих підрозділів московського окупанта на Донеччині. У лавах Вовків Да Вінчі брав участь у контрнаступі на Харківщині. | Загинув від обстрілу касетного боєприпасу при виконанні аеророзвідувальних завдань біля села Хромове біля останньої дороги на Бахмут. Похорон відбувся 10 квітня в селі Костичани, Новоселицький район Чернівецької області[39][75]. | ||
| 11168 | | Воробкало Андрій Станіславович(«Грек») | 24 червня 1996 року, с. Хутори, Черкаська область. Командир мінометного розрахунку. Мав чорний пояс, І дан з тхеквондо. Мешкав в Греції, займався викладанням східних бойових мистецтв для дітей. Повернувся в Україну після початку повномасштабної війни. | Загинув в Бахмуті[76][77]. | ||
| 11169 | | Книгницький Василь | 1974, с. Торговиця Коломийського району. У Збройних силах України чоловік служив солдатом. | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Григорівка Бахмутського району Донецької області[78]. | ||
| 11170 | | Бондарук Олександр | 36 років, с. Зимна Вода біля Львова. Пішов на війну добровольцем | Загинув під час виконання бойового завдання[79] | ||
| 11171 |  | Подкопаєв Сергій(«Пархом») | 36 років, м. Володимир. Служив водієм спочатку у складі роти УВО, а потім — 23-го окремого батальйону спеціального призначення. | Загинув вранці під Бахмутом виконуючи бойове завдання[80] | ||
| 11172 | | Вертепний Анатолій Леонідович («Вигода») | 18 лютого 1971, с. Вигода, Івано-Франківська область. Старший сержант. Був правозахисником, депутатом трьох скликань Вигодської селищної ради, голова фракції ПП «Національний Корпус». Також чоловік працював у «Вигодському лісовому господарстві». Служив в АТО. Спочатку повномасштабного вторгнення служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. Місяць до загибелі перевівся у окремий загін спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Останній раз приїжджав додому у січні 2023 на реабілітацію після осколкового поранення голови та руки. | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута. Похований у рідному селищі[81][82]. | ||
| 11173 | | Яковів Михайло | 51 рік, м. Івано-Франківськ. | Похований 17 квітня на Алеї Героїв кладовища с. Чукалівка поблизу Івано-Франківська[83] | ||
| 11174 |  | Абраменко Святослав Вадимович | 7 травня 1992, м. Краматорськ. З 22 квітня 2022 року воїн-прикордонник згідно бойового розпорядження, ніс службу на одному з ключових напрямків Донецької області, де підрозділ перебуває під постійним вогневим натиском агресора. 9 лютого 2023 отримав поранення при обороні Водяного. | Отримав смертельне пораенння поблизу Новомихайлівки Донецької області. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі головного сержанта Абраменка Святослава Вадимовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) [84]. | ||
| 11175 |  | Дербілов Антон («Патрік»)    | 43 роки, м. Харків. Долучився до 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України у лютому 2022 року. Був ветераном Слобожанського контрнаступу. За життя нагороджений медалями «За хоробрість у бою», «Незламним героям російсько-української війни» та за «Доблесну службу». До війни разом з дружиною засновнували студію Sirko Toys де виготовляли тисячі унікальних моделей олов'яних солдатиків. Серед їхніх робіт є мініатюрні козаки з армії Богдана Хмельницького, морські свинки в костюмах іспанського алебардника та солдатики для іграшкових армій від епохи античності до ХХ століття. Грав у гурті «Alcohol Ukulele» | Загинув у боях за селище Кремінна Луганської області під час мінометного обстрілу. Залишилася дружина та троє доньок. У 2024 році у Харкові вулицю Тургенівську перейменували на вулицю Антона Дербілова [85]. | ||
| 11176 | | Охотін Андрій | м. Кривий Ріг. У 2014 брав участь у Революції Гідності. Після вторгнення росіян на Донбас спочатку волонтерив, а у 2015 році й сам пішов до війська. Служив у 92-ій окремій механізованій бригаді. Передавав експонати Криворізькому музею російсько-української війни, проводив там екскурсії для дітей. Нещодавно Андрій Охотін здобув омріяну вищу освіту в Державному університеті економіки та технологій. | Загинув в бою на Сватівському напрямку[86][87]. | ||
| 11177 | .svg) | Бойко Андрій Мирославович («Аташе») | 5 жовтня 1996, м. Івано-Франківськ. Онук командира відділення першої української дивізії «Галичина» Дмитра Васильовича Бойка, який воював під Бродами. Вчився у фізико-технічному ліцеї. Згодом продовжив навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Також закінчив аспірантуру в Університеті Короля Данила. Працював оператором у телерадіокомпанії «Вежа». У 2018 році разом з колегами заснував компанію «Лампа Продакшн», яку згодом перейменували в «YANG.agency». Компанія під керівництвом Андрія створювала відео контент, зокрема соціальні та рекламні ролики, телепрограми, а також здійснювала SMM супровід різних підприємств та брендів. Служив командиром стрілецького взводу 102 окремої бригади Сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Був нагороджений відзнакою «За бойову звитягу». | Загинув з побратимом внаслідок обстрілу РФ поблизу міста Гуляйполе Запорізької області. Похований 10 квітня 2023 на Чукалівському цвинтарі[88]. | ||
| 11178 | | Дутчак Віталій Ярославович («Кучерявий») | 50 років, с. Цуцилів, Переріслянської територіальної громади Надвірнянського району Івано-Франківської області. Капітан (2022). Командир 3-ої стрілецької роти 78-го батальйону 102-ої бригади. Мешкав в Івано-Франківську. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти й газу, був власником СТО. На війну пішов добровольцем. | Загинув разом із побратимом під час ворожого обстрілу[89][90]. | ||
| 11179 | | Івасюк Ярослав Вікторович («Бронік») | 16 червня 1984, с. Глибоке Богородчанського району Івано-Франківської області. 1 березня 2022 року був зарахований до військової частини А7091 (7-й Стрілецький батальйон) м. Івано-Франківськ. 5 березня 2023 отримав мінно-вибухову травму та осколкові поранення під час виконання бойових завдань в складі підрозділу у Донецькій області. | Помер о 6:30 в шпиталі від осколкових поранень.13 квітня похований на Алеї героїв у селі Чукалівка[91]. | ||
| 11180 |  | Матковський Дмитро | 7 листопада 1993, м. Калуш. Був морським піхотинцем у 36 окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Був поранений і лікувався. Виписався з лікарні 6 квітня. | Загинув в ДТП після виписки з лікарні по дорозі на похорон побратима[92]. | ||
| 11181 |  | Сосновський Владислав Йосипович | 1978, м. Мирноград. Старший стрілець 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону в.ч. А0501. | Загинув біля населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області. Похорон відбувся 15 квітня на кладовищі «Озерка»[93]. | ||
| 11182 | | Мальченко Олексій Юрійович | 31 жовтня 1972, м. Житомир. Навчався у ЗОШ № 35, потім закінчив ПТУ № 13. Потім служив у ЗСУ. У мирний час займався приватним бізнесом. З почтаком повномасштбаного вторгнення долучився до лав одногоз мезанізованих підрозділів ЗСУ. Брав участь у визволеннях українських територій від окупанта. | Загинув на Сході України. Похорон відбувся 14 квітня в місті Житомир[94]. | ||
| 11183 |  |  Крістофер Джеймс Кемпбелл | 27 років. Був ветераном з великим досвідом військової служби, прослужив п'ять років в Іраку та Кувейті у 82-гій повітряно-десантній дивізії США. З початком бойових дій в Україні, став на захист України та воював проти російських окупантів спочатку в складі спецпідрозділу «Азов», а потім продовжив свою службу в Іноземному легіоні. Його досвід та відданість справі були безцінними для побратимів. Окрім служби в армії, Кріс також долучився до волонтерського руху в Україні. Він був членом «Вільних», допомагав та ділився досвідом. Був нареченим дочки відомого українського режисера Олеся Саніна. | Загинув в Бахмуті. За його останнім бажанням, Кріс був похований в Україні, країні, яку він любив і де знайшов своє кохання, за яку віддав своє життя[95]. | ||
| 11184 |  | Самарченко Руслан («Самара») | 41 рік, народився у Бахчисарайському районі в українському Криму. Після розлучення батьків переїхав з мамою в Харківську область, звідки вона була родом. Там провів дитинство і закінчив школу. Згодом здобув технічну освіту. Працював у сфері нерухомості та будівництва за фахом виконроба. З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав Харківської ТРО. Служив у 225-му батальйоні 127-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Брав участь в обороні рідної Харківщини, а згодом перемістився на Донеччину. | Загинув обороняючи від окупантів місто Бахмут на Донеччині. Похований в селі Антонівка на Харківщині[96]. | ||
| 11184 … 11184 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 6 квітня 2023 року) | ||
| 11185 | | Кецбая Арсен | м. Зугдіді, Грузія. Останні роки мешкав в Україні і служив у лавах ЗСУ, | Обставини загибелі не повідомлялися[57]. | ||
| 11186 | | Ткачук Василь | 23 роки, с. Жукотин Коршівської тергромади. Долучився до лав ЗСУ 9 березня 2022 року. | Загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Миколаївка Бахмутського району[97]. | ||
| 11187 | | Ригель Ігор | Зимноводська територіальна громада. Історик, реконструктор та коваль. Закінчив Львівську академію мистецтв у 2010 році. З початку повномасштабного вторгнення захищав територіальну ціліність України. | Загинув від отриманих поранень під час виконання бойового завдання[98]. | ||
| 11188 | | Курсов Віталій Валерійович | 34 роки, м. Городок, Хмельницька область. Навчався у школі № 4 міста Городок. | Обставини загибелі не повідомляється[99]. | ||
| 11189 |  | Носков Максим | 21 рік, м. Кривий Ріг. Випускник криворізької гімназії № 65. З початком війни вступив у 129 бригаду ТрО. | Загинув біля Бахмуту в Донецькій області[100] | ||
| 11190 | | Богоносюк Петро | 4 жовтня 1979, с. Маріямпіль, Прикарпаття. Був мобілізований 4 березня 2022. Служив кулеметником. | Загинув поблизу села Шипилівка на Луганщині від мінометного обстрілу[101]. | ||
| 11191 | | Мазурак Володимир | 26 жовтня 1980, с. Рата Рава-Руської територіальної громади. | Загинув внаслідок обстрілу позицій противником, в районі населеного пункту Васюківка Донецької області[102] | ||
| 11192 | | Рибитва Іван Олександрович («Фізик») | 27 червня 2003 р.н., м. Київ. Солдат 3-ї Окремої Штурмової Бригади. Студент Національного Університету Києво-Могилянська Академія, факультет Природничих наук — фізика. Із початком повномасштабного вторгнення взяв академвідпустку і добровільно встав на захист України вступивши до ДФТГ м. Києва. В жовтні 2022 року пройшов відбір в Полк « ССО Азов», який згодом перетворився в 3-тю Окрему Штурмову Бригаду. В січні 2023 року, отримавши відношення від бригади був прийнятий до ЗСУ. Пройшов військове навчання у Великобританії. Виконував бойове завдання в м. Бахмут. У Івана залишились батьки, брат та сестра. | Прийнявши бій, надаючи першу допомогу побратиму та евакуюючи його з поля бою, воїн потрапив під снайперський вогонь та отримав смертельне поранення в шию. Це сталося під Бахмутом. Похований 13 квітня на Міському (Берковецькому) кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 11 ряд [103]. | ||
| 11193 | | Юрчак Ігор | 46 років, м. Львів. Здобув професійно-технічну освіту. Після цього проходив строкову військову службу у лавах Нацгвардії України у Сімферополі. У мирний час він працював будівельником. Професійно займався футболом: грав за ФК «Екватор-Захід» (Оброшине) та ФК «Ураган» (Бартатів). У 2018—2019 роках ставав срібним призером першості Ліги ветеранів Львівщини та був володарем Кубку «Золота осінь». Із початком повномасштабної війни молодший сержант увійшов до складу 125 бригади тероборони України. Був командиром 1 відділення. У лютому 2023 отримав поранення у боях поблизу Бахмута. Проте, коли одужав, вступив до 95 окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на території Сумської, Харківської та Донецької областей. | Похований 12 квітня на Личаківському кладовищі[104]. | ||
| 11194 |  | Едвард Волтер Вілтон III («Ганс») | 23 березня 2001, Маріанна, штат Флорида, США. Предки Едварда III походять з гуцульського села Космач, що на Івано-Франківщині. Його прапрадід Михайло Арсенич емігрував до Америки на початку XX століття. Приблизно три-чотири місяці він навчався у школі на спеціаліста з невідкладної медичної допомоги. 10 квітня 2022 прилетів до Польщі. 12 або 13 квітня він перетнув українсько-польський кордон з того часу воював за Україну. Долучився до лав Інтернаціонального легіону ЗСУ. Служив у 1-му батальйону, роті "Браво", був одним з наймолодших у своєму підрозділі. | Загинув унаслідок російського артилерійського обстрілу від уламкового поранення біля села Новоселівське Луганської області. Це сталося вночі під час того, як бійці виходили на позицію [105][106][107]. | ||
| 11195 |  | Тетерук Юрій Анатолійович | 7 травня 1994, м. Житомир. Закінчив ЗОШ № 5, пізніше навчався в ПТУ № 5. Проходив строкову службу в ЗСУ. Згодом підписав контракт, брав участь у зоні АТО/CОО. Після демобілізації працював на місцевому підприємстві. Із початком повнтомасштабного вторгнення долучився до десантно-штурмової бригади ЗСУ. | Загинув виконуючи бойове завдання на Сході України[108] | ||
| 11196 | | Бєлов Андрій Павлович | 16 грудня 1979, с. Шоломинь під Львовом. Солдат 80-тої окремої десантно-штурмової бригади. Залишились дружина та двоє дітей[109][110]. | Загинув у Костянтинівці, вивозячи поранених[111]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
| 11197 | | Гладуш Сергій Сергійович («Немо»)
| 27 років, м. Кривий Ріг. Закінчив Водянську середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Потім вступив до Криворізького національного університету на факультет збагачення корисних копалин, але навчання не закінчив. Влаштувався працювати на підприємство «АрселорМіттал Кривий Ріг». Через пів року був призваний на строкову службу. Служив у в/ч 3011 НГУ. Після демобілізації влаштувався електромонтером у компанію «ШЛЯХБУД КР». Через 6 місяців вирішив приєднатися до лав 129-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Спочатку був діловодом у бригаді, згодом перевівся до роти. Під час повномасштабного вторгнення продовжував служити у лавах своєї бригади та виконувати військовий обов'язок із захисту Україну від окупантів. | Загинув виконуючи бойове завдання в районі села Новобахмутівка Донецької області від артилерійського обстрілу. Похований на Алеї почесних поховань Центрального кладовища у Кривому Розі [112]. | ||
| 11197 … 11197 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 7 квітня 2023 року) | ||
| 11195 | | Матійчук Василь Васильович («Десант») | 4 жовтня 1990, с. Хімчин Косівського району. Від 9 років разом з сестрою виховувався бабусею і дідусем поки мама працювала за кордоном. Випускник Київського міжнародного університету. Потім навчався в Чехії, але повернувся в Київ. Війну застав в Києві, але в ЗСУ його не взяли через відсутність досвіду. В травні 2022 повернувся до Хімчина і вже там вступив в ЗСУ. Служив солдатом у 74-му окремому батальйоні 102-ї бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Займався аеророзвідкою. Організовував збори на дрони і сам їх купував. | Загинув поблизу Малинівка Запорізької області від снаряду, що був скинутий з безпілотника[113][114][115]. | ||
| 11196 | .svg) | Ніньовський Олександр | 23 років, с. Жукотин, Коршівська громада. Після армії, у серпні 2020 року, підписав контракт й вступив до лав ЗСУ. Боронив країну у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». | Загинув воїн під час виконання бойового завдання під Бахмутом, біля села Роздолівка Донецької області[116]. | ||
| 11197 | | Луц Михайло Петрович | 09 жовтня 1979, с. Зеленів Верхньолипицького старостинського округу. Мешкав в місті Бережани Тернопільської області. | Загинув під час виконання бойового завдання в районі Донецької області[117]. | ||
| 11198 | | Нагірний Іван | 27 років, c. Кукільники Більшівцівської громади. Воював від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. | Загинув під час бойового завдання поблизу села Шипилівка Луганської області. 14 квітня 2023 відбувся похорона на цвинтарі в селі Кукільники[118]. | ||
| 11199 | | Міньківський Сергій Геннадійович | 37 років[119]. Уродженець Вінниці. Мешкав з батьками в Уладівському Вінницької області[120]. Солдат 80-тої окремої десантно-штурмової бригади. | Загинув поблизу Бахмута. Похований 15 квітня в Антонополі[121]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
| 11200 |  | Яросевич Євгеній | 37 років, м. Львів. Навчався на механіко-математичному факультеті Львівського університету. Додатково закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом. У мирний час чоловік працював на приватних підприємствах, займався спортивним туризмом та велоспортом. Із початком повномасштабної війни попри те, що був непридатним до військової служби, добровольцем став на захист України. Військовий виконував бойові завдання на східному напрямку в лавах 356 навчального артилерійського полку 184 навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. | Загинув на східному напрямку[122]. | ||
| 11201 | | Тананикін Петро Олексійович | 1 серпня 1978, с. Чепіль Балаклійського району. | Загинув в місті Бахмут Донецької області[123]. | ||
| 11202 | | Зазуля Ярослав («Каховчанин») | 40 років, м. Нова Каховка. Навідник 59-ї бригади 10-го батальйону. Мріяв звільнити окуповане рідне місто | Загинув на Донецькому напрямку. Похований в Одесі 13 квітня[124]. | ||
| 11203 … 11204 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 8 квітня 2023 року) | ||
| 11205 | | Корнай Олег Леонідович («Норман») | 09 листопада 2001, м. Львів. Військовослужбовець роти «Гонор», 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. Навчався на факультеті журналістики в Українській академії друкарства. | Загинув на Бахмутському напрямку на околицях селища Хромове при обороні лісової посадки, яка забезпечує останню дорогу на Бахмут. Загинув від артилерійського обстрілу. Похорон відбувся 14 квітня 2023 у Львові. Похований на Личаківському кладовищі. 17.08.2023 нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня [125][126][127]. | ||
| 11206 | | Березнюк Артем Володимирович («Тьомич») | 25 квітня 1988, м. Кременчук. Військовослужбовець роти «Гонор», 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. Активно займався спортом та брав участь у боях. | Загинув на Бахмутському напрямку на околицях селища Хромове при обороні лісової посадки, яка забезпечує останню дорогу на Бахмут. Загинув від артилерійського обстрілу[125][126][128]. | ||
| 11207 | | Усик Сергій («Кот») | 38 років, с. Вовнянка Миргородської громади. Військовослужбовець роти «Дике Поле» 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. У воїна залишилися батьки, дружина та син. | Загинув на Бахмутському напрямку на околицях селища Хромове при обороні лісової посадки, яка забезпечує останню дорогу на Бахмут. Загинув від артилерійського обстрілу. Похований на Алеї Героїв у Миргороді[125][126][129]. | ||
| 11208 | .png) | Каралаш Володимир Петрович | 2 лютого 1984, м. Надвірна. Служив стрільцем-сапером. | Загинув поблизу села Шипилівка Луганської області. Похорон відбувся 16 квітня 2023[130]. | ||
| 11209 | | Іванишин Тарас | 32 роки, с. Микитинці, Івано-Франківська область. | Похорон відбувся 16 квітня в селі Микитинці[131]. | ||
| 11210 | | Довгань Андрій | 49 років, Староварварівка Донецької області. Закінчив військове училище. Працював у галузі сільського господарстві та у транспортній сфері. У червні 2022 року добровольцем пішов на війну. Виконував бойові завдання у лавах 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. | Похорон відбувся 14 квітня 2023 у Львові. Похований на Личаківському кладовищі[127]. | ||
| 11211 | | Савчук Григорій Ярославович | 12 серпня 1985, с. Горошів, Чортківський район. Був санітарним інструктором медичного пункту. | Загинув під час виконання бойового завдання біля Авдіївки Донецької області[132]. | ||
| 11212 | | Вельган Степан Ярославович | 56 років, с. Городилів, що на Золочівщині | 18 квітня похований на цвинтарі села Городилів[133]. | ||
| 11213 | | Чорний Сергій Петрович | 4 липня 1971, с. Бузівка, Уманського району. Стрілець, помічник гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини А2614 | Загинув перебуваючи в районі ведення бойових дій у с. Новобахмутівка Донецької області[134] | ||
| 11214 | | Ткачівський Петро («Мольфар») | 26 лютого 1971, с. Козина Галицького району (зараз Івано-Франківський район). Працював автомеханіком. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 5 березня 2022 року зголосився до війська. Після навчань та тренувань виконував військові завдання у Вараші Рівненської області. З 4 квітня 2023 року був відправлений на Луганщину. був відновником та довголітнім керівником пластового осередку в Галичі. Розвивав пластову оселю в селі Курипів Галицької громади. Був окружним Івано-Франківської округи впродовж двох каденцій — з 2017 до 2019 року. | Загинув від уламкового поранення в шию поблизу села Шипилівка Луганської області[135][136]. | ||
| 11215 | .svg) | Руденко Ігор Пилипович | 27 травня 1972, Жовтень Ширяївського району Одеської області. Сільську загальноосвітню школу закінчив у 1989 році. У 1990 році Ігоря призвали на строкову службу у радянські війська на посаду водія. Завершував проходження військової служби уже в незалежній Україні — у 1992 році. Після початку повномасштабного вторгнення 26 лютого разом з сином вступили до лав ЗСУ. Займав посаду кулеметника. Після тривалих і виснажливих тренувань, здобувши гарні стрілецькі навички, вони з сином відправилися у відрядження до 35 окремої бригади морської піхоти. Воювали під Авдіївкою. Служив разом з сином Рінатом і врятував його на полі бою. | Під час чергової атаки ворога сина Ріната було поранено в районі населеного пункту Новобахмутівка Донецької області. Ігор привів з собою медика і вони почали евакуйовувати пораненого, але ворог ататкував дроном. Врятував власного сина, накривши його своїм тілом від уламків. Похорон відбувся 20 квітня, похований в селі Даньківка Іллінецького району Вінницької області[137][138]. | ||
| 11216 | | Товстоп'ят Владислав | 23 роки. Вступив до Академії СБУ в 2017 році у статусі студента, пройшов навчання за програмою підготовки офіцерів запасу. Займався вільною боротьбою, був призером спортивних змагань Академії з боротьби. У березні 2023 став випускником академії. Із перших днів повномасштабної війни вступив до лав ЗСУ та став на захист Батьківщини. Лейтенант. Рік тому одружився. | Загинув під час виконання бойових завдань. Унаслідок ворожого артилерійського обстрілу хлопець отримав поранення, не сумісні з життям[139]. | ||
| 11215 | | Найдьон Олександр | 15 квітня 1980, с. Підгайне на Чернігівщині. Дитинство і юність пройшли в Носівці, де він проживав з бабусею. Протягом 1998—1999 року проходив строкову військову службу. Останніми роками працював рятувальником у Києві. Після початку повномасштабної війни добровільно потрапив до лав ЗСУ. З березня 2022 року був гранатометником. | Під час виконання бойового завдання на Харківщині підрозділ Олександра втратив з ним зв'язок, з того часу він вважався зниклим безвісти. Після тривалих пошуків та проведення експертизи вдалося підтвердити загибель. 24 квітня відбувся похорона на цвинтарі в місті Носівка[140]. | ||
| | Галабудьо Володимир | 30 липня 1982, м. Львів. Закінчив Львівський будівельний технікум за спеціальністю "будівництво та експлуатація будівельних споруд. Брав активну участь у подіях під час Помаранчевої революції. Працював у будівельній сфері. Служив у лавах 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. | Похорон відбувся 14 квітня 2023 у Львові[127][141]. | |||
 | Дубілей Іван Ярославович | 1994, м. Деражня. Служив оператором вогнемета групи спеціального призначення 8 окремого полку. | 7 квітня близько сьомої вечора в районі населеного пункту Григорівка Донецької області боєць підірвався на невідомому пристрої противника. Іван Дубілей отримав тяжке поранення, через яке 9 квітня помер у Дніпровській лікарні. Похований на Алеї Слави Деражнянського міського кладовища [142][143]. | |||
| 11214 … 11214 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 9 квітня 2023 року) | ||
| 11215 |  | Асадов (Світухов) Артур («Святий») | 31 березня 1995. До повномасштабної війни працював в Ukrainian Film Division. Командир роти вогневої підтримки 49 ОМБр. Брав участь у визволенні Ізюму. Його батько живе в Донецьку і активно підтримує ДНР, а з 2017 працює там у штабі. | Загинув на Донеччині[144]. | ||
| 11216 | | Кравець Андрій | 47 років, м. Калуш. Старший сержант, командир гранатометного відділення роти вогневої підтримки. Був мобілізований до лав ЗСУ у червні 2022 року. | Загинув під час бойових дій на Донеччині[145]. | ||
| 11217 | .svg) | Безнос Максим | 3 травня 1984, м. Світловодськ. З 1997 був учасником «Пласту». Мешкав у Києві, працював багато років в українському представництві однієї бельгійської компаніі. З лютого 2022 року доброволець в 112 бригаді територіальної оборони міста Києва. Служив радіотелефоністом 6-ї стрілецької роти. | Загинув під Бахмутом[146]. | ||
| 11218 | | Крайнов Микола | 18 грудня 1978, м. Кривий Ріг. Після закінчення школи навчався у Криворізькому автотранспортному технікумі, де здобув спеціальність «Експлуатація і ремонт підйомно-транспортних, будівельних і дорожніх машин та обладнання». Розпочав свою трудову діяльність у Комплексі позашкільної роботи Довгинцівського району та у Центрі художньо-естетичної творчості школярів і молоді. У 2015 та 2016 він брав участь в антитерористичній операції. У 2021 році Микола Крайнов став робітником Криворізького залізорудного комбінату. Працював прохідником дільниці № 2 (нарізних робіт) шахти «Криворізька». У березні 2022 був призваний на службу у ЗСУ. Служив стрільцем стрілецького батальйону військової частини 3052 Національної гвардії України. | Загинув у бою біля села Велика Новосілка Донецької області[147][148] | ||
| 11219 | | Дорощенко Ігор | Загинув майстер спорту України міжнародного класу з важкої атлетики. Був срібним призером чемпіонату Європи, володарем бронзової медалі чемпіонату світу, переможцем Кубка світу, багаторазовим чемпіоном та рекордсменом України. | Отримав важке під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки. Був евакуйований до Дніпра, але врятувати не вдалось[149]. | ||
| 11220 | | Калієвський Віталій Дмитрович | 1988, с. ВільшанкаУманський район. | Похорон відбувся 15 квітня 2023 в селі Вільшанка [150]. | ||
| 11221 | | Заверуха Віталій Степанович
| 28 травня 1984. Учасник Революції гідності. У 2014 році пішов воювати добровольцем. Служив у складі 54-го окремого розвідувального батальйону та 131-го окремого розвідувального батальйону. Побратим Ігоря Крочака. Був волонтером громадської організації «Схід і Захід єдині назавжди». Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну знову на фронті. Служив командиром гармати артилерійського взводу. | Загинув біля с. Давидів Брід, Херсонська область. Похований 18 квітня 2023 року на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря м. Тернополя. | ||
| 11222 … 11224 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 10 квітня 2023 року) | ||
| 11225 | | Карпяк Олександр | 24 роки, с. Випасне, Білгород-Дністровський район. | Загинув в районі Мар'їнки. Похорон відбувся 17 квітня 2023 в селі Випасне[151]. | ||
| 11226 | .png) | Мажара Ігор («Батя») | 51 рік, с. Софіївка, Миколаївщина. 9-річним переїхав з родиною в місто Горлівку на Донеччину. У 2012-му повернувся до рідного села. Мав середню освіту. Працював на Софіївському водоканалі. У вільний час обожнював рибалити. Під час повномасштабного російського вторгнення був військовослужбовцем 42-ї окремої механізованої бригади. Згодом був переведений до 57-ї окремої мотопіхотної бригади. | Загинув виконуючи бойове завдання в районі селища Хромове на Донеччині. Похований у рідному селі. | ||
| 11227 |  | Жуков Вадим Андрійович | Народився в Криму. Навчався в ліцеї №134 міста Дніпра[152]. Учасник АТО, головний сержант НГУ, 31-ша бригада імені генерал-майора Олександра Радієвського. | Загинув поблизу міста Кремінна Луганської області. Герой України (посмертно)[153]. | ||
| 11228 … 11234 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 11 квітня 2023 року) | ||
| 11235 | | Дерев'янко Віталій | 27 лютого 1996, м. П'ятихатки Дніпропетровської області. У 1998 році його сім'я переїхала на Івано-Франківщину у місто Бурштин, а з 2006 — оселилася в селі Конюшки Рогатинської громади. У 2011 році Віталій закінчив Конюшківську загальноосвітню школу. Згодом здобув професію агента з організації туризму, адміністратора в Бурштинському торговельно-економічному коледжі Київського національного торговельно-економічного університету. Був мобілізований 29 червня 2022 року. Матрос розвідувального відділення виконував бойові завдання у «гарячих» точках Сходу. Двічі проходив навчання в Англії. | Загинув від отриманих ран поблизу села Новобахмутівка Покровського району Донецької області[154]. | ||
| 11236 | | Яценюк Андрій | 1980, с. Матвіївці, Великодедеркальська сільська громада Кременецького району, Тернопільська область. | Виконував бойове завдання на Харківщині. Там і загинув від ворожої кулі[155]. | ||
| 11237 | | Лазорик Дмитро Петрович | 12 вересня 1971, с. Старі Кути, Косівського район. З 2014 захищав територіальну цілісність України. Останнім часом служив у Косівському районному територіальному центрі комплектування, оскільки через тяжке поранення не міг залишатися на передовій. | Отримав важен поранення в ногу поблизу Сєвєродонецька на Луганщині Переніс чотири операції. Остання операція була в Києві і була успішною, однак пізніше у військовослужбовця стався смертельний серцевий напад[156]. | ||
| 11238 | | Соломко Олександр | 53 роки, с. Банилів, Чернівецької області. Рідний брат голови Банилівської сільської громади Василя Соломка. Повернувся в Україну на початку повномасштабного вторгнення й вступив до ЗСУ. Військовослужбовець військової частини А4436. | До останнього разом з побратимами тримали оборону, не залишали позицій, хоча мали обмежений запас боєкомплекту. Загинув через потрапляння в оточення в районі села Іванівське на Донеччині[157]. | ||
| 11239 | | Пікулицький Назарій  | 4 травня 1989, м. Львів. У 2014—2015 роках захищав Україну у складі 17-ї окремої танкової бригади Сухопутних військ. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». | Загинув під Бахмутом[158]. | ||
| 11240 | | Сиротенко Сергій Олександрович | 1977, м. Дружківка. | Загинув під Бахмутом[159]. | ||
| 11241 |  | Степанчук Ярослав Станіславович («Морпіх») | 27 вересня 1995, м. Фастів Київської області. Навчався у місцевій школі № 3. У 2013 році закінчив із відзнакою Фастівський центр професійно-технічної освіти, де здобув фах маляра-штукатура. У 2017-му закінчив Ржищівський будівельний технікум та отримав спеціальність техніка-будівельника. Працював охоронником, також мав досвід роботи таксистом. Був учасником Революції Гідності. У 2015—2018 роках воював в АТО на Донбасі. У перші дні повномасштабної війни Ярослав приєднався до Фастівської ТРО, а згодом став військовослужбовцем групи «Кедр» Головного управління розвідки Міноборони України. У складі свого підрозділу виконував складні та важливі бойові завдання. Восени 2022 старший солдат Степанчук був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. | Загинув в бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. Отримав поранення в ділянку серця уламком гранати. Похований на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у рідному Фастові[160]. | ||
| 11242 … 11244 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 12 квітня 2023 року) | ||
| 11245 | | Карбан Анатолій Євгенович | 55 років, м. Миргород. Військовослужбовець територіальної оборони ЗСУ, вчитель, сотник Українського козацтва, депутат Миргородської міської ради від партії «Європейська солідарність» | Загинув у бою в районі Авдіївки в Донецькій області[161][162]. | ||
| 11246 | | Тинко Борис | с. Людинь, Рівненська область. | Загинув поблизу села Новомихайлівка, що на Донеччині[163] | ||
| 11247 | .svg) | Коблюк Олександр Миколайович | 1 квітня 2001, с. Верба, Дубенський район. Стрілець-помічник гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини А4240. | Загинув виконуючи бойове завдання[164]. | ||
| 11248 | | Батовський Дмитро Михайлович | с. Білокриниця Кременецької громади | Похований 17 квітня 2023 на Білокриницькому кладовищі[165]. | ||
| 11249 | | Заверуха Віталій Степанович | 28 травня 1984, м. Тернопіль. Був волонтером громадської організації «Схід Та Захід Єдині Назавжди», учасником АТО, із моменту повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України знову став воїном одного з підрозділів Сил оборони України. | Загинув на Херсонщині[166]. | ||
| 11250 | | Пітоня Володимир | Одещина | Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині[167]. | ||
| 11251 | | Кісельов Олександр Олександрович | 7 травня 1967, РФ. Переїхав в м. Івано-Франківськ в 1990 і вивчив українську мову і історію України. Солдат. | 19 квітня похований на Алеї героїв у селі Чукалівка поблизу Івано-Франківська[168]. | ||
| 11252 | | Миикитишин Володимир | 42 роки, м. Львів. Закінчив Львівський професійний політехнічний ліцей. Після завершення навчання проходив військову службу в Києві. У мирний час працював водієм у Львівському комунальному автотранспортному підприємстві № 1. | Загинув в Бахмуті. Похорон відбувся 27 квітня 2023 у Львові, похований на Личаківському цвинтарі[169]. | ||
| 11253 | | Деньга Максим Олександрович | 36 років. м. Підгородне, Дніпропетровської області. | Загинув в Бахмуті. Похорон відбувся 19 квітня 2023 р. | ||
| 11254 | | Шайваровський Іван | 1988, с. Красноїлля Верховинського району. Служив кулеметником у четвертій танковій бригаді. Майже місяць його вважали безвісти зниклим. | 13 квітня 2023 року відправився на позицію у Бахмуті, після цього з ним зник зв'язок. Рідні подали в розшук. Майже місяць вважався зниклим безвісти[170]. | ||
| | Коровяковский Віталій Леонідович («Лакі») | Працював у київському Динамо з 2007 по 2016 роки, у відділі клубного телебачення та медіаслужби. З початку Революції Гідності допомагав у Червоному Хресті у складі медиків-волонтерів. У 2014 році пішов на фронт боронити Україну. З 24 лютого 2022 року служив на посаді командира 3-ї стрілецької роти 206-го окремого батальйону 112-ї бригади тероборони (Київ) протягом лютого-березня 2022 року. Потім командував взводом під час бойових дій на Куп'янському напрямку. Останнім часом був заступником начальника штабу 70-го мукачівского батальйону ТрО. | Потрапив під російський обстріл коли евакуював людей із зони бойових дій[171][172]. | |||
 | Семенов Максим | 2 травня 1980, м. Красний Луч, Луганщина. Через декілька років переїхав до села Кедина Гора, де жила його бабуся. Вступив до Золотоніського професійного ліцею, здобув спеціальність плиточника-облицювальника. Строкову службу проходив у Житомирі, служив у повітряно-десантних військах. 5 січня 2023 пішов захищати Батьківщину. Ніс службу у 52-ій окремій механізованій бригаді під Авдіївкою. | Загинув під час артилерійського обстрілу[173] | |||
| 11254 |
| | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 13 квітня 2023 року) | ||
| 11255 | | Майстренко Юрій Миколайович | м. Корець, Рівненщина. Підполковник, заступник комбата з матеріального та технічного забезпечення 14 окремого стрілкового батальйону «Полісся». | Загинув на Бахмутському напрямку, населений пункт Мирне Донецької області[174]. | ||
| 11256 | | Підгорецький Євген | 1968, с. Михайлівка Чортківського району. Служив інструктором навчального ремонтного взводу однієї з бригад, був справжнім патріотом Батьківщини, самовіддано захищав її свободу та незалежність. | Загинув під час виконання бойового завдання[175]. | ||
| 11257 | | Ляшко Микола Вікторович | 22 лютого 1993, с. Бабичівка на Полтавщині. Ще у 2015 році підписав контракт із ЗСУ. 3 роки служив у військовій частині А2176, де був кулеметником. Неодноразово брав участь в бойових діях. З початком повномасштабного вторгнення ворога був призваний за мобілізацією. Служив у військовій частині А4165 десантно-штурмових військ. У вересні 2022 року отримав поранення, та після лікування знову повернувся в стрій. Більше року боронив Україну, визволяв нашу землю від окупантів | Загинув під час виконання бойового завдання[176]. | ||
| 11258 | | Власенко Юрій Володимирович | 1993 рік, проживав в Шишацькій громаді. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист держави. | Загинув в Сєвєродонецькому районі Луганської області[177] | ||
| 11259 | | Павлишин Олександр Іванович | 43 роки, с. Хрещенівка, Херсонська область. Воював з 2014 року, був нагороджений орденом «За мужність». Служив у 17-й танковій бригаді. У перший день повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Був командиром відділення 22 батальйону 92 бригади ЗСУ, яка звільняла Харківщину у вересні 2022. Його бригада також боронила Соледар. | Загинув у боях за Бахмут[178]. | ||
| 11260 | | Царапкін Анатолій Васильович | 7 січня 1983, с. Апрелівка Джанкойського району Кримської області. Мешкав у Рожищенському районі Волинської області. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Носачевичі. З 18 років працював у галузі будівництва. Був учасником Помаранчевої революції та Революції гідності. З 2018 року мешкав у місті П'ятихатки (нині — Кам‘янського району) Дніпропетровської області. 27 січня 2023 року вступив на військову службу за контрактом до лав Збройних сил України. Служив у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[179][180]. | Загинув поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області. 21 квітня 2023 року похований на кладовищі у місті П'ятихатки. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11]. | ||
| 11261 … 11264 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 14 квітня 2023 року) | ||
| 11265 | | Танчак Андрій Іванович | 1981, Бережанщина. | Загинув в районі Донецької області, отримав поранення несумісні з життям[181]. | ||
| 11266 | | Казмірчук Валерій Феофанович | 10 листопада 1965, с. Юськівці. Пройшов війну в Афганістані. | Загинув в районі міста Костянтинівка, що на Донеччині[182]. | ||
| 11267 | | Ткачук Микола Іванович | 28 квітня 1971, с. Передмірка Борсуківської територіальної громади. Головний сержант, інспектор прикордонної служби 2 категорії, снайпер 4 відділення інспекторів прикордонної служби 2 прикордонної застави відділу прикордонної служби № 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. | Загинув отримавши несумісні з життям поранення, на Донеччині[183] | ||
| 11268 |  | Гривнак Володимир | 38 років. с. Іванівка, Львівська область. Навчався у Львові в СЗШ № 63, а згодом здобув вищу освіту в Національному лісотехнічному університеті. Працював у будівельній сфері. Добровільно став на захист Батьківщини після початку повномасштабного вторгнення росії. Ніс службу у 125-й окремій бригаді територіальної оборони. Отримав поранення, однак згодом знову повернувся на фронт. | Деталі смерті не повідомлялися. Похований 20 квітня 2023 на Личаківському кладовищі[184][185]. | ||
| 11269 | | Баїстий Роман Миколайович | 23 листопада 1979 року у с. Литвяки, Лубенського району. У школу пішов у м. Алчевськ, куди переїхав разом з батьками. Після строкової служби у лавах Національної гвардії вступив до Донбаського державного університету. Отримав економічну освіту, працював економістом на Алчевському металургійному комбінаті. Після початку російсько-української війни у 2014 році переїхав з родиною на Полтавщину у рідне село Литвяки. На Лубенщині працював на заводі «МОТОР СІЧ», у службі таксі «Еліт» та на інших приватних підприємствах. У лютому 2022 року поїхав працювати за кордон, але у перші ж дні повномасштабного вторгнення агресора повернувся й вступив до лав територіальної оборони. | Загинув під час мінометного обстрілу в зоні бойових дій біля населеного пункту Тоненьке Покровського району Донецької області[186]. | ||
| 11270 |  | Бондаренко Сергій | Закінчив школу у Маяках, потім вчився у слов'янському ПТУ 146, працював на механічному заводі. На військову службу чоловіка був мобілізований наприкінці грудня 2021 року. Служив старшим техніком мінометної батареї батальйону спецпризначення «Донбас». | Похорону відбувся 19 квітня у Слов'янську на Північному кладовищі[187] | ||
| 11271 | ||||||
