Транспорт Гонконгу — Вікіпедія

Транспорт Гонконгу (Сянгану) M:
Транспортна система Гонконгу (англ.)
Транспортна система Гонконгу (англ.)
Територія
Площа 1108 км² (184-те)
Найвища точка гора Тай-Мо-Шан (958 м)
Повітряний
Аеропортів 2 (201-ше)
Наземний
Автошляхів 2100 км (174-те)
Водний
Узбережжя 733 км
Адміністрування
Орган Секретаріат транспорту і житла
Голова Секретар Ентоні Бінліан

Транспорт Гонконгу (Сянгану) представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 1 108 км² (184-те місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна, наближена до прямокутної, форма острова складна, узбережжя густо розчленоване; максимальна дистанція з півночі на південь — 50 км, зі сходу на захід — 40 км[2][3]. Географічне положення Гонконгу дозволяє країні контролювати гирло Перлинної річки — головної водної артерії усього Південного Китаю[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Гонконзі, станом на 2015 рік, дорівнює 2 100 км, з яких усі 2 100 км з твердим покриттям (175-те місце у світі)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 2 аеропорти (201-ше місце у світі), з них 2 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 7 авіапідприємств (територіально в Сянгані, юридично як китайські), які оперують 253 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 41,867,157 осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 11,3 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 9 гелікоптерних майданчиків[1].

Гонконг не є окремими членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), його інтереси представляє Китай. Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — B-H, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Гонконгу мають літерний код ІКАО, що починається з — VH[1].

Водний[ред. | ред. код]

Головний морський порт країни — морський порт Гонконга.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 1644 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (5-те місце у світі), з яких: ліхтеровозів — 2, балкерів — 785, суховантажів — 198, інших вантажних суден — 10, танкерів для хімічної продукції — 149, контейнеровозів — 288, газовозів — 31, пасажирських суден — 4, вантажно-пасажирських суден — 9, нафтових танкерів — 156, ролкерів — 5, автовозів — 7[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 976 (Бангладеш — 1, Бельгії — 26, БермудськихОстровів — 20, Канади — 77, Китайської Народної Республіки — 500, Кіпру — 3, Данії — 42, Франції — 4, Німеччини — 10, Греції — 27, Індонезії — 10, Ірану — 3, Японії — 79, Лівії — 1, Норвегії — 48, Російської Федерації — 1, Сінгапуру — 13, Південної Кореї — 3, Швейцарії — 5, Тайваню — 25, Об'єднаних Арабських Еміратів — 1, Великої Британії — 33, Сполучених Штатів Америки — 44); зареєстровані під прапорами інших країн — 341 (Багамських Островів — 3, Бермудських Островів — 4, Камбоджі — 10, Китайської Народної Республіки — 18, Кюрасао — 1, Кіпру — 2, Грузії — 3, Індії — 2, Кірибаті — 2, Ліберії — 48, Малайзії — 8, Мальти — 4, Маршаллових Островів — 3, Нової Зеландії — 1, Панами — 144, Сент-Вінсенту і Гренадин — 5, Сейшельських Островів — 1, Сьєрра-Леоне — 7, Сінгапуру — 46, Таїланду — 1, Великої Британії — 12, невстановленої приналежності — 16)[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Китайська Народна Республіка здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через Секретаріат транспорту і житла. Станом на 12 грудня 2016 року секретаріат очолював Ентоні Бінліан[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Hong Kong : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 27 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Hong Kong : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 27 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]