Транспорт Брунею — Вікіпедія

Транспорт Брунею
	Транспортна система Брунею, 1984 рік (англ.)
Територія
Площа	5765 км² (173-тє)
Рельєф	низовинний
Найвища точка	гора Букіт-Пагон (1850 м)
Повітряний
Аеропортів	1 (214-те)
Наземний
Автошляхів	3029 км (166-те)
Водний
Узбережжя	161 км
Водних шляхів	209 км (96-те)
Трубопровідний
Трубопроводів	1241 км
Адміністрування
Орган	Міністерство зв'язку
Голова	міністр Мустаппа ібн Хаджі Сірат

Транспорт Брунею представлений автомобільним , повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 5 765 км² (173-тє місце у світі)^[1]. Форма території країни — складна, утворена двома окремими напіванклавами Малайзії, що мають вихід до вод Південнокитайського моря; максимальна дистанція з півночі на південь — 130 км, зі сходу на захід — 120 км^[2]^[3]. Географічне положення Брунею дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи зі Східної Азії до Південної^[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Докладніше: Автомобільний транспорт Брунею

Загальна довжина автошляхів в Брунеї, станом на 2010 рік, дорівнює 3 029 км, з яких 2 425 км із твердим покриттям і 604 км без нього (167-ме місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Брунею та Номерні знаки Брунею

Повітряний[ред. | ред. код]

Докладніше: Цивільна авіація в Брунеї

У країні, станом на 2013 рік, діє 1 аеропорт (214-те місце у світі) із твердим покриттям злітно-посадкової смуги. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстроване 1 авіапідприємство, яке оперує 10 повітряними суднами^[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 1,15 млн осіб^[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 115,2 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)^[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 3 гелікоптерні майданчики^[1].

Бруней є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — V8, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[5]^[1]. Аеропорти Брунею мають літерний код ІКАО, що починається з — WB^[1].

Див. також: Авіакомпанії Брунею та Аеропорти Брунею

Водний[ред. | ред. код]

Докладніше: Водний транспорт Брунею

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Муара. Нафтові термінали: Лумут, Серія. СПГ-термінал для експорту скрапленого природного газу діє в порту Лумуті.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 9 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (115-те місце у світі), з яких: танкерів для хімічної продукції — 1, газовозів — 8^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 2 (Великої Британії)^[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з осадкою до 1,2 м, 2012 року становила 209 км (96-те місце у світі)^[1]. Головна водна транспортна артерія країни: річки Бруней і Тутонг.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Брунеї, станом на 2013 рік, становила 749 км; нафтогонів — 492 км^[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Докладніше: Міський громадський транспорт Брунею

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство зв'язку. Станом на 10 лютого 2016 року міністерство в уряді Хассанала Болкіаха очолював Мустаппа ібн Хаджі Сірат^[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Економіка Брунею

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п Brunei : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
↑ Атлас світу, 2005.
↑ Дубович І. А., 2008.
↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
↑ Brunei : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
Ігнатьєв П. М. Країнознавство: Країни Азії. — Ч. : Книги-ХХІ, 2004. — 383 с. — ISBN 966-8029-53-4.
Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською[ред. | ред. код]

(англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
(англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
(англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
(англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

Російською[ред. | ред. код]

(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
(рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.