Dornier Do 11 — Вікіпедія

Dornier Do 11
Призначення: важкий бомбардувальник
Перший політ: 7 травня 1932
Прийнятий на озброєння: 1933
Знятий з озброєння: 1943
Період використання: 19341943
На озброєнні у: Люфтваффе Люфтваффе
Повітряні сили Болгарії
Розробник: Dornier
Виробник: Веймарська республіка/Третій Рейх Dornier-Metallbauten GmbH
Всього збудовано: 372
Модифікації: Dornier Do 13, Dornier Do 23
Конструктор: Веймарська республіка Клаудіус Дорньє
Екіпаж: 4 особи
Крейсерська швидкість: 225 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 260 км/год
Дальність польоту: 960 км
Практична стеля: 4100 м
Довжина: 18,8 м
Висота: 5,49 м
Розмах крила: 26,3 м
Площа крила: 107,8 м²
Порожній: 5 978 кг
Максимальна злітна: 8 200 кг
Двигуни: 2 × 9-циліндрових радіальних поршневих авіаційних двигуни Siemens-Halske Sh.22B-2
Тяга (потужність): 485 кВт (650 к.с.)
Внутрішнє бомбове навантаження: до 1 000 кг кг
Кулеметне озброєння: 3 × 7,92-мм авіаційних кулемети MG 15

Dornier Do 11 у Вікісховищі

Дорньє Do 11 (нім. Dornier Do 11) — німецький двомоторний важкий бомбардувальник, розроблений на початку 1930-х років німецькою авіабудівною компанією Dornier-Metallbauten GmbH. Перший бомбардувальник Люфтваффе розроблявся під позначенням Do F. При цьому використовувався досвід створення дослідного чотиримоторного бомбардувальника Do Р та тримоторного Do Y, які поставлялися в невеликій кількості Королівським ПС Югославії. Офіційно машина проєктувалась як вантажний літак, але в конструкцію спочатку закладалася можливість швидкої переробки його в бомбардувальник. Технічним нововведенням було шасі, що прибиралося — Do 11 став першим у світі серійним бомбардувальником з таким шасі.

Історія[ред. | ред. код]

Першим експлуатантом літаків стали Deutsche Reichsbahn (Німецьке управління залізниць), які оголосили про намір налагодити з їхньою допомогою мережу повітряних вантажних ліній. Літак надійшов на службу під виглядом вантажного та використовувався німецькою залізницею спільно з Deutsche Luft Hansa, щоб його можна було демонструвати публічно. Але фактично його використовували як випробувальний літак для все ще секретних Люфтваффе, які тільки-но створювалися. До того ж постачання Do 11 велися досить повільно через проблеми з випуском двигунів. Після відносно успішних випробувань бомбардувальники почали надходити до складу «допоміжної ескадрильї», ставши основною бомбардувальною силою майбутніх Люфтваффе. Втім, формально Do 11c передавалися до розпорядження для виконання цивільних завдань і не мали озброєння. Після першої публічної демонстрації, що відбулася 1 травня 1934 року, нечисленні Do 11c приступили до виконання нічних рейсів і вантажоперевезень між Берліном, Данцигом і Кенігсбергом, допомагаючи покращувати вишкіл штурманів і пілотів.

При цьому кожен Do 11 комплектувався бомбоутримувачами, прицілами та кулеметними установками, що зберігалися в ящиках під виглядом запчастин — це дозволяло у разі потреби швидко переобладнати літак у бомбардувальник. З офіційним оголошенням про створення Люфтваффе в 1935 р. камуфляж був скинутий, і літаки Do 11 увійшли до складу бомбардувальних груп «Мерзебург» і «Фасберг», невдовзі реорганізованих відповідно у I./KG 153 і I./KG 154.

Але, вже в 1936 році всі Do 11 були замінені в бойових частинах більш досконалими машинами та передані до льотних шкіл.

1937 року 12 літаків Do 11D разом з 12 винищувачами Ar 65 передали Болгарії. Тут літаки, що отримали назву «Прилеп» («Кажан») до 1939 р. служили в бойових частинах Королівських повітряних сил, а потім до кінця 1943 р. експлуатувалися як навчальні.

Літак Дорньє Do 11 виявився надзвичайно невдалою машиною — керованість його була огидною, а механізм прибирання/випуску шасі ненадійним, що змушувало в стройових частинах законтривати шасі у випущеному положенні. Не додавали машині популярності серед екіпажів та недороблені двигуни. Внаслідок цього служба машини виявилася нетривалою, а фірма «Дорньє» зайнялася розробкою її спрощеного варіанта Do 13 (Do 23).

Літаки, схожі за ТТХ та часом застосування[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Green, William. Warplanes of the Third Reich. New York: Doubleday, 1972. ISBN 0-385-05782-2.
  • Green, William (2010). Aircraft of the Third Reich (1st ed.). London: Aerospace Publishing Limited. pp. 198—200. ISBN 978-1-900732-06-2.