French
DeutschПортал:Географія України — Вікіпедія
Географія України  Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України. Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана статтяБогоду́хівський райо́н — район на північному заході Харківської області України, на межі із Сумською областю. Населення — майже 40 тисяч осіб. Історія району тісно пов'язана з історією усієї Слобідської України. На Богодухівщині народилися засновник Харківського університету Василь Каразін, письменник Микола Хвильовий. У Богодухівському районі є кілька природних пам'яток і садово-парковий комплекс із палацом у Шарівці.::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані елементи рівнинного рельєфу України  Розто́ччя (пол. Roztocze) — порівняно вузьке горбисте пасмо на заході України (Львівська область) та в південно-східній Польщі. Простягається від Львова (на південному сході) до Томашова, Щебрешина і Красьника (на північному заході, Польща). Абсолютні висоти 240—397 м, переважні 320—370 м (деякі до 400 м). Ширина пасма 12—32 км, довжина близько 180 км. В Україні простягається на 60 км від Львова до міста Рава-Руська та українсько-польського кордону. Розточчя підноситься над прилеглими рівнинами (в межах України) — Надсянською низовиною (на південному заході) і Надбужанською котловиною (на північному сході) — на 100—150 м. На території Польщі на півночі воно з'єднується з Холмською і Люблінською височинами.::::::::::::::::читати далі |
Обрані елементи гірського рельєфу України  Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі |
Обрані печери та карстові порожнини України  Криштале́ва — печера.... при південно-західній околиці села Кривче Борщівського району Тернопільської області. Досліджена довжина — 23 км. Середня ширина ходів — 2,0 м, середня висота — 2,7 м. Відома з 1721 року. Вона практично суха і є легкою для проходження. Тут спостерігається впродовж року стала температура (+10,6 °C). Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить «Кришталеву» найперспективнішим об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Екскурсійний маршрут печери має електричне освітлення і досить зручний. Для його проходження не потрібно спеціального спорядження та одягу. Але деякі позамаршрутні ділянки печери закриті для туристів з метою запобігання порушенню мікроклімату печери.::::::::::::::::читати далі |
Острови та півстрови України  Обиті́чна коса́ — коса на північному узбережжі Азовського моря, напроти гирла річки Обитічної у межах Приморського району Запорозької області. Вдається у море на 30 км між Обитічною затокою та Бердянською затокою. Західний берег коси дуже розчленований мілкими та вузькими затоками, східний — прямолінійний. Поверхня коси — слабкохвиляста рівнина, що піднімається над рівнем моря на 1,5—2 м. Складається з піску та черепашок. Спостерігається поступове зниження коси із сходу на захід. Характерний дюнний рельєф. У центральній частині Обитічної коси — мілкі невеликі солоні озера. У період осінніх і весняних штормів значна частина прибережних відмілин затоплюється, у вузьких місцях коси (до 8 м) виникають тимчасові протоки. При середній частині коси, з її західного боку, є кілька острівців.::::::::::::::::читати далі |
Природні водойми України  Сві́тязь (Сви́тязь, Світязьке озеро) — найглибше озеро в Україні. Розташоване в межах Шацького району Волинської області. Належить до групи Шацьких озер, що у межиріччі Прип'яті й Західного Бугу[1], поблизу смт Шацьк, на території Шацького національного природного парку (Волинське Полісся). Берегова лінія протяжністю понад 30 км заросла комишами, очеретом та осокою. .::::::::::::::::читати далі |
Природні водостоки
|
Штучні водойми України  'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 1955–1958 роках. Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 1955–1958 роках. Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі |
Родовища та басейни корисних копалин України  Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області. Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю. Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі |
Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України  Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна — науково-дослідна установа в системі Національної академії аграрних наук України, державний заповідник, заснований в 1874 році Фрідріхом Фальц-Фейном. Розташований в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (відкіля і колишня назва заповідника «Чаплі»). Назву місцевості дав один з її попередніх власників — герцог Ангальт-Кетенський у 1841 році на честь маєтку Асканія в Німеччині. Заповідник був заснований в 1874 році Фрідріхом Фальц-Фейном. Спочатку юний Фальц-Фейн ставив за мету збереження диких тварин — у 1874 р. 11-річному хлопцю зводять вольєри для утримання тварин. У 1887 році було створено ботанічний сад.::::::::::::::::читати далі |
Обрані заповідні території України антропогенного характеру  Чуфу́т-Кале́, раніше Кирк-Ор[2] (крим. Çufut Qale, «Юдейська Фортеця») — середньовічне місто-фортеця в гірському регіоні Криму, за 3 км на схід від Бахчисараю, тепер у руїнах. Історія і описВиникло в V–VI століттях (можливо, під назвою Фулли). Від найдавнішої частини міста (старе місто) залишилися донині головна стіна і арка X століття. За часів панування половців місто отримало назву Кирк-Єр. У 1299 році фортецю було захоплено та розграбовано армією ординського еміра Ногая. Заселяли його в той час переважно алани. В часи створення Кримського Ханства стало столицею першого хана Гаджи I Ґірея. Кривава боротьба його синів.::::::::::::::::читати далі |
Одиниці адміністративно-териториального устрою України  Запорі́зька о́бласть — адміністративна одиниця на півдні України............... Центр — місто Запоріжжя. На півночі і північному заході межує з Дніпропетровською областю, на заході з Херсонською областю, на сході з Донецькою областю, а на півдні її узбережжя омиває Азовське море, берегова лінія якого в межах області перевищує 300 км. Протяжність з півночі на південь 208 км, із заходу на схід 235 км. Територія області займає 27,18 тис. км², що становить 4,5 % території України. Запорізькій області притаманний рівнинний ландшафт. Ґрунти переважно чорноземні. Знання рельєфу Запорізької області в наші дні має особливо важливе значення через проблему меліорації степу та його інтенсивнішого використання.::::::::::::::::читати далі |
Міста України  Ха́рків (застаріле: Харьків[3][4], лат. Zacharpolis[5][6][7]) — місто на сході України на Слобожанщині, адміністративний центр Харківської області. Населення — 1 453 тис. осіб, площа міста — 350 км²[8]. Разом із прилеглими містами та районами формує Харківську агломерацію з людністю понад 2 млн осіб. Друге за кількістю мешканців місто України, з січня 1920 по червень 1934 рр. — столиця УРСР. Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром у СРСР після Москви та Ленінґрада. 60 науково-дослідних інститутів, 30 вищих навчальних закладів, 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і десятки недержавних, 80 бібліотек.::::::::::::::::читати далі |
Селища міського типу України  Василькі́вка — селище міського типу, центр Васильківського району Дніпропетровської області, Україна. Є центром Васильківської селищної ради, якій підпорядковані села Бондареве, Вовчанське, Зоря, Іванівка, Красне, Манвелівка, Петриківка, Новогригорівка, Павлівка, Дубовики і селище Правда. Селище міського типу Васильківка знаходиться на правому березі річки Вовча, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване село Вовчанське, на протилежному березі - смт. Письменне та села Іванівка, Шев'якіне, Павлівка і селище Правда. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Через селище проходять автомобільні дороги Т 0401, Т 0408 і залізниця, станція Ульянівка. .::::::::::::::::читати далі |
Села України  Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67. Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії. На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі |
Урботопоніми України  Сумська́ ву́лиця — головна вулиця Харкова. Довжина — 4,2 км. Починається від майдану Конституції, проходить через Сад імені Тараса Шевченка, площу Свободи, Центральний парк ім. Максима Горького і закінчується на схрещенні з вулицею Дерев'янка. Далі вулиця переходить у Бєлгородське шосе. Вулиця дістала назву від дороги на Суми, яка тут проходила в XVII столітті. У 1909 році відбулася перша спроба перейменувати Сумську вулицю.::::::::::::::::читати далі |
 Етногеографія України Характерною особливістю етнічної історії України є формування багатоетнічного складу її населення. Воно на всіх етапах історичного розвитку вбирало іншоетнічні субстрати, однак механізм цього процесу у різні часові періоди був різним. Можна виділити три основних етапи формування національного складу. Перший із них, що стосується періоду існування археологічних культур, відтворює процес етнокультурної взаємодії, нерідко об'єднуючи полярні культури, скажімо, землеробську, скотарську, культуру осілих і культуру кочових племен. Другий етап пов'язаний з Великим переселенням народів IV—IX ст. — гунів, готів, аварів, «аспарухових болгар» на Балкани і Закарпаття, угрів-мадярів у Дунайську низовину, норвезьких вікінгів-русів у Середню Наддніпрянщину. Велике переміщення народів, що проходило через територію України, залишило відмітини.::::::::::::::::читати далі |
| Географія промисловості України Промисловість Дніпропетровської області Дніпропетровська область — входить до складу Придніпровського економічного району. Промисловість Дніпропетровщини займає друге місце в Україні після Донецької області.  На території області обліковується 249 родовищ і 79 об'єктів обліку (з врахуванням комплексності) різноманітних корисних копалин, з яких 94 родовища і 43 об'єкти обліку розробляються. Мінерально-сировинна база області на 30,8% складається з корисних копалин паливно-енергетичного комплексу (нафта, газ, конденсат, кам'яне та буре вугілля), на 36,3% - із сировини для виробництва будівельних матеріалів, решта – це руди металів, а також питні, технічні та мінеральні підземні води. Регіон багатий різноманітними корисними копалинами: серед них.::::::::::::::::читати далі |
Географія інфраструктури України Канатна дорога — Місхор — Сосновий Бір — Ай-Петрі — пасажирська канатна дорога, яка з'єднує плато Ай-Петрі та Місхор. Дорога будувалася починаючи з 1967 року[9]. Під час будівництва довелося міняти проєкт через те, що навішені канати лягли на скелі, а скелі заради будівництва руйнувати не захотіли[9]. Першими пасажирами канатної дороги 31 грудня 1987 року стали члени приймальної комісії. Відкриття дороги відбулося в березні 1988 року. Є три станції: «Місхор» (нижня, 86 метрів над рівнем моря), «Сосновий Бір» (середня, 304 метрів над рівнем моря) та «Ай-Петрі» (верхня, 1152 метрів над рівнем моря). Довжина дороги понад 3,5 кілометрів. Діє цілий рік.::::::::::::::::читати далі |
Географічна періодика України
|
| Географічні телепрограми та кіно України «Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проєкт журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[10]. У проєкті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.
Як готують програму[ред. код]Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією. |
 Корисні шаблони
|
 Нові статті
|
Добра стаття Новоми́ргород — місто в Україні, в південній частині Середньої Наддніпрянщини, адміністративний центр Новомиргородського району Кіровоградської області. Розташований на річці Велика Вись за 72 км від Кропивницького. Населення — 11 466 мешканців (за оцінкою, у 2015 році). Новомиргородській міській раді підпорядковуються також села Бирзулове та Лікареве, розташовані на південному заході від міста.::::::::::::::::читати далі }} |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи Григорій Іванович Денисик (нар.7 грудня 1949, Онут Заставнівського району Чернівецької області) — український фізико-географ, ландшафтознавець, доктор географічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, завідувач кафедри фізичної географії природничо-географічного факультету Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, відмінник освіти України. Григорій Денисик народився 7 грудня 1949 року в селі Онут на Буковині. У 1975 році закінчив географічний факультет Чернівецького університету. ::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії.Мандрівники Козлов Петро Кузьмич (15 жовтня 1863 — 26 вересня 1935) — російський, український, радянський географ, академік Академії наук УРСР. Директор заповідника Асканія-Нова у часи Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського.
Все його подальше життя змінила зустріч в 1881 р. з М. М. Пржевальським. Свою першу подорож Петро Козлов здійснив у складі четвертої експедиції Пржевальського в Центральну Азію. За своє життя Петро Кузьмич брав участь у шести експедиціях до Тибету і Монголії. Ним було вивчено багато районів Центральної Азії, відкрито стародавнє місто Хара-Хото, при розкопках якого знайдено понад 2 тис. рукописних книг.:::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998). Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи  Степан Осипович Макаров (*27 грудня 1848 (8 січня 1849), Миколаїв — 31 березня (13 квітня) 1904, біля Порт-Артура) — російський флотоводець, океанограф, полярний дослідник, кораблебудівник, віце-адмірал (1896). Закінчив Морське училище (1865). Учасник Ахал-Текінської експедиції (1880–1881). Командував пароплавом «Тамань» (1881 — 1882), фрегатом «Князь Пожарський» (1885), корветом «Вітязь» (1886–1889), на якому здійснив кругосвітню подорож. Виконуючий обов'язки головного інспектора морської артилерії (1891–1894). Молодший флагман Практичної ескадри Балтійського моря (1894). Командуючий ескадрою в Середземному морі (1894 — 1895), при загрозі війни з Японією (1895) перевів кораблі на Далекий Схід. Командуючий Практичною ескадрою Балтійського моря (1896 — 1898). Головний командир Кронштадтського порту, губернатор Кронштадта (6 грудня 1899 — 9 лютого 1904).::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи Ге́нрик Арцто́вський (пол. Henryk Arctowski; * 15 липня 1871, Варшава — † 21 лютого 1958, Вашингтон) — польський та український географ, геофізик, геолог, мандрівник, дослідник Антарктики; професор Львівського університету... 1897—1899 - взяв участь у антарктичній експедиції Адрієна де Жерлаша де Ґомрі на кораблі Belgica як її науковий керівник. Серед учасників експедиції були Роальд Амундсен, Фредерік Кук і Антоній Болеслав Добровольський. Першими перезимували в Антарктиці - на судні, затертому кригою... Під час дрейфування судна мандрівники отримали цінні спостереження морської криги й айсбергів, а також цінні метеорологічні спостереження. Де Жерлаш описав подорож у своїй книжці "15 місяців в антарктичному океані" (польський переклад вийшов 1903 року).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи Щербань Михайло Ілліч (*23 лютого 1921, Зарічанка — †21 серпня 2000, Київ) — український географ-кліматолог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 23 лютого 1921 року в селі Зарічанці (тепер Чемеровецького району Хмельницької області). Учасник війни, боєць винищувального батальйону Першого зведеного полку Київського військового округу у 1941 році. Доброволець Третього Партизанського загону Південно-західного фронту. Партизанський загін імені Чапаєва на Поділлі, розвідник. У 1944—1945 роках — розвідник стрілецького полку, Перший Український фронт. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, Слави 3-го ступеня та медалями «За відвагу» (1944), «За оборону Києва». У 1945 році закінчив географічний факультет Київського університету. ::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці Голубець Михайло Андрійович (30 жовтня 1930 року, с. Великий Любінь, Львівська область, Україна) — український державний та політичний діяч, народний депутат України 1-го скликання[12], доктор біологічних наук, професор, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, віце-президент Лісівничої академії наук України, почесний директор Інституту екології Карпат НАН України[13]. Народився 30 жовтня 1930 року в селі Великий Любінь, тепер Городоцького району Львівської області. У 1953 році здобув вищу освіту, закінчивши Львівський сільськогосподарський інститут. Спеціальність за дипломом про вищу освіту — «Екологія та лісознавство», кваліфікація — «Інженер лісового господарства». Розпочав наукову діяльність у 1953 році аспірантом, пізніше — викладачем Львівського сільськогосподарського інституту та Львівського лісотехнічного інституту, .::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці Стецюк Володимир Васильович (25 жовтня 1947 року) — український геоморфолог, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віце-президент Академії наук вищої освіти України, академік.
|
Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи Олекса́ндр Я́кович Орло́в (* 23 березня (6 квітня) 1880, Смоленськ — † 28 січня 1954, Київ) — український астроном та сейсмолог, член-кореспондент АН СРСР (1927), академік АН УРСР (1939). Народився 23 березня (6 квітня) 1880 року в Смоленську. У 1902 році закінчив Петербурзький університет і був залишений при ньому для підготовки до наукової діяльності. У 1902–1905 стажувався за кордоном: займався питаннями небесної механіки в Парижі та Лунді (Швеція), вивчав сейсмологію в Геттінгенському університеті. У 1905-1906 — асистент у Тартуський обсерваторії, в 1906-1907 працював у Пулковській обсерваторії, в 1907-1912 — астроном-спостерігач Тартуської обсерваторії, в 1909–1913 завідував сейсмічною станцією цієї обсерваторії і читав лекції в Тартуському університеті. У 1911 здійснив поїздку до Єркської обсерваторії (США) для вивчення фотографій комет. У 1913-1934 — директор Одеської обсерваторії і професор Новоросійського університету в Одесі.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи Олекса́ндр Мефо́дійович Мари́нич (*4 вересня 1920, Суботці — 23 серпня 2008, Київ) — географ-геоморфолог, дослідник природи України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 4 вересня 1920 року в селі Суботці Олександрійського повіту Кременчуцької губернії (тепер Знам'янського району Кіровоградщини)............... Після перемоги над Німеччиною Маринич О. М. повернувся до Київського університету, де під керівництвом В. Г. Бондарчука розпочав наукову і педагогічну роботу. За чверть століття він пройшов шлях від асистента до доктора географічних наук, професора. У 1948 році (під науковим керівництвом академіка В. Г. Бондарчука) захистив кандидатську дисертацію «Геоморфологія Подільського Придністров'я». Разом з В. Г. Бондарчуком та професором П. К. Заморієм у 1949 році створив кафедру геоморфології в Київському університеті. ::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці Олекса́ндр Беніамі́нович Авагя́н (нар. 12 листопада 1944, Київ — пом. 26 липня 1988, смт Меджибіж Летичівського району Хмельницької області) — український археолог, спелеолог, музикант і поет. Співзасновник української спелеоархеології (скелеїстики), автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд. 1981 року закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту. Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному інституті. Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник ::::::::::::::::читати далі. |
| Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи Савицький Віктор Миколайович (25 квітня 1948 року) — український гідрохімік, кандидат хімічних наук, старший науковий співробітник, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 25 квітня 1948 року в Калинівці, Вінницької області. Закінчив 1972 року хімічний факультет Київського університету зі спеціальності «хімік-неорганік». Навчався у 1967–1968 роках у Карловому університеті (Прага, Чехословаччина). У Київському університеті на географічному факультеті працює у 1974–1975 роках молодшим науковим співробітником, у 1975–1977 роках старшим інженером, у 1978–1999 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії,.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти Молочко Анатолій Миколайович (4 липня 1948 року) — український географ-картограф, кандидат географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 4 липня 1948 року в селищі Маньківка Черкаської області. Закінчив у 1971 році Київський університет кафедра геодезії та картографії, занесений до Книги найкращих випускників університету, у 1975 році закінчив аспірантуру Сектора географії АН УРСР (нині Інститут географії НАН України). Працював у відділі картографії. У 1974—1991 роках викладав картографію за сумісництвом на кафедрі економічної географії Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького. У Київському університеті працює з 1990 року доцентом, з 1995 року завідувач кафедри геодезії та картографії, з 2003 року професор...::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи Олійник Ярослав Богданович (*14 грудня 1952 року[14]) — доктор економічних наук, професор, декан географічного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, економіко-географ. Член-кореспондент Академії педагогічних наук України, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 грудня 1953 року в селі Купчинці Козівського району Тернопільської області. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. У 1979 році аспірантуру, у 1982 році захистив кандидатську дисертацію з теми «Тваринницько-промисловий комплекс в зоні впливу великого міста і вдосконалення його територіальної організації». У 1975–1976 навчальному році вчителював у середній школі села Катюжанка Вишгородського району Київської області. Працював у 1979–1986 роках молодшим науковим співробітником Відділення географії Академії наук України (нині Інститут географії). У Київському університеті працює з 1988 року асистентом, пізніше доцентом, з 1998 року професором, завідувачем кафедри економічної та соціальної географії. У 1999 році обраний на посаду декана географічного факультету. Докторська дисертація захищена в 1997 році на тему «Еколого-економічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування».::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи Лев Устимович (Юстимович) Биковський (10 (23) квітня 1895, Вільховець — 11 січня 1992, Денвер) — український бібліограф, книгознавець, бібліотекознавець, геополітик, історик, журналіст та мемуарист. Народився 10 (23 квітня) 1895 року в селі Вільховець Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області) у сім'ї лісничого. В 1905—1912 роках навчався у Звенигородській комерційній школі; 1912—1914 роках на металургічному факультеті Політехнічного і 1914—1915 роках Лісового інститутів у Санкт-Петербурзі. Брав активну участь у діяльності української студентської громади.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства Біографія1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника. |
| Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери Дубняк Сергій Сергійович (*1 вересня 1970 року) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 1 вересня 1970 року в місті Києві. Закінчив 1992 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом «гідролог». У 1992–1997 роках працював інженером Дніпровського басейнового управління Держводгоспу України. Кандидатська дисертація «Гідродинаміка мілководь Дніпровських водосховищ, її екологічна роль» захищена у 1997 році. З 1998 року працює науковим співробітником Інституту гідробіології НАН України. З 1998 року працює у Київському університеті асистентом, з 2002 року доцент кафедри гідрології та гідроекології.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії Колотуха Олександр Васильович — український спортивний турист, відомий науковець в сфері спортивного туризму, член виконкому Міжнародної Федерації спортивного туризму (м.Москва), кандидат географічних наук, академік Міжнародної академії дитячо-юнацького туризму та краєзнавства (м.Москва), автор понад 130 наукових та науково-методичних праць, кількох книжок про туризм. Народився у 1959 році в Миколаївській області. У 1981 році закінчив географічний факультет Київського державного університету за спеціальністю „географ-картограф”. З 1982 року працює в системі туризму, а з 1985 року – в системі дитячо-юнацького туризму. Підготував більше 500 юних туристів-спортсменів. Майстер спорту України зі спортивного туризму. ::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 1979–1980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 1983–1985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі |
Джерела[ред. код]
- ↑ Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К., Манченко А. П. Гідроекологічний стан басейну Західного Бугу на території України. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 184 с. ISBN 966-521-397-0
- ↑ В. Гулевич. Казимир Яґайлович і Менґлі Ґірей… — С. 41.
- ↑ Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 388.
- ↑ Багалій Дмитро Іванович «Історія Слобідської України»
- ↑ За версією Г. С. Сковороди.
(Харьков. Сковорода — Эссе — Новости — афиша Харькова, новости Харькова, развлечения Харьков, кинотеатры, театры, события) (рос.) - ↑ Сад божественних пісней. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
- ↑ Разговор, называемый Алфавит, или букварь мира. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
- ↑ Верховна Рада України 6 вересня 2012 року затвердила нові межі міста Харкова
- ↑ а б Джерело: Канатна дорога «Місхор-Ай-Петрі»
- ↑ «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
- ↑ "Світ навиворіт" на сайті 1+1
- ↑ Народні депутати України 1-го скликання (1990–1994)
- ↑ Національна бібліотека України імені Вернадського
- ↑ Декан географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
| Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
 Щоб створити нову статтю, наберіть потрібну назву терміна, науковця, про якого бажаєте створити статтю, у панелі вводу «Пошук», що знаходиться вгорі сторінки ліворуч, і натисніть значок лупи, або просто натисніть клавішу «Enter» на клавіатурі. Система пошуку може динамічно запропоновувати Вам ряд статей, що починаються на ті самі літери, що ви їх уводите. Якщо стаття з такою назвою відсутня, можете створити її, перейшовши за червоним посиланням на сторінці пошуку, або подати запит на створення такої статті більш досвідченим користувачам. Основні пропоновані напрямки роботи: розставляння і повноцінне заповнення карток у статтях про географічні об'єкти країни, ілюстрування статей світлинами з Вікісховища, або власними. Список відсутніх, але запитуваних статей можна знайти на цій сторінці. |
|
| Сестринські проєкти і портали | ||
| Більше різноманітної допоміжної інформації про географію України на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: | ||
