Тибет — Вікіпедія

	Тибет
Катойконім	Tibetan і Tibetano
Країна	КНР
Адміністративна одиниця	Тибетський автономний район; Тибет
У межах природно-географічного об'єкта	Внутрішня Азіяd, Китай
Найвища точка	Джомолунгма
Кількість населення	3 002 166 осіб
Висота над рівнем моря	4380 м
Площа	2 500 000 км²
Географія теми	Клімат Тибету
Економіка теми	economy of Tibetd
Демографія теми	demographics of Tibetd
Категорія мап на Вікісховищі	d
	Тибет у Вікісховищі

Координати: 29°39′ пн. ш. 91°06′ сх. д. / 29.650° пн. ш. 91.100° сх. д. / 29.650; 91.100

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тибет (значення).

Історична мапа регіонів Тибету^{[прояснити]}

Тибе́т (тиб. བོད་; bod [pʰø̀ʔ]; кит. 西藏, пін. Xīzàng) — історико-географічний регіон в Центральній Азії, територіально охоплює Тибетське нагір'я. Також охоплює Китай. У квітні 1951 року анексований Китаєм. Опозиційні сили роблять спроби відновити суверенність. Історичною столицею Тибету є місто Лхаса.

На сьогодні уряд Тибету знаходиться у вигнанні і перебуває в індійському місті Дхарамсала. Головою уряду до 2002 року був Далай-лама XIV.

Географія[ред. | ред. код]

Загальна площа території Тибету становить 1,2 млн км².

Рельєф гористий, середня висота над рівнем моря — 4000 м. Тут знаходиться найвища точка земної кулі — гора Еверест (Джомолунгма) з висотою 8848,43 м.

На території Тибету беруть початок багато великих річок Євразії, зокрема Янцзи (Муруй-Ус, Джи-Чу, Цзіньшацзян), Брахмапутра (Мацінг, Дамчог-Дзангбо, Ярлунг-Дзангбо, Цангпо), Хуанхе, Інд, Салуїн (Наг-Чу, Нуцзян), Меконг (Дза-Чу, Ланьцанцзян) та ін.

В гірських долинах знаходяться багато озер, які є священними для тибетців. Це Нам-Цо (Тенгрі-Нур), Сілінг-Цо, Тангра-Юмцо, Доге-Цорінг (Монкальм), Нгорінг-Цо (Орін-Нур), Гьярінг-Цо (Джарін-Нур), Нгангдзе-Цо, Нгангла-Рінгцо, Пангонг-Цо, Пума-Юмцо.

Середня температура липня +14 °C, січня −4 °C. Опадів випадає на заході від 1 мм в січні та 25 мм в липні, на сході 30 мм в січні та 80 мм в липні.

Територія Тибету досить багата на різні корисні копалини. Тут поширені 126 різних мінералів, серед яких уран, залізо, хроміт, золото, літій, боксит, мідь, вугілля, сіль, слюда, олово, нафта та інші.

Історія[ред. | ред. код]

Тибет став єдиною державою з VII ст. Об'єднав Тибет цемпо (імператор) Сронцангамбо. Його держава розпалася у IX ст. Після цього існували різні за розміром держави на території Тибету. Цей період відображено у літописі "Світле свічадо царських родоводів" та «Блакитному літописі» (автор Шоннупал, 1478 рік).

Перелік імператорів всього Тибету (представники Ярлуг):

Сронцангамбо (580—650)
Манронманцан (650—679)
Дудсрон (679—703)
Меагцом (703—755)
Тисрондецан (755—797)
Мунецанбо (797—798)
Мутігцанбо (798—804)
Тідесронцан (804—817)
Ралпачан (817—841)
Дарма (841—845)

Після смерті імператора Дарми Тибетська держава розпадається на Західнотибетське та Центральнотибетське царства, які, у свою чергу, протягом X ст. розпалися на менші князівства, відбувалося подальше подрібнення Тибету. Водночас все більшої влади набували буддійські монахи.

З XIII ст. в складі Монгольської імперії та монгольської династії Юань. У 1254 році Хубілай надав право на володіння Тибетом Саг'я Пагбі-ламі, лідеру ламаїстів. З середини XIV Тибет звільнився від влади монголів. До середини XVI ст. владу у країні перебирають на себе Далай-лами. У 1642 році Далай-лама V стає світським та релігійним володарем у країні. Тоді вводиться посада заступника Далай-лами — панчен-лами.

У 1751 році за часів імператора Цяньлуна з династії Цін Тибет — васал Китаю. З початком сінхайської революції у Китаї (1911 рік) Тибет знову стає незалежним.

Докладніше: Тибет у Новий час (1642-1912)

У квітні 1951 року під тиском китайського уряду уклали угоду зі 17 пунктів з КНР, включаючи анексію Тибету.^[1] У березні 1959 року відбулося масове повстання народу проти китайської влади.

Тибетська опозиція розцінює політику китайської влади в регіоні, як геноцид проти тибетців. У минулому Тибет поділявся на кілька провінцій, які нині зберігають традиційну назву:

Сучасний китайський Тибетський автономний район займає тільки територію провінції У-Цанг та західну частину провінції Кхам. Східна ж частина Кхам та провінція Амдо зараз перебувають у межах китайських провінцій Юньнань, Сичуань, Цінхай та Ганьсу.

Населення[ред. | ред. код]

Докладніше: Тибетці

Корінним населенням регіону є тибетці, які займаються в основному сільським господарством.

Уряд Тибету наводить кількість етнічних тибетців, що проживають в регіоні, на рівні 6 млн осіб, в той час як китайців — 7,5 млн. Китайська влада подає інші дані — 5,2 млн тибетців, 3,6 млн китайців та 1,6 млн осіб інших національностей (за даними перепису 2000 року).

За межами Тибету проживає також близько 134 тисяч тибетців, в тому числі в Індії 100 тис., Непалі 20 тис., США 8 тис., Європі 2,4 тис. (Швейцарії — 2 тис.), Бутані 1,5 тис., Канаді 1,2 тис., Австралії та Новій Зеландії 0,2 тис.

Рівень писемності серед етнічних народів становить менше 50 %.

Культура[ред. | ред. код]

Своєрідністю відзначається тибетська музика, заснована на стародавніх традиціях. Також особливістю відзначається так звана тибетська опера.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

у 1920-х роках у Тибеті існував податок на вуха та ніс;
У 2001—2006 роках було збудовано ділянку залізниці Голмуд-Лхаса. З 1142 км ділянки — 969 км пролягають на висоті більш ніж 4 км над рівнем моря, також є залізнична станція, котра перебуває на висоті 5 км над рівнем моря. В пасажирські вагони на високогірних ділянках подають кисень, як через систему кондиціонування, так і індивідуально для кожного місця.