Наука — Вікіпедія

Множина Мандельброта — як ілюстрація фрактальної границі між відомим і невідомим.

Нау́ка — сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їхній перебіг.[1]

Термінологія

[ред. | ред. код]

Наука як соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично систематизованих об'єктивних знань про дійсність, є складовою частиною духовної культури суспільства. Поняття «наука» охоплює як здобування нового знання, так і результат цієї діяльності — суму набутих у наш час наукових знань. Термін «наука» вживають також для позначення окремих галузей наукового знання. Наука характеризується доцільно орієнтованою (суспільними завданнями й потребами, певними стратегіями наукового пошуку) творчою діяльністю з постановки, вибору й розв'язання проблем духовного й практичного освоєння світу.

У сучасному україномовному академічному середовищі іноді ототожнюють український термін «наука» із англійським поняттям «science», яке означає «створення та організацію знання у формі пояснень та передбачень стосовно всесвіту, які можна перевірити»[2], тобто, є означенням лише природничих наук. Однак в українській мові й усталеній термінології «наука» є більш широким поняттям, яке охоплює також всі гуманітарні науки, котрі послуговуються власними методами для перевірки отриманого знання, що суттєво відрізняються від наукових методів природничих і точних наук.

В Україні у 2010 році навіть теологія була включена до переліку академічних дисциплін та спеціальностей, із яких можна здобувати ступені кандидата і доктора наук (у складі філософських, історичних, мистецтвознавчих або юридичних наук, залежно від напрямку теології)[3]. Вчена рада з присудження ступеня доктора теологічних наук діє у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова[4], а теологія викладається у низці державних вищих навчальних закладів (НПУ, Острозька академія, Чернівецький університет, Харківський університет), де вона зазвичай називається «наукою»[5]. Утім система знань теології обмежена релігійною догматикою, а тому принципово відрізняється від наукового методу, й у західній філософії протиставляється науці[6].

Предмет дослідження

[ред. | ред. код]

Наука досліджує різні рівні системної організації й форми руху матерії з погляду пізнання істотних властивостей явищ, встановлення їхніх законів, різних причинних залежностей і взаємодій з метою керування природними й соціальними процесами, передбачення характеру і напрямку їхнього перебігу, створення нових технологій і розвитку виробництва. Як система знань наука охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки й дії, не лише закони і принципи дослідження об'єктів, а й певні форми й способи усвідомлення їх, а в кінцевому підсумку — філософське тлумачення. Цим самим наука виступає як форма суспільної свідомості.

Завдання

[ред. | ред. код]

Основне завдання науки — виявлення об'єктивних законів дійсності, а її головна тема — істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є:

Значення

[ред. | ред. код]

Фактор прогресу

[ред. | ред. код]

Наука — найважливіший чинник технічного і соціально-культурного прогресу й перетворення дійсності, всебічного розвитку людських здібностей і можливостей. Передова наука сприяла виробленню прогресивного світогляду, обґрунтуванню матеріалістичного погляду на світ. Наука є способом встановлення і усвідомлення об'єктивної істини. Цим вона радикально протистоїть релігії, містицизму, спекулятивним домислам. Боротьба з цим яскраво виявляється у виникненні, з одного боку, позитивістської концепції сцієнтизму, яка абсолютизує «точне» знання, протиставляючи його гуманістичним цінностям культури, а з другого боку, — антисцієнтизму, що скочується на позиції ірраціонального заперечення ролі наукового пізнання.

Соціальний інститут

[ред. | ред. код]

Наука — соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Як соціальний інститут наука — це сукупність учених з їхніми знаннями, кваліфікацією і досвідом, наукових закладів, експерименталього, лабораторного устаткування, науково-дослідних програм творчої діяльності, системи інформації, підготовки й атестації кадрів, форм функціювання і використання всіх нагромаджених знань. Наступність досвіду і знань, єдність традицій і новаторства — суттєва особливість розвитку науки. Однією з форм її втілення є наукові школи, функціонування яких передбачає боротьбу думок, творчі дискусії та критику.

Наукові теорії

[ред. | ред. код]
Докладніше: Наукова теорія

Основною структурною одиницею наукового знання є теорія, що систематизує експериментальний матеріал, організовує науково-дослідний пошук у нових галузях, дає опис, пояснення і передбачення фактів, орієнтує практичну діяльність.

Методологія

[ред. | ред. код]

Наука розвивається за допомогою загальної методології і спеціальних методів:

Науковому знанню властиві методологічна усвідомленість і системність, об'єктивність розгляду і його детермінованість, доказовість істинності всіх положень, спирання на факти, результати достовірних, емпіричних досліджень. Критерієм істини в науці виступає суспільна практика в усіх її формах і компонентах (експеримент, виробнича і соціальна діяльність, внутрішній досвід пізнання тощо).

Наукове дослідження

[ред. | ред. код]

Наука — це поступовий процес розширення області відомого людству, відсування границь невідомого. В основі науки лежить наукове дослідження, метою якого є отримання наукового знання. Наукове знання відрізняється тим, що воно здобуте за процедурою, що отримала назву наукового методу. Ця процедура поділяється на спостереження, експеримент зі строгими вимірюваннями, аналіз результатів, розробку гіпотез, теорій і формулювання законів із обов'язковою вимогою повторюваності результату і ретельної перевірки. Люди, які виконують наукові дослідження називаються дослідниками, науковцями, вченими.

Результати наукових досліджень публікуються в науковій літературі, й, зазвичай, така публікація вимагає рецензування, тобто перевірки правильності процедури й висновків іншими науковцями, фахівцями з даної галузі досліджень. Будь-які висновки досліджень і теорії можуть бути відкинуті, якщо з'являються нові факти, що їх заперечують.

Наукові дослідження прийнято поділяти на:

  • фундаментальні (пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства і мислення),
  • прикладні (застосування результатів фундаментальних досліджень для розв'язання пізнавальних і соціально-практичних проблем).

Фундаментальні дослідження, як правило, випереджають прикладні і створюють для них теоретичний заділ. Зміцнення взаємозв'язків між фундаментальними і прикладними дослідженнями, скорочення строків впровадження наукових досягнень у практику та виробництво — одне з основних завдань сучасної організації науки.

Галузі наук

[ред. | ред. код]

Наука в ідеалі складає одне єдине ціле, оскільки її найвища мета вивчити світ у всій його повноті, однак вона також є практичною діяльністю людства, а тому розбивається на галузі (окремі науки) за предметом та методами досліджень. Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб'єкта (учений, науковий колектив) і об'єкта науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Окремих галузей науки дуже багато, чимало з них діляться на інші галузі, наприклад, фізика охоплює механіку, оптику, електромагнетизм, ядерну фізику тощо. Механіку, у свою чергу можна розділити на статику й динаміку, механіку суцільних середовищ, небесну механіку і так далі.

Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними напрямками:

За межами цієї класифікації залишилися точні або формальні науки — математика, логіка, інформатика, що вивчають взаємозв'язки елементів уявних сконструйованих систем.

За співвідношенням із практикою виділяють:

Точні науки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Точні науки

Відмінністю точних наук є апріорність вихідних положень. Математика і логіка не аналізують емпіричні факти, а використовують аксіоматичний метод. Виходячи із системи аксіом, яка вибирається довільно з єдиною вимогою несуперечливості, математика застосовує метод дедукції для отримання великої різноманітності співвідношень.

Математика, проте, займає центральне місце в науці, особливо в природознавстві, оскільки надає основи кількісного аналізу фактів. Як стверджував Галілео Галілей:

Книга природи написана мовою математики.

До точних наук можна також віднести кібернетику та інформатику, які вичленилися з математики в окремі важливі галузі науки.

Природознавство

[ред. | ред. код]
Докладніше: Природничі науки

Природничі науки за своїм характером емпіричні, вони вивчають факти, отримані з досвіду. На відміну від точних наук, вони опираються на метод індукції, тобто намагаються сконструювати загальне з окремих фактів. Факти можуть бути отримані з пасивних спостережень, але частіше застосовується експеримент, тобто цілеспрямоване створення умов виникнення спостережуваного явища.

Метод індукції менш надійний, ніж метод дедукції, оскільки не ґарантує того, що нові факти не поставлять під сумнів уже набуте знання. Цим пояснюється строгість, якої вимагає науковий метод досліджень. Наукові теорії, зустрівшись із незрозумілим, поступово модифікуються, щоб надати йому пояснення і включити в загальну систему знань.

Суспільні науки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Суспільні науки

Суспільні науки досліджують людство, суспільство і мислення. До суспільних наук належать соціологія, економіка, історія та інші. Дослідження в цих царинах часто пов'язане із статистикою та вивченням історичних документів. Суспільні науки склалися пізніше, ніж природничі, їхньою особливістю є складність організації експерименту і неповторюваність об'єкта досліджень.

Дещо окремо від перерахованих стоять такі науки як психологія, антропологія, які можна класифікувати як гуманітарні. До гуманітарних наук належать також галузі досліджень, що пов'язані з людською діяльністю, такі як мистецтвознавство.

Суміжні галузі

[ред. | ред. код]

У суміжних галузях наукові дисципліни виражають великі і перспективні проблеми наукового пошуку, що нині зумовлює широке розгортання міждисциплінарних і комплексних досліджень. Яскравим прикладом цього є проблема охорони природи, що перебуває на стику технічних наук, наук про землю, біології, математики, медицини, економіки та інших. Для розв'язання подібних наукових і науково-технічних проблем у сучасній науці широко застосовується програмно-цільовий метод організації досліджень.

Наука і філософія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Філософія науки

Історично наука вичленувалася з філософії. Відтоді між наукою і філософією триває війна і співпраця. Методами філософії є рефлексія та герменевтика. Науковці теж рефлексують над власною методологією, але роблять це в рамках наукового методу. Фундаментальні питання пізнання, наприклад, питання про критерій істини, залишаються в царині філософії.

Одним із розділів філософії є філософія науки. Позитивізм виник як бунт філософів-природознавців, таких як Огюст Конт проти метафізики. Його лозунгом стало визнання істинним тільки позитивного, тобто наукового, знання. Філософія науки запропонувала загальні принципи, за якими можна проводити перевірку наукових теорії — принцип верифікації та принцип фальсифікації. Ці принципи значною мірою сформулювали мислення сучасних науковців.

Паранаука

[ред. | ред. код]
Докладніше: Паранаука

Між ортодоксальною наукою та накопиченим людством досвідом, завжди існувала деяка відстань (розрив), що виконувала своєрідну роль двигуна наукового прогресу. Такий розрив може спонукати зміну парадигми.

Історія науки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Історія науки
Фронтиспис другого видання праці Обертання небесних сфер (лат. De revolutionibus orbium coelestium) Миколая Коперника. 1566 рік, Базель, Швейцарія
Уособлення Саксонії у вигляді скульптури жінки поряд з Наукою та Технікою. Дрезденський вокзал, Німеччина
Місто науки (фр. La cité des sciences) у Парижі, найбільший науковий музей Європи

Наука виникла з практичних потреб людей, пов'язаних з розвитком землеробства, будівельної техніки, мореплавства, ремесел. В античну епоху вже:

За середньовіччя з появою феодалізму розвиваються (особливо в країнах арабського сходу, єврейської громади Кордови й Середньої Азії) позитивні наукові ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії та інших наукових дисциплін (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Аль-Біруні та інші). У Західній Європі, долаючи опір богослов'я, йде процес нагромадження фактичного матеріалу в біології, робляться спроби розвитку елементів математики і дослідного природознавства (Роджер Бекон, Альберт Великий та інші). На високому рівні були наукові знання в Київській Русі.

Виникнення капіталізму, розвиток промисловості й торгівлі, мореплавства і військової техніки стимулювали бурхливе зростання науки вже в епоху Відродження. Наука пориває з теологією, сприяючи утвердженню матеріалістичних ідей (Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Френсіс Бекон). Великого поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. Справжній переворот відбувається в астрономії (Миколай Коперник, Галілео Галілей).

У XVIIXVIII століттях створюються класична механіка, диференціальне й інтегральне числення, аналітична геометрія, хімічна атомістика, система класифікації рослин і тварин, стверджується принцип збереження матерії і руху (Ісаак Ньютон, Готфрід Вільгельм Лейбніц, Рене Декарт, Джон Дальтон, Карл Лінней та інші). В цей же час відбувається подальше оформлення науки як соціального інституту, створюються перші європейські академії, наукові товариства, починається видання наукової періодичної літератури.

У зв'язку з промисловим переворотом кінця XVIII століття почався новий етап у розвитку науки. В XIX столітті виникли нові фізичні дисципліни (термодинаміка, електродинаміка класична), створюються еволюційне вчення і клітинна теорія в біології, формулюється закон збереження і перетворення енергії, розвиваються нові концепції в астрономії і математиці (Джеймс Клерк Максвелл, Майкл Фарадей, Жан Батист Ламарк, Чарльз Дарвін, Теодор Шванн, Маттіас Шлейден та інші).

З першої половини XVIII століття починається піднесення науки й в Україні (Феофан Прокопович, Григорій Сковорода), працює Києво-Могилянська академія. У XIX столітті визнаними науковими центрами стали Харківський, Київськийи та Одеський університет, де працювали зокрема такі вчені, як Іван Сєченов, Ілля Мечников, Микола Пирогов, Олександр Ковалевський, Василь Докучаєв, Михайло Максимович, Володимир Бец, Олександр Потебня та інші.

Наприкінці XVIIIXIX завдяки активному копіюванню досягнень європейської культури, зокрема принципів організації освіти та науки, науковці з'явилися і в Російській імперії. Наприклад, О. М. Бутлеров, П. М. Лебедєв, М. І. Лобачевський, Д. І. Менделєєв, О. С. Попов, К. А. Тімірязєв.

Подальшого розвитку в XIX столітті набули й суспільні науки. Соціалісти-утопісти закликали до заміни капіталістичного суспільства соціалістичним. Класики політичної економії заклали основи трудової теорії вартості. Праці в галузі діалектики й матеріалізму були видатним досягненням філософської думки.[джерело?]

На рубежі XIXXX століть великі зміни в науковій картині світу і ряд нових відкриттів у фізиці (електрон, рентгенівське випромінювання, радіоактивність тощо) призводять до кризи класичного природознавства і насамперед його механістичної методології. У XX значних успіхів досягли математика і фізика, виникли такі галузі технічних наук, як радіотехніка, електроніка. З'явилась кібернетика, яка збільшує свій вплив на подальший розвиток науки і техніки. Успіхи фізики і хімії сприяють глибшому вивченню біологічних процесів у клітинах, що стимулює розвиток сільськогосподарських і медичних наук. Відбувається тісне зближення науки з виробництвом, зростають і зміцнюються її зв'язки з суспільним життям. Сучасна наука становить важливу складову частину науково-технічної революції.

Найбільші проєкти наукових досліджень початку XXI століття

[ред. | ред. код]

Астрономія й космонавтика

[ред. | ред. код]
Міжнародна космічна станція ISS, 23 травня 2010 року
Основні компоненти інфрачервоного космічного телескопа «Джеймс Вебб» JWST

Фізика й енергетика

[ред. | ред. код]
Детектор ATLAS Великого адронного колайдера під час будівництва у 2005 році


Біологія й медицина

[ред. | ред. код]
Роботизоване приготування зразків для МАЛДІ мас-спектрометрії людських протеїнів.

Геологія

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»
  2. Wilson, E.O. (1999). «The natural sciences». Consilience: The Unity of Knowledge (Reprint ed.). New York, New York: Vintage. pp. 49–71. ISBN 978-0-679-76867-8.
  3. Вестель, Ю. Теологія як наука і предмет викладання: на шляху до концепції світської теологічної освіти в Україні // Релігія в Україні. — 2011.
  4. Спеціалізована вчена рада Д 26.053.21 (09.00.11 — релігієзнавство; 09.00.14 — богослов'я)
  5. «Підготовка фахівців за напрямом „Богослов'я (Християнська теологія)“ буде здійснюватися на філософському факультеті і передбачає вивчення феномену релігії як духовного явища, як втілення загальнолюдських цінностей в особистісному та суспільному житті. Підготовка фахівців-богословів включає вивчення широкого спектра богословських, філософських, гуманітарних і природничих наук. Результати досліджень за цим фахом мають теоретичне і практичне значення не тільки в області даної галузі знань, але можуть бути використані і на міжгалузевому рівні, в інших областях науки, в різних сферах матеріальної і духовної культури.» (Новий напрям: богослов'я (християнська теологія) // Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. — 2013.
  6. Рассел Бертран. Історія західної філософії. — К., 1995. — С. 5-14
  7. Офіційна сторінка Міжнародної космічної станції [Архівовано 2009-09-16 у Wayback Machine.] на сайті NASA. (англ.)
  8. Офіційна сторінка проєкту Mars Odyssey. (англ.)
  9. Офіційна сторінка проєкту досліджень [Архівовано 4 липня 2014 у Wayback Machine.]. (англ.)
  10. Офіційна сторінка проєкту Phoenix Mars lander [Архівовано 2018-02-05 у Wayback Machine.]. (англ.)
  11. Офіційна сторінка проєкту Mars Express. (англ.)
  12. Офіційна сторінка MRO. (англ.)
  13. Офіційна сторінка проєкту Mars Science Laboratory. (англ.)
  14. Офіційна сторінка проєкту на сайті NASA. (англ.)
  15. Офіційний сайт проєкту SKA (англ.)
  16. Офіційний сайт Європейського масиву радіотелескопів LOFAR (англ.)
  17. Офіційна сторінка проєкту XRFEL. (англ.)
  18. Офіційний сайт проєкту LHC. (англ.)
  19. Брошура CERN. Відповіді на популярін питання. 2008 . (англ.)
  20. Офіційна сторінка проєкту FAIR [Архівовано 25 лютого 2009 у Wayback Machine.]. (англ.)
  21. Офіційна сторінка Центру Гельмгольца [Архівовано 28 серпня 2010 у Wayback Machine.]. (нім.) (англ.)
  22. Офіційна сторінка проєкту NIF. (англ.)
  23. Офіційна сторінка проєкту ITER. (англ.)
  24. Офіційний сайт Проєкту перепису морського життя. (англ.)
  25. Про проєкт, його мету, заходи та цілі на офіційному сайті [Архівовано 2 квітня 2009 у Wayback Machine.]. (англ.)
  26. Офіційний сайт Організації з дослідження людського протеома. (англ.)
  27. Офіційний сайт Міжнародної програми з глибинного буріння дна океанів IODP. (англ.)

Література

[ред. | ред. код]
Українською
  • Патон Б. Є. До висот науки. — К., 1977.
  • Білецький В. С. Методологія наукових досліджень технічних об᾽єктів та їх оптимізація (Навчальний посібник), Нац. техн. ун-т «Харків. політехн. ін-т». — Київ: ФОП Халіков Руслан Халікович, 2023. — 118 с.
  • Данильян О. Г. Методологія наукових досліджень: підручник / О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань. — Харків: Право, 2019. — 368 с.
  • Юринець В. Є. Методологія наукових досліджень: навч. посібник / В. Є. Юринець. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. — 178 с.
Іншими мовами

Посилання

[ред. | ред. код]

Наукова періодика

[ред. | ред. код]