Підляська мікромова — Вікіпедія

Підляська мікромова
Своя мова
Поширена в Білорусь, Польща, Україна
Регіон Північно-західне Полісся
Носії ≈40 тисяч [1]
Писемність латинське письмо і кирилиця
Класифікація

Індоєвропейська

Офіційний статус
Офіційна -
Коди мови
SIL -
Туристичні знаки підляською та польською мовами

«Підляська мікромова» («своя мова», «проста мова», пудляська мова, pudlaśka mova) — три розмовні діалекти підляшів Північного Підляшшя у Польщі, які належать до підляського говору західнополіського говору північного наріччя української мови[джерело?]. На означення місцевої говірки у Польщі найчастіше вживаються назви «підляська мова» (пол. język podlaski), «проста мова» (пол. język prosty), «тутешня / тутейша мова» (пол. język tutejszy).

Опис[ред. | ред. код]

Відповідно до перепису населення Польщі 2002 р. у Підляському воєводстві Польщі (Північне Підляшшя) мешкає 46 400 осіб, які самовизначилися як «білоруси», з них 37 000 належить до групи «підляшів» (біл. «падляшы»), чия мова є одним з діалектів української мови. За переписом того року 1 400 осіб ідентифікували себе українцями. Завдяки діяльності «Союзу українців Підляшшя», направленій на пробудження української самосвідомості місцевого населення, за переписом 2011 року кількість українців зросла вже до понад 2700 осіб[2]. Населеним пунктом, де проживає найбільше «підляшів» є с. Чижі Підляського воєводства Польщі (82 % населення в 2002 році).

Самі «підляші» здебільшого після Другої світової війни ідентифікують свою мову як «білоруську» (близько 30 000 осіб)[джерело?], однак насправді вона є суттєво відмінною від літературної білоруської, що сприймається як «не зовсім своя мова».

Населення Південного Підляшшя говорить схожими діалектами, але ідентифікує себе як «українці» (українців було виселено з Південного Підляшшя в рамках операції «Вісла», частина населення повернулася у 1956 р.). У Польщі діалекти Південного Підляшшя іноді називають «хахлацька мова» (пол. język chachłacki, без образливого значення).

«Своєю мовою» у 70-х роках XX століття в білоруськомовній газеті «Ніва» публікувалася Зося Сачко (під егідою «Беларускага літаратурнага аб'яднаньня „Белавежа“» вийшли три її поетичні збірки: «Пошукі» у 1982 р., «Над днём похіляна» у 1991 р., «Шчэ одна вэсна» у 1995 р.), у 1981 р. «Ніва» опублікувала поему Іри Боровик «Час, которы ўмірае», у 2002 р. «Белавежа» видало поетичний томик Віктора Стахвюка «Багровы цень».

Білоруси-підляшуки писали також літературною білоруською мовою, зокрема письменники Надія Артимович (Надзея Артымовіч), Ян Чиквін (Ян Чыквін) та Віктор Швед (Віктар Швед). До 50 % співпрацівників білоруськомовних ЗМІ у Польщі (газет «Ніва», «Часопіс», «Правінцыя» та білоруськомовної програми польського радіо та телебачення у Білостоку) є «підляшами».

Також у Більську Дорофієм Фійоником (біл. Дарафей Фіёнік) видається краєзнавчо-культурний часопис «Бельскі гостінэць», який друкує етнографічні матеріали та записи говірок Підляшшя польською, білоруською мовами та «своєю мовою».

Пропозицію кодифікувати мову «підляшів» висловив Ян Максимюк, один з редакторів білоруськомовного польського часопису «Правінцыя» 30 липня 2004 р. на «Беларускім трыялёгу 2004» у Лапичах, Кринківська гміна, Польща. «Своя мова» записується латинкою на основі польської абетки або кирилицею на основі білоруської абетки з додаванням літер ґ — орґанізатор, ê — чоловіêк, j — короваj, ô — Пудляшукі і Полішукі — як одін рôд.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (за польським переписом 2002 року)
  2. Людмила Лабович (1 квітня 2017). 25 років Союзу українців Підляшшя. Наш вибір. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]