Подільський говір — Вікіпедія

Подільський говір — говір української мови. Належить до групи волинсько-подільських говорів південно-західного наріччя. Подільський говір неоднорідний, сформований під сильним впливом говорів південно-західного наріччя (наддністрянським, покутсько-буковинським, волинським) і меншим впливом південно-східного наріччя (середньонаддніпрянським і степовим).

Поширення[ред. | ред. код]

Подільський говір поширений на території історичного Поділля. А саме:

• Хмельницька область, південні і центральні райони.
• Вінницька область, південні райони.
• Черкаська область, південно-західні райони.
• Кіровоградська область, західні райони.
• Миколаївська область, північно-західні райони.
• Одеська область, північно-західні райони.

Межі з наддністрянським говором[ред. | ред. код]

На заході річкою Збруч подільський говір межує з наддністрянським.^[1][2][3]

Наддністрянський говір від подільського відмежовується ізоглосами явищ (першими при протиставленні подаються риси подільського говору, другими — наддністрянського):

• голосний звук на місці давнього ятя в іменнику відро: відро — видро;^[4]
• наявність і відсутність приставного голосного звука в дієслові іржати: іржати — ржати і іржати;^[5]
• голосні звуки о і е після шиплячих приголосних: шостий, вчора — шестий, вчера;^[6]
• голосні звуки на місці давнього носового ę в числівнику десять: десять і десіть — десіть;^[7]
• голосні звуки на місці давнього носового ę в кінцевому складі: ягня — ягнє;
• перехід голосного а після м'яких приголосних в е та і: фасоля — фасоле і фасолі;
• звукова будова іменника цвях: цьвях — цьвих і цьвех;
• звукова будова іменника коцюба: коцюба і коцюба — кацюба;
• звукова будова іменника зозуля: зузуля і зазуля — зазулє і зазулі;^[8]
• звукова будова іменника золото: золото — злото і золото;
• звукова будова іменника війт: ві'йт — віт;
• звукова будова дієслова мандрувати: вандрувати — мандрувати;
• звукова будова іменника граната: граната — ґранта;
• звукова будова іменника гадюка: гадюка — гадюґа і гадюка;
• словотвірна будова іменників — назв листя картоплі, буряків: картоплиня, бараболиня, бурачиня — бараболянка, бурачанка;^[9]
• форма орудного відмінка множнини іменника гість: гістьми і гостями та гостями — гостема і гостіма;
• форма називного відмінка складених числівників: два з половиною, три з половиною — півтретя, півчверта;
• форма називного відмінка числівника дев'яносто: дев'яносто і девиносто — дев'ядесет, дев'їдесет, деведесєт;
• форма називного відмінка числівника двісті: двісті і двіста — деїста;
• форми 1-ї і 2-ї особи однини теперішнього часу від дієслова лити: ляю, ляєш — лею, леєш;
• особові форми дієслів II дієвідміни теперішнього часу з основою на губний приголосний: люблять, ловлять — люб'ять, лов'ять;
• сполучник що: шо — же і шо;
• сполучник щоб: шоб — жеби і жиби;
• поширення словосполучень: взяв ножа, перекинув воза і взяв ніж, перекинув віз — взєв ніж, перекинув віз;
• поширення конструкцій: у хлопця нема грошей — хлопец не має грошей і у хлопцє нема грошей;
• уживання слів:
  • на позначення будівлі для свійських тварин: хлів і обора — стайне;
  • кварти пити воду: кварта — горне і банячок;
  • скатерті: скатерка і обрус — обрус;
  • воза для зерна, картоплі: бестарка — ґара;
  • райдуги: радуга — дуга;^[10]
  • господині: хазяйка і господиня — ґосподине і ґаздинє;^[11]
  • вагітної жінки: бережена, груба і вагітна — груба і вагітна;^[12]
  • короткозорої людини: близорукий і короткозорий — короткозорий;^[13]
  • почекати: почекати і підождати — зачекати;^[14]
  • захворіти: занедужати і заслабнути — заслабнути;
  • кумкають (про жаб): квакають — рахкают;^[15]
  • вигуки, якими кличуть коней: ксьов-ксьов і цонь-цонь — цісь-цьов.^[16]

Особливості[ред. | ред. код]

Говірки[ред. | ред. код]

• Західноподільська говірка (спільні риси з наддністрянськими говірками)
• Східноподільська говірка (спільні риси з середньонаддніпрянськими та степовими говірками)
• Північноподільська говірка (спільні риси з волинськими говірками)
• Південноподільська говірка (спільні риси з покутсько-буковинськими говірками)

Фонетика[ред. | ред. код]

• Повне або часткове нерозрізнення ненаголошених голосних и та о

сеилó, силó, шерóкий, тоуб’í, туб’í, доуп’íк, дуп’íк

• Відсутність переходу в е, і після м'яких приголосних (лише в західноподільських говірках спостерігається перезвук а → е)

з'ат’, вз'аў, йагн’á

• Твердість p перед голосними

бурáк, радóк, расни́й, зорá, говóру

• Твердість у південноподільських говірках кінцевого ц

хлóпеиц, м’íс'ац

• Твердість передньоязикових приголосних т, д, н, с, з, л перед і, що походить з давнього о

ніс, сік, стіл, лій

• Наявність вставних л’, н’ після губних приголосних

рипл’áх, здорóўл'а, жáбл'ачий, корóўл'ачий, мн’áсо, мн’áта

• Перехід в у м у сполуці вн

р’íмний, дамнó

• Наявність протетичних приголосних в та г перед голосними

гóс'ін’, вóс'ін’, горáти, ворáти, вор’íх, вóстрий, гóстрий

• Стягнення подвоєних приголосних

нас’íн'а, кор’íн'а, жит’á

• Твердість приголосного т у дієсловах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу і 2-ї особи множини наказового способу

рóбит, нóсит, рóбл'ат, нóс'ат, роб’íт, нос’íт

• Відсутність переходу зубних приголосних у шиплячі в дієслівних формах

хóд'у, нóс'у, крýт'у, вóд'у

• Перехід е у а (я) в дієприкметниках минулого часу

зроблений — зробляний; спечений — спечаний

Лексика[ред. | ред. код]

Має багато спільного з сусідніми говорами.

• У його межах закінчуються ізоглоси ряду лексем, поширених у більшості говорів південно-західного наріччя

най ‘хай, нехай’, когýт ‘півень’, т'ічки́ (т'ічóк) ‘пасіка’, р’íшча ‘хмиз’, клáн'а ‘півкола’, комар’í ‘мурашки’, а-сá ‘вигук, яким відганяють свиней’, а-рйá ‘вигук, яким відганяють овець’, та ін.;

• а також у зворотному напрямі з південного сходу на південний захід

завóд'ат ‘виють (про вовків)’, чорногýз ‘лелека’, шматóк ‘кусок’.

У південноподільських говірках є деякі запозичення зі східнороманських мов

папшóйа ‘кукурудза’, бурдéй ‘землянка’ та ін.

Морфологія[ред. | ред. код]

• Відмінювання іменників м'якої та мішаної груп за зразком твердої групи

кон’óв'і, товáришов'і, кон’óм, товáришом, зеимл’óйу, долóн'ойу, грýшойу, пóл'ом;

• у західноподільських говірках іменники жіночого роду в орудному відмінку однини мають закінчення -еў або -оў, -ом

землéў, душéў, зеимл’óў, душóў, зеимл’óм, душóм;

• наявність у південноподільських говірках флексій -и у формі род. в. одн. іменників III відміни (сóли, смéрти) та -ох у формі місц. в. іменників сіни, груди (у с’íн'ох, у грýд'ох);
• усічення закінчень прикметників та присвійних займенників ж. р. в дав. і місц. в. одн.

зеилéн'і трав’í, на зеилéн'і трав’í, нáш'і бригáд'і, у нáш'і бригáд'і;

• відсутність розрізнення твердих і м'яких основ прикметників

си́ний, дáвний;

• творення форм вищого ступеня прикметників за допомогою суффіксу -ішч

добр’íшчий, син’íшчий, чеивон’íшчий;

• творення майбутнього часу дієслів недоконаного виду аналітичними і синтетичними способами

роби́тиму, бýду роби́ти і бýду роби́ў;

• поширення у західноподільських говірках дієслівної складеної форми минулого часу

роби́ли-смо, роби́ли-сте;

• препозитивне вживання у західноподільських говірках частки ся

де с'а ти д’íла.

Синтаксис[ред. | ред. код]

Поширення словосполучень типу п'ішóу за водóйу, п'ішóў води́ (у західноподільській та південноподільській говірках), п'ісл'а (пóсл'а), об’íду та ін.

Див. також[ред. | ред. код]

• Лінгвістична географія
• Подоляни

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

1. Мельничук О. С. «Південноподільська говірка села Писарівки (Кодимський район Одес. обл.)», (3 видання). ДБ, 1951.
2. Жилко Ф. Т. «Нариси з діалектології української мови» К., 1966.
3. Бевзенко С. П. «Українська діалектологія». К., 1980.
4. Атлас української мови, томи 1-2. К., 1984-88.
5. Матвіяс І. Г. «Українська мова і її говори». К., 1990.
6. Гриценко П. Ю. Основні риси подільського говору. В кн.: «Поділля. Історико-етнографічні дослідження». К., 1994.
7. Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
8. Синявський О. З українськ. діалектології. В кн.: «Укр. діалектол. збірник», кн. 2. К., 1929.
9. «Вопросы теории лингвистической географии». М., 1962. (рос.)