French
DeutschСправа «Україна та Нідерланди проти Росії» — Вікіпедія
Позов України до Європейського суду з прав людини проти Росії — міждержавна справа «Україна та Нідерланди проти Росії» за чотирма заявами, яка стосується подій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей та порушень прав людини під час повномасштабного вторгнення росії.[1]
У справу включено заяви: 2014 року «Україна проти Росії (ІІ)», 2016 року «Україна проти Росії (щодо східної України)», 2020 року про збиття малайзійського літака рейсу МН-17, яку подавали Україна та Нідерланди, 2022 року про злочини російських військових під час повномасштабного вторгнення на територію України.
ЄСПЛ уже встановив, що РФ окуповувала частину Донбасу з 11 травня 2014 року. Суд послався на присутність на сході України російських військових з квітня 2014 року та широкомасштабне розгортання російських військ найпізніше із серпня 2014 року.
25 січня 2023 року оприлюднено проміжне рішення ЄСПЛ: український Уряд надав достатньо обґрунтованих очевидних доказів як повторюваності діянь у порушення Європейської конвенції з прав людини, так і офіційного їх толерування з боку рф. Суд визнав прийнятними скарги про адміністративні практики:
- незаконні військові напади на цивільних осіб та на цивільні об’єкти, включаючи збиття літака рейсу МН-17, стрільбі по цивільним особам та позасудові страти і катування чи забиття до смерті цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи з інших причин припинили участь у воєнних діях (стаття 2 Конвенції);
- катування цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи з інших причин припинили участь у воєнних діях, включаючи випадки сексуального насильства та зґвалтування, а також нелюдських чи таких, що принижує гідність, умов тримання під вартою (стаття 3);
- примусова праця (стаття 4 § 2);
- викрадення, незаконні арешти та тривалі незаконні тримання під вартою (стаття 5);
- навмисні напади та залякування різноманітних релігійних громад, що не дотримуються російської православної традиції (стаття 9);
- переслідування незалежних журналістів та блокування мовлення українських ЗМІ (стаття 10);
- знищення приватної власності, включаючи житло та машини цивільних осіб, крадіжки та мародерство приватної і комерційної власності, та незаконне відібрання приватної власності без відшкодування (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції);
- заборона навчання українською мовою (стаття 2 Першого протоколу);
- переслідування цивільних осіб українського походження та громадян, які підтримують територіальну цілісність України (стаття 14 Конвенції, у поєднанні з наведеними вище статтями).[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Міністерство юстиції України (22 лютого 2023). УКРАЇНА VS РОСІЯ: ЮРИДИЧНА БОРОТЬБА В ЄСПЛ ЗА ПРИТЯГНЕННЯ КРАЇНИ-АГРЕСОРКИ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ. Процитовано 10 червня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
