Міжнародний кримінальний суд — Вікіпедія

Міжнародний кримінальний суд
англ. International Criminal Court[1] фр. Cour pénale internationale[2]
Абревіатура	CPI(фр.), ICC(англ.)
Тип	Міжнародний трибунал міжурядова організація
Засновано	1 липня 2002[3]
Засади	Римський статут Міжнародного кримінального суду
Сфера	міжнародне кримінальне право
Країна	Нідерланди
Штаб-квартира	Гаага (52°06′20″ пн. ш. 4°19′04″ сх. д. / 52.10555555558332941° пн. ш. 4.317777777805555495° сх. д. / 52.10555555558332941; 4.317777777805555495)
52°06′20″ пн. ш. 4°19′04″ сх. д. / 52.10555555558332941° пн. ш. 4.317777777805555495° сх. д. / 52.10555555558332941; 4.317777777805555495Координати: 52°06′20″ пн. ш. 4°19′04″ сх. д. / 52.10555555558332941° пн. ш. 4.317777777805555495° сх. д. / 52.10555555558332941; 4.317777777805555495
Членство	Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ[4]
Офіційні мови	англійська французька
Офіс голови	President of the International Criminal Courtd
Голова суду	Томоко Акане
Головний прокурор	Карім Хан
Членів	124 (2023)[6]
Партнерство	Asian African Legal Consultative Organization[7]
Вебсайт: icc-cpi.int
Нагороди медаль Даґа Гаммаршельда[d] (2013) (2013)
Міжнародний кримінальний суд у Вікісховищі

Міжнаро́дний криміна́льний суд (МКС) — перший правовий інститут, що діє постійно, в компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. Заснований на підставі Римського статуту, прийнятого в 1998 році. Існує з липня 2002 року.

На відміну від інших міжнародних і змішаних кримінальних судів, МКС є установою, що діє постійно. У його компетенцію входять злочини, скоєні після набуття чинності Римського статуту. Розташований у місті Гаазі, проте за бажанням Суду засідання можуть проходити у будь-якому місці. Міжнародний кримінальний суд не слід плутати з Міжнародним судом ООН, який також засідає в Гаазі, але має іншу компетенцію. МКС не входить в офіційні структури Організації Об'єднаних Націй, хоча може порушувати справи за поданням Ради Безпеки ООН.

Історія[ред. | ред. код]

Міжнародне співтовариство давно прагнуло до створення постійно діючого міжнародного кримінального суду, але через всілякі розбіжності це питання впродовж тривалого часу завжди відкладалося. Створення міжнародного кримінального суду політичних лідерів, обвинувачених у скоєнні міжнародних злочинів, було вперше запропоновано в ході Паризької мирної конференції в 1919 році після Першої світової війни. Питання знову постало на конференції, що відбулася в Женеві під егідою Ліги Націй в 1937 році, що призвело до укладення першої конвенції, яка передбачала створення постійного міжнародного суду для перегляду актів міжнародного тероризму. Конвенція була підписана 13 державами, але ніхто не ратифікував її і тому Конвенція не набула чинності.^[8]

1948 року Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції вказувала на необхідність створення спеціального юридичного органу, який би на постійній основі займався кримінальним переслідуванням осіб, відповідальних за скоєння злочинів геноциду та інших злочинів аналогічної тяжкості. Робота над цим питанням була доручена Комісії міжнародного права, яка дійшла висновку, що створення такого органу є бажаним і можливим із точки зору міжнародного права, проте пізніше робота в цьому напрямку Генеральною Асамблеєю була припинена у зв'язку з відсутністю консенсусу до визначення поняття агресія^[9].

У середині XX століття після Другої світової війни міжнародне співтовариство досягло консенсусу тільки відносно визначення поняття геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів, прийнявши відповідні міжнародні документи з ним. Величезний вплив на формування міжнародного кримінального права надали Нюрнберзький і Токійський процеси над особами, винними у скоєнні воєнних злочинів, злочинів проти миру і проти людяності під час Другої світової війни. Надалі в умовах біполярного світу і загострення холодної війни питання про заснування міжнародного кримінального суду більше не порушувалося.

Тільки наприкінці 1980-х — початку 1990-х роках після закінчення холодної війни до цього питання було знову привернуто увагу. Спершу в 1989 році уряд Тринідаду і Тобаго звернувся з листом до Генеральної Асамблеї з проханням відновити роботу над питанням про міжнародний кримінальний суд, який у тому числі володів би юрисдикцією щодо злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин. Потім 1991 року в колишній Югославії почалася кровопролитна громадянська війна, а 1994 року в Руанді стався геноцид. Рада Безпеки ООН відреагувала на дві останні ситуації і своїм рішенням заснувала ad hoc трибунали (МТКЮ і МТР) для залучення до покарання відповідальних осіб. Однак, оскільки ці трибунали були створені для розслідування злочинів, скоєних тільки в конкретний час і в рамках певного конфлікту, міжнародне співтовариство досягнуло загальної згоди про те, що остаточно назріло питання про заснування незалежного і постійного кримінального суду. На своїй 52-й сесії Генеральна Асамблея з даного питання постановила скликати 1998 року під егідою ООН Дипломатичну конференцію в Римі за участю всіх держав. 17 липня 1998 міжнародне співтовариство досягло історичного рубежу, коли 120 держав підписало Римський статут — правову основу для створення постійного міжнародного кримінального суду, 21 країна утрималася від голосування. Сімома країнами, які проголосували проти договору, були Китай, Ірак, Ізраїль, Лівія, Катар, та Сполучені Штати Ємену.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) є першим постійним міжнародним органом кримінального правосуддя, створеним на основі договору між державами, який необхідний, в першу чергу, для того щоб не допустити ситуації безкарності осіб, які вчинили найсерйозніші злочини, що викликають заклопотаність усього міжнародного співтовариства в цілому. МКС має статус незалежної міжнародної організації, і не є частиною структури ООН. Він розташовується в Гаазі (Нідерланди). Витрати суду фінансуються за рахунок його держав-учасників, а також можливі добровільні внески від урядів, міжнародних організацій, приватних осіб, корпорацій та інших суб'єктів.^[10]

Римський статут набрав чинності 1 липня 2002 після його ратифікації 60 країнами.

14 вересня 2023 року суд відкрив у Києві польовий офіс, найбільше на той момент представництво Суду за межами Гааги^[11].

Країни-учасники[ред. | ред. код]

Держави стають учасниками МКС, а злочини, скоєні їх громадянами або на їх території — підсудними йому, за фактом ратифікації Римського статуту.

Станом на квітень 2013 Римський статут ратифікували 122 держави у всьому світі. Зі 193 держав-членів ООН ратифікувала тільки 121 (острови Кука не є членом ООН), 31 — підписали, але не ратифікували, а 41 — зовсім не підписала.

Ряд країн принципово заперечує проти самої ідеї МКС, який обмежує суверенітет держав і дає невизначено широкі компетенції суду; серед них США, Китай, Індія, Ізраїль та Іран.

Найзапеклішим противником діяльності МКС є США. Уряд США хоча і підписав Римський статут у 2000 році, але вже 2002 року відкликав свій підпис. Спочатку Білл Клінтон, підписуючи документ, пояснив, що США не збираються ратифікувати Римський статут, поки повною мірою на власні очі не ознайомляться з роботою Міжнародного кримінального суду. Надалі вже адміністрація Буша-молодшого під приводом захисту своїх військовослужбовців повністю відмовилася від участі в Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси й суверенітет США. Крім того, у 2002 році ухвалено спеціальний Закон про захист американського персоналу за кордоном, який дозволив застосування військової сили для звільнення будь-якого американського громадянина або громадян з-поміж союзників США, затриманих на території якоїсь держави за ордером МКС. Також США уклали двосторонні угоди з низкою країн, у яких зобов'язали їх не видавати підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному суду, а в разі порушення цих домовленостей США припинять надавати їм військову допомогу і будь-яку іншу підтримку.

Станом на серпень 2010 року, 113 країн приєдналися до Суду, у тому числі майже вся Європа і Південна Америка та половина країн Африки. Сейшельські острови та Сент-Люсія стануть 112-м і 113-м членами організації з 1 листопада 2010 року. Сейшельські острови ратифікували Статут 10 серпня 2010, а 18 серпня 2010 Сент-Люсія передала документи для ратифікації Римського Статуту до Генерального Секретаря ООН.

Станом на квітень 2013 34 держави-учасники МКС належать до африканських країн, 18 — до азійських, 18 — зі Східної Європи, 27 — з Латинської Америки та Карибського басейну і 25 — із Західної Європи та інших держав.

Після визнання 14 листопада 2016 року Міжнародним кримінальним судом анексії Криму рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Росією та Україною президент РФ Путін видав наказ про вихід РФ з-під юрисдикції суду^[12].

Склад суду[ред. | ред. код]

У статті 34 Римського статуту^[13] Міжнародного кримінального суду зазначено перелік органів, із яких він складається, а саме:

• Президія;
• Апеляційне відділення, Судове відділення та Відділення попереднього провадження (попереднього розгляду справ);
• Офіс прокурора;
• Секретаріат.

Президія[ред. | ред. код]

Загальний опис і функції Президії зазначені в ст. 38 Римського статуту.

«Голова і перший та другий віцеголова обираються абсолютною більшістю голосів суддів. Вони виконують свої функції протягом трирічного строку або до завершення строку їх повноважень як суддів у залежності від того, який із цих строків закінчується раніше. Вони можуть бути переобрані один раз. Голова разом із першим та другим віцеголовою утворюють Президію, котра несе відповідальність за:

1. Належне управління справами суду, за винятком Канцелярії прокурора;
2. Інші функції, покладені на нього відповідно до чинного Статуту.

При виконанні своїх повноважень, Президія координує діяльність із Прокурором та виконує інші функції, пов'язані з діяльністю Суду.»

Головою Президіуму є Сан Хюн Сон (Корея), повноваження якого дійсні до 2015 року.

Відділення та палати суду[ред. | ред. код]

У статті 39 Римського статуту зазначено, що структуру судового компоненту Міжнародного кримінального суду складають Відділення попереднього провадження (англ. Pre-Trial Division), Судове відділення (англ. Trial Division) та Апеляційне відділення (англ. Appeals Division). Відділення складаються з палат (англ. Chamber), кількість яких може бути досить різною та визначатися залежно від ступеня складності справ, які розглядає суд.^[14]

Апеляційне відділення у своєму складі містить голову та ще чотирьох суддів, а Судове відділення і Відділення попереднього провадження (попереднього розгляду справ) — не менш ніж із шести суддів кожне. При цьому Апеляційна палата (англ. Appeals Chamber) повинна містити усіх суддів, які входять до складу Апеляційного відділення, одна Судова палата (англ. Trial Chamber) — не менш ніж трьох суддів Судового відділення, а до Палати попереднього розгляду (англ. Pre-Trial Chamber) — не менше за трьох суддів або одного судді відповідного відділення залежно від складності справи, що розглядається.^[14]

У березні 2023 року було оголошено про відкриття представництва суду в Україні, підписантами угоди про відкриття стали Генеральний прокурор України Андрій Костін та Секретар МКС Пітер Льюїс^[15].

Офіс Прокурора[ред. | ред. код]

Ст. 42 Римського статуту закріплює положення такого органу МКС як Офіс Прокурора.

Офіс Прокурора є незалежним органом МКС, уповноваженим на здійснення кримінального переслідування осіб, відповідальних за злочин, і висунення їм обвинувачення. Працівники Офісу не запитують і не виконують вказівок будь-якого зовнішнього джерела. Офіс очолює Головний прокурор. Незалежність прокуратури полягає в тому, що Прокурор та його заступники призначаються не Судом, а обираються Асамблеєю держав-учасниць строком на дев'ять років, повторно переобраними бути не можуть і не повинні бути представниками однієї держави.

На сьогодні Головним прокурором МКС є Карім Хан^[16], представник Великої Британії. Раніше, у період 2012—2021 років, цю посаду обіймала Фату Бенсуда із Гамбії.

Секретаріат[ред. | ред. код]

Положення про Секретаріат містить ст. 43 Римського статуту.

Секретаріат відповідає за аспекти, які відносяться до несудового управління справами та обслуговування Суду. Очолюється секретарем, котрий обирається суддями на п'ятирічний строк, Секретар затверджує у структурі Секретаріату Групу зі здійснення допомоги потерпілим і свідкам. Ця група забезпечує, радячись із Канцелярією Прокурора, заходи захисту та процедури безпеки, консультативну та іншу відповідну допомогу свідкам, потерпілим, які з'являються до суду, та іншим особам, котрим загрожує небезпека за надання свідчень. До складу групи входять працівники, що мають досвід праці з травмами, в тому числі травмами, пов'язаними зі злочином сексуального насилля.

Судді[ред. | ред. код]

До складу Міжнародного кримінального суду входять 18 суддів, що обираються на строк 9 років Асамблеєю держав-учасниць суду, причому кожна з вище перелічених груп має бути представлена принаймні 2 суддями. Станом на квітень 2013 року 3 судді представляли Східну Європу, 3 — Азію, 4 — Африку, 2 — Латинську Америку, а інші 5 — Західну Європу та інші держави.

Усі судді обираються за двома списками. Список «А» містить осіб, визнаних спеціалістами у сфері кримінального права і процесу, так само наділених необхідним досвідом роботи як судді, прокурора або адвоката у цій сфері. Список «В» містить осіб, які є авторитетними спеціалістами у сфері міжнародного права, а саме у міжнародному гуманітарному праві та правах людини, мають великий досвід юридичної практики.

Компетенція[ред. | ред. код]

Склад злочину[ред. | ред. код]

Компетенція суду обмежена трьома видами злочинів:

• Геноцид — намір цілком або частково винищити національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку.
• Злочини проти людяності — частина масштабного або систематичного переслідування, спрямованого проти мирного населення, причому про можливе переслідування злочинцеві заздалегідь було відомо.
• Воєнні злочини — порушення законів і звичаїв ведення війни, що регулюють поведінку збройних формувань під час війни і захищають цивільне населення, військовополонених, культурне надбання і таке інше.

У компетенцію Міжнародного кримінального суду пропонувалося також включити агресію. Проте під час переговорів у Римі сторони не змогли прийти до єдиного визначення цього злочину і тому було вирішено, що наразі Суд не може здійснювати правосуддя з питань, пов'язаних зі злочинною агресією.

Перелік дій, що становлять об'єктивну сторону певного злочину, містяться в Елементах злочинів (затверджено 09.09.2002 року).^[17]

Час скоєння злочину[ред. | ред. код]

Компетенція Суду обмежена в часі злочинами, скоєними після 1 липня 2002 року, дати вступу Римського статуту у дію. Якщо деякий конфлікт — наприклад, війна в Уганді — продовжується вже двадцять років, то компетенція Суду обмежена діями після 1 липня 2002 року.

Діяльність МКС[ред. | ред. код]

Підозрювані у скоєнні міжнародного злочину: Володимир Путін та Марія Львова-Бєлова, Соколов В. М. та Кобилаш С. І., на яких виданий судом ордер на арешт.

Після процесу формування, що зайняв приблизно три роки, та комплектації Міжнародного кримінального суду, він почав свою роботу.

Всього Суд отримав скарги про передбачувані злочини принаймні в 139 країнах, проте в даний час прокурором суду порушено розслідування тільки стосовно восьми ситуацій в Африці: в Демократичній Республіці Конго, Уганді, Центральноафриканській Республіці; в Суданському регіоні Дарфур; Кенії, Лівії, Кот-д'Івуарі і Малі. З них чотири були передані до суду самими державами як зацікавленими сторонами (Уганда, Демократична Республіка Конго, Центральноафриканська Республіка та Малі), два були передані Радою Безпеки ООН (Дарфур і Лівія), а два були розпочаті за власною ініціативою Прокурором (Кенія та Кот-д'Івуар).

У 2006 році почався розгляд Судом конкретних справ. 17 березня 2006 року був заарештований і відданий Міжнародному кримінальному суду громадянин Демократичної Республіки Конго Томас Лубанга Дьїло, лідер «Союзу конголезьких патріотів», учасник Ітурійського конфлікту. Він звинувачувався у призові на військову службу дітей віком до 15 років і використанні їх у військових діях. Початок суду над Лубангою планувалося на січень 2007 року, потім на червень 2008 року, але обидва рази відкладався з процедурних міркувань. Суд розпочався 26 січня 2009 року. 14 березня 2012 року Лубанга був визнаний винним за пред'явленими йому звинуваченнями. Це був перший обвинувальний вердикт МКС.

Крім того, прокурор видав ордери на арешт 5 членів збройного формування Господньої армії опору в Уганді, обвинувачених у викраденні тисяч дітей, яких вони насильно вербували до своїх лав або використовували як домашню прислугу чи сексуальних рабів.

21 липня 2008 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у геноциді у зв'язку з конфліктом у Дарфурі. Таким чином аль-Башир став першим чинним главою держави, проти якого було висунуто звинувачення органом міжнародної юстиції.

27 червня 2011 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт лівійського лідера Муаммара Каддафі, його сина Саїфа аль-Іслама і глави лівійської розвідки Абдулли аль-Сенуссі, звинувативши їх у злочинах проти людяності. Головний прокурор МКС Луїс Морено Окампо у травні 2011 року просив видати ордери за «навмисне» вбивство демонстрантів у Лівії після того, як Рада безпеки ООН звернулася з даним питанням до суду. У своїй постанові МКС повідомив, що існують «достатні підстави», щоб вважати, що Каддафі, його син і аль-Сенуссі вчинили злочини, що потрапляють під юрисдикцію суду, і що слід видати ордер на їх арешт. Проведення арештів, проте, є складним завданням для Міжнародного Кримінального Суду, зважаючи на відсутність власної поліції, що змушує суд покладатися в цій справі на країни-учасниці. Саїф аль-Іслам і Абдулла Сенуссі затримані і перебувають під вартою в Лівії, але в Міжнародний кримінальний суд досі не передані.

У грудні 2012 року Міжнародний кримінальний суд виправдав Метью Нгуджоло Чуї з Демократичної Республіки Конго. Він обвинувачувався у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людяності під час ітурійського конфлікту. Судді у своєму рішенні постановили, що надані обвинуваченням докази і свідчення свідків, не дозволяють повною мірою без сумнівів дійти висновку про те, що Матьє Нгуджоло Чуї був командиром бойовиків, які причетні до нападу на село Богор.

4 березня 2013 року один з обвинувачених у справі про ситуації в Кенії Ухуру Кеніата був обраний президентом цієї країни в ході загальних виборів.

Процесуальні фази МКС[ред. | ред. код]

1. Попереднє вивчення (англ. Preliminary investigation)
2. Розслідування (англ. Investigation)
3. Попередній розгляд (англ. Pre-Trial)
4. Судовий розгляд (англ. Trial)
5. Апеляційний розгляд (англ. Appeals)
6. Примусове виконання рішення суду (англ. Enforcement of sentence)

Заяви України[ред. | ред. код]

У 2014 році Верховна рада України звернулась до суду з проханням притягти до відповідальності Віктора Януковича та інших посадовців за злочини проти людяності під час мирних акцій протесту громадян із 30 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. МКС визнав свою юрисдикцію в розслідуванні попри те, що на той момент Україна ще не ратифікувала Римський статут МКС^[18].

2015 року Україна звернулася до суду щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності на сході України і в Криму. Другу заяву приєднали до першої і наприкінці 2020 року, після розгляду справи, прокурори ухвалили рішення про наявність підстав для початку офіційного розслідування^[19].

У 2022 році прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі ініціював розслідування воєнних злочинів Російської Федерації під час вторгнення до України^[20].17 березня 2023 року МКС видав ордери на арешт президента РФ Путіна В. та чиновниці Львової-Бєлової М. у зв'язку з їхньою участю у викраденні дітей та відданням наказів по вчиненню даного злочину.^[21]

5 березня 2024 року МКС видав ордер на арешт командувача дальньої авіації РФ Кобилаша Сергія та командувача Чорноморським флотом РФ Соколова Віктора за три злочини: воєнний злочин у вигляді нападу на цивільні об'єкти (стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту); воєнний злочин у вигляді заподіяння надмірної випадкової шкоди цивільним особам або шкоди цивільним об'єктам (стаття 8(2)(b)(iv) Римського статуту) і злочин проти людства у вигляді нелюдських дій відповідно до статті 7(1)(k) Римського статуту.^[22][23][24]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Д. І. Кулеба. Міжнародний кримінальний суд // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. — Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т. 2 — 812 с. — ISBN 966-316-045-4
• Д. І. Кулеба. Міжнародне кримінальне правосуддя // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. — Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т. 2 — 812 с. — ISBN 966-316-045-4
• William A. Schabas^[en]. An Introduction to the International Criminal Court. Second Edition. — Cambridge university press, 2004. — 481 p.
• «Римський статут Міжнародного кримінального суду»
• А. С. Славко. Окремі питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду

Посилання[ред. | ред. код]

• Сайт суду
• Міжнародний кримінальний трибунал // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.

п о р Міжнародне кримінальне право Злочини Проти людства Воєнний Агресія Работоргівля Піратство Геноцид Апартеїд Транснаціональні Міжнародний трибунал Нюрнберзький процес Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії Міжнародний трибунал щодо Руанди Спеціальний суд зі С'єрра-Леоне Надзвичайні палати в судах Камбоджі Особливі колегії з тяжких злочинів у Східному Тиморі Спеціальний трибунал з Лівану Змішані колегії в судах Косово Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів Міжнародний кримінальний суд Надзвичайні африканські палати Боротьба зі злочинністю Інтерпол Європол Амеріпол Екстрадиція Підстави Гаазькі конвенції та декларації Женевські конвенції Статут Нюрнберзького трибуналу Нюрнберзькі принципи Статут ООН Конвенція запобігання геноциду та покарання Конвенція проти катувань Римський статут Портал:Право Проєкт:Право

У соціальних мережах Instagram · Facebook · Twitter Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Вікісховище · Flickr · YouTube Література та бібліографія Бібліографія історії чеських земель Тематичні сайти Google Новини · LinkedIn · Quora Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · BabelNet · Cultureel Woordenboek · Cultureel Woordenboek · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN Довідкові видання KBpedia · UK Parliament thesaurus · Французька Вікідія Нормативний контроль BanQ: 0000488059 · BIBSYS: 3881 · BLBNB: 000541242 · BNCHL: 000278672 · BNF: 135270116 · CANTIC: 981058516461206706 · CiNii: DA12784054 · CONOR.SI: 426534915 · ERRR: a1132997x · Freebase: /m/03v8k · GND: 3042935-3 · ISNI: 0000000405014882 · J9U: 987007569081505171 · KRNLK: KAB201913447 · LCCN: no99002571 · LIBRIS: fcrtw44z35jb6r5 · LIH: LNB:L74;=rE · LNB: 000081184 · MAK: 9810654166805606 · N6I: vtls001108632 · NCF: ncf10513170 · NDL: 01104549 · NKC: kn20010711279 · NLA: 1307502 · NLG: 265889 · NSK: 000407491 · NUKAT: n2004053534 · RERO: 02-A009262158 · SELIBR: 220679 · SUDOC: 05065294X · UIY: 000095338 · VIAF: 145372028 · WorldCat: lccn-no99002571