Японське море — Вікіпедія

Японське море
	Хіномісакі, префектура Шімане, Японія
	40°00′00″ пн. ш. 135°00′00″ сх. д. / 40.00000° пн. ш. 135.00000° сх. д.Координати: 40°00′00″ пн. ш. 135°00′00″ сх. д. / 40.00000° пн. ш. 135.00000° сх. д.
Розташування	Тихий океан
Довжина	2 255 км
Ширина	1 070 км
Площа	978 000 км²
Найбільша глибина	3 742 м
Середня глибина	1 752 м
Довжина берегової лінії	7 600 км
Об'єм	1 713 000 км³
Впадаючі річки	Туманна, Шінано, Тешіо, Моґамі
Японське море у Вікісховищі

Японське море або Східне море (яп. 日本海 нихонкай, кор. 동해, англ. Sea of Japan or East Sea) — море Тихого океану, між Азією, Сахаліном та Японією. Море омиває береги Японії, Росії, Південної й Північної Кореї.

Площа 978 000 км²^[1]
Глибина до 3 742 м
Солоність морської води 33,7 — 34,8‰.

Острови: Ребун, Рішірі, Окушірі, Садо, Уллиндо, Окі.

Море має поділ на три частини: Частина Ямато на південному сході, Японська частина на півночі, й Цушімська частина на південному заході.

У східного узбережжя континентальний шельф моря широкий, але в західного узбережжя, особливо вздовж Корейського півострова, він вузький, складаючи в середньому близько 30 кілометрів.

Історія[ред. | ред. код]

Протягом століть море захищало Японію від наземних вторгнень, особливо з боку монголів. По ньому давно ходили азійські, а з 18 століття — європейські кораблі. Російські експедиції 1733—1743 рр. склали карту Сахаліну та Японських островів. У 1780-х роках француз Жан-Франсуа Лаперуз вирушив на північ через протоку, згодом названу його ім'ям. У 1796 році британський військово-морський офіцер Вільям Роберт Броутон досліджував Татарську протоку, східне узбережжя Далекого Сходу й Корейський півострів.

У 1803—1806 роках російський мореплавець Крузенштерн, під час навколосвітньої експедиції на кораблі «Надєжда» також досліджував Японське море й східні береги Японських островів. У 1849 році інший російський дослідник Геннадій Невельской відкрив протоку між материком і Сахаліном і наніс на карту північну частину Татарської протоки. Російські експедиції 1853—1854 і 1886—1889 років займалися вимірюванням температури поверхні та вивченням припливів. Вони також задокументували циклональний характер морських течій.

Інші відомі експедиції 19-го століття включають американську Північно-тихоокеанську експедицію (1853—1856) і британську Експедицію «Челленджера» (1872—1876). Водну екосистему моря описав В. К. Бражников у 1899—1902 рр. і П. Ю. Шмідт у 1903—1904 рр. Японські наукові дослідження моря почалися тільки 1915 року й стали систематичними з 1920-х років.^[2]

Річки[ред. | ред. код]

У Японське море впадають річки: Туманна, Шінано, Тешіо, Моґамі, Ґо, Ісікарі, Омоно, Тумнін, Самарга, Коппі та інші.

Відмінності у назвах[ред. | ред. код]

Існує неоднозначність із назвою Японського моря: у Південній Кореї воно називається Східним морем.

Клімат[ред. | ред. код]

Акваторія моря лежить у помірному кліматичному поясі, лише найпівденніша — у субтропічному^[3]. Увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважають західні вітри. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми, зволоження достатнє й надмірне^[4].

Біологія[ред. | ред. код]

Акваторія моря утворює однойменний морський екорегіон бореальної північнотихоокеанської зоогеографічної провінції^[5]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до пацифічної області бореальної зони^[6].

Флора і фауна[ред. | ред. код]

Висока концентрація розчиненого кисню призводить до багатої водного життя Японського моря — тут налічується понад 800 видів водних рослин і понад 3500 видів тварин, у тому числі понад 900 видів ракоподібних, близько 1000 видів риб і 26 видів ссавців. Прибережні райони містять кілька кілограмів біомаси на квадратний метр. До пелагічних (океанічних) риб відносяться сайра, скумбрія, ставрида, сардини, анчоуси, оселедець, морський лящ, кальмари й різні види лосося та форелі. Донна іхтіофауна представлена такими рибами, як тріска, минтай і терпуг.

Ссавці представлені тюленями й китами (давня китайська назва моря була «Китове море»), а ракоподібні — креветками й крабами. Через неглибокі протоки, що з'єднують море з Тихим океаном, Японське море не має характерної океанічної глибоководної фауни. Флору й фауну, унікальну для регіону навколо Японського моря, називають «елементами Японського моря».

Порти[ред. | ред. код]

Протоки[ред. | ред. код]

Татарська протока між Азією й Сахаліном (з'єднує Японське море з Охотським морем);
Лаперуза протока між островами Сахалін і Хоккайдо (з'єднує з Охотським морем),
протока Цуґару між островами Хоккайдо і Хоншю (з'єднує з Тихим океаном),
протока Канмон у між островами Хонсю й Кюшю (з'єднує з Внутрішнім Японським морем),
Корейська протока між Корейським півостровом та островом Кюшю (з'єднує із Східнокитайським та Жовтим морем). Корейська Протока складається з Західної протоки і Цушімської протоки, з обох боків Цушіми.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ за даними Encyclopedia Britannica, згідно з іншими джерелами площа моря становить 1 062 000 км²
↑ [[https://web.archive.org/web/20200519205524/https://www.britannica.com/place/Sea-of-Japan Архівовано 19 травня 2020 у Wayback Machine.] Sea of Japan (SEA, PACIFIC OCEAN) / Encyclopædia Britannica]
↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
↑ (рос.) Физико-географический атлас мира / под ред. акад. И. П. Герасимова. — М. : Академия наук СССР и ГУГГК ГГК СССР, 1964. — 298 с. — 20 тис. прим.
↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Література[ред. | ред. код]

(рос.) Арзамасцев И. С., Яковлев Ю. М., Евсеев Г. А. и др. Атлас промысловых беспозвоночных и водорослей морей Дальнего Востока России. — Владивосток : Аванте, 2001. — 192 с.
(рос.) Воскресенский С. С., Леонтьев О. К., Спиридонов А. И. и др. Геоморфологическое районирование СССР и прилегающих морей : Учебное пособие. — М. : Высшая школа, 1980. — 343 с.
(рос.) Геоморфология СССР. Дальний Восток и берега морей, омывающих территорию СССР / Под ред. А. А. Асеева, С. С. Коржуева. — М. : Наука, 1982. — 277 с.
(рос.) Геоэкология шельфа и берегов морей России / Под ред. Н. А. Айбулатова. — М. : Ноосфера, 2001. — 427 с.
(рос.) Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР. — М. : Изд-во МГУ, 1982.
(рос.) Зенкевич Л. А. Биология морей СССР. — М. : Изд-во АН СССР, 1963. — 739 с.
(рос.) Кондрин А. Т., Косарев А. Н., Полякова А. В. Экологическое состояние морей России. — М. : Изд-во МГУ, 1993.
(рос.) Леонов А. К. Региональная океанография. — Л. : Гидрометеоиздат, 1960.
(рос.) Обзор экологического состояния морей СССР и отдельных районов Мирового океана за 1989 г. — Л. : Гидрометеоиздат, 1990. — 174 с.
(рос.) Шамраев Ю. И., Шишкина Л. А. Океанология. — Л. : Гидрометеоиздат, 1980.
(рос.) Шунтов В. П. Биология дальневосточных морей России. — Владивосток, 2001. — 579 с.
Большой атлас мира, издание четвёртое, The Reader's Digest World Atlas, 2007, ISBN 978-5-89355-169-3, стр. 94, 114—115 (рос.)