Отмар фон Фершюр — Вікіпедія
Отмар фон Фершюр | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
нім. Otmar Freiherr von Verschuer | ||||||
Народився | 16 липня 1896[1][2] Вільдек, Герсфельд-Ротенбург, Кассель, Гессен, Німеччина | |||||
Помер | 8 серпня 1969[1] (73 роки) Мюнстер, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН[1] ·автомобільна аварія | |||||
Країна | Німеччина | |||||
Діяльність | військовий лікар, racial hygienist, генетик, біохімік, викладач університету, політик | |||||
Галузь | генетика і біохімік[d] | |||||
Відомий завдяки | євгеніка | |||||
Alma mater | Марбурзький університет і Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана | |||||
Знання мов | німецька[2] | |||||
Заклад | Франкфуртський університет і Вестфальський університет імені Вільгельма | |||||
Учасник | Перша світова війна | |||||
Членство | Прусська академія наук, Леопольдина, Академія наук і літератури в Майнці, Kyffhäuserbund і Австрійська академія наук | |||||
Титул | барон | |||||
Військове звання | Оберлейтенант | |||||
Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини | |||||
Нагороди | ||||||
Барон Отмар Райнгольд Ральф фон Фершюр (нім. Otmar Reinhold Ralph Ernst Freiherr von Verschuer; 16 липня 1896 — 8 серпня 1969) — німецький біолог і євгеніст, професор, директор Інституту антропології, людської спадковості і євгеніки імені Імператора Вільгельма і берлінського Інституту генної біології і расової євгеніки.
Син офіцера і власника копальні, євангеліст. Учасник Першої світової війни. У 1919-1922 вивчав медицину в Марбурзі, Гамбурзі, Фрайбурзі та Мюнхені. З 1919 року — член Союзу німецьких студентів, з 1920 року — Марбурзького студентського корпусу. Член Вандерфогеля і Товариства Туле. У 1923 здобув докторський ступінь в Мюнхені. У 1923-27 роках — асистент Медичної поліклініки Тюбінгена.
У 1927 пройшов габілітацію в Тюбінгені. У 1927-35 роках — голова відділення антропології, людської спадковості і євгеніки в Інституті Імператора Вільгельма. З 1933 року — недержавний екстраординарний професор в Берлінському університеті. У 1933 році викладав в університеті Берліна вчення про людську спадковість і расову гігієну. У 1934/35 роках — керівник Поліклініки за спадковим і расовим доглядом в лікарні Августи-Вікторії в Берліні-Шарлоттенбурзі.
З 1934 року — член Леопольдіни. У 1935-42 роках — ординарний професор у Франкфуртському університеті. З 1936 року — член експертної ради Імперського інституту з історії Нової Німеччини. З 1940 року — член Американського євгенічного товариства в Нью-Йорку. З 1 червня 1940 року — член НСДАП. З 1942 року — директор Інституту Імператора Вільгельма з антропології, людської спадковості і євгеніки і член Націонал-соціалістичного союзу німецьких лікарів. З 1942 року — позаштатний професор Берлінського університету. З 1943 року — член Прусської академії наук.
З 1949 року — член Академії наук і літератури в Майнці. З 1951 року — ординарний професор Мюнстерського університету (людська генетика). З 1952 року — президент Німецького товариства антропології. З 1953 року — член Науково-консультативної ради з популяційних досліджень. З 1959 року — член-кореспондент Австрійської академії наук. У 1965 році вийшов на пенсію. У 1967 році пройшов процес проти Фершюра за звинуваченням в причетності до злочинів у концтаборах. Загинув в автокатастрофі (імовірно, навмисне влаштованій).
- «Високоякісний генофонд — передумова культурного підйому народу. Культурний занепад, як правило, відбувається одночасно з біологічним, і часом важко зрозуміти, що причина, а що наслідок. Раса може бути знищена зовнішнім насильством або виродитися в несприятливих умовах. Турбота про свою расу — головне завдання кожного культурного народу, оскільки, якщо раса вироджується, зникають спадкові передумови для творчого розвитку культури.»[3]
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 2-го класу з мечами
- Нагрудний знак «За поранення» в сріблі
- Почесний хрест ветерана війни з мечами
- Почесний член Італійського товариства генетики в Римі (1953)
- Почесний член Віденського антропологічного товариства (1955)
- Почесний член Японського товариства людської генетики (1956)
Автор близько 230 публікацій.
- Zwillingstuberkulose, 1933 (mit K. Diehl)
- Erblehre des Menschen, 1933
- Erpathologie, 1934
- Die Rasse als biologische Größe, Berlin 1934
- Erbbiologische Erkenntnisse zur Begründung der deutschen Bevölkerungs- und Rassenpolitik. In: Eugen Gerstenmaier (Hg.): Kirche, Volk und Staat. Stimmen aus der Deutschen Evangelischen Kirche zur Oxforder Weltkirchenkonferenz, Furche-Verlag, Berlin 1937, S. 63–75
- Eugen Fischer. Der Altmeister der Anthropologie, der Pionier der Humangenetik, der Begründer der Anthropobiologie, In: Hans Schwerte / Wilhelm Spengler (Hgg.): Forscher und Wissenschaftler im heutigen Europa. Erforscher des Lebens: Mediziner, Biologen, Anthropologen (= Gestalter unserer Zeit, Band 4), Stalling, Oldenburg 1955, S. 317–324
- Das ehemalige Kaiser-Wilhelm-Institut für Anthropologie, menschliche Erblehre und Eugenik. Bericht über die wissenschaftliche Forschung 1927–1945, 1964
- Der Mensch und seine Umwelt, Konstanz 1965
- Eugenik. Kommende Generationen in der Sicht der Genetik, Witten 1966
- Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #119272342 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Unknown (четверг, 16 октября 2014 г.). Расология, Антропология, Генетика : Культурный упадок, как правило, происходит одновременно с биологическим, и порою трудно понять, что причина, а что следствие. Расология, Антропология, Генетика. Процитовано 14 квітня 2020.