Битва під Уманню — Вікіпедія

Битва під Уманню
Операція «Барбаросса»
Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобіль БА-10)
Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобіль БА-10)

Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобіль БА-10)
Координати: 48°35′00″ пн. ш. 30°40′00″ сх. д. / 48.5833333333611108173499815° пн. ш. 30.6666666666944465191591007° сх. д. / 48.5833333333611108173499815; 30.6666666666944465191591007
Дата: липень 1941 — 14 серпня 1941
Місце: Район Умань — Новоархангельськ — Підвисоке
Результат: Перемога Німеччини.
Сторони
СРСР Третій Рейх
Командувачі
Союз Радянських Соціалістичних Республік Семен Будьонний
Союз Радянських Соціалістичних Республік Михайло Кирпонос
Союз Радянських Соціалістичних Республік Іван Тюленєв
Союз Радянських Соціалістичних Республік Іван Музиченко
Союз Радянських Соціалістичних Республік Павло Понеделін 		Третій Рейх Герд фон Рундштедт
Третій Рейх Евальд фон Кляйст
Третій Рейх Карл-Хайнрих фон Штюльпнагель
Третій Рейх Вернер Кемпф
Військові сили
135 000 чоловік, 270 танків, 900 гармат та 550 мінометів[1] 100 000 чоловік, 200 танків[1]
Втрати
18 500 убито, 103 000 потрапило у полон

Загальні втрати: 121 500[1]

4610 убито, 15 458 поранено, 785 пропало безвісти чи потрапило у полон

Загальні втрати: 20 853[2]

1939—1940
Польща (1939) — Фінляндія — Балтійські країни —Бессарабія
1941
Вторгнення в СРСР — Карелія — Заполяр'я — Ленінград — Ростов — Москва — Крим
1942
Харків (2) — Ржев — «Блау» — Сталінград — Кавказ
1943
Воронеж-Харків — Харків (3) — Курськ — Смоленськ — Донбас — Дніпро — Київ (2)
1944
Правобережна Україна — Ленінград-Новгород — Нарва — 1-а Ясси-Кишинів — Білорусь — Львів-Сандомир — 2-а Ясси-Кишинів — Східні Карпати — Країни Балтії — Белград — Курляндія — Будапешт
1945

Вісла-Одер — Східна Пруссія — Східна Померанія — Відень — Берлін — Прага

План «Барбаросса»
Прикордонні битви (1941)
Північний напрямок:
Балтійський регіон: Алітус — Расейняй — Таллінн — Ханко — Моонзунд —
Ленінград — Заполяр'я
Центральний напрямок:
Білорусь Берестя — Білосток-Мінськ — Смоленськ —Єльня — Брянськ — Вязьма — Москва —Тайфун — Горький
Південний напрямок:

Західна Україна — Дубно-Луцьк-Броди — Бессарабія і Буковина —Умань — Київ — Одеса — Південна Україна — Східна Україна — Битва в Приазов'ї — Севастополь — Ростов

Битва під Уманню — битва, що тривала з 1 по 7 серпня 1941 року між військами Третього Рейху та СРСР. Відбулася в ході наступу групи армій «Південь» та призвела до оточення і подальшої загибелі військ 6-ї та 12-ї армій Південного фронту Червоної Армії.

Передісторія[ред. | ред. код]

У перші тижні операції «Барбаросса» група армій «Південь», просуваючись на схід, зайняла міста: Львів (30 червня), Тернопіль, Вінницю і Житомир (10 липня). У ході Битви під Дубном були розбиті частини 4-го, 15-го і 16-го, а також 9-го, 19-го і 22-го механізованих корпусів Червоної Армії, зі складу Південно-Західного фронту. Зазначені групи корпусів контратакували війська Вермахту в районі міста Дубно з півдня і півночі, відповідно. Однак, незважаючи на перевагу в танках, ці атаки не увінчалися успіхом. За кількістю бронетехніки зіткнення було порівняти лише з битвою під Курськом. До 29-го червня бій було завершено і німецькі війська продовжили наступ.

10 липня Ставка ВГК передала загальне командування частинами Червоної Армії, що діяли на Південно-Західному напрямку, С. М. Будьонному. Його завданням була координація дій двох фронтів. Таким чином, під командою Будьонного перебували війська загальною чисельністю близько 1,5 млн осіб, зосереджені в районах Умані та Києва. Однак Будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1-ша танкова група під командуванням Е. Клейста, зайнявши Бердичів (15 липня) і Козятин (16 липня). Таким чином, частини Клейста виявилися на північ від Умані. У той же час з півдня Умань обійшла 17-та армія вермахту (командувач — генерал К.-Х. Штюльпнагель). Крім того, з півдня, від кордону з Румунією на Умань наступала 11-та армія під командуванням генерала Ойгена фон Шоберта[джерело?].

Сили учасників[ред. | ред. код]

СРСР[ред. | ред. код]

Крім того, в оточення потрапили 2 артилерійські, 1 повітряно-десантна (211-та) бригади, 6 прикордонних загонів (23-й, 91-й, 92-й, 93-й, 95-й, 97-й), Окрема Коломийська прикордонна комендатура, тилові госпіталі оточених армій.

Більша частина радянських дивізій за кількістю особового складу, озброєння та техніки дорівнювала полку. Деякі танкові дивізії залишилися взагалі без техніки, втраченої в попередніх боях. Інші були зведені у військові групи, що складалися із командування та незначної частини бійців та техніки, адже за наказом командування найбільш цінні танкові кадри, які залишилися без танків, відзивалися у тил для отримання нової бронетехніки. Таким чином в оточення не потрапили танкові екіпажі 15-ї та 44-ї танкових дивізій[3].

Третій Рейх[ред. | ред. код]

Німецькі танкові дивізії, незважаючи на втрати від 30 до 50 %, залишалися боєздатними з'єднаннями. Піхотні дивізії не мали великих втрат[1].

Дії сторін[ред. | ред. код]

Ставка і командування Південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до Дніпра між Києвом і Черкасами з метою подальшого наступу на Донбас, і недооцінили небезпеку оточення частин Червоної армії в районі Умані. 28-го липня війська Південно-Західного і Південного фронтів отримали наказ відійти на Схід, з метою відсікти німцям вихід до Дніпра. У результаті було втрачено можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід.

30 липня 16-та моторизована дивізія танкової групи Клейста захопила Новоархангельськ, перекривши таким чином шляхи відступу 6-й та 12-й армій на схід. Незважаючи на кількаденні кровопролитні бої за цей населений пункт, під час якого він неодноразово переходив з рук в руки, радянським військами не вдалося захопити його. Вже 2 серпня війська групи Клейста з'єдналися з 17-ю армією, замкнувши оточення. Наступного дня оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16-ю танковою дивізією і Угорським рухомим корпусом. До 8-го серпня організований опір оточених частин Червоної Армії, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення частин Південно-Західного фронту, що обороняли м. Київ, з півдня[джерело?].

Наслідки[ред. | ред. код]

Результатом поразки 6-ї та 12-ї армій стало практично повне знищення оточених частин. Було втрачено майже всю техніку та озброєння. З числа особового складу оточених армій лише близько 11 тис. червоноармійців, в основному з тилових частин, вдалося вийти з оточення. Решта потрапила у полон разом з командувачами генерал-лейтенантом І. М. Музиченко та генерал-майором П. Г. Понеделіним. У полон також потрапили:

Загинули:

Радянських військовополонених помістили в створений на території кар'єру біля міста Умань концтабір, неофіційно названий «Уманська Яма» (на фото). У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. У місцях боїв і в таборі німці і посібники розстрілювали військовополонених євреїв, комісарів, «політруків», поранених і ослаблених[4] Уманська яма 1941 р.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак воїнам 6-ї та 12-ї армій на узліссі Зеленої брами
  • На східному узліссі урочища «Зелена брама» біля дороги між с. Нерубайка та с. Підвисоке встановлено пам'ятний знак з сірого граніту з написом:

    «В цих краях 2-7 серпня 1941 року вели героїчні бої воїни 6-ї і 12-ї армій під командуванням генералів І. М. Музиченка і П. Г. Понедєліна»

  • В с. Підвисоке на стіні будівлі, де в 1941 році містився штаб 6-ї та 12-ї армій, встановлено дві пам'ятні таблиці.

Зображення[ред. | ред. код]

  • Радянські військовополонені в Умані. Серпень 1941
    Радянські військовополонені в Умані. Серпень 1941
  • Кинута 152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 р. (МЛ-20) на вулицях Умані. Серпень 1941
    Кинута 152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 р. (МЛ-20) на вулицях Умані. Серпень 1941
  • Адольф Гітлер в Умані. Серпень 1941
    Адольф Гітлер в Умані. Серпень 1941
  • Високошвидкісний арттягач СТЗ-НАТІ 5, кинутий під Уманню під час бою. Найімовірніше належав 12-й Армії. 1941
    Високошвидкісний арттягач СТЗ-НАТІ 5, кинутий під Уманню під час бою. Найімовірніше належав 12-й Армії. 1941
  • Гітлер та Муссоліні після параду італійських військ оглядають околиці Умані. 27-28 серпня 1941
    Гітлер та Муссоліні після параду італійських військ оглядають околиці Умані. 27-28 серпня 1941
  • Есесівці моторизованої дивізії СС «Вікінг» у районі Умані. Серпень 1941
    Есесівці моторизованої дивізії СС «Вікінг» у районі Умані. Серпень 1941

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Нуждин О.И. Боевые действия 6-й и 12-й армий в сражении под г. Умань [1] [Архівовано 15 вересня 2013 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Human Losses in World War II Heeresarzt 10-Day Casualty Reports per Army/Army Group, 1941, BA/MA RW 6/556, 6/558 [Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940—1941 годах. — Москва: АСТ, АСТ МОСКВА, Транзиткнига, 2005. — 830 с.
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 квітня 2008. Процитовано 31 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]

  • В. М. Грицюк, Ю. Ю. Фасольняк. Уманська оборонна операція (1941) [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 227. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Christian Zentner. Der Zweite Weltkrieg. — Stuttgart : Unipart-Verlag, 1986. — 415 с. — ISBN 3-8118-1761-2.
  • Боевой состав Советской Армии. Часть 1 (июнь-декабрь 1941 года). — Москва : Военно-научное управление Генерального штаба. — 84 с.
  • Долматовский Е.А. Зеленая брама: Докум. легенда об одном из первых сражений Великой Отеч. войны. — Москва : Политиздат, 1989. — 319 с. — ISBN 5-250-00605-1.
  • Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940 – 1941 годах. — Москва : АСТ, АСТ МОСКВА, Транзиткнига, 2005. — 830 с.
  • Исаев А.В. От Дубно до Ростова. — Москва : АСТ, Транзиткнига, 2004.
  • Новобранець В.А. Записки военного разведчика // Военно-исторический архив. - №: 4(52)-12(60), 2004 г. - 1(61)-3(63), 2005 г. — Москва, 2004 - 2005.
  • Рунов В.А. 1941. Победный парад Гитлера. Правда об Уманском побоище. — Москва : Яуза, Эксмо, 2010. — 416 с.
  • Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. — Москва : Военное издательство Министерства обороны Союза ССР, 1959. — Т. 39. — 308 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_під_Уманню&oldid=41050691