Сверстюк Євген Олександрович — Вікіпедія

Сверстюк Євген Олександрович
Народився 13 грудня 1927(1927-12-13)
с. Сільце на Волині, нині Горохівського району Волинської області
Помер 1 грудня 2014(2014-12-01) (86 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  СРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність критик, публіцист
Галузь літературознавство[1] і література[1]
Відомий завдяки учасник руху шістдесятництва
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Знання мов українська[1]
Жанр вірш і есей
Посада головний редактор
У шлюбі з Валерія Андрієвська
Нагороди
Орден Свободи — 2008
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1995

Євге́н Олекса́ндрович Сверстю́к (13 грудня 1927(19271213)[2], Сільце, Волинська область — 1 грудня 2014, Київ, Україна) — український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ, учасник руху шістдесятництва, політв'язень радянського режиму. Досліджував творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка. Засновник та з 1989 року — незмінний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу. Доктор філософії. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським», голова УАНТІ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 13 грудня 1927 року (але був записаний батьком 1928 роком) в с. Сільце (Горохівський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Горохівського району, Волинська область, Україна). Батьки — селяни.

Освіта — Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету (1947—1952), потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953—1956).

Працював учителем української мови в Почаєві (1952), с. Богданівка Підволочиського району (1953)[3], викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956—1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959—1960), завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна» (1961—1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962—1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965—1972).

1965 року в Одеському університеті був призначений день для захисту дисертації на ступінь кандидата педагогічних наук[4]. Захист за тепер зрозумілих причин не відбувся.

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Дмитра Зерова) роках його звільняли з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом років за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року — заарештований і в березні 1973 року засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області: на завершення отримав 15 діб карцеру, де сидів із кримінальними в'язнями, уник «програмованого» адміністрацією «зони» конфлікту з ними, вони на прощання подарували іконку[5]) та п'яти років заслання (з лютого 1979 року — столяр геологічної експедиції в Бурятії). З жовтня 1983 до 1988 року працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2.

Улітку 1987 року з Сергієм Набокою (голова ради), Олесем Шевченком, Ольгою Гейко-Матусевич, Віталієм Шевченком, Миколою Матусевичем та іншими створили Український культурологічний клуб (УКК). Улітку 1988 року разом із товаришами з УКК біля пам'ятника св. Володимиру відзначили 1000-ліття Хрещення Русі в день початку «офіційного святкування» у Москві, незважаючи на «тупцяння чоловіків у чорних капелюхах». Інформацію про подію масово передруковували за кордоном[5].

Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни. Широко відомі його публікації, присвячені подоланню радянського спадку в духовному житті:

…Наші полиці заставлені книжками совєтської епохи. Більшість із них ніколи не будуть прочитані. І не тому, що перейняті духом зужитої ідеології. Основна їхня вада — лжесвідчення. Вони неправдиві, бо оминають важливе, але не суголосне з партійною ідеологією, акцентують дрібне і другорядне, що не сприяє розумінню часу і людини. Книжка, яка не дає правдивих свідчень чи то на догоду замовникові, чи з безпринципності автора, не має вартості…

Нагороджений Орденом Свободи «…за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи…» згідно з Указом Президента України «Про нагородження Є. Сверстюка орденом Свободи» від 25 листопада 2008 р. № 1075/2008[6].

Євген Сверстюк в останні роки життя

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» — створеного у 2011 році об'єднання українських інтелектуалів та громадських діячів[7]. У її складі був одним з авторів Національного акту свободи[8] — пропонованого Верховній Раді України суспільного договору, який був опублікований 14 лютого 2014 року і мав на меті знайти шляхи виходу з політичної кризи[9].

Помер 1 грудня 2014 року, не доживши дванадцяти днів до свого 87-го дня народження[10].

Поховання відбулося 4 грудня 2014 року на Байковому кладовищі (ділянка № 33)[11]. Відспівали Сверстюка в церкві Різдва Богородиці УАПЦ[12], прощалися з дисидентом у Будинку вчителя.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор книг, численних статей з літературознавства, психології та релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську.

Низка літературно-критичних есеїв Сверстюка, публіцистично актуалізованих у пов'язанні з проблемами сучасності, об'єднані спільною ідеєю боротьби за суверенність української культури — від Івана Котляревського до наших днів. Деякі з них з'явилися (головно у першій половині 1960-х) у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Жовтень», «Дукля» (есе про М. Зерова «Гострої розпуки гострий біль»), газеті «Літературна Україна»; ін. (з кін. 1960-х рр.) у «Самвидаві» («Котляревський сміється», «Остання сльоза» — про Тараса Шевченка, «В. Симоненко — ідея», «Слідами казки про Іванову молодість» та ін.), передруковані за кордоном (головно у збірці «Широке море України», 1972, «Панорама найновішої літератури в УРСР», 1974). Окремою книгою (у «Самвидаві») вийшов есей «Собор у риштованні» (1970) — про роман «Собор» Олеся Гончара.

Книжки[ред. | ред. код]

  • Собор у риштованні. — Київ: Самвидав, 1970.
  • Блудні сини України. Упорядник Тарас Марусик. — Київ: Т-во «Знання» України, 1993. — 256 с. Обкладинка та ілюстрації Опанаса Заливахи. Збірка есеїв, літературно-критичних статей і виступів автора, присвячених відродженню духовности й морально-етичним проблемам. — («Кобза» ; 1—2 ; 3—4. Серія 6. Письменники України та діяспори). — ISBN 5-7770-0822-4, ISBN 978-5777008220.
  • На святі надій. Вибране. — Київ: Наша віра, 1999. 784 стор. ISBN 966-95533-0-X.
  • На хвилях «Свободи». Короткі есеї. — Луцьк: ВМА «Терен», 2004.
  • Не мир, а меч. Есеї. — Луцьк: ВМА «Терен», 2009.
  • Правда полинова. — Київ, Києво-Могилянська академія, 2009.
  • Шевченко понад часом. Есеї. / Упорядник Олексій Сінченко. — Луцьк: ВМА «Терен» — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 277 с.
  • Гоголь та українська ніч / Упорядник Олексій Сінченко. — Київ: Кліо, 2013. — ISBN 978-617-7023-05-9.
  • Світлі голоси життя. — Київ: Кліо, 2015. — ISBN 978-617-7023-21-9.
  • Шевченко понад часом. Есеї. Видання третє, виправлене та доповнене. / Упорядник Олексій Сінченко. — Київ: Кліо, 2015. — 344 с. — ISBN‎ 978-617-7023-26-4.
  • На полі чести. Книга 1. Невже то я / Упорядник Олексій Сінченко. — Київ: Кліо, 2015. — ISBN‎ 978-617-7023-29-5.
  • Писані синім крилом / Упорядник Олена Голуб. — Київ: Кліо, 2015. — ISBN‎ 978-617-7023-34-9.
  • Листування: [двотомник] / Євген Сверстюк, Валерія Андрієвська; [упоряд.: В. Андрієвська, О. Голуб, О. Сінченко]. — Київ: Дух і літера, 2019.

Публікації[ред. | ред. код]

Пісні на слова Сверстюка[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

У 2015 році в Києві[13] та Броварах[14] перейменували вулиці на честь Євгена Сверстюка. З травня 2016 року в Полтаві також з'явилася вулиця Євгена Сверстюка[15]. У 2016 році вулиця Євгена Сверстюка з'явилась у місті Кропивницький. У Луцьку є вулиця, названа на честь Євгена Сверстюка, і присвячена йому пам'ятна дошка.

Велику роль у вшануванні творчої спадщини Євгена Сверстюка відіграв російський філолог, літературний критик Євген Нікольський.[16] Він у 2015 році вперше серед російськомовних вчених опублікував статтю з детальним рецензуванням творчості Сверстюка.[17]

13 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 90 років з дня народження Євгена Сверстюка[18].

Премії[ред. | ред. код]

Висловлювання[ред. | ред. код]

  • Життя визначається питаннями, які ти поставив там, де звично було мовчати. Кроками, які ти робив проти течії. Світлом, яке ти засвітив серед темряви і посеред нарікань на темряву.
  • Які питання ти ставив своєму часові? Чим ти зупиняв юрбу, що летіла за вітром? Як ти будив сонних?
  • Як ти змагався з застійним морем байдужих і теплих?
  • Як тобі вдалося навернути людину до Бога і до «Віри, що гори ворушить»?
  • Водами, які спали, не запустиш водяного млина. Але досвід і практика  — вічно жива сила[5] .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ З інтерв'ю Василя Овсієнка про Є. Сверстюка в студії Громадського ТБ 4 грудня 2014 року. Архів оригіналу за 15 травня 2015. Процитовано 6 грудня 2014.
  3. ↑ Мельничук Б., Сеник А. Сверстюк Євген Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 232. — ISBN 978-966-528-279-2.
  4. ↑ [Є. Сверстюк: Матері-страдниці/ Аванґард. Журнал української молоді. — Нью-Йорк, січень-лютий 1982. — Ч. 1 (160). — С. 41.]
  5. ↑ а б в Ярослава Музиченко. Закарбований у Вічності… С. 12
  6. ↑ Про нагородження Є. Сверстюка орденом Свободи. Архів оригіналу за 28 січня 2014. Процитовано 25 листопада 2008.
  7. ↑ Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 16 грудня 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |3= (довідка)
  8. ↑ Ініціативна група «Першого грудня». Програмні документи. Національний Акт Свободи [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Група «Першого грудня» пропонує сторонам підписати Національний акт свободи. Архів оригіналу за 30 листопада 2014. Процитовано 1 грудня 2014.
  10. ↑ Помер Євген Сверстюк. Архів оригіналу за 2 грудня 2014. Процитовано 1 грудня 2014.
  11. ↑ Дисидента Сверстюка поховають на Байковому кладовищі у четвер. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 3 грудня 2014.
  12. ↑ вул. Каменярів, 13-15, Перелік храмів та церков, розташованих на території Солом'янського району м. Києва [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.]. Українська Автокефальна Православна церква
  13. ↑ Рішення Київської міської ради № 129/2032 від 8 жовтня 2015 року Про повернення історичних назв, перейменування та найменування вулиць, провулку у місті Києві // Офіційний сайт газети «Хрещатик» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2015. Процитовано 28 жовтня 2015.
  14. ↑ Рішення від 25.12.2015 № 52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [1] [Архівовано 2016-01-25 у Wayback Machine.], [2] [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]. Броварська міська рада. 28.12.2015
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 травня 2016. Процитовано 23 травня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ Евгений Никольский. Евгений Сверстюк — певец и пророк свободы, веры и чести [Архівовано 9 лютого 2022 у Wayback Machine.] // стор. 79–100 у: Волинь філологічна: текст і контекст, № 21 (2016) [Архівовано 10 лютого 2022 у Wayback Machine.]. Євген Сверстюк — митець і громадянин. Збірник, присвячений 80-й річниці від дня народження Євгена Сверстюка. — Волинський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк, 2018.
  18. ↑ Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році». Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
  19. ↑ Нагорода за дотримання моральних принципів для малих і великих. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 2 березня 2015.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сверстюк_Євген_Олександрович&oldid=42375376