Слабошпицький Михайло Федотович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Слабошпицький.
Михайло Федотович Слабошпицький
Михайло Слабошпицький на 7-му Київському Міжнародному книжковому ярмарку, серпень 2011 року
Народився 28 липня 1946(1946-07-28)
Мар'янівка, Черкаська область, УРСР
Помер 30 травня 2021(2021-05-30) (74 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність прозаїк, критик, публіцист
Сфера роботи творче та професійне письмоd[1] і літературна критика[1]
Alma mater ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Мова творів українська
Напрямок історична проза, біографістика, твори для дітей
Жанр історичні есеї, оповідання
Членство Національна спілка письменників України
Діти Слабошпицький Мирослав Михайлович, Слабошпицька Іванна Михайлівна
Нагороди
Золотий письменник України
Золотий письменник України
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2005
Державна премія України імені Олександра Довженка
Державна премія України імені Олександра Довженка

Літературна премія імені Лесі Українки (1993)
CMNS: Слабошпицький Михайло Федотович у Вікісховищі

Миха́йло Федо́тович Слабошпи́цький (28 липня 1946, с. Мар'янівка, Черкаська область — 30 травня 2021, м. Київ) — український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник, член Національної спілки письменників України, шевченківський лауреат 2005 року за роман-біографію «Поет з пекла».

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1971), працював кореспондентом, був редактором відділу критики газети «Літературна Україна», головним редактором газети «Вісті з України», журналу «Вавилон-XX».

Колишній перший голова секретаріату Української всесвітньої координаційної ради (1992—1998 рр.); Член Центральної ради УНП «Собор» (з 12.1999).

Член Асоціації українських письменників[2].

З 1995 року — виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор видавництва «Ярославів Вал».

Співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.

Від 2006 року секретар ради Національної спілки письменників України.

Батько кіносценариста й режисера Мирослава Слабошпицького та журналістки Іванни Слабошпицької.

Захоплювався колекціонуванням рідкісних українських книг.

Помер 30 травня 2021 року після тривалого онкологічного захворювання[3]. Був похований 2 червня на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Творчість[ред. | ред. код]

Автор книг:

багатьох дитячих оповідань. Його роман «Марія Башкирцева» виходив у перекладах французькою і російською мовами.

Автор понад двох десятків книжок для дітей та юнацтва, прози, публіцистики й літературної критики.

Автор прозових книг для дітей:

  • «Славко й Жарко»,
  • «Хлопчик Валь»,
  • «Озеро Олдан»,
  • «Папуга з осінньої гілки»;

повістей:

  • «Гілка ялівцю з Сааремаа»,
  • «Душі на вітрах»,

книжок критики й літературознавства: «Українська література сьогодні» (співавтор), «Літературні профілі», «Роман Іваничук», «Василь Земляк».[2]

Книжка «Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші» була презентована у 2012 році в київській «Книгарні Є». У романі автор розповідає про події початку XX століття від імені Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Володимира Самійленка та інших постатей. Михайло Слабошпицький писав роман 5 років, матеріали до нього збирав близько 10.

У грудні 2015 року презентував у Києві книжку «Наближення до суті. Літературні долі» — про 35 письменників. Автор книжок-мемуарів «Протирання дзеркала» (2017), «Тіні в дзеркалі» (2018) та «З пам'яті дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури» (2019).

Ведучий радіопередач «Екслібрис», «Прем'єра книги», «Нобелівські лауреати», «Літературний профіль».

Володимир Базилевський зазначає, що «Ознака самого стилю Слабошпицького — ясність, що свідчить про ясність думання, і пристрасть там, де важливі, навіть відомі речі». Михайло Слабошпицький займає особливу нішу в сучасній українській літературі та літературознавстві — він пише художньо-біографічні романи про відомих українців — письменників, художників, філантропів-меценатів.[4]

Цитати[ред. | ред. код]

Про М. Слабошпицького як письменника варто судити також із його думок про місію письменництва: «Українські письменники в особливій ситуації, що ти маєш більше відповідальності, ніж твої колеги з Франції, Англії… Український письменник — дерево, яке виросло не там і не так. Український письменник мусить бути революціонером, будителем, просвітителем, навчитилем, моральним авторитетом і поряд зі священником в тому суспільстві стояти, а потім бути, може, письменником. Коли така квола держава і ми всі відчуваємо, що вона не дуже українська держава наша, знову українському письменнику доводиться бути останньою чергою письменником, бо він повинен очолювати демонстрації, протести… Мріється, що нарешті український письменник нарешті стане просто письменником».[4]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений вчетверте. Дружина — поетеса Світлана Короненко. Має дітей від двох дружин. Старший син Мирослав (мати — Людмила Пилипівна Слабошпицька, головний редактор дитячого видавництва «Махаон») — сценарист і режисер.

Донька Іванна працює журналістом, син Святослав — бізнесмен.[5]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У листопаді 2023 року у Києві його іменем була названа Бібліотека імені Михайла Слабошпицького.[6]
До 75-річчя від дня народження Слабошпицького засновано Всеукраїнську літературну премію названу на його честь. Премію встановлено в номінації художньо-біографічна/мемуарна проза.[7]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ а б Слабошпицький Михайло Федотович. static.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 березня 2019. Процитовано 18 березня 2020.
  3. ↑ У Києві попрощалися з літературознавцем, письменником і громадським діячем Михайлом Слабошпицьким /День, 2.6.2021/. Архів оригіналу за 03.06.2021. Процитовано 03.06.2021.
  4. ↑ а б КОЛЕКЦІОНЕР ЛЮДЕЙ: МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ | Наукові конференції. oldconf.neasmo.org.ua. Архів оригіналу за 5 листопада 2014. Процитовано 18 березня 2020.
  5. ↑ "Або чоловіки, або жінки – інопланетяни, такі ми різні", - Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, 69 років, письменник, літературознавець, видавець. Gazeta.ua. Архів оригіналу за 25 грудня 2016. Процитовано 25 грудня 2016.
  6. ↑ Київська міська рада позбавила російських найменувань 14 закладів освіти та 12 закладів культури. KYIV CITY COUNCIL (укр.). Процитовано 9 листопада 2023.
  7. ↑ Заснована літературна премія імені Михайла Слабошпицького
  8. ↑ Слабошпицький Михайло Федотович | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. knpu.gov.ua. Архів оригіналу за 14 грудня 2021. Процитовано 18 березня 2020.
  9. ↑ Названо лауреатів мистецької премії Київ. 112.ua (uk-UA) . Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Слабошпицький_Михайло_Федотович&oldid=41846281