Воробйов Микола Панасович — Вікіпедія

Микола Панасович Воробйов
Народився 12 жовтня 1941(1941-10-12) (82 роки)
Мельниківка
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність поет, маляр
Alma mater філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Мова творів українська

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Мико́ла Пана́сович Воробйо́в (нар.12 жовтня 1941, Мельниківка) — поет, представник Київської і Лаврської шкіл, маляр.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 жовтня 1941 року у селі Мельниківка Смілянського району Черкаської області. У 1968 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Член Спілки письменників України (1987).

Один із фундаторів літугрупування «Київська школа поезії». Один із лідерів андеграунду «витісненого покоління».

Оприлюднювати свої твори почав у київському «Самвидаві», збірки «Букініст» (1966) і «Без кори» (1967). Друкувався в офіційних видавництвах з початком горбачовської Перебудови.

У незалежній Україні відзначений рядом премій: імені Павла Тичини (1992), «Благовіст» (1993), від «Приятелів Руху» (1994), імені Тараса Шевченка (2005).

Твори перекладені англійською (збірка «Місяць шипшини», 1992, Канада), іспанською (збірка «Signos», 1994, Бразилія), португальською, німецькою, сербсько-хорватською, румунською, вірменською, польською, російською, грузинською мовами. Брав участь у мистецьких виставках; персональна — в Торонто (1992).

Належить до Лаврської школи поезії, поруч із Олегом Лишегою і Іваном Семененком.

Одружений з Аллою Воробйовою. Донька Миколи Воробйова — відома художниця Гелена Павленко.

Бібліографія[ред. | ред. код]

«Букініст» (1966)

«Без кори» (1967)

«Пригадай на дорогу мені» (1985)

«Місяць шипшини» (1986)

«Ожина обрію» (1988)

«Прогулянка одинцем» (1990)

«Верховний голос» (1991)

«Іскри в слідах» (1993)

«Човен» (1999)

«Срібна рука» (2000)

«Слуга півонії» (2003)

«Оманливий оркестр» (2006)

«Без кори. Вибране» (2007)

«Скринька з прикрасами» (2014)

«Гора і квітка» (2018)

«Намальовані двері» (2019)

«Подорож до жовтої троянди» (2021), наклад 100

«Букініст» (2022), наклад 70

«Кольорове листя» (2022), наклад 70

«Оманливий оркестр» (2023), друге доповнене видання, наклад 80

"Затонулі персні" (2024), наклад 100

Характеристика творчості[ред. | ред. код]

Микола Воробйов тяжіє до медитативно-образних методів нарації у віршуванні, близьких до японської школи «хайку» та китайської поетики епохи Тан. Поетика Воробйова насичена кольоровими екстраполяціями, символічними парадоксами, характерними для ранніх (art nouveau) періодів модерністського дискурсу. Метод та образні ряди Воробйова стали своєрідним фундаментом для деяких феноменів сучасного НМ-дискурсу в українській літературі, зокрема для поезії Василя Герасим'юка, Ярослава Довгана, «Нової деґенерації». Одночасно концептуальна складова поетики Воробйова зупинена на межі неігрової потреби модернізму.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]