124-та окрема бригада територіальної оборони (Україна) — Вікіпедія

124-та окрема бригада територіальної оборони
Нарукавний знак бригади
Засновано вересень 2018
Країна  Україна
Належність Сили ТрО
Вид Сухопутні війська
Роль моторизована піхота
Базування  Херсонська область
Війни/битви
Нагороди
Почесна відзнака «За мужність та відвагу»
Почесна відзнака «За мужність та відвагу»
Командування
Поточний
командувач		 підполковник Дмитро Іщенко

124-та окрема бригада територіальної оборони (скор. 124 ОБрТрО, в/ч А 7360) — кадроване формування Сил територіальної оборони України у Херсонській області. Бригада перебуває у складі Регіонального управління «Південь» Сил ТрО. Бригада брала участь у боях за Антонівський міст та місто Херсон у лютому 2022 року під час широкомасштабного російського вторгнення в Україну.

Історія[ред. | ред. код]

У Херсонській області з 3 по 12 вересня 2018-го року проводився навчальний збір бригади територіальної оборони в якому брали участь понад 3 тисячі військовозобов'язаних. Відбувалося це на території Білозерського, Олешківського, Генічеського, Іванівського та Скадовського районів. Батальйони бригади розміщювались в пансіонатах і таборах відпочинку. Військовослужбовці впродовж навчальних зборів були залучені до патрулювання блокпостів, населених пунктів разом із військовослужбовцями Національної Гвардії України, а також охоронятимуть стратегічні об'єкти і адміністративні будівлі тощо[1][2].

3 3 по 12 вересня, у Херсонській області тривали військові тактичні навчання 124-ї окремої бригади територіальної оборони[3].

З 5 грудня 2018 р. на Херсонщині, де оголошено воєнний стан, у різних населених пунктах області почалися десятиденні тактичні навчання підрозділів 124-ї окремої бригади тероборони[4].

В квітні 2021 року пройшли позапланові збори 124 ОБрТрО, до яких залучені військовозобов'язані та резервісти, які уклали контракт на проходження служби у військовому резерві у цих підрозділах.[5]

У січні 2022 року відповідно до Закона України Про основи національного спротиву у рамках реорганізації Сил територіальної оборони Збройних Сил України у Білозерці неподалік Херсона було створено військову частину А 7360, за якою закріпили 124-у ОБрТрО. Командиром військової частини став майор Дмитро Кузьменко.[6]

23 серпня 2023 року 124 окрема бригада територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України указом Президента України Володимира Зеленського відзначена почесною відзнакою «За мужність та відвагу».[7]

Російське вторгнення в Україну (2022)[ред. | ред. код]

23 лютого 2022 року напередодні широкомасштабного російського вторгнення в Україну силові структури Херсона почали евакуацію особового складу. Першими покинули місто співробітники СБУ. 24 лютого місто покинула херсонська поліція. Нацгвардія, прикордонники та Збройні сили України також полишили Херсон. Таким чином, захист міста ліг на плечі нечисельного (до 200 осіб) херсонського батальйона 124-ої Окремої бригади територіальної оборони.[8]

24 лютого 2022 року[ред. | ред. код]

Близько 5-ої ранку командир 124-ої ОБрТрО Дмитро Іщенко отримав сповіщення телефоном про початок широкомасштабного вторгнення від оперативного чергового. Прибувши до військкомату у центрі Херсона командування бригади отримало завдання про доукомлектування, але наказ про мобілізацію поступив лише о 14-00 дня.

"Наказ був підписаний близько 14-ої години. До 14-ої ми людей обдзвонювали, відбирали, але приймати не могли", – розповідає Іщенко.[8]

Після цього командування 124-ої бригади перемістилось на виділену для них базу, що розташована у покинутій школі у селищі Наддніпрянське - за 8 км від кінцевої зупинки громадського транспорту "ХБК". Склади ж зі зброю знаходились ще за 7 км від бази - між селищами Антонівка та Садове. Наказ тероборонівцям на отримання зброї на складах надійшов ближче до обіду 24 лютого. Від бригади добровольцями визвалися Євген "Змій" та Віталій Чумак. Змій розповідає, що вони швидко дісталися до складів і до 14-ої години чекали, доки приїде цивільна фура, щоб завантажити зброю.

"Прилетіли вєртушкі К-52, покошмарили нас, пару ракет випустили. Потім прилетів Мі-8, намагався десант висадити. Хлопці з охорони складів відкрили по них вогонь", – розповідає старший лейтенант Олексій Воронцов.[8]

Тим часом, російські окупаційні війська перетнули кордон України з Криму через КПП "Чонгар" та "Армянськ"/"Перекоп"[9] та вже об 11:28 захопили Каховську гідроелектростанцію[10]. Частина 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, яка в лютому 2022 проходила навчання на полігоні біля національного парку Олешківські піски, опинилася в оточенні росіян.[11] 124-а бригада отримала завдання допомогти 59-ій бригаді перейти Антонівський міст з лівого на правий берег. Було сформовано три роти. Першу роту (78 чоловік) вів ротний Олександр Березовський, позивний "Береза". Близько 15-ої години вони зустрілися з командиром 59-ої бригади та його заступником. Приблизно через 40 хвилин після першої роти в район Антонівського моста висунулася друга рота ТрО (щонайменше 52 особи) під командуванням Михайла Балюка, позивний "Лиман". Далі з Наддніпрянського висунулася третя рота херсонської тероборони. Херсонські тероборонівці тримали позиції в районі Антонівського мосту щонайменше до 20:00, окремі бійці кажуть, що залишалися до опівночі.

Херсонці отримали наказ на відхід, коли вийшла остання машина з колони техніки 59-ої бригади, а за нею – машини цивільних.[8] Командир роти танкового батальйону 59-ї бригади старший лейтенант Євген Пальченко розповідає про перетин Антонівського моста:

"Буквально дві години техніка просто йшла і йшла... Ціла купа поранених була, КАМАЗи, люди зверху, знизу їхали. Багато було вбитих. Просто вивозили людей. Цивільні теж були у цій колоні".[11]

Після того, як ЗСУ переправилися на правий берег Дніпра, група Пальченка залишилась тримати Антонівський міст. Бій ішов близько години, і під шквальним вогнем танкісти змушені були відступити ближче до села Молодіжне, зазнаючи тяжких втрат. За словами Пальченка, від батальйону залишилася одна рота. Невдовзі вони отримали наказ повернутися до Антонівського мосту, бо туди підтягнулися десантники з 80-ї бригади, які тіснили російські сили.[11]

25 лютого 2022 року[ред. | ред. код]

Знищена російська техніка між Раденськом та Олешками. Відео зняте у проміжок між 24 та 26 лютого 2022 року

Близько 4-ої ранку 25 лютого групу тероборонівців відправили на двох автобусах на Дар'ївський міст, щоб не допустити висадки десанту. Це переправа через річку Інгулець на шляху з Нової Каховки на Херсон, що йде увздовж правого берега Дніпра. Згодом зі сторони Нової Каховки з'явилася російська колона.

"Вони побачили нас і не пішли на міст. Можливо, росіяни подумали, що міст замінований. І зупинилися", – розповідає ротний Балюк.[8]

Невдовзі тероборонівці отримали інформацію, що росіяни пройшли Антонівський міст. Щоб не опинитись в оточенні без особливих засобів спротиву, командир херсонського батальйону Ігор Ліхнов, який також перебував на Дар'ївському мосту, ухвалив рішення відходити.

До опівдня 25 лютого Антонівським мостом вже переправлялися російські десантники й важка техніка. На правому березі вони одразу вступали у бій із танковою групою Пальченка з 59-ї бригади та іншими підрозділами, кинутими на захист мосту. Але сили були нерівними. Авіація закидала їх бомбами, а невдовзі російська артилерія почала обстрілювати всю територію. У Пальченка та інших танкістів закінчуються снаряди.

Йому наказують відходити до Миколаєва. Але коли вони вже під'їжджали до міста, його групу розвертають назад і дають вказівки повертатися до Антонівського мосту. На той час туди підтягнулася українська артилерія, яка відкрила вогонь по скупченню техніки на лівому березі.[11]

26-28 лютого 2022 року[ред. | ред. код]

26 лютого українські війська відступають до Чорнобаївки, звідти - на Миколаїв. У місті Херсон залишилися тільки тероборонівці зі 124-ої бригади. В школі-інтернаті на вулиці Кулика був організований штаб. В інтернаті якийсь час також перебували десантники з 80-ї бригади, які відійшли в місто після боїв на Антонівському мосту. 28 лютого їхня група з десяти бійців вирішила пробиватися до своїх у Миколаїв, але вся група загинула в дорозі.[12]

28 лютого російські окупаційні війська займають селище Куйбишево (Зимовник), таким чином оточивши місто.[13]

"Рашисти перекрыли улицу Ивана Богуна-Лавренева, на Нефтяников перекрыли дорогу, что ведет на кладбище Геологов, и остановились в районе спуска на Камышаны. Там стоит блокпост оккупантов. Они зафиксировали все свои войска в поселке Куйбышево (Зимовник)", - повідомила Херсонська обласна адміністрація на своїй сторінці в мережі Фейсбук 28 лютого 2022 року.[13]

У ці дні тероборонівець на позивинй Змій із роти контрдиверсійної боротьби їздив околицями міста та спостерігав за пересуваннями росіян: після обіду 28 лютого розвідгрупи окупантів почали потроху заходити в Херсон.

1 березня 2022 року[ред. | ред. код]

Комбриг Іщенко про пересування росіян дізнавався від мобільних спостережних груп. Він розподілив підрозділи херсонського та білозерського батальйонів на п'ять в'їздів до міста.

1 березня о 7:30 білозерський комбат Кузьменко отримав завдання від комбрига висунутися на дві локації, щоб перекрити в'їзди в Херсон. Перша рота з начальником штабу Сергієм Боднарем виїхала в район ліцею на Білозерській площі, друга рота разом з комбатом – в район Бузкового парку. У кожній роті було приблизно по 40 осіб. З собою бійці взяли автомати, три ящики "коктейлів Молотова", гранати та чотири "мухи" (ручний протитанковий гранатомет).

Херсонський комбат Ліхнов повів групу в район "Салюту", на "Фабрику" відправив групу на чолі з ротним Лиманом, на в'їзд з Чорнобаївки – групу Ясинського.

Усі групи тероборони, окрім тієї, що стала в районі "Салюту", вступили в бій з росіянами.[8]

Бій коло ліцею[ред. | ред. код]

Увечері 28 лютого у соцмережах розповсюдився заклик зібратися на в'їзді до міста з боку Білозерки, щоб не дати окупантам зайти в Херсон. Серед 30-40 осіб, що прийшли, лише двоє поліцейських були з автоматами. Місцеві жителі завалили дерева, щоб перекрити проїзд російським "Тиграм", які потім планували закидати запальними сумішами.

До першої ночі усі позамерзали. Поліцейські сказали людям роз'їжджатися. А вже зранку 1 березня приблизно о 10-ій годині у цей район висунулася рота білозерського батальйону Сил тероборони.

Одна група тероборонівців зайшла на територію ліцею, інша – вийшла до кільця на Білозерській площі. У другій групі був Костянтин Козак. На підході до кільця Козак побачив чоловіка. Це був його колишній командир Віктор Євдокімов. Він повідомив тероборонівцю, що в напрямку кільця вже йдуть росіяни – до 40 осіб та "Тигр".

Козак із побратимами зайняли місце за бетонним блоком рекламного білборда. Коли побачили росіян – відкрили вогонь з автоматів. Два російських солдати загинули, один отримав поранення. Останній почав сильно кричати. Щоб його забрати, росіяни почали кидати димові гранати.

Серед бійців першої групи, які зайшли на територію ліцею, був молодший сержант Сергій Волощенко. Він розповідає, що там тероборонівці потрапили під вогонь снайпера.

Загалом, за даними херсонської поліції, в бою в районі ліцею загинуло 7 бійців тероборони.[8]

Бій у Бузковому парку[ред. | ред. код]

У район Бузкового парку прибула рота білозерського батальйону на чолі з комбатом Кузьменком. 43 тероборонців зустріли регулярні російські війська — із важкою технікою, снайперами й кулеметами. Українці були лише з автоматами Калашникова, коктейлями Молотова і двома гранатометами «Муха». Дехто навіть не мав військової форми. Як розповідав учасник того бою Станіслав Вазанов, активна перестрілка тривала не більш як 20 хвилин — надто нерівні сили зійшлися.[14]

На місці підрозділ розділився на дві групи – по різні боки вулиці Нафтовиків. При цьому з одного боку одна частина зайшла в Бузковий парк, інша – зайняла позиції за кам'яним парканом позаду парку.

Росіяни одразу виявили тероборонівців. Скоріше за все, ворожі снайпери заздалегідь зайняли позиції на даху торгового центру "Епіцентр" і бачили пересування українців.

На початку бою снайпери вбили кількох тероборонівців. Згодом по українцях відкрили вогонь з крупнокаліберного кулемету, а одна БМП заїхала просто в парк, де за деревами ховалися тероборонівці. Це все з іншої сторони дороги добре бачив боєць Олександр Козак.

"Я побачив, як розриває наших хлопців. У мене почалася паніка. Я думав, що треба щось робити, бо БМП далі стріляє по хлопцях", – розповідає Олександр.

У нього було два РПГ-22. Він пройшов трохи вперед – в тил БМП. Прямо перед ним був задній відсік бронемашини. Тоді Козак зробив постріл з РПГ. На якийсь час БМП вийшла з ладу. Росіяни одразу відкрили вогонь у його бік.

— 1 березня до мене в підвал мала прийти сусідка, бо з боку Чорнобаївки й Антонівського мосту постійно долинали вибухи, — розповідає місцева мешканка Галина, що живе біля Бузкового парку. — Але вона мені подзвонила і повідомила, що не може вийти, оскільки в парку почався бій. Ми бачили автобус, який привіз хлопців і лишив їх тут. Потім я чула, як вулицею рухався БТР. Він стріляв просто по деревах, де сиділи хлопці. Один з них щось кинув у БТР і в нього відвалилося крило. Потім почали долинати звуки автоматної черги. Я заховалася у підвал. Вийшла на вулицю, коли все стихло. Валялося багато гільз. Було багато тіл. Автобус, який привіз наших хлопців, був розтрощений. На тротуарі валявся один росіянин. Сусідка розповідала потім, що бачила, як його поранило, він ще повз по асфальту, а потім помер.[15]

Наслідки бою у Бузковому парку херсонці побачили наступного дня. 2 березня кілька місцевих жителів увійшли в парк. Один з них знімав все побачене на відео. На кадрах – розірвані тіла чоловіків.[8]

Прокуратурі вдалося провести судово-медичні експертизи тіл 24 загиблих у Бузковому парку. Остаточну кількість загиблих тероборонців слідство ще має встановити.[15]

Бій поблизу "Фабрики"[ред. | ред. код]

У район ТРЦ "Фабрика" херсонські тероборонівці прибули за кілька годин до заходу в місто російської колони. Це дало змогу підготуватися. Допоміг один із працівників розташованого поблизу "Епіцентру". Він надав бетонні блоки, якими перекрили дорогу. Також встигли викопати невеликі окопи. На весь підрозділ був лише один гранатомет. Але вже цього виявилося достатньо, щоб росіяни ще довго вирішували, чи висуватися на оборонців міста.

"Десь до обіду росіяни боялися зайти. Думали, що тероборона їх гарно поб'є", – каже боєць Микола Зозуля.

Спочатку російські армійці пішли на БТРах з піхотою. Тероборонівці відкрили вогонь, кілька росіян впали. А вже за пів години вийшли два-три танки. Вони почали гатити по херсонцях, але майже всі постріли були перельотами. Далі підключилися ворожі міномети. Під час цього бою росіяни влучили в ТРЦ "Фабрика", будівля зайнялася. Майже увесь торговельний центр вигорів. Якоїсь миті херсонці зрозуміли, що піхота росіян обійшла їх паралельною дорогою зі сторони залізниці та почала заходити в тил зі сторони "Епіцентру". На той час у тероборонівців майже закінчився боєкомплект, тож вони вирішили відходити.

"Тут вони не просто так з криком "Ура!" і "Хай живе Путін!" зайшли. Вони получили по зубах тут хорошо", – підсумовує Зозуля.[8]

Подальша доля тероборонівців Херсона та родичів загиблих[ред. | ред. код]

1 березня 2022 року Херсон потрапив у 9-місячну окупацію росіян. Про невимовний біль та розпач родичів загиблих, про долю тих, хто вижив, стане відомо тільки багато місяців по тому, коли у листопаді 2022 року Збройні сили України визволять місто.

На привеликий жаль, військове та політичне керівництво України подвиг херсонської тероборони не помітило. Історії героїв, чиї імена невідомі широкому загалу, можна прочитати на шпальтах декількох інтернет-видань. Це історії про смерть, біль, невідомість, переховування, катування...

Близько першої години Надія все ж додзвонилася на номер Сергія. Слухавку взяв невідомий чоловік, який розповів — так, у парку лежить Сергій Хандусенко, при ньому є паспорт, він мертвий, можливо, доведеться везти в морг, але якщо Надія хоче забрати тіло, мусить бути обережна, бо на Сергії висить граната. — Далі він сказав, що кладе телефон і йде. Я просила забрати телефон з собою, викликати швидку, але він відповів, що вона уже не потрібна. Я обдзвонювала лікарні, морги, просила знайомих знайти чоловіка. Ніхто нічого сказати не міг.[15]

Сергій Панейко, викладач будівельного технікуму, приймав участь у бою у Бузковому парку та отримав важкі поранення та контузію, а уламки від російської міни, скоріш за все, назавжди залишаться в його тілі. Та є у нього проблема, яка дошкуляє не менше, ніж уламки, що застрягли в його скроні та спричиняють жахливі головні болі. Офіційно він НЕ брав участі в бою, під час якого ці поранення отримав. Тобто, звичайно, він був у Бузковому парку, але документів, які б це підтверджували, не існує: вони були знищені при відході наших військ із Херсона. У військовій частині, де мали б зберігатись папери, на контакт з чоловіком не йдуть, і за 4 місяці навіть не надали Сергію офіційної відповіді. Одного разу представники частини все ж зателефонували, проте на його питання: “Чи визнаєте ви мене учасником бойових дій”, – лаконічно відповіли: “Ні!”.

«Нас військова частина не те, що не признає учасниками, – продовжує свою розповідь Сергій Панейко, – Вони зовсім від нас відмовились… Вони сказали – ми нічого не знаємо. У нас немає ніяких даних, списки втрачені, книги наказів втрачені, ми не можемо підтвердити, що ви були учасником бойових дій».[16]

Коли бій в Бузковому парку закінчився, частина тероборонців змогла вибратися на територію сусіднього нафтозаводу. За словами одного з них — Станіслава Вазанова — там було тринадцять бійців. Командир їхнього підрозділу (майор Дмитро Кузьменко) дав наказ зняти військову форму та вибиратися в сторону Білозерки, а звідти — на Миколаїв.

"Я вижив саме завдяки командиру підрозділу: через його знання місцевості ми тоді вийшли, — розповідав Вазанов. — У Білозерці залишалися пару днів. Потім командир підрозділу мені сказав: "Повертайся в Миколаїв, шукай херсонських". А сам командир вирішив повернутися в Херсон. Казав, що там залишки батальйону. Плюс, гадаю, зіграв той фактор, що в нього родина у Чорнобаївці, яка вже була окупована".[15]

Про смерть своїх рідних деякі люди дізнались з відео, яке було знято у Бузковому парку 2 березня 2022 року.

— Може, ви бачили, там жінка на фоні каже: “Там лежить мальчик без середини”. То це наш Льоша. Ми його впізнали, бо він був у своєму броніку. Так його мама дізналася, що він загинув у тому парку, — розповідає Марія Моренець, тітка Олексія Ронського. Олексій записався в тероборону 24 лютого через військкомат у селі Широка Балка. 28 лютого його з іншими чоловіками з села викликали в Херсон. Мати побачила Олексія вже в автобусі, спитала, куди він їде, — продовжує Марія. — Казав, що “вбивати рускіх”, щоб мама не плакала, якщо з ним щось трапиться. “Я іду захищати свій Херсон, щоб вам було добре жити, мамо”, — говорив Льоша. Тоді вона спілкувалася з ним востаннє.[15]

Сергій Гаражко з позивним «Отаман» намагався знайти укриття після того, як потрапив під мінометний обстріл у Бузковому парку. Біля Будинку культури він помітив чоловіка, який махав йому. Хто це був, Сергій досі не знає. Незнайомець зупинив машину, посадив його і попросив жінку-водійку відвезти Сергія до лікарні. «Мені пощастило. Завдяки цій жінці на авто, напевно, я найперший, хто з Бузкового парку потрапив до лікарні», — каже «Отаман».

У нозі Сергія лікарі знайшли перебитий нерв, осколки — у руці та нозі, ще одне поранення було під пахвою. Його одразу прооперували. І поклали до стаціонару травматологічного пункту. У палаті лежав Леонід із 59-ї бригади, якого привезли днем раніше. Не встигли бійці роззнайомитись, як до лікарні на БТР навідалися росіяни, шукали поранених військових. До окупантів вийшов лікар і збрехав, що тут тримають ковідних хворих. Росіяни трохи знітилися, потім похизувалися, що в себе пандемію вже перемогли, і залишили лікарню. Так лікарі відвели від поранених загрозу потрапити до полону.[12]

Священнику Сергію Чудиновичу вранці 3 березня зателефонував колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко. Він повідомив, що на цвинтарі ховатимуть бійців тероборони й попросив їх відспівати. Чудинович погодився.

— Поїхати туди було страшно, але не поїхати теж не можна, — розповідає отець Сергій. — Я заїхав до себе в церкву, яка на той момент виконувала функції гуманітарного штабу району. Залишив записку дружині, показав, де мене поховати, якщо щось трапиться, залишив розпорядження, як мають бути налагоджені процеси в штабі на випадок моєї відсутності, та поїхав в Бузковий парк. Побачив сліди битви, повалені дерева, підбиту броньовану машину. Далі рушив на цвинтар. Там я вперше побачив тіла загиблих. Їх привезли комунальники на катафалках, по 7-8 людей в одному катафалку без трун. Ми фотографували кожне тіло і присвоювали йому порядковий номер. Документи й особисті речі знаходилися у комунальників. Працівники кладовища вже вирили тоді траншеї на одному секторі. Я читав молитву, вони клали тіла і присипали їх землею. Деякі навіть тілами не можна було назвати — просто вузлики ряднини з рештками. Дехто був у брониках. Пам’ятаю, як дивився на них і думав, що щось відчую. Але нічого, лише пустка. — Моя особиста думка така — там на цвинтарі поховані не лише тероборонці з Бузкового парку, — говорить отець Сергій. — Я думаю, комунальники звозили туди тіла всіх, хто загинув під час вторгнення росіян на Херсонщину. Скільки з них тероборонців, я не знаю. Я відспівав усіх.[15]

Херсонець Андрій Бакун допомагав вцілілим тероборонівцям відступати з Бузкового парку, а ще пізніше, під час окупації, зберігав у себе частину документів загиблих у Бузковому парку. Після звільнення Херсона він передав ці документи СБУ. Крім того, Бакун кілька місяців переховував у себе одного з поранених тероборонівців, який брав участь у паралельному бою в районі Білозерської площі в Херсоні. [14]

Марина була однією з тих, хто збирав у парку наступного дня тіла загиблих українських захисників. Багато хто з них навіть не встиг отримати військової форми. Жінка розповідає про той страшний день чітко й послідовно, тільки одного разу не витримує спогадів: «Я побачила, як великий білий собака тягає людську ногу. Мій син не повірив, сказав, що це коров'яча кістка. А я йому кажу: “Синочку, де ти бачив, щоб корови приходили до парку вмирати?» Місцеві мешканці зібрали шістнадцять цілих тіл і чотири мішки з людськими залишками.[17]

Про збирання тіл у Бузковому парку та інсульт батька розповідає син Марини Іван Бєліков:

«Другого березня десь об 11-й годині ми зібралися і пішли (збирати тіла — ред.). Спершу нас там небагато було. І нічого відразу не видно було, потім я побачив першого хлопця, у нього нога була відірвана. Раніше такого не бачив, хіба у фільмах. Потім позбиралося багато витріщак. Хтось допомагав, хтось просто фотографував, хтось побачив, обригався і стоїть, доводилося кричати на людей, щоб не стояли просто так.

Один хлопець був, я думав, що він живий. Ми, коли в глибину парку зайшли, він там сидить, нога перетягнута, видно, в артерію влучили і він обперся об дерево. Дивлюся, якось довго не моргає. Підходжу — а він уже все. Ми ж іще боялися спочатку, бо думали що тіла заміновані, що зараз піднімемо тіло, а воно відразу й вибухне.

Усі знайдені документи віддавали Андрію Бакуну. Телефонували родичам загиблих повідомити про смерть, хтось не вірив, кричав у телефон: “У смислі? Що ти, сепаратист, мені п***иш, не може бути такого!”»

«У мене батько сибіряк, нафтовик, на здоровʼя ніколи не скаржився. Коли там людей носили, він узяв на себе командний процес, а коли повернулися додому, зовсім замовк, щось сидів і курив тільки.

Наступного ранку чую, щось він починає кричати. І просто біля ліжка впав. Обличчя звело, руки й ноги затисло ніби судомою. Виявилося, що це інсульт, правий бік постраждав. Він сам злякався. Вночі в нього, мабуть, кипіло все всередині, переварював.

Зараз він намагається бути корисним, носить щось, його коробить, що не може сам нормально ходити. Думає, що він тепер тягар. До війни батько таксував трохи. Машина в нього була як відрада, щось поковирятися, покрутити. А тепер не може сідати за кермо. Стараюся його кудись вивозити, він любить риболовлю».[14]

«З юридичної точки зору – хлопці ж ще навіть загиблими не визнані. Не встановлено факт смерті кожного цього бійця. Ми прекрасно пам’ятаємо ті дні. Хлопцям роздали зброю, вони пішли воювати і майже одразу загинули. Військовій частині тоді було не до оформлення документів, – розповідає командир добровольчого формування “Феміда”, що також входить до складу 124 Бригади територіальної оборони, Едуард Леонов.

Стосовно поранених – ситуація схожа. Ті з них, що отримали медичну допомогу в лікарнях вже окупованого Херсона, не можуть довести, що були поранені саме внаслідок бойових дій з ворогом. Медики, щоб убезпечити теороборонівців від росіян, які їх розшукували, реєстрували бійців як цивільних з побутовими травмами. [16]

У червні 2022 року командир білозерського батальйону Дмитро Кузьменко подав документи на отримання російського паспорта.[18] У пресслужбі СБУ повідомили, що стосовно Дмитра Кузьменка наразі триває досудове розслідування за ч.2 ст.111 ККУ (державна зрада), але не уточнили за яким саме епізодом.

Виданню "Суспільне" вдалося сконтактувати з Дмитром Кузьменком. Він підтвердив, що наразі проходить перевірку СБУ, як і те, що був разом зі своїм підрозділом у Бузковому парку, що їм вдалося відступити з частиною людей на нафтозавод, і що йому довелося лишитися в Херсоні. За його словами, відео на сайті російських пропагандистів зʼявилося після того, як його родині почало погрожувати російське ФСБ.

— Я ніколи колаборантом не був і паспорт російський ніколи не отримував, — говорить Дмитро Кузьменко. — Нормальні люди, якщо дивилися ті відео, бачили, що там отримання паспорту не було, тому що військовослужбовцям, тим паче командирам військових частин, ніхто ніколи російський паспорт не дасть. Я не виїжджав з Херсонщини з дня окупації, допомагав друзям і родині. Я залишався там до кінця. Зараз починають шукати крайніх в тому, що трапилося у Бузковому парку. Я сам лежав там разом з хлопцями. Ніхто з них не піднявся і не побіг з криком, що їм страшно. Як ви думаєте, хто віддавав накази, якщо я сам в тому парку з ними був? Ніхто не очікував того, що там насправді було. Нам дали одні дані, а ситуація була зовсім іншою. Ми стояли там до останнього, за наш Херсон.

Те, що командири підрозділів мали накази від комбрига підполковника Дмитра Іщенка, розповідав в інтервʼю УП й Станіслав Вазанов:

"Наш командир підрозділу неодноразово просив комбрига Дмитра Іщенка вивести людей: або прийняти бій, або займати якісь позиції. Місто взагалі не було підготовлене до спротиву. Ми за 4 дні могли самі якісь позиції облаштувати, якісь їжаки поставити. Влада міста взагалі нічого не робила в цьому плані. Вранці 1 березня, за словами нашого командира підрозділу, надійшов наказ комбрига виїхати на позицію. Висунулися ми приблизно о 10-й ранку. Наш автобус віз десь 43 людини в район Бузкового парку. Інший автобус, здається, поїхав на Шуменський мікрорайон на кільце".[15]

Прив'язали гирю й кинули у Дніпро. Історії катувань.[ред. | ред. код]

Того дня родина Назара Кагальняка працювала на городі – сіяли цибулю та кріп. Прийшли росіяни. Кілька окупантів попрямували до хати, решта стали біля господаря. Питали, чи "атовець". Назар відповів ствердно. Один із тих, хто зайшов у дім – знайшов там кітель, який зберігся з часу служби чоловіка. Після того, як хату Назара Кагальняка обшукали, господаря повели з собою в автомобіль.

"Ми з сестрою просили не бити батька, – пригадує Діана. – Пообіцяли, що не будуть, просто поговорять".

Того ж дня близько 20:00 Назара повернули додому. Діти вжахнулись, коли побачили тата: розбита губа, шматок якої відірваний, обличчя – все в синцях.

Автомобіль пожежника Сергія Бойченка зупинили окупанти. Чоловіка викрали. Того ж дня ввечері російські військові привезли до станції швидкої допомоги бездиханне тіло. Сказали, що безхатченко. Його передали до моргу, де швидко з’ясували: це – Сергій Бойченко. Пожежного тут усі добре знали.

27 березня тероборонівці Віталій Лапчук разом з другом Денисом Мироновим йшли на зустріч. Того дня їх обох схопили та викрали російські військові. Тіло Віталія виловили у Дніпрі 2-го числа. У нього були зав’язані за спиною руки, а на ногах – гиря. Російські терористи замітали сліди страшних катувань. Дениса Миронова разом з іншими полоненими вивезли до Севастополя 8 квітня.

"Через півтора місяці зі мною зв’язалися поліцейські. Сказали, що відбувся обмін тілами в’язнів – тіло з даними Дениса треба впізнати", – каже дружина тероборонівця Ксенія Миронова.

Один зі злочинів росіян став відомим завдяки Юрію Самохвалову. Чоловік місцевий. Він написав у соцмережах, що 1 червня військові рф вдерлися на подвір’я родини Ланевичів: 52-річного Сергія та його 50-річної дружини Світлани. Про що говорили – невідомо. Але в результаті спілкування вони розстріляли подружжя впритул на очах переляканої матері Світлани.

Головна спеціалістка з питань інформаційної політики обласної прокуратури Анна Чернявська каже: з початку військової агресії РФ правоохоронними органами зафіксовано 548 фактів викрадення або зникнення громадян на Херсонщині. Зараз окупанти продовжують утримувати 226 осіб.

Та це число далеко не остаточне.

"Про більшість випадків просто не відомо. Від початку вторгнення ситуація змінилася: якщо раніше, на думку окупантів, загрозою були чоловіки призовного віку, то зараз у небезпеці просто всі. Їм далі треба шукати ще когось, бо ж опір не припиняється", – каже експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.[19]

"Ми знайшли вино, і було свято таке маленьке"[ред. | ред. код]

Нещодавно вийшло інтерв'ю з держслужбовцями вищих щаблів про їхні перші дні війни. Вважаю доречним навести декілька цитат, для контрасту так би мовити. Давід Арахамія, народний депутат, голова фракції "Слуга народа":

"А потім ми з Подоляком згадали, що в Кирила Тимошенка (ексзаступник глави ОП - ред.) в кабінеті був холодильник з вином гарним. І пішли його "грабувати". Вночі це було. Я тоді побачив, як виглядає будівля ОП вночі, коли там прожектори...

Ну це в такому хорор-фільмі наче, знаєте? Все завалено мішками з піском. Ми пробирались, наступили на якогось нацгвардійця, потім вибачались. Бо всі коридори, вони ж були без світла, і ми там з цими ліхтариками з телефонів пробиралися…

Я пам'ятаю, це найсмачніше вино було. Ну, коли ти сидиш на нервах і немає нічого такого, і потім ми знайшли це вино. І було свято таке маленьке".

Міністр оборони Олексій Резніков пригадав, що одного разу потрапив у будинок з сауною і скористався такою вигодою, проте сеанс довелося перервати через розмову з міністром оборони Австралії:

"Я зайшов у сауну погрітися, щоб хоча б детокс собі такий зробити і лягти відпочити. І от, значить, я в сауні, і моя приймальня пише, що погодився розмовляти міністр оборони Австралії, включення через 15 хвилин – він десь перелітає, переїжджає, він готовий. Я кажу: "Окей". Я в тих чунях від сауни, в халаті, знімаю цю шапку, на халат вдягаю зверху цю свою флісову кофту – там прізвище, посада на ліпучках. І отак в телефоні по відео розмовляю з міністром оборони Австралії".[20]

План Залужного[ред. | ред. код]

У жовтні 2022 року у американському виданні The New Yorker вийшла стаття, в якій йдеться про підготовку України до російського наступу, зокрема про те, в чому саме полягав план оборони головнокомандувача Валерія Залужного:

Зрештою, стратегія Залужного базувалась на тому, щоб будь-якою ціною запобігти захопленню Києва, й одночасно з тим, дозволити російським військам у регіонах піти у відрив від своїх логістичних вузлів та шляхів постачання. Суть полягала в тому, щоб тимчасово поступитися територію у короткостроковій перспективі, щоб знищувати російські підрозділи, коли вони надмірно розтягнуться. (Оригінал) Ultimately, Zaluzhnyi’s strategy was to prevent the capture of Kyiv at all costs, while, in other areas, letting Russian forces run ahead of their logistics and supply lines. The idea was to trade territory in the short term in order to pick off Russian units once they were overextended.[21]

Список загиблих[ред. | ред. код]

Два аркуші у зошиті із списком загиблих у Херсоні на початку російського вторгнення, яких було поховано на цвинтарі Геологів
Список загиблих у Херсоні на початку російського вторгнення, яких було поховано на цвинтарі Геологів

Попри те, що прокуратура нібито змогла провести судово-медичні експертизи тіл 24 загиблих у Бузковому парку, знайти список їхніх імен у відкритому доступі поки що видається неможливим. В Інтернеті є список людей, які були поховані у шістнадцятому секторі на цвинтарі Геологів на початку березня 2022 року[22]. Багато з них - неопізнані.

Ось імена героїв, про яких ми не повинні забувати:

  • Осінній Володимир Леонідович (загинув 1 березня у Бузковому парку)
  • Хандусенко Сергій (загинув 1 березня у Бузковому парку)
  • Ронський Олексій (загинув 1 березня у Бузковому парку)
  • Сливкін Микола (загинув 1 березня у Бузковому парку)
  • Грозінський Віталій (загинув 1 березня у Бузковому парку)
  • Шорник Олег Станіславович (28.03.1968 - 01.03.2022, Бузковий парк)
  • Данілов Денис Павлович (14.10.1981 - 01.03.2022, Бузковий парк)
  • Мальцев Костянтин Сергійович (01.06.1986 - 01.03.2022, не належав до тероборони, загинув біля Бузкового парку)
  • Анікітой Олексій Олексійович (01.10.1990 - 01.03.2022, старший солдат, в/ч А 2582)[23]
  • Сулима Михайло Миколайович (23.09.1981 - 01.03.2022)
  • Пашинський Валерій Володимирович (19.09.1968 - 01.03.2022) (є у списку Суспільного нижче)
  • Цимбаленко Володимир Сергійович (10.09.1997 - 25.02.2022) (боєць ТрО?)
  • Гулькевич Володимир Володимирович (18.12.1992 - 24.02.2022, військовослужбовець, загинув під час оборони Раденська та Олешків, що на Херсонщині)
  • Кошельник Максим Анатолійович (15.04.1995 - лютий 2022, військовослужбовець)[24]
  • Елярж Сергій Олександрович (10.06.1964 - 24.02.2022)
  • Куліков Олександр Олександрович (27.12.1981 - 26.02.2022, стрілець-снайпер 2 механізованого взводу механізованої роти, старший солдат)[25]
  • Ярослав Олексійович Бобир (29.09.1992 - 27.02.2022, командир танкового взводу танкової роти танкового батальйону в/ч А 1619)
  • Коваль Дмитро Сергійович (27.08.1999 - 25.02.2022, військовослужбовець)[26]
  • Гридько Олексій Миколайович (30.03.1967 - 26.02.2022, військовослужбовець)[24]
  • Ліщинський Максим Володимирович (03.05.1985 -25.02.2022, боєць 59-ої Окремої мотопіхотної бригади)
  • Пустовіт Олександр Михайлович (25.01.1963 - 27.02.2022, військовослужбовець)
  • Сторожук Олександр Петрович (25.07.1972 - 25.02.2022, військовослужбовець)[24]
  • Гогунець С.С. (помер 03.03.2022)
  • Урсул Віктор Миколайович (29.08.1966 - 25.02.2022, військовослужбовець)[27]
  • Гриб Юрій Миколайович (17.06.1975 - 25.02.2022, старший сержант, командир відділення окремої десантно-штурмової бригади)
  • Дребіт Анатолій Анатолійович (06.02.1974 - 02.03.2022, командир десантно-штурмового відділення)[28]
  • Гарматюк Олександр Вікторович (24.03.1972 - 24.02.2022, головний сержант роти матеріального забезпечення у 12-й окремій бригаді армійської авіації імені генерала хорунжого Віктора Павленка)[29]
  • Шестопал Павло Ярославович (06.11.1969 - 27.02.2022)


Росіяни також розстрілювали автівки з цивільними людьми, та зустрічних перехожих. Список загиблих на Херсонщині у перші дні вторгнення опублікувало видання Суспільне Новини[30]:

По Херсону встановили 35 людей, вбитих російським окупантом:

1. Воронкова Вікторія Євгенівна, 20.07.1987 року народження. Померла 25.02.2022 року від осколкового поранення.

2. Бєлоусов Сергій Олександрович, 03.05.1978 року народження. Помер 25.02.2022 року від осколкового поранення.

3. Шакіров Ділєрбек Шукурович, 03.11.1983 року народження. Журналіст інформаційного щотижневика "Навколо тебе", член благодійного фонду "Дім надії". Помер 26.02.2022 року.

4. Цвітков Дмитро Михайлович, 28.04.1997 року народження. Помер 26.02.2022 під час обстрілу біля Антонівського мосту.

5. Ковальчук Володимир Васильович, 64 роки. Водій. Помер 26.02.2022 року під час обстрілу УКРНІОЗу.

6. Боровик Олександр Павлович, 29.01.1974 року народження. Помер 27.02.2022 під час обстрілу цивільного автомобіля в селі Садове.

7. Хижняк Володимир, 55 років. Помер 27.02.2022 року під час обстрілу цивільного автомобіля в селі Садове)

8. Пастушок Володимир Миколайович, 16.12.1958 року народження. Помер 26.02.2022 року під час обстрілу а/я ДЕО ВТ 9809 ВВ Б.Шоссе-поворот на село.Садово - з району автомобільного мосту смт. Антонівка, Дніпровського району м. Херсона.

9. Поліщук Олександр Анатолійович, 14.11.1971 р.н. Помер 26.02.2022 року зі смт Кіндійка, вул. Мирна, 58, Дніпровського району міста Херсон.

10. Лахновський Євгеній Володимирович, 14.08.1986 року народження. Помер 02.03.2022 року від кульового поранення в спину на Бериславському шосе (в районі молокозаводу)

11. Пашинський Валерій Володимирович, 1969 року народження. Його знайшли вбитим 02.03.2022 року в автомобілі ВТ9963ВВ після обстрілу по вул.Полтавській.

12. Тимуш Віталій Анатолійович, 24.03.1975 року народження. Загинув під час обстрілу авто ВАЗ 417-22ХО на Бериславському шосе (Кримський переїзд)

13. Царанюк Ольга Павлівна, 06.01.1979 року народження. Загинула під час обстрілу авто ВАЗ 417-22ХО на Бериславському шосе (Кримський переїзд)

14. Польщенко Володимир Сергійович, 01.08.1992 року народження. Загинув під час обстрілу на Бериславському шосе (Кримський переїзд)

15. Кімуш Анатолій Анатолійович, 46 років. Загинув під час обстрілу по вулиці Тарле, в автомобілі Пежо синього кольору.

16. Кімуш Наталя Сергіївна, 44 роки. Загинула під час обстрілу по вулиці Тарле, в автомобілі Пежо синього кольору.

17. Панченко Віктор Григорович, 1946 року народження. Знайшли мертвим 02.03.2022 року після ліквідації пожежі у багатоквартирному житловому будинку №171 по вул. Перекопській.

18. Панченко Прасков’я Олександрівна. 1923 року народження. знайшли мертвою 02.03.2022 року після ліквідації пожежі у багатоквартирному житловому будинку №171 по вул. Перекопській.

19. Єрмолаєва Тетяна Григорівна, 1983 року народження. Загинула 01.03.2022 року внаслідок бойових дій – під час масового артилерійського обстрілу по вул. Тарле у Херсоні.

20. Боброва Анастасія Русланівна, 1999 року народження. Загинула під час бойових дій на території Херсона. В морг поступила 02.03.2022 року.

21. Мостова Анастасія Віталіївна, 2004 року народження. Загинула під час бойових дій на території Дніпровського району Херсона В морг поступила 02.03.2022 року.

22. невстановлена людина, яка поступила в морг 02.03.2022. Загинула під час бойових дій в Антонівці, Дніпровського району Херсона.

23. Согомонян Вадим, 1984 року народження. Поступив в морг 02.03.2022. Загинув у власному автомобілі внаслідок бойових дій на території Дніпровського району Херсона.

24. Мельник Юрій Михайлович, 1991 року народження. Поступив в морг 02.03.2022 року. Загинув під час бойових дій в Антонівці, Дніпровського району Херсона.

25. Бондарєв Олександр Анатолійович, 1982 року народження. Поступив в морг 02.03.2022 з лікарні Дніпровського р-ну. Загинув під час бойових дій у Дніпровському районі Херсона.

26. Сіталов Олександр Володимирович, 24.04.1974 року народження. Поступив в морг 05.03.2022 року. Проживав у Херсоні по вул. Паровозна, 11 кв.2

27. Невстановлений чоловік, який загинув внаслідок бойових дій по вул. Перекопській, Дніпровського району у Херсоні. Поступив в морг 05.03.2022 року.

28. Венгриновський Геннадій Святославович, 23.02.1970 року народження. Загинув 05.03.2022 під час обстрілу авто танком росії в районі с. Надеждівка-Грозове.

29. Манзіроха Ганна Леонідівна, 29.10.1984 року народження. Загинула 05.03.2022 під час обстрілу авто танком росії в районі с. Надеждівка-Грозове.

30. Вансович Сергій Петрович, 03.04.1965 року народження. Розстріляний російськими окупантами 06.03.2022 року, їхав на власному мопеді. Мешкав у селі Правдино, пров. Молодіжний, 11.

31. Спичак Віталій Віталійович, 29.11.1985 року народження. Проживав по пров. Шкільний, 15 кв.6. Загинув 01.03.2022 року в 15.30 на 200 років Херсона.

32. Невстановлена людина, чоловік. Поступив 06.03.2022 до КУ «Бюро судово-медичної експертизи» Херсонської обласної ради зі смт Антонівка, Дніпровського району м. Херсона.

33. Невстановлена людина, чоловік. Поступив 06.03.2022 до КУ «Бюро судово-медичної експертизи» Херсонської обласної ради зі смт Антонівка, Дніпровського району м. Херсона.

34. Дудченко Денис. Розстріляли російські окупанти 04.03.2022 року о 17.45 год в селі Чорнобаївка в районі ліцею по вулиці Галицькій.

35. Прилуцький Володимир. Розстріляли російські окупанти 04.03.2022 о 17.45 год в селі Чорнобаївка в районі ліцею по вулиці Галицькій.

По місту Нова Каховка встановили 9 людей, з них двоє дітей, вбитих російським окупантом:

1. Федько Ганна Василівна, 1966 року народження. Загинула 24.02.2022 року.

2. Федько Олег Іванович, 1965 року народження. Загинув 24.02.2022року.

3. Федько Ірина Олександрівна, 1995 року народження. Загинула 24.02.2022 року.

4. Федько Софія, 2015 року народження. Загинула 24.02.2022 року.

5. Федько Іван, 2022 року народження. Загинув 24.02.2022року.

6. Пархоменко Анатолій Петрович, 1951 року народження. Загинув 25.02.2022 року.

7. Борисов Андрій Леонідович, 1985 року народження. Загинув 26.02.2022 року.

8. Гембаровський Віктор Володимирович, 1958 року народження. Загинув 25.02.2022 року.

9. Янчукова Світлана Федорівна, 1955 року народження. Загинула 26.02.2022 року.

В місті Каховка встановили 4 людей, вбитих російським окупантом:

1. Дорошенко Ігор Юрійович, 19.05.1992 року народження. 24.02.2022 переїхав БТР в селі Вільна Україна.

2. Мазурик Надія Миколаївна, 1950 року народження. Загинула 26.02.2022 під час обстрілу автомобіля на Маяченському переїзді.

3. Коваленко Максим Олександрович, 05.05.1989 року народження. Загинув 27.02.2022 під час обстрілу між містом Нова Каховка та містом Таврійск.

4. Подпалов Василь Миколайович, 21.05.1985 року народження. Загинув 27.02.2022 під час обстрілу автомобіля у селі Коробки, Каховського району.

В Бериславському районі встановили 2 людей, вбитих російським окупантом:

1. Гук Микола Степанович, 16.09.1966 року народження. Загинув у власному авто 26.02.2022 під час обстрілу військової колони в селі Тягинка, Херсонської області.

2. Гарасюта Валентин Петрович, 11.08.1972 року народження. Загинув під час обстрілу автомобіля в селі Тягинка.

В селищі міського типу Новотроїцьк Генічеського району встановили 3 людей, вбитих російськими військовими:

1. Клименко Павло Іванович, 08.09.1951 року народження.

2. Косова Наталя Іванівна, 11.03.1957 року народження. Мешкала у Генічеську по вул. Махарадзе, 13. Загинула 24.02.2022 року.

3. Пащук Іван Леонідович, 01.08.1962 року народження. Поранений був 24.02.2022 року. Перебував у лікарні Генічеського району. Помер 01.03.2022 року.

Бої на Миколаївщині

У першій половині дня 25 лютого основна частина 192 батальйону «Херсон» 124 бригади була переведена з місця базування в селищі Наддніпрянське до селища Молодіжне. Але згодом, щоб унеможливити оточення, особовому складу батальйону наказано невеликими групами відходити в Херсон і чекати подальших вказівок. Близько 3-ох десятків тероборонівців було підпорядковано підрозділу 59 бригади, що утримував позиції на обʼїзній дорозі в околицях селища Зеленівка. У подальшому вони у складі 9 батальйону 59 бригади брали участь в обороні міста Миколаїв (кінець лютого - початок березня), а з 10 березня в контрнаступі зі звільнення території Миколаївської області на Херсонському напрямку. В боях дехто був поранений та загинув. Один з них - Роман Арцибасов загинув 2 квітня 2022 року біля села Новогригорівка під час бойового завдання.

Бої за острови[ред. | ред. код]

Кілька місяців поспіль українські війська планомірно вичавлювали окупантів з островів у дельті Дніпра. Таким чином вони відтісняли ворога від міста, щоб позбавити росіян можливості обстрілювати житлові квартали Херсона з мінометів. Військовослужбовці херсонської бригади територіальної оборони відіграли важливу роль в операції зі звільнення островів на Дніпрі від російських окупантів.

Під час боїв на островах херсонські тероборонівці почали називати себе «річпіхами»[31]. «Річкові піхотинці» – це екіпажі легких човнів, що виконують завдання на воді. На островах тероборонівці виконували завдання поруч з іншими підрозділами сил оборони, зокрема зі спецпризначенцями[32].


Емблема[ред. | ред. код]

На нарукавній емблемі бригади зображено проєкт гербу Херсонщини часів УНР, а саме срібний хрест у супроводі трьох золотих корон у блакитному полі.[33]

Структура[ред. | ред. код]

Станом на січень 2022 року, бригада утримується у скороченому складі, військовослужбовців кадру до 50 осіб — у батальйонах, а в управлінні бригади від 85 до 120 осіб[34].

  • управління 124-ї ОБрТрО (Херсон)
  • 192-й окремий батальйон територіальної оборони (Херсон)
  • 193-й окремий батальйон територіальної оборони (Берислав)
  • 194-й окремий батальйон територіальної оборони (Білозерка)
  • 195-й окремий батальйон територіальної оборони (Скадовськ)[35]
  • 196-й окремий батальйон територіальної оборони (Нова Каховка)
  • 197-й окремий батальйон територіальної оборони (Генічеськ)
  • рота контрдиверсійної боротьби
  • рота матеріально-технічного забезпечення
  • вузол зв'язку
  • зенітний взвод

Командування[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ На Херсонщині відбудуться навчання бригади тероборони. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  2. ↑ На Херсонщині проходять навчальні збори підрозділів бригади територіальної оборони. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство оборони України. 6 вересня 2018. Архів оригіналу за 6 вересня 2018. Процитовано 6 вересня 2018.
  3. ↑ Військові тактичні навчання 124-ї окремої бригади територіальної оборони на Херсонщині розпочато! [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.] на http://www.khoda.gov.ua/ [Архівовано 23 серпня 2019 у Wayback Machine.]
  4. ↑ З 5 грудня починаються 10-денні збори 124 бригади територіальної оборони [Архівовано 23 серпня 2019 у Wayback Machine.] на http://pik.ua/news/ [Архівовано 3 липня 2019 у Wayback Machine.]
  5. ↑ 110-та і 124-та бригади тероборони ЗСУ розпочали збори. Процитовано 11 березня 2023.
  6. ↑ Тероборона на Херсонщині: в області створили 6 батальйонів. Хто увійшов до складу та де розмістили.
  7. ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2023 року № 506/2023 «Про відзначення почесною відзнакою «За мужність та відвагу»»
  8. ↑ а б в г д е ж и к Битва за Херсон. Історія останніх захисників міста. Українська правда (укр.). Процитовано 9 липня 2023.
  9. ↑ Хроніка військового нападу ЗС РФ на Україну. www.golos.com.ua (укр.). 24 лютого 2022. Процитовано 10 липня 2023.
  10. ↑ На Каховську ГЕС зайшли невідомі зі зброєю - міненергетики – DW – 24.02.2022. dw.com (укр.). Процитовано 10 липня 2023.
  11. ↑ а б в г Чому Україна пропустила армію РФ з Криму в лютому 2022 року. BBC News Україна (укр.). Процитовано 10 липня 2023.
  12. ↑ а б «Отаман» із Бузкового парку: херсонець, який вижив у бійні та бореться за життя в зруйнованому селі. hromadske.ua (укр.). 23 грудня 2022. Процитовано 16 липня 2023.
  13. ↑ а б https://www.facebook.com/UNNews. Херсон: рашисты зафиксировали все свои войска в поселке Куйбышево. Информационное агентство Украинские Национальные Новости (УНН). Все онлайн новости дня в Украине за сегодня - самые свежие, последние. (рос.). Процитовано 15 липня 2023.
  14. ↑ а б в «Хлопчику, вставай, мама плакати буде». Як збирали й ховали тіла загиблих тероборонівців у Бузковому парку в Херсоні. hromadske.ua (укр.). 15 грудня 2022. Процитовано 19 липня 2023.
  15. ↑ а б в г д е ж За Херсон до останнього. Історія подвигу та загибелі оборонців Бузкового парку.
  16. ↑ а б Невизнані Герої. Учасники боїв за Херсон у пошуках справедливості. Центр журналістських розслідувань (укр.). 21 квітня 2023. Процитовано 16 липня 2023.
  17. ↑ Вісім місяців страху та опору. Історії, почуті й побачені в Херсоні. hromadske.ua (укр.). 23 листопада 2022. Процитовано 17 липня 2023.
  18. ↑ Сложивший оружие комбат ВСУ подал заявление на российское гражданство. РЕН ТВ (рос.). 5 червня 2022. Процитовано 18 липня 2023.
  19. ↑ Прив’язали гирю й кинули у Дніпро. 5 історій про те, як росіяни викрадають і катують українців на Херсонщині. Українська правда _Життя. Процитовано 17 липня 2023.
  20. ↑ Арахамія згадав про будні в бункері президента: ходили з Подоляком “красти” вино Тимошенка. Українська правда (укр.). Процитовано 18 липня 2023.
  21. ↑ Yaffa, Joshua (17 жовтня 2022). Inside the U.S. Effort to Arm Ukraine. The New Yorker (амер.). ISSN 0028-792X. Процитовано 18 липня 2023.
  22. ↑ Вони загинули у Бузковому парку Херсона захищаючи його. 33 Канал (укр.). 14 листопада 2022. Процитовано 18 липня 2023.
  23. ↑ Військові з Буковини, які полягли у боях від початку повномасштабної війни. Згадуємо їх.
  24. ↑ а б в Із трьома захисниками Херсонщини прощалися у Гайсині. 33 Канал (укр.). 21 січня 2023. Процитовано 18 липня 2023.
  25. ↑ Куліков Олександр Олександрович. obodivska-gromada.gov.ua (ua) . Процитовано 18 липня 2023.
  26. ↑ Білим янголом на щиті додому, на Вінниччину, повертається Дмитро Коваль.
  27. ↑ Перепоховають на рідній землі: на Буковині зустрінуть Віктора Урсула, який загинув ще у лютому. Новини Чернівці: Інформаційний портал «Молодий буковинець». Процитовано 19 липня 2023.
  28. ↑ Віддав життя за незалежність України: загинув ще один Герой з Буковини - АСС. acc.cv.ua (укр.). Процитовано 19 липня 2023.
  29. ↑ Головний сержант Олександр Гарматюк загинув у перший день повномасштабної війни. Меморіал жертв війни (укр.). Процитовано 19 липня 2023.
  30. ↑ На Херсонщині з часу вторгнення російських військ в Україну загинуло 53 людини: попередні дані.
  31. ↑ “Десант” з ТрО. Як після підриву Каховської ГЕС з-під носа окупантів евакуювали сотню цивільних. Українська правда (укр.). Процитовано 16 січня 2024.
  32. ↑ «Ми штурмували острови». Як операція під Херсоном перетворила тероборонівця Юриста на «річпіха». hromadske.ua (укр.). 2 серпня 2023. Процитовано 16 січня 2024.
  33. ↑ Затверджено нарукавні емблеми для окремих бригад тероборони
  34. ↑ Тероборона України від початку російського вторгнення зросла на 100 тис. осіб. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.
  35. ↑ Уричисто завершились тактичні навчання 124-ї окремої бригади територіальної оборони. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 23 серпня 2019.
  36. ↑ На Херсонщині почалися навчання тероборони. Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 23 серпня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

124-та окрема бригада територіальної оборони
у соціальних мережах
124-та окрема бригада територіальної оборони на сайті Facebook
Регіональні
управління
«Захід»
«Північ»
«Південь»
«Схід»
Батальйони
Колишні бригади Тро
перейшли у сухопутні війська
перейшли у морську піхоту
Структура
Сухопутні війська
Оперативне командування
Роди
Повітряні сили
Командування
Роди
ВМС
Окремі роди сил
Окремі роди військ
Інші
Оснащення
Символи
Військова служба
Правове поле
Освіта
Медицина
Музика
ЗМІ
Спорт
  1. ↑ під командування Корпусу морської піхоти України передано підрозділ територіальної оборони Одеси 126-ту бригаду. Про це коригування було оголошено через офіційні канали бригади в соціальних мережах, а також підтверджено волонтерами, тісно пов’язаними з бригадою.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=124-та_окрема_бригада_територіальної_оборони_(Україна)&oldid=42194640