Військова розвідка України — Вікіпедія

Ця стаття про розвідку поля бою. Про воєнну та міжнародну розвідку див. Головне управління розвідки Міністерства оборони України та Служба зовнішньої розвідки України.

Військова розвідка відповідає за розвідку поля бою і є найважливішим елементом, що забезпечує перевагу сил в бою. Переважно тактична розвідка спрямована на створення сприятливих умов для організованого і своєчасного вступу в бій і успішного його проведення.

Історія[ред. | ред. код]

У XVI—XVII століттях на Запорізькій Січі вже існували структури-прототипи сучасних розвідувальних підрозділів — пластові курені. Команди пластунів чисельністю від 3 до 10 досвідчених козаків висилались для ведення розвідки за декілька днів до виступу запорожців в похід. Для розвідки створювались також стаціонарні спостережні пости — бекети і рухомі роз'їзди. Бекети розташовувались уздовж південного кордону Запоріжжя та призначались для ведення спостереження, своєчасного виявлення військ противника й оповіщення Кошу та місцевого населення. Роз'їзні козаки висилались на кордон або діяли попереду головних козацьких сил під час походу. Склад бекету чи роз'їзду зазвичай був 2-3 козака. У 1755 році в курені було 441 пластун, у 1759 році — 541, у 1769 році — 269. Особлива увага козацькою розвідкою приділялася своєчасному розкриттю місця розташування головних сил противника, наявності артилерії й кінноти, місця головного пункту управління.

Здобувалися відомості про чисельність і озброєння військ противника, фізичний і моральний стан особового складу, обсяги продовольчих запасів і матеріальних ресурсів, можливості їх поповнення, дані про проведені ним під час здійснення маршу бої, наявність в обозі поранених, хворих, стан возів тощо.


У другій половині XIX століття і на початку XX століття військове мистецтво ускладнилося. Вогнепальна зброя удосконалювалося, починалася моторизація та механізація військ. Результат війни вже не міг вирішуватися одним генеральним боєм. Виникло поняття «операція» — форма бойових дій оперативних об'єднань (фронт, армія) за участю великої кількості з'єднань (корпусів, дивізій) і частин (бригад та полків). Це призвело до розділення розвідки на тактичну (військову) і оперативну. До початку Першої світової війни військова розвідка остаточно виділилася в окремий вид воєнної розвідки.

Після проголошення Української Народної Республіки й важких кровопролитних боїв з більшовиками початку 1918 року у березні новий начальник Генерального штабу Армії УНР Олександр Сливинський провів реорганізацію наслідком якої стало створення окремих структур, які мали забезпечувати армію конфеденційною інформацією, а саме: «розвідковий» підвідділ на чолі з полковником Володимиром Колосовським.

Бойові підрозділи військової розвідки[ред. | ред. код]

Наразі у Збройних силах України та Національної гвардії України наявні наступні бойові підрозділи військової розвідки:

Національна гвардія

Розташування[ред. | ред. код]

Пункти постійної дислокації підрозділів військової розвідки:  Збройних сил України  Національної гвардії України

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ ЗСУ отримали безпілотники Poseidon на понад €700 тис.
  2. ↑ Воїни ЗСУ завершують навчання з БПЛА Poseidon H10 i H6: на що здатні кіпрські "пташки"
  3. ↑ ЗСУ отримали БПАК Poseidon на суму 700 000 євро - Крылья - Все об украинской авиации
  4. ↑ У Львові попрощаються з захисником України Павлом Петрущаком

Джерела[ред. | ред. код]

  • Скрипник О. В. (2019). Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень. Київ: АДЕФ-Україна. с. 344. ISBN 978-617-7393-93-0. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Військова_розвідка_України&oldid=39944692