Фрикативні приголосні — Вікіпедія

Фрикативні приголосні, також фрикативи (лат. fricativi, від fricō — «труся»), спіранти (лат. spirantes, від spiro — «дихаю») або щілинні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови (губ, зубів, ясен, язика, поверхні гортані, голосових зв'язок).

В українській мові

[ред. | ред. код]

В українській мові фрикативи утворюються такими артикуляційними органами, як губи (в), нижньою губою й верхніми передніми зубами (ф), кінцем язика й задньою стороною верхніх різців (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), задньою частиною язика й задньою стінкою верху гортані (х), між голосовими зв'язками (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з: с; ж: ш; г: х), твердости-м'якости у сибілянтів (з: з'; с: с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед і, а також у групах приголосний +в ('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінка пара до х (: х) з'являється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глуха пара до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; пор. західно-українське порí : порóга), внаслідок чого опозиція г: х також нестійка.

Фрикативи

[ред. | ред. код]

Сибілянти

[ред. | ред. код]

Несибілянти

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]