Рудик Борис Іванович — Вікіпедія

Борис Іванович Рудик
Народився 22 жовтня 1932(1932-10-22)
с. Підлісний Ялтушків, Барський район, Вінницька область, Україна
Помер 11 грудня 2014(2014-12-11) (82 роки)
м. Тернопіль
Країна Україна Україна
Національність українець
Діяльність лікар
Alma mater Чернівецький медичний інститут
Галузь терапія
Заклад ТДМУ
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медичних наук

CMNS: Рудик Борис Іванович у Вікісховищі

Борис Іванович Рудик (нар. 22 жовтня 1932, с. Підлісний Ялтушків, нині Барського району Вінницької області — 11 грудня 2014, м. Тернопіль) — український вчений у галузі медицини. Доктор медичних наук (1986), професор (1987).

Життєпис[ред. | ред. код]

Борис Іванович Рудик народився 22 жовтня 1932 року в Підлісному Ялтушкові на Вінниччині в селянській сім'ї. Закінчив із відзнакою лікувальний факультет Чернівецького медичного інституту (1957, нині університет).

Працював головним лікарем лікарні в с. Горошівцях Заставнівського району Чернівецької області, ординатором спочатку терапевтичного, а відтак гематологічного відділів Тернопільської обласної клінічної лікарні (1958—1962, нині Тернопільська університетська лікарня), аспірант Київського інституту удосконалення лікарів (1962—1965), асистент кафедри шпитальної терапії Чернівецького медичного інституту (1965—1971). Працював лікарем за контрактом у Тунісі (1967—1969).

Від 1971 — в Тернопільському медичному інституті (нині університет): 1975—1986 — доцент кафедри факультативної терапії, 1986—1996 — завідувач кафедри кардіології; від 1997 — професор кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти.

Від 1992 — голова Тернопільського обласного наукового товариства терапевтів, неодноразово обирався членом Всеукраїнського правління товариства терапевтів і кардіологів.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Наукові зацікавлення пов'язані з вивченням імунопатологічних реакцій та їх корекції у хворих на алергію та аутоімунні хвороби. 1966 захистив кандидатську, а 1986 — докторську дисертації з проблеми бронхіальної астми. Керівник шести кандидатський і однієї докторської дисертації з кардіології.

Розробив високоефектне лікування бронхіальної астми та гіпертонічної хвороби з використанням імуномодуляторів, бетаблокаторів та антагоністів кальцію.

Має два авторські свідоцтва на винаходи. Зокрема у 1983 році отримав авторське свідоцтво на винахід, розробивши у співавторстві з Бліновою Ніною Григорівною та Ковтун Євгенією Володимирівною, спосіб лікування аутоімунних поліартритів із застосуванням електротерапії.[1]

Твори[ред. | ред. код]

Автор і співавтор

  • понад 300 наукових праць,
  • монографії «Бронхіальна астма» (1984),
  • «Довідника фельдшера» (книга 1, 1997),
  • навчального посібника «Вибрані лекції з кардіології» (3-є видання, 2005),
  • збірника «Приказки та афоризми про здоров'я, хвороби, життя і алкоголь» (3 видання),
  • науково-популярних брошур,
  • книги «Спогади старого лікаря» (2006).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Espacenet – search results. worldwide.espacenet.com. Процитовано 16 грудня 2022.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]