Ричагов Павло Васильович — Вікіпедія

Ричагов Павло Васильович
Рычагов Павел Васильевич
Комбриг авіації Ричагов
Народження	2 січня (15 січня) 1911(1911-01-15) Нижні Лихобори (зараз Москва), Російська імперія
Смерть	28 жовтня 1941(1941-10-28) (30 років) селище Барбиш поблизу Куйбишева, СРСР
Країна
Приналежність	РСЧА
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Рід військ	Винищувальна авіація
Освіта	Борисоглєбський навчальний авіаційний центр підготовки льотного складу імені В. П. Чкалова
Роки служби	1928—1941
Партія	КПРС
Звання	Генерал-лейтенант авіації
Командування	заступник народного комісара оборони СРСР з авіації[1]
Війни / битви	Локальні конфлікти Громадянська війна в Іспанії Японсько-китайська війна Друга світова війна Зимова війна
Нагороди
Ричагов Павло Васильович у Вікісховищі

Павло Васильович Ричагов (рос. Павел Васильевич Рычагов; 2 січня (15 січня) 1911(19110115), Нижні Лихобори, Московська губернія — 28 жовтня 1941, селище Барбиш, поблизу Куйбишева) — радянський військовий льотчик та воєначальник, генерал-лейтенант авіації (1940), Герой Радянського Союзу (1936), депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1941).

Біографія[ред. | ред. код]

П. В. Ричагов народився 15 січня 1911 (2 січня за старим стилем; за іншими джерелами 2 листопада 1911)^[2][3] в селі Нижні Лихобори (зараз район на півночі Москви), Московської губернії, Російська імперія, в родині селянина. Закінчивши початкову середню школу, працював на фабриці пакувальником. У Червоній армії з 1928 по червень 1941. Командував різними підрозділами винищувальної авіації. Учасник бойових дій під час локальних конфліктів (Іспанія, Китай) та Другої світової війни (Зимова війна). У 1937 був гостем на авіаційному параді в Англії. Цього ж року — 12 грудня, обрано депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання. 1938 рішенням ЦК партії без проходження кандидатського стажу, стає членом ВКП (б), рекомендації надано Сталіном та Ворошиловим. Від 1940 займає високі керівні посади у Наркоматі оборони СРСР, генерал-лейтенант авіації, нагороджено найвищими радянськими державними відзнаками. 24 червня 1941 заарештовано у так званій «Справі авіаторів»^[4][5], страчено 28 жовтня 1941 у селищі Барбиш, поблизу Куйбишева.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Початок[ред. | ред. код]

У лавах РСЧА від 1928. У 1930 закінчив військово-теоретичну авіаційну школу в Ленінграді, а 1931 — 2-ю військову школу льотчиків ім. ОСОАВІАХІМу^{[Вин. 1]} у Борисоглєбську^[3]. Швидко засвоїв навчально-тренувальний У-1 і літак-розвідник Р-1, вважався кращим її випускником.

1931 отримав призначення у 109-у авіаційну ескадрилью, 36-ї винищувальної бригади авіації Українського військового округу, дислокованої у Житомирі, від листопада 1931 молодший льотчик 3-ї авіаескадрильї ВПС Ленінградського військового округу. У вересні 1933 повертається у 109-у авіаційну ескадрилью, на посаду командира ланки, 5-ї винищувальної бригади. 25 травня 1936 нагороджено орденом Леніна^[6]. Від листопада 1935 — інструктор у ескадрильї з вищого пілотажу і повітряної стрільби 8-ї військової школи пілотів ВПС Київського військового округу^[7].

Громадянська війна в Іспанії[ред. | ред. код]

Від 20 жовтня 1936 по 6 лютого 1937 в Іспанії. Під час Громадянської війни — військовий радник у Збройних силах Іспанської Республіки (псевдонім «Пабло Паланкар»). Безпосередньо брав участь у бойових діях, командував ланкою, потім 1-ю авіаційною ескадрильєю, пізніше 26-ю групою (із трьох ескадрилей) винищувачів І-15. Виконав близько 80 бойових вильотів (загальний бойовий наліт 105 годин), збив вісім літаків супротивника особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі. Загалом льотчики його ескадрильї збили близько сорока ворожих літаків. Тричі було збито самого, одного разу приземлився на парашуті у центрі Мадриду, пораненим у ногу^[2].

31 грудня 1936 нагороджено орденом Леніна з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу (після встановлення знака особливої відмінності «Золота зірка» — вручено медаль під № 86).

Китай[ред. | ред. код]

Після повернення з Іспанії командував 65-ю винищувальною авіаескадрильєю. У лютому 1937 присвоєно військове звання майор, цього ж року вступив на навчання до Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського, однак провчився недовго. Від грудня 1937 по квітень 1938 очолював групу радянських льотчиків-винищувачів в Китаї (під псевдонімом «генерал Баталін»), брав участь в боях з японськими військами під час японо-китайської війни, зокрема у озера Хасан. 18 березня 1938 нагороджено орденом Червоного Прапора, 14 квітня, наказом НКО № 777/п, присвоєно військове звання комбриг. На початку квітня 1938 призначено командувачем ВПС Московського військового округу, проте через десять днів, переведений на Далекий Схід командувачем ВПС і членом Військової ради Приморської групи військ Далекосхідного фронту; з вересня 1938, після розформування управління Далекосхідного фронту — командувач ВПС 1-ї Окремої Червонопрапорної армії. Перебував на Далекому Сході по червень 1939^[2].

Зимова війна[ред. | ред. код]

Під час радянсько-фінської війни командував авіацією 9-ї армії, 21 травня 1940 нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

На керівних посадах у Наркоматі оборони СРСР[ред. | ред. код]

Член Військової ради при наркомі оборони від жовтня 1940, з 7 грудня по 24 квітня 1941 — член Головної військової ради РСЧА^[8]. Із 4 червня 1940 генерал-лейтенант авіації^[9]; від червня заступник, а з липня 1-й заступник начальника ВПС РСЧА, з серпня 1940 начальник Головного управління ВПС РСЧА, а від березня 1941 — заступник народного комісара оборони СРСР з авіації.

9 квітня 1941, за підсумками наради Політбюро ЦК ВКП (б), РНК СРСР і керівного складу Наркомату оборони, на чолі зі Сталіном, присвяченої питанням зміцнення дисципліни в авіації, знятий з поста, а 12 квітня спрямований на навчання до Військової академії Генштабу РККА. У червні 1941 провів секретне інспектування радянсько-німецького кордону.

Арешт та страта[ред. | ред. код]

Звістка про початок німецько-радянської війни заскочила подружжя Ричагових у Сочінському санаторії. Вони відразу ж виїхали до столиці. У Москві (за іншими відомостями Ричагова «зняли» з потягу у Тулі^[10]) на вокзалі, Павла і Марію Нестеренко попросили зайти до військового коменданта. Звідти Марія вийшла вже одна — співробітники в цивільному, що знаходилися в кімнаті, наказали Павлу Ричагову залишитися. В ніч проти 24 червня 1941 його було заарештовано у так званій «Справі авіаторів», проте постанова про арешт, датована 27 червня. Формальним приводом для арешту Ричагова слугували вибиті під тортурами свідчення іншого відомого льотчика Якова Смушкевича, який заявив, що вони: «разом з Ричаговим висловлювали невдоволення партією і урядом і домовилися спільними зусиллями зривати озброєння ВПС». Останній допит Павла Ричагова у справі № 2930, відбувся 25 жовтня 1941^[2].

Всіх, хто не помер під час слідства і дожив до вироку, стратили. 28 жовтня 1941 Ричагова, разом з дружиною, було розстріляно у селищі Барбиш Куйбишевської області, на спецділянці Управління НКВС СРСР по Куйбишевській області, разом з рештою, всього 25 чоловік, включаючи і звинувачених по іншим справам^{[Вин. 2]}.

21 березня 1947 Указом Президії Верховної Ради СРСР П. В. Ричагова було позбавлено звання Герой Радянського Союзу.

Реабілітація[ред. | ред. код]

23 липня 1954 П. В. Ричагова реабілітовано Постановою Головної військової прокуратури СРСР. Із доповіді Р. А. Руденко: «Підставою для арешту Ричагова слугували свідчення Смушкевіча, Сакрієра і Ванникова. Їхні свідчення були отримані в результаті застосування незаконних методів слідства». 19 березня 1963 посмертно відновлено у КПРС, а 22 квітня 1969 повернуто звання Героя Радянського Союзу.

Іменем Павла Ричагова названа вулиця в Північному окрузі Москви, на якій стояв будинок, де він жив.

Сім'я[ред. | ред. код]

• Дружина — Нестеренко Марія Петрівна (* серпень 1910, селище Буди, неподалік від Харкова — † 28 жовтня 1941, селище Барбиш, поблизу Куйбишева) — також військовий пілот. Після переведення Ричагова до Наркомату оборони, проживали у відомому московському Будинку на набережній^[12]. Заарештована 26 червня 1941 на Центральному аеродромі імені М. В. Фрунзе. На час арешту — заступник командира авіаполку особливого призначення, майор. Під час слідства піддавалася тяжким тортурам, розстріляна разом з чоловіком 28 жовтня 1941^[13].
• Брат — Ричагов Віктор Васильович, викладав та завідував на кафедрі «Насоси та насосні станції» в Московському гідромеліоративному інституті.

Перемоги над противником[ред. | ред. код]

Список повітряних перемог П. В. Ричагова становить 8 літаків противника збиті ним особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі, в усіх випадках на біплані І-15^[6].

Нагороди[ред. | ред. код]

За роки служби П. В. Ричагов здобув наступні нагороди^[6]:

Країна	Назва отриманої нагороди	Вигляд	Дата нагородження	Хто нагородив, інші примітки
	Орден Леніна		25 травня 1936	Старший лейтенант
	Орден Леніна та звання «Героя Радянського Союзу»		31 грудня 1936	Президія Верховної Ради СРСР, після встановлення знака особливої відмінності «Золота зірка» було вручено медаль під № 86
	Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»		23 лютого 1938	Президія Верховної Ради СРСР
	Орден Червоного прапора		18 березня 1938	Із наказу: «За бойові заслуги у боротьбі з японськими агресорами»
	Орден Червоного прапора		25 жовтня 1938	Із наказу: «За успішне керівництво діями ВПС в боях у озера Хасан»
	Орден Червоного прапора		21 травня 1940	За підсумками радянсько-фінської війни

Військові звання[ред. | ред. код]

Дата присвоєння	Звання	Примітки
1936	Старший лейтенант
лютий 1937	Майор
14 квітня 1938	Комбриг авіації	Наказ НКО № 777/п
9 лютого 1939	Комдив авіації
11 квітня 1940	Комкор авіації
4 червня 1940	Генерал-лейтенант авіації	Постанова РНК СРСР № 945

Див. також[ред. | ред. код]

• Алксніс Яків Іванович
• Справа авіаторів 1946 року
• Сталінські репресії

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні зображення
	Ричагов (третій зліва вверху) з бойовими товаришами в Іспанії, 1936
	Ричагов та Марія Нестеренко
	Марія Нестеренко
	Ричагов (в центрі) з бойовими товаришами в Китаї
	Фото з газети
	Повідомлення в газеті про переліт екіпажа Марії Нестеренко
	Фото з газети екіпажа Марії Нестеренко
	Розпорядження НКВС стосовно розстрілу 28 жовтня 1941, 1-ша сторінка
	Розпорядження НКВС стосовно розстрілу 28 жовтня 1941, 2-га сторінка
	Пам'ятник розстріляним під Куйбишевим (зараз м. Самара)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела з інтернету та література[ред. | ред. код]

• «Волжская коммуна» [Архівовано 8 березня 2019 у Wayback Machine.]
• forum mozohin
• Сталинские списки [Архівовано 31 січня 2011 у Wayback Machine.]
• Макспарк [Архівовано 10 травня 2017 у Wayback Machine.]
• М. П. Нестеренко [Архівовано 10 травня 2012 у Wayback Machine.]
• Солонін М.С. «На мирно сплячих аеродромах…» = «На мирно спящих аэродромах…». — М. : «Яуза», «Эксмо», 2007. — P. 576. — ISBN 978-5-699-15695-5.
• Панов Д.П. «Росіяни на снігу: доля людини на тлі історичної заметілі» = «Русские на снегу: судьба человека на фоне исторической метели». — Львів : «СПОЛОМ», 2003. — (Біографії і Мемуари про війну) — ISBN 966-665-117-3.

Виноски[ред. | ред. код]

Словники та енциклопедії Биография.ру · Prabook Довідкові видання Герои страны Нормативний контроль Freebase: /m/0xnylyw

п о р Герої Радянського Союзу А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  Двічі Герої • Тричі Герої • Чотириразові Герої Позбавлені звання Героя Радянського Союзу

п о р Перші Герої Радянського Союзу 1934 А. В. Ляпідевський · С. О. Леваневський · В. С. Молоков · М. П. Каманін · М. Т. Слепньов · М. В. Водоп'янов · І. В. Доронін · М. М. Громов 1936 В. П. Чкалов · Г. П. Байдуков · О. В. Беляков 1937 А. Д. Алексєєв · М. С. Бабушкін · П. Г. Головін · І. П. Мазурук · І. Д. Папанін · І. Т. Спірін · М. І. Шевельов · О. Ю. Шмідт · С. О. Данілін · А. Б. Юмашев 1938 Е. Т. Кренкель · Є. К. Федоров · П. П. Ширшов · О. М. Бряндинський · В. К. Коккінакі · В. С. Гризодубова · П. Д. Осипенко · М. М. Раскова Іспанія 1936—1939 П. Арман · В. М. Бочаров · С. М. Бистров · В. С. Горанов · П. П. Десницький · П. Джибеллі · К. І. Ковтун · П. О. Купріянов · С. К. Осадчий · Д. Д. Погодін · П. В. Ричагов · П. А. Семенов · М. О. Селицький · С. Ф. Тархов · Б. О. Туржанський · С. О. Черних · Е. Г. Шахт · М. І. Шмельков · І. І. Копець · Н. Ф. Баланов · Г. М. Прокоф'єв · Д. Г. Павлов · М. П. Петров · І. Й. Проскуров · Г. М. Склезньов · В. С. Хользунов · П. О. Цаплін · М. В. Юдін · К. Я. Білібін · С. П. Денисов · К. І. Колесніков · В. М. Новиков · П. І. Пумпур · І. А. Хованський · Я. В. Смушкевич · Н. Ф. Баланов · О. В. Никонов · О. І. Родимцев · П. Ф. Шевцов · І. І. Євсев'єв · І. Т. Єрьоменко · Ф. К. Ковров · А. Г. Абрамович · І. А. Лакеєв · В. О. Новиков · А. К. Сєров · О. І. Гусев · М. К. Шатров · І. І. Душкін · О. Г. Романов · В. Ф. Кручинін · С. Я. Лапутін · О. С. Сенаторов · В. І. Шевченко · І. О. Бурмістров · М. С. Герасимов · С. І. Грицевець · М. П. Єгипко · П. Т. Коробков · О. С. Осипенко Китай 1939—1940 О. С. Благовещенський · О. М. Боровков · С. С. Гайдаренко · А. О. Губенко · М. П. Жердєв · В. В. Зверєв · Г. П. Кравченко · І. І. Красноюрченко · М. М. Марченков · Є. М. Ніколаєнко · Ф. П. Полинін · І. П. Селіванов · С. В. Слюсарєв · С. П. Супрун · І. С. Сухов · Т. Т. Хрюкін