Реута Олександр Васильович — Вікіпедія
Реута Олександр Васильович | ||||
---|---|---|---|---|
Народження | 1 вересня 1912 Золотухи, Оржицький район, Україна | |||
Смерть | 16 травня 1983 (70 років) | |||
Харків, Українська РСР, СРСР | ||||
Країна | Російська імперія УНР СРСР | |||
Навчання | Харківське державне художнє училище (1954) | |||
Діяльність | графік, художник-монументаліст | |||
Вчитель | Фітільов Лев Васильович | |||
Член | Спілка радянських художників України | |||
|
Олександр Васильович Реута (1 вересня 1912, Золотухи — 16 травня 1983, Харків) — український радянський графік та художник-монументаліст; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1968 року[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1 вересня 1912 року в селі Золотухах (нині Лубенський район Полтавської області, Україна). Протягом 1950—1954 років навчався у Харківському художньому училищі, був учнем Льва Фітільова[1].
З 1964 року працював художником Харківського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР[1]. Мешкав у Харкові в будинку на вулиці Лебединській, № 16б. Помер у Харкові 16 травня 1983 року[1].
Творчість[ред. | ред. код]
Працював в галузі станкової графіки, переважно у техніці ліногравюри та монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:
- графіка
- «На рідній оселі» (1960);
- «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути…» (1961);
- «На Харківщині» (1961);
- «Полтава» (1964);
- «Свято» (1967);
- «Молоду везуть» (1968).
- мозаїчні панно
- «Партизани» в готелі «Україна» у Глухові (1964);
- «Свято врожаю» на Будинку культури в селі Новоселиці Хмельницької області (1970—1971).
Брав участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках з 1960 року.
Примітки[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Реута Олександр Васильович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — 563 с.;
- Реута Олександр Васильович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 192—193.