French
DeutschПауль Дессау — Вікіпедія
| Пауль Дессау | |
|---|---|
| нім. Paul Dessau | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 19 грудня 1894[1][2][…] |
| Місце народження | Гамбург, Німецька імперія[4][5] |
| Дата смерті | 28 червня 1979[1][2][…] (84 роки) |
| Місце смерті | Кенігс-Вустерхаузен, Даме-Шпреевальд, Бранденбург, Німеччина[6][5] |
| Поховання | Доротеенштадтський цвинтарd |
| Громадянство | НДР |
| Професії | композитор, диригент, музикознавець, викладач університету, кінокомпозитор, музикант |
| Освіта | Консерваторія Кліндворта-Шарвенка |
| Жанри | опера і симфонія |
| Заклад | Академія драматичного мистецтва Ернста Бушаd |
| Нагороди | |
 Файли у Вікісховищі | |
Пауль Дессау (нім. Paul Dessau; 19 грудня 1894, Гамбург — 28 червня 1979, Берлін) — німецький композитор і диригент.
Біографія[ред. | ред. код]
Пауль Дессау народився в музичній сім'ї: музикантами були його дід і прадід по батьківській лінії, дядько, Бернгард Дессау, був скрипалем і композитором; батько — робітник тютюнової фабрики був співаком-любителем. Сам Пауль в 6 років почав займатися грою на скрипці і вже в дитячому віці виступав в концертах, в 1908 році, 14 років, дав свій перший сольний концерт[7][8].
У 1910—1912 роках Дессау навчався в Берліні в Консерваторії Кліндворта-Шарвенка, спочатку в класі скрипки, проте незабаром педагог вирішив, що його руки для скрипки не годяться; в подальшому брав приватні уроки гри на фортеп'яно і композиції[9]. З 1912 був концертмейстером-репетитором оркестру і асистентом головного диригента в оперному театрі в Гамбурзі, де йому довелося співпрацювати з Феліксом Вейнгартнером і Артуром Нікішом[7][8].
У 1915 році Дессау був призваний в армію, воював на Західному фронті — у Франції, пізніше служив у військовому оркестрі піхотного полку в Шлезвигу. Після демобілізації в 1918 році повернувся в Гамбург, де писав музику до п'єс Еріха Цигеля[10]. Надалі Дессау працював як корепетитор і диригент в різних оперних і драматичних театрах; в 1919—1923 роках був концертмейстером і капельмейстером в Кельні у Отто Клемперера, потім в Майнці, з 1925 року в Берліні був першим капельмейстером при Бруно Вальтері в Міський опері[8]. З середини 20-х років Дессау все частіше виступав як композитор: в 1925 році він отримав премію видавництва музичної літератури за Концертіно для скрипки, в 1927 році в Празі з успіхом була виконана його Перша симфонія, під керуванням Г. Штайнберга. З 1928 року Дессау керував камерним оркестром кінотеатру «Альгамбра» на Курфюрстендамм в Берліні, в тому ж році дебютував як кінокомпозитор[7]. В кінці 20-х років написав музику до ряду мультфільмів Волта Діснея[9].
Після 1933 року[ред. | ред. код]
Після приходу нацистів до влади в 1933 році Дессау був змушений емігрувати; до 1939 року жив в Парижі, співпрацював з Ернстом Бушем, писав пісні, присвячені республіканській Іспанії і французькому Народному фронту, в тому числі на вірші Бертольта Брехта — «Колону Тельмана» і «Бойову пісню чорних капорів» на текст з п'єси «Свята Йоганна боєнь»[8][9]. В цей же період написав ряд творів, присвячених юдаїзму, в тому числі ораторію «Гаґґада» (Haggada) в 1936 році. Виступив співавтором музики до фільму Олексія Грановського «Тарас Бульба», що вийшов в тому ж році. У Парижі Дессау познайомився з Рене Лейбовіц і з його допомогою освоїв 12-тонову систему Арнольда Шенберга.
У 1939 році, після початку Другої світової війни, Дессау оселився в Сполучених Штатах, де співпрацював з відомими режисерами, в тому числі з Волтом Діснейм і Альфредом Гічкоком, викладав в музичних школах[7]. У 1942 році відбулося особисте знайомство Дессау з Брехтом і почалося їхнє багаторічне співробітництво[11].
У Східному Берліні[ред. | ред. код]
Після повернення в 1948 році до Німеччини Дессау оселився в східному секторі Берліна і взяв активну участь в діяльності створеного Брехтом театру «Берлінер ансамбль», написав музику до ряду вистав за п'єсами Брехта, в тому числі «Матінка Кураж та її діти» (1946—1949), «Добра людина із Сичуані» (1947), «Пан Пунтіла і його слуга Матті» (1949), «Кавказьке крейдяне коло» (1954). На сюжети Брехта були написані і перші опери Дессау — «Засудження Лукулла» (1949) і «Пунтіла» (1960)[7], а також незавершена «Свята Йоганна» — в цілому він написав на тексти Брехта близько 50 творів різних жанрів[8].
Педагогічна діяльність Дессау, його прагнення пробудити зацікавлення до нетрадиційної музики привели його до конфлікту з культурною політикою СЄПН: в 1951 році, як й інший композитор «Берлінер ансамбль», Ганс Ейслер, був звинувачений в «формалізмі»[12][11]. Зокрема, була зроблена спроба заборонити постановку «Засудження Лукулла» в Німецькій державній опері за підозрою в «формалізмі»[13]. Брехт домігся закритого перегляду — «для відповідальних працівників і художників»; перегляд, на який прийшли президент НДР Вільгельм Пік і прем'єр-міністр Отто Гротеволь, відбувся 17 травня 1951 року — в той самий день, коли було прийнято постанову ЦК СЄПН «Боротьба проти формалізму в мистецтві і літературі, за прогресивну німецьку культуру». Однак спектакль, поставлений диригентом Германом Шергеном і режисером Вольфгангом Фелькером, справив сильне враження на присутніх; в ході проведеного тиждень потому обговорення Гротеволь дав вказівки щодо доопрацювання опери, але постановку дозволив.
З 1952 року Дессау був членом, а з 1959 року — віце-президентом Академії мистецтв НДР; з кінця 50-х років він був професором Східно-Берлінського музичного інституту[11]. Тричі — в 1953, 1956, 1965 роках — вшановувався Національною премією НДР[7].
Приватне життя[ред. | ред. код]
Першою дружиною Пауля Дессау була Гудрун Кабіш; укладений в 1924 році, шлюб розпався в 1936-му. Від Гудрун Кабіш Дессау мав двох дітей[11].
Його другою дружиною була багаторічна співробітниця Брехта письменниця Елізабет Гауптман[11].
Втретє Дессау одружився в 1954 році — на театральній режисерці та хореографі Рут Берґгауз; в 1971—1977 роках вона була інтендантом театру «Берлінер ансамбль»[14].
Творчість[ред. | ред. код]
Пауль Дессау працював в найрізноманітніших жанрах, — крім музики до кінофільмів і театральних постановок, він писав симфонічну і камерну музику, опери, хори і ораторії, пісні — переважно для Ернста Буша. Композиції 20-х років були відзначені рисами неокласицизму і фольклорними елементами; у другій половині 30-х років в ряді творів Дессау застосовував вільно трактовану 12-тонову техніку, зокрема в п'яти «Дванадцятитонових спробах» для фортеп'яно, «Благання про прощення» на вірші Ф. Гельдерліна (1937), «Герніке» (1938)[9].
Опери[ред. | ред. код]
- Джудітта (Giuditta, 1910—1912, не завершена)
- «Засудження Лукулла» (Das Verurteilung des Lukullus, 1949, на основі радіоп'єси Б. Брехта «Допит Лукулла»)
- «Пунтіла» (Puntila, 1960, за п'єсою Б. Брехта «Пан Пунтіла і його слуга Матті»)
- «Свята Йоганна» (Die heilige Johanna der Schlachthöfe, 1961, за п'єсою Б. Брехта, не завершена)
- «Ланцелот» (Lanzelot, 1969, опера-казка за п'єсою Е. Шварца «Дракон»)
- «Ліло Германн, студентка зі Штутгарта» (мелодрама на текст Ф. Вольфа, 1953)
- «Ейнштейн» (Einstein, 1969—1972)
Ораторії[ред. | ред. код]
- «Гаґґада» (Haggada, на єврейський текст, 1936)
- «Німецьке нещастя» (Deutsches Miserere, 1947)
Кантати[ред. | ред. код]
- «Гернбурзький звіт» (на вірші Б. Брехта, 1951)
- «Вирощування проса» (для баритона, хору і оркестру, 1952)
- «Єврейська хроніка» (на текст І. Герлаха; спільно з Б. Блахер, К. А. Гартманом, Г. Генце і Р. Вагнером-Регені),
- «Реквієм пам'яті Лумумби»
Оркестрові твори[ред. | ред. код]
- Дві симфонії (1926, 1964)
- Пам'яті Брехта 1957)
- Варіації на тему Баха (1964)
- Оркестрова музика [№ 1] (1955)
- Оркестрова музика № 2 «Meer der Stürme» / «Море в бурю» (1967)
- Оркестрова музика № 3 «Lenin» (mit dem Schlusschor «Grabschrift für Lenin») (1969)
- Оркестрова музика № 4 (1973)
Камерна музика[ред. | ред. код]
- Концертіно для скрипки, флейти, кларнета і ріжка (1924)
- 7 скрипкових квартетів
- «Дванадцятитонові спроби» (5 п'єс для фортеп'яно, 1937)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Дессау Пауль // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118524917 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г д е Нестьев И. В. Дессау П. // Музыкальная энциклопедия (под ред. Ю. В. Келдыша). — М. : Советская энциклопедия, Советский композитор, 1975. — Т. 2 (21 квітня).
- ↑ а б в г д Римский Л. Пауль Дессау. Музыкальный словарь. Belcanto. Архів оригіналу за 18 січня 2013. Процитовано 15 грудня 2012.
- ↑ а б в г Пауль Дессау // 100 композиторов XX века (перевод с немецкого). — Урал LTD, 1999. — 21 квітня. — С. 62. — ISBN 5-8029-0084-9.
- ↑ Paul Dessau - Komponist. CineGraph — Lexikon zum deutschsprachigen Film. Архів оригіналу за 18 січня 2013. Процитовано 15 грудня 2012.
- ↑ а б в г д Пауль Дессау // 100 композиторов XX века (перевод с немецкого). — Урал LTD, 1999. — 21 квітня. — С. 63. — ISBN 5-8029-0084-9.
- ↑ Bernd-Rainer Barth, Andreas Kölling. Brecht, Bertolt // Wer war wer in der DDR?. — Berlin : Ch. Links, 2010. — Вип. 1 (21 квітня). — ISBN 978-3-86153-561-4..
- ↑ Шумахер Э. Жизнь Брехта = Leben Brechts. — М. : Радуга, 1988. — С. 226—228. — ISBN 5-05-002298-3.
- ↑ Geschichte (нім.). Berliner Ensemble (официальный сайт). Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 19 листопада 2012.
Література[ред. | ред. код]
- Fritz Hennenberg. Dessau — Brecht. Musikalische Arbeiten. — Berlin : Henschel, 1963.
- Fritz Hennenberg. Paul Dessau. Eine Biographie. — Leipzig : VEB Deutscher Verlag für Musik, 1965.
- Fritz Hennenberg. Paul Dessau für sie porträtiert. — Leipzig : VEB Deutscher Verlag für Musik, 1974.
- Klaus Angermann. Paul Dessau — Von Geschichte gezeichnet. — Symposion Paul Dessau Hamburg 1994. — Hofheim : Wolke, 1995.
