Освальдо Дортікос Торрадо — Вікіпедія

Освальдо Дортікос Торрадо
ісп. Osvaldo Dorticós Torrado
Прапор
Прапор
14-й Президент Куби
18 липня 1959 — 2 грудня 1976
Прем'єр-міністр: Фідель Кастро
Попередник: Мануель Уррутіа Льєо
Наступник: посаду президента скасовано
Голова Державної Ради Фідель Кастро
 
Народження: 17 квітня 1919(1919-04-17)[1][2]
Сьєнфуегос, Санта-Клара, Куба[1]
Смерть: 23 червня 1983(1983-06-23)[2][3][4] (64 роки)
Гавана, Куба
Причина смерті: вогнепальне поранення
Поховання: Сьєнфуегос
Країна: Куба
Освіта: Гаванський університет
Партія: Комуністична партія Куби і Народно-соціалистича партіяd
Нагороди:
медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» орден Білого лева орден «Зірка Республіки Індонезії» Великий Хрест ордена Відродження Польщі Великий Хрест ордена Відродження Польщі орден Зірки Соціалістичної Республіки Румунія орден Заслуг орден Державного Прапора

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Освальдо Дортікос Торрадо (ісп. Osvaldo Dorticos Torrado; 17 квітня 1919 — 23 червня 1983) — кубинський політичний і державний діяч, чотирнадцятий Президент Куби, член Державної ради Куби (1976), член Секретаріату Національного керівництва Єдиної партії соціалістичної революції Куби (1962), член ЦК Комуністичної партії Куби. Почесний доктор юридичних наук МДУ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Освальдо Дортікос поряд з Фіделем Кастро та Че Геварою, під час маршу 5 березня 1960 року в Гавані

Народився 17 квітня 1919 року в заможній родині у місті Сьєнфуегос. Навчався в єзуїтській школі рідного міста. Політичну діяльність розпочав у 16-річному віці в лівому студентському русі, потім перебував у лавах Народно-соціалістичної партії.

Освальдо Дортікос з Фіделем Кастро та Че Геварою в аеропорту Гавани. 14 березня 1965 року

Деякий час Дортікос працював викладачем, потім вивчав право та філософію у Гаванському університеті. Вищу освіту здобув 1941 року. У 1950-их роках мав власну юридичну практику у Сьєнфуегосі.

За часів боротьби проти диктатури Фульхенсіо Батисти вступив до Революційного руху. У 1948 року вступив до лав Комуністичної партії Куби.

Був координатором «Руху 26 липня» у своєму рідному місті під час повстання 5 вересня 1957 року. Наприкінці 1958 року його заарештували та заслали з країни, перебував у вигнанні у Мексиці.

Після перемоги Кубинської революції 1959 року очолив міністерство у справах революційної законності. Від 18 липня 1959 до 2 грудня 1976 року обіймав посаду президента Республіки Куба. Від березня 1962 — член Секретаріату Національного керівництва Єдиної партії соціалістичної революції Куби. Від грудня 1976 — член Державної ради Куби.

Покінчив життя самогубством (застрелився), не перенісши смерті дружини[5][6]. Був похований у Гавані на цвинтарі Колон.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Був одружений з Марією де ла Карідад Моліною-і-Суарес дель Вільяр. Вона померла 1982 року[7].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Otero, Juan Joaquin (1954). Libro De Cuba, Una Enciclopedia Ilustrada Que Abarca Las Artes, Las Letras, Las Ciencias, La Economia, La Politica, La Historia, La Docencia, Y ElProgreso General De La Nacion Cubana — Edicion Conmemorative del Cincuentenario de la Republica de Cuba, 1902—1952 (ісп.)

Посилання[ред. | ред. код]