Мануель Уррутіа Льєо — Вікіпедія

Мануель Уррутіа Льєо
Прапор
Прапор
13-й Президент Куби
3 січня — 17 липня 1959
Попередник: Карлос Мануель П'єдра
Наступник: Освальдо Дортікос Торрадо
 
Народження: 8 грудня 1901(1901-12-08)[1][2]
Yaguajay, Cubad, Куба
Смерть: 5 липня 1981(1981-07-05)[1][2] (79 років)
Квінз, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Країна: Куба
Партія: незалежний політик

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мануель Уррутіа Льєо (ісп. Manuel Urrutia Lleó; 8 грудня 1901 — 5 липня 1981) — кубинський політичний і державний діяч, тринадцятий президент Куби.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 8 грудня 1908 року в кубинській провінції Лас-Вільяс. Закінчив юридичний факультет Гаванського Університету. Викладав.

1928 року був призначений муніципальним суддею в провінції Ор'єнте.

Брав участь у боротьбі проти диктатур Херардо Мачадо та Фульхенсіо Батисти.

Мануель Уррутіа з Че Геварою та Каміло Сьєнфуегосом. 1959 рік

У березні 1957 року головував на судовому процесі проти членів «Руху 26 липня». Підсудним було висунуто звинувачення в «антиурядовій діяльності»[3]. Уррутіа постановив, що підсудні діяли в межах своїх громадянських прав[4].

1958 року відвідав Сполучені Штати Америки, де успішно лобіював припинення постачання зброї для Батисти[5].

Після перемоги кубинської революції Мануель Уррутіа повернувся на батьківщину та був призначений на президентом. Ту посаду він обіймав у період від 2 січня до 17 липня 1959 року.

Після того, як Уррутіа засудив діяльність Комуністичної партії в новому уряді Куби, він був змушений піти у відставку 17 липня 1959 року. Замість нього було обрано лояльного до Фіделя Кастро Освальдо Дортікоса Торрадо.

Мануель Уррутіа попрохав про притулок у посольстві Венесуели. Потім виїхав до Мексики.

1963 року виїхав до США. Мешкав у Нью-Йорку, був професором університету у Квінзі, де викладав іспанську мову.

1964 року став лідером новосформованого Демократичного Революційного Альянсу, що виник зі злиттям 22 анти-кастрівських емігрантських груп.

Помер 5 липня 1981 року в лікарні «Святого Йоанна» в Квінзі, Нью-Йорк[6].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Був одружений з Есперансою Льягуно Агірре, від того шлюбу народились троє дітей: Алехандро, Хорхе та Вікторія-Есперанса.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedijaLZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  2. а б Munzinger Personen
  3. Richard Gott. Cuba. A new history. стор. 162.
  4. Julia E. Sweig, Inside the Cuban Revolution: Fidel Castro and the Urban Underground. стор. 12
  5. The Political End of President Urrutia [Архівовано 17 жовтня 2006 у Wayback Machine.]. Fidel Castro, by Robert E. Quirk 1993
  6. Некролог у Нью-Йорк таймс [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Otero, Juan Joaquin (1954). Libro De Cuba, Una Enciclopedia Ilustrada Que Abarca Las Artes, Las Letras, Las Ciencias, La Economia, La Politica, La Historia, La Docencia, Y ElProgreso General De La Nacion Cubana — Edicion Conmemorative del Cincuentenario de la Republica de Cuba, 1902–1952(ісп.)

Посилання[ред. | ред. код]