Котков Ернест Іванович — Вікіпедія

Котков Ернест Іванович
Народження	3 березня 1931(1931-03-03) Київ, Українська СРР, СРСР
Смерть	6 жовтня 2012(2012-10-06) (81 рік)
	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Жанр	графіка, монументально-декоративне мистецтво
Навчання	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність	художник
Член	Національна спілка художників України
Батько	Котков Іван Іванович

Ерне́ст Іва́нович Котко́в (3 березня 1931(1931-03-03), Київ — 6 жовтня 2012(2012-10-06), Київ) — український радянський художник-графік, художник-шістдесятник, член Національної спілки художників України (1958)^[1]. Син архітектора Івана Коткова.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 3 березня 1931(19310303) року в Києві.

В 1955 році закінчив Київський художній інститут, навчався у Василя Касіяна і Федора Самусєва. Творив у галузі плаката та монументально-декоративного мистецтва. Тривалий час працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецького об'єднання «Художник». Близький друг всесвітньо відомого кінорежисера Сергія Параджанова. Тричі монументально-декоративні скульптури Коткова за рішенням Художньої ради НСХУ названі найкращими роботами року^[2]. Двічі художник був номінований на здобуття Державної премії СРСР. Свого часу у газеті «Правда» Коткова назвали «абстракціоністом», «формалістом» і «космополітом». Відтоді його «не брали» на офіційні, так звані «тематичні» художні виставки.

За період з початку Незалежності України Ернест Котков провів більше десятка персональних експозицій у Києві, а також за кордоном — у Німеччині, Нідерландах, Болгарії, Великобританії та Люксембурзі.

В наші дні монументальні роботи Ернеста Коткова стали хрестоматійними,  проте мало хто знає, що художник належить до київських модерністів, пов’язаних з явищем неофіційного мистецтва.

Незважаючи на успішну кар’єру монументаліста, що розпочалася за часів відлиги,  живописна практика Ернеста Коткова зазнавала жорсткої критики. Митцю дорікали за формалізм і до 1980-х років всі свої полотна майстер створював «в стіл». Працюючи «для себе», він випробовував  ряд стилістичних прийомів, що згодом знаходили своє втілення в мозаїках та об’ємно-просторових композиціях, які зрештою мали набагато ширшу аудиторію ніж експоновані на виставках твори.

Дружина: Валентина Коткова (23.10.1938-2.02.2024) - українська художниця, авторка гобеленів - ручного ткацтва.

Син: Ігор Котков - художник

Помер 6 жовтня 2012 року в Києві.

Публікації[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

Плакати[ред. | ред. код]

• «Возз'єднання українських земель в єдиній державі» (у співавторстві з Валерієм Ламахом та Іваном Семененком, 1959—1960)
• «Хай дзвенить колос на повний голос» (1964)

Мозаїки[ред. | ред. код]

• в інтер'єрі Київського річкового вокзалу (1961, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Іваном Литовченком)
• в інтер'єрі аеровокзалу аеропорту «Бориспіль» (1965, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Іваном Литовченком)
• мозаїка «Симфонія праці» на фасаді житлового будинку по проспекту Берестейському, 21 у Києві (кінець 1970-х років, у співавторстві з Валерієм Ламахом)^[3].

Монументальні композиції[ред. | ред. код]

У співавторстві з художником Миколою Бартосіком створив об'ємно-просторові композиції:

• «Пробудження» та «Хай завжди буде сонце» — скульптури із заліза та бетону покриті мозаїкою (1981, Вараш, Рівненська обл.); архітектор проєкту — Юрій Худяков.
• «Метеорит» — об'ємно-просторова композиція-скульптура висотою до 15 м із заліза та бетону покрита мозаїкою із смальти, мармуру та спеціально виготовленого «модуля» із нержавіючої сталі (1983, Дніпро, біля Льодового палацу спорту «Метеор»); архітектори проєкту: Юрій Худяков, Віктор Судоргін.
• «Дніпровські хвилі» — композиція-скульптура із заліза та бетону покрита мозаїкою із смальти (1985, Дніпро, біля Льодового палацу спорту «Метеор»). Зруйнована в березні 2019^[4][5].
• Станція метро «Либідська». Станція була відкрита 30 грудня 1984 року; архітектори: Валентин Єжов, Анатолій Крушинський, Тамара Целіковська за участю Олександра Панченка, художники Ернест Котков, Микола Бартосік.
• Серія с трьох монументів, що знаходяться на території жилого масиву Троєщина: «В пам‘ять жертвам Чорнобиля», «Водограй» та «Букет (в пам'ять про Висоцького)» 1986—1988 р.

Зображення[ред. | ред. код]

• 
  Панно на Київському річковому вокзалі
• 
  «Симфонія праці», №21 Берестейський проспект у Києві
• 
  Станція метро «Либідська», центральний зал
• 
  Станція метро «Либідська», композиція у торці центрального залу
• 
  Станція метро «Либідська», посадкова платформа
• 
  Станція метро «Либідська», дверцята на колійній стіні
• 
  «В пам‘ять жертвам Чорнобиля на фоні будинка серії КТ, Вигурівщина-Троєщина
• 
  «Водограй», Вигурівщина-Троєщина
• 
  «Букет», Вигурівщина-Троєщина

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Котков Ернест Іванович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 115–116.

• Котков Ернест Іванович // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 304. — ISBN 978-966-96839-3-9.
• Ернест Котков. Оцифрований архів [Архівовано 2 листопада 2019 у Wayback Machine.]
• Попова Л. И., Цельтнер В. П. Очерки о художниках Советской Украины. — М. : Советский художник, 1980. — 390 с. : ил. (рос.)
• До 90-то річчя з дня народження Ернеста Коткова: https://www.youtube.com/watch?v=dDhpUjoJB9Q4 березня 2021р
• Журнал Антиквар: Монументальні твори Валерія Ламаха та Ернеста Коткова 15.11.2020
• Журнал Антиквар: Ернест Котков "Епізоди" 21.02.2021

Посилання[ред. | ред. код]

• Канаш Владимир. Эрнест Котков, который не дает себе засохнуть // Зеркало недели. — 1999. — № 32. — 14 серпня. (рос.) [Архівовано 17 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• Корусь Елена. Искусство по плану // ПолитикHALL. — 2008. — № 41. — июнь. (рос.) [Архівовано 11 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Корусь Елена. Монументальные произведения Валерия Ламаха и Эрнеста Коткова // Антиквар. — 2016. — № 7–8 (97). — липень–серпень. [Архівовано 26 березня 2019 у Wayback Machine.]

Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль GKG: /g/1hc0g5b4d

п о р Київська монументалістика Київські мозаїки Стародавні мозаїки Софійські мозаїки • Михайлівські мозаїки Монументальні мозаїчні твори Вітер • Золоті ворота • Мозаїки Галини Зубченко і Григорія Пришедька • Мозаїки Інституту теоретичної фізики • Мозаїка на Великій Житомирській • Мозаїки Київського палацу дітей та юнацтва • Мозаїки Київського річкового вокзалу • Мозаїки на бульварі Лесі Українки • Мозаїки на Берестейському проспекті • Мозаїчний рельєф Інституту загальної та комунальної гігієни • Панно Київського центрального автовокзалу • Панно кінотеатру «Тампере» • Українська мадонна • Українська пісня    Монументальні керамічні твори Композиції на станціях метрополітену • Панно Ольги Рапай • Панно в переході на Майдані Незалежності Мурали і графіті Києва Ікони Революції • Чорне море (Бульварно-Кудрявська, 35) • Мурал на Великій Житомирській, 6 • Святий Юрій (Велика Житомирська, 38) • Оптичні ілюзії (Гоголівська, 32) • Selfmademan (Гончара, 24) • Вісники життя (Рейтарська, 9) • Вимирущий кашалот (Саксаганського, 147/5) • Мурал із козаком (Спаська, 6-А) • Карусель (Стрілецька, 20) • Конвалія (Стрілецька, 28) • Піднятися з бруду Художники- монументалісти Володимир Бовкун • Михайло Бойчук • Григорій Боня • Анатолій Гайдамака • Алла Горська • Оксана Грудзинська • Галина Зубченко • Віктор Зарецький • Степан Кириченко • Ернест Котков • Григорій Корінь • Валерій Ламах • Іван Литовченко • Іван Марчук • Володимир Мельниченко • Борис Плаксій • Григорій Пришедько • Володимир Прядка • Ольга Рапай • Ада Рибачук • Микола Стороженко • Володимир Федько • Ганна Шарай Київський неомодернізм ← Мозаїки Києва → Мурали Києва