Мозаїки на Берестейському проспекті — Вікіпедія

Мозаїчні панно на Берестейському проспекті
Мозаїчні панно на Берестейському проспекті
	Іван Литовченко й Володимир Прядка. Фрагмент мозаїки «На захист миру», 1967 Іван Литовченко й Володимир Прядка. Фрагмент мозаїки «На захист миру», 1967
	50°26′58″ пн. ш. 30°28′20″ сх. д. / 50.44955555558377824° пн. ш. 30.47227777780577895° сх. д.Координати: 50°26′58″ пн. ш. 30°28′20″ сх. д. / 50.44955555558377824° пн. ш. 30.47227777780577895° сх. д.
Країна	Україна
Місто	Київ
Проспект	Берестейський проспект, 17-27
Тип	мозаїка
Стиль	монументальне мистецтво
Автор проєкту	Валерій Ламах,; Ернест Котков,; Іван Литовченко,; Володимир Прядка
Початок будівництва	1967
Побудовано	1968, 1982
Статус	Охороняється державою
Стан	задовільний
Адреса	Берестейський проспект

Мозаїчні композиції на Берестейському проспекті — серія різностильових смальтових панно на Берестейському проспекті, 17, 19, 21, 23, 25 і 27, створених у 1967-1979 роках.

Розташування панно вкрай невдале. З тротуару мозаїку практично не видно, оскільки її перекриває торговий центр. У загальних рисах композиції проявляються лише з протилежного боку широкого проспекту. У сонячну погоду декорована північна сторона будинків перебуває у тіні, що додатково ускладнює огляд панно.

У грудні 2023 року Департамент охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації оголосив про надання мозаїчним панно статусу виявлених об’єктів культурної спадщини і внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток^[1].

Історія[ред. | ред. код]

Ескізи Валерія Ламаха 1967 року
Ескіз мозаїки «Симфонія праці»
Ескіз мозаїки (не реалізовано)

Після ухвали 4 листопада 1955 року постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві» з'явився новий стиль оформлення громадських будівель^[2].

На зламі 1950-1960-х років митці почали виконувати декоративні твори в нових монументальних техніках. Тоді ж народилась і київська монументалістика. Період до самого кінця 1980-х років став зоряним часом цього мистецького напрямку^[3].

З кінця 1960-х років у районі КПІ звели шість дев'ятиповерхових панельних будинків, які торцями виходили на Брест-Литовський проспект. За початковим задумом, шість композицій на них мали створити ідейно-художній образ великої ділянки магістралі.

Однак 1967 року завершили тільки дві композиції: «Симфонія праці» і «На захист миру». У ході роботи з'ясувалося, що перпендикулярно до будинків зводиться торговий центр, який перекриває огляд мозаїк з боку тротуару. Художники відмовилися далі працювати і залишили незавершеними фони композицій^[4].

Відновили роботи лише наприкінці 1970-х років^[3]^[5]. Напередодні Олімпіади 1980 року Головне управління капітального будівництва звернулося до монументалістів із проханням завершити ансамбль, оскільки проспектом мали пронести олімпійський вогонь.

Вони погодились вирішити нові орнаментально-декоративні композиції. Але у творчому колективі виникли суперечки. Литовченко і Прядка пропонували збити старі панно й оформити все в одному стилі. Натомість Ламах і Котков категорично не погодилися, вважаючи, що композиції повинні існувати як пам'ятки своєї доби. Їх підтримав і замовник, який прагнув зекономити кошти на оформленні. Як результат, на торцях будинків у межах одного комплексу виникли дві різностильові групи творів^[6].

Опис[ред. | ред. код]

Будинки № 21 і 23[ред. | ред. код]

1967 року Валерій Ламах й Ернест Котков розробили ескіз «Симфонії праці» для будинку № 21, а Іван Литовченко й Володимир Прядка — «На захист миру» для будинку № 23.

На панно «Симфонія праці» зображені зварювальник, сталевар, слюсар і механік. На думку мистецтвознавців, композиція характеризується внутрішньою гармонією й узгодженістю дій персонажів. Складність трудового процесу передана плетивом ліній і колірних плям. Водночас композиція у цілому врівноважена й об'єднана плавним лінійним ритмом. Митці виключили зі сцени все буденне і таким чином створили «позачасову», опоетизовану картину праці. Такі засоби свого часу використовували бойчукісти. А Валерій Ламах й Ернест Котков знову відкрили їх для української монументалістики^[6].

На будинку № 23 чоловік із мечем захищає сонячне мирне життя від чорної хмари війни.

Перші мозаїки
«Симфонія праці» (№ 21)
«На захист миру» (№ 23)

«Історія Києва» (будинки № 17, 19, 25 і 27)[ред. | ред. код]

У 1980—1982 роках, у 1500-ту річницю заснування Києва, на інших будинках по обидва боки від центральних тематичних панно з'явилися композиції Валерія Ламаха й Ернеста Коткова, що відображають основні етапи розвитку української культури. На будинках № 17 і 19 панно символізує відповідно культуру Трипілля і Київської Русі.

На торцях будинків № 21 і 23 планувалось замінити мозаїки 1967 року на панно, присвячене добі Пізнього Середньовіччя. Однак первісні мозаїки залишили.

У наступних панно Ернест Котков зобразив в емблематично-символічній формі соціалістичну Україну^[6]. На будинку № 25 композиція символізує створення держави УРСР. У ній використано герб Української РСР із серпом і молотом й орнамент, запозичений із графічного твору Георгія Нарбута.

На будинку № 27 зображена свічка каштана, тодішній герб Києва, у сяйві електронного імпульсу чотирипроменевої зорі. Це мало символізувати науковий потенціал столиці^[7].

Історія Києва
Трипільська культура (№ 17)
Давньоруська культура (№ 19)
Символіка радянської України (№ 25)
Символ наукового потенціалу столиці (№ 27)

Символи тоталітарного режиму[ред. | ред. код]

2019 року на виконання положення закону про декомунізацію КМДА розпорядилася скласти переліки будівель комунальної власності, на яких зображено тоталітарну символіку. До списку помилково занесли мозаїки на житлових будинках № 17 і 19. Народний художник України Володимир Прядка, співавтор мозаїк, звернувся до київської влади на їхній захист. У листі монументаліст зазначив, що мозаїки на Берестейському проспекті здійснені як один проєкт «Історія Києва» і присвячені трипільській і давньоруську культурі. А заборонені серп і молот дійсно зображені, але на торці будинку № 25^[8]. Зрештою всі мозаїки вирішили залишити^[9]^[10].

Орнамент соняха Георгія Нарбута
Орнамент соняха Георгія Нарбута
Орнамент соняха на будинку № 25

Київські байки про мозаїки[ред. | ред. код]

Пояснення, чому із шести запланованих будинків на Брест-Литовському проспекті панно завершили тільки на двох, у радянські часи не давали. Тоді інформаційний вакуум одразу заповнювали народні байки. Одну з них переповів дослідник Ігор Однопозов. Начебто, Володимир Щербицький, тодішній партійний керівник України, побачивши мозаїки, з огидним здивуванням запитав: «А це що за кишки?». За чутками, художників відсторонили від роботи. Навіть постало питання про демонтаж мозаїк^[11].