Едуард II — Вікіпедія

Едуард II
англ. Edward II
Dei Gracia Rex Angliae, Dominus Hiberniae et Dux Aquitaniae
Король Англії
Правління1307-1327
Коронація25 лютого 1308
ПопередникЕдуард I Довгоногий
НаступникЕдуард III
Інші титулиЛорд Ірландії
Герцог Аквітанії
Принц Уельський
Біографічні дані
ІменаЕдуард Плантагенет
Релігіяхристиянство
Народження25 квітня 1284(1284-04-25)
Гвінед
Смерть21 вересня 1327(1327-09-21) (43 роки)
Глостершир
ПохованняГлостерширський Собор, Глостершир, Англія
ДружинаІзабелла Французька
ДітиЕдуард, Джон, Елеонора, Жанна
ДинастіяПлантагенети
БатькоЕдуард I Довгоногий
МатиЕлеонора I (графиня Понтьє)
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Едуард II (англ. Edward ІІ; 25 квітня 128421 вересня 1327) — король Англії з династії Плантагенетів, правління якого тривало з 1307 по 1327 рік.

Ранні роки

[ред. | ред. код]
Руїни Замку Корф, де якийсь час перебував в ув'язненні Едуард II

Перший англійський спадкоємець престолу, який носив титул «принц Уельський». За легендою, вперше записаною 1584 року Джоном Стоу, на прохання валлійців дати їм за короля людину, що народилась в Уельсі й не говорить англійською, Едуард I надав їм свого новонародженого сина, який щойно побачив світ у його таборі. Насправді титул принца Уельського було надано Едуарду у лютому 1301 року.

До моменту народження принца Едуарда з синів короля в живих лишався тільки Альфонс. У серпні 1284 року Альфонс помер, і спадкоємцем англійського престолу став його молодший брат. Оскільки у принца Едуарда не було друзів-ровесників, король обрав для його свити десятьох юнаків з дворянських родин. Одним із них став син гасконського барона Гавестона Пірс, який невдовзі став найближчим другом спадкоємця, який «віддавав перевагу спілкуванню з ним, пов'язаний нерозривним союзом приязні, більше, ніж з усіма іншими смертними»[1]. З часів юності Едуард називав Пірса «мій брат»[2], а їхня дружба, за повідомленням хроніста, була сильнішою за любов до жінок[3].

Є відомості, що Едуард I брав його у шотландські походи й намагався змінити характер сина, але все було марно. Єдине, що Едуард успадкував від батька — його солідний вигляд й високий зріст, у всьому решта вони були несхожими. Можливо, якби Едуард I не приставив до свого сина Пірса Гавестона, то новий король був би повною копією свого батька.

Правління

[ред. | ред. код]

Успадкувавши трон свого батька у віці неповних 23 років, Едуард II досить невдало вів бойові дії проти Шотландії, військами якої керував Роберт I Брюс. Популярність короля також підривала його прихильність до ненависних для народу фаворитів (як вважали, коханців короля) — гасконця Пірса Гавестона, а потім англійського дворянина Г'ю Деспенсера Молодшого.

Панування Едуарда супроводжувалось баронськими змовами й заколотами. Одна зі змов 1325 року, на чолі якої встала дружина Едуарда Ізабелла, мала успіх: повернувшись із Франції, вона в союзі зі своїм коханцем, вельможею Роджером Мортимером, зуміла зібрати достатньо прибічників, щоб скинути чоловіка. Короля було заарештовано, і його змусили зректись престолу на користь юного сина, що став королем Едуардом III. При неповнолітньому Едуарді III було створено регентську раду на чолі з Генріхом Ланкастером. Однак неофіційно вся влада була зосереджена в руках Ізабелли та її фаворита Мортимера. Невдовзі скинутого монарха було вбито.

У 1330 році король Едуард III, вже будучи повнолітнім, стратив убивць свого батька (в тому числі й Мортимера), які фактично правили державою у перші роки після його загибелі; матір же він пожалів та ув'язнив у монастирі.

Те, як Едуарда II скинуто з престолу, зображено у п'єсі Крістофера Марло «Едуард II»[4], а також у романі Моріса Дрюона «Французька вовчиця» із серії історичних романів «Прокляті королі». П'єса Марло лягла в основу однойменного фільму Дерека Джармена.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина

[ред. | ред. код]
  1. Едуард (13 листопада 1312 — 21 червня 1377) — король Англії з 25 січня 1327. Був одним з найуспішніших англійських монархів Середньовіччя. Відновив королівську владу після провального правління свого батька. Едуард ІІІ перетворив Англійське королівство на одну з найпотужніших військових сил у Європі. На його правління припали важливі зміни в законодавстві та системі державного врядування (зокрема, розвиток англійського парламенту), а також пандемія чуми «Чорна смерть». Він залишався на троні 50 років. З часів Генріха ІІІ і до Георга ІІІ ніхто з англійських монархів не правив так довго.
  2. Викидень (кінець 1314)
  3. Іоанн (15 серпня 1316 — 13 вересня 1336) — народився в замку Елтем. Граф Корнуолла з 6 жовтня 1328. У 1329 році на час відсутності Едуарда III, котрий вирушив до Франції для принесення васальної присяги, був призначений номінальним намісником. Взяв участь як командир передового загону в битві біля Халідон-Гілла. У 1335 році зайняв західну Шотландію. Помер в Перті у віці 20 років.
  4. Елеонора (18 червня 1318 — 22квітня 1355) — народилась в палаці Вудсток. В травні 1322 вийшла заміж за Рейнальд II (герцога Гелдерна). Користувалась повагою серед своїх підданих. В шлюбі народила двох синів Рейнальда та Едуарда.
  5. Іоанна (1319) — про існування цієї дитини згадує хроніст Роберт із Редінга.
  6. Іоанна (5 липня 1321 — 7 іересня 1362) — королева-консорт Шотландії з 7 червня 1329. Дружина короля Шотландії Давида ІІ з 17 липня 1328. Дітей не мали.

Бастарди

[ред. | ред. код]
  • Від невідомої:
  1. Адам (бл. 1307 — 18 вересня 1322) — супроводжував батька в шотландському поході в 1322 році, під час якого помер.

Родовід

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Мьюримут
  2. «Аннали святого Павла», «Життєпис Едуарда Другого»
  3. «Життєпис Едуарда Другого»
  4. Кристофер Марло, Твори, М., 1961. Архів оригіналу за 29 листопада 2011. Процитовано 8 листопада 2011.
  5. See Weir 2006, pp. 8–9.

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник:
Едуард I Довгоногий
Король Англії
1307-1327

{{{роки}}}
Наступник:
Едуард III
Попередник:
Едуард I Довгоногий
Лорд Ірландії
1307-1327

{{{роки}}}
Наступник:
Едуард III
Попередник:
Едуард I Довгоногий
Герцог Аквітанії
1307-1327

{{{роки}}}
Наступник:
Едуард III