Евіка Сіліня — Вікіпедія

Евіка Сіліня
латис. Evika Siliņa
Евіка Сіліня
Евіка Сіліня
Прем'єр-міністр Латвії
Нині на посаді
На посаді з 15 вересня 2023
Президент Едгарс Рінкевичс
Попередник Кріш'яніс Каріньш
Міністр з питань добробуту Латвії
14 грудня 2022 — 15 вересня 2023
Прем'єр-міністр Кріш'яніс Каріньш
Попередник Гатіс Еглітіс
Наступник Ульдіс Аугуліс
Депутат Сейму Латвії
1 листопада — 14 грудня 2022
Народилася 3 серпня 1975(1975-08-03)[1] (48 років)
Рига, Латвійська РСР, СРСР[1]
Відома як політична діячка, юристка
Країна Латвія
Alma mater Латвійський університет
Політична партія Єдність, Reform Partyd і Нова єдність
 Медіафайли у Вікісховищі

Евіка Сіліня (латис. Evika Siliņa; нар. 3 серпня 1975, Рига, Латвійська РСР) — латвійська юристка та політикиня. Прем'єр-міністр Латвії з вересня 2023 року. Раніше обіймала посаду міністра добробуту в другому уряді Кріш'яніса Каріньша.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 3 серпня 1975 року в Ризі. Протягом 1993–1997 років навчалась у Латвійському університеті, здобувши ступінь бакалавра права та кваліфікацію юриста, а також у Ризькій юридичній вищій школі, здобувши ступінь магістра соціальних наук у галузі права, міжнародного права та європейського права[2].

З 2003 по 2012 рік Сіліня працювала як приватний юрист, спеціалізуючись на міжнародному та національному господарському праві. У цей період також займалася юридичним обслуговуванням публічних компаній у сфері електронних комунікацій (телекомунікації, Інтернет), а також створенням та консультуванням неурядових організацій. Була індивідуально практикуючим адвокатом присяги, а також є засновницею видавництва Tēva mantojums.

З 2017 року публікує статті в журналі Imperfekt.

Балотувалася до Сейму Латвії у 2011, 2014 і 2018 роках, але не була обрана. З листопада 2011 року по 12 квітня 2012 займала посаду позаштатного юрисконсультанта міністра внутрішніх справ Латвії Ріхарда Козловскіса, а з квітня 2012 року по січень 2013 року – посаду юрисконсульта міністра внутрішніх справ.

З січня 2013 року по 23 січня 2019 року Сіліня займала посаду парламентського секретаря у Міністерстві внутрішніх справ. На цій посаді Евіка отримала високу оцінку за свою відкритість до журналістів, наприклад, у роз'ясненні позиції Міністерства внутрішніх справ з різних питань, а також за свою роботу в боротьбі з синтетичними канабіноїдами та їх обігом у Латвії[3][4].

23 січня 2019 року, коли Сейм Латвії 13-го скликання затвердив Кабінет міністрів на чолі з прем'єр-міністром Кріш'янісом Карінісом, Сіліня отримала посаду парламентського секретаря прем'єр-міністра.

Вона також працювала над законодавством у сферах злочинів проти держави та тероризму, цивільного захисту та кризового контролю, правил для шукачів притулку, імміграційної політики тощо[5]. Вона також працювала над питаннями безпеки дітей, зокрема над проблемою висадки дітей з громадського транспорту[6]. Сіліня зробила значний внесок у створення Бюро внутрішньої безпеки Латвійської Республіки у 2015 році. Очолювала європейську (під час головування Латвії в Раді Європи) та латвійську делегації в ООН, CEPOL та Інтерпол.

У грудні 2022 року була затверджена на посаді міністра соціального захисту в уряді Кріш'яніса Карініса.

16 серпня 2023 року, після відставки Карініса, «Нова Єдність» висунула Евіку кандидатом на посаду прем'єр-міністра[7]. 24 серпня президент Латвії Едгар Рінкевичс запропонував їй сформувати уряд[8].

15 вересня 2023 року Сейм затвердив уряд на чолі з Сіліньєю, до якого увійшли три політичні сили: «Нова Єдність», «Прогресивні» та Союз зелених і селян. Уряд був затверджений Сеймом 53 голосами – усіма представниками нової коаліції та позафракційним депутатом Олегом Буровсом[9].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Евіка Силіня одружена, у пари троє дітей. Рідна мова Сіліні — латиська, вільно володіє англійською та російською мовами[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б https://www.diepresse.com/16435931/evika-silina-fuehrt-lettlands-neue-regierungskoalition
  2. ↑ Evika Siliņa (латис.). Vienotība. 26 травня 2019. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 20 вересня 2023.
  3. ↑ Kurš patiesībā vada Iekšlietu ministriju?. LA.LV (латис.). Процитовано 20 вересня 2023.
  4. ↑ Evika Siliņa: narkotiku lietošanas ierobežošanā jārīkojas proaktīvi (латис.). LV portāls. Процитовано 20 вересня 2023.
  5. ↑ Evika Siliņa (латис.). Sarunu festivāls LAMPA. Процитовано 20 вересня 2023.
  6. ↑ Evika Siliņa: bērnu drošībai nepieciešama atbildīga institūciju sadarbība (латис.). LV portāls. Процитовано 20 вересня 2023.
  7. ↑ «Jaunā Vienotība» oficiāli virza premjera amatam labklājības ministri Eviku Siliņu (латис.). LSM.lv. Процитовано 20 вересня 2023.
  8. ↑ Prezidents valdības izveidi uztic Evikai Siliņai (латис.). LSM.lv. Процитовано 20 вересня 2023.
  9. ↑ Saeima apstiprina 42. Ministru kabinetu ar Siliņu priekšgalā (латис.). Delfi. Процитовано 20 вересня 2023.
  10. ↑ Iekšlietu ministrija, Iekšlietu ministrijas parlamentārā sekretāre,. Архів оригіналу за 02018-09-033 вересня 2018. Процитовано 02018-09-1212 вересня 2018.
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Голови
країн
Голови
урядів
Республіка (1918—1940)
Карліс Улманіс (1918—1919, 1919—1919, 1919—1920, 1920—1921) · Зіґфрід Меєровіц (1921—1923) · Яніс Паулюкс (1923—1923) · Зіґфрід Меєровіц (1923—1924) · Волдемарс Замуелс (1924) · Хуго Целміньш (1924—1925) · Карліс Улманіс (1925—1926) · Артурс Алберінгс (1926—1926) · Мардєрс Скуєньекс (1926—1928) · Петеріс Юрашевскіс (1928—1928) · Хуго Целміньш (1928—1931) · Карліс Улманіс (1931—1931) · Мардєрс Скуєньекс (1931—1933) · Адолфс Бльодніекс (1933—1934) · Карліс Улманіс (1934—1934, 1934—1940) · Аугустс Кірхенштейнс (1940—1940)
Голова Виконавчого комітету Латвії
Голова Радянського уряду Латвії
1940—1990 (Латвійської РСР)
Віліс Лацис (1940—1959) · Яніс Пейве (1959—1962) · Віталій Рубен (1962—1970) · Юрій Рубен (1970—1988) · Вілніс Едвінс Бресіс (1988—1990)
1941—1944 (німецька окупація)
Республіка (з 1990)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Евіка_Сіліня&oldid=40731952