Державна мова — Вікіпедія

Держа́вна мо́ва — правовий статус мови, вживання якої обов'язкове в офіційних документах та загалом у публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо).

Державна мова постає як мова національності, яка самовизначилася в певній державі. Вживання державної мови закріплюється традицією або законодавством.

Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах нема потреби юридичного закріплення державної мови.

Статус державної (офіційної) мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення[1][2]. З іншого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин[1].

У деяких країнах відповідно до їхнього теріторіально-етнічного складу статус державних надано двом і більше мовам (наприклад, у Канаді — англійській та французькій)[1].

У демократичних країнах, де лише одна мова має статус державної, забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб[1].

Державна мова не є втручанням у приватний та інші мовні аспекти життя громадянина, що не є сферою державного офіційного спілкування.

В Україні

[ред. | ред. код]

В Україні державна мова закріплена Конституцією України, а саме ч. 1 ст. 10 Конституції, яка визначає, що

Державною мовою в Україні є українська мова.[3]

Вживання мов в Україні детальніше регулювалося Законом Української РСР «Про мови в Українській РСР», який замінив Закон України «Про засади державної мовної політики» (визнаний неконституційним). Наразі ухвалений в другому читанні законопроєкт № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Державна мова [Архівовано 28 грудня 2008 у Wayback Machine.] // Енциклопедія «Українська мова»
  2. Плотницька І. М. Теоретико-методологічні засади аналізу мовної політики в державному управлінні // Державне будівництво. — 2007. — № 1(1).
  3. Конституція України Офіційний сайт Верховної Ради України

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Довідники

[ред. | ред. код]

Словники

[ред. | ред. код]