Єрмоленко Світлана Яківна — Вікіпедія

Світлана Яківна Єрмоленко
Народилася 30 жовтня 1937(1937-10-30) (86 років)
Уссурійськ, Далекосхідний край, РРФСР
Країна СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність мовознавиця, викладачка університету, українознавець
Alma mater Київський університет ім. Шевченка
Галузь мовознавство[1], Ukrainian philologyd[1], стилістика[1] і синтаксис[1]
Заклад Інститут мовознавства імені О. О. Потебні Національної академії наук України
Інститут української мови НАН України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Членство НАН України

Світла́на Я́ківна Єрмо́ленко (нар. 30 жовтня 1937, м. Уссурійськ, Приморський край, РРСФР) — українська мовознавиця, докторка філологічних наук з 1984, професорка з 1990, академкиня НАН України з 2021[2]. Працює в галузі лінгвостилістики, стилістики слов'янських мов, синтаксису, теорії літературної мови, лінгвофольклористики, культури мови, правопису, українознавства, славістики.

Одна з керівників робочої групи Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року. Керівник робочої групи Української національної комісії з питань правопису, затвердженої КМУ 2015 р.[1] [Архівовано 2 жовтня 2019 у Wayback Machine.]

Відзначилась тим, що надсилала до видавництв списки заборонених українських слів, які були не схожі на російські[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Світлана Єрмоленко (Скляр) народилася 30 жовтня 1937 року в м. Уссурійськ Приморського краю, Росія.

Світлана Скляр, випускниця 1954 року, стала першою медалісткою Козинської школи (нині Козинський колегіум) Радивилівського району.[4]

Закінчила 1959 року Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

З 1959 року працювала в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні НАН УРСР1987 року — завідувачкою відділу культури мови), з 1991 року — в Інституті української мови НАН України (завідувачкою відділу стилістики та культури мови).

У радянські часи відзначилась тим, що надсилала до видавництв списки заборонених українських слів, які були не схожі на російські[5]. Всіляко виступала та виступає за збереження запозичень та кальок з російської мови[6][7][8].

Почесний краєзнавець України (2017).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Праці з лінгвостилістики, синтаксису, мови фольклору, правопису, культури мови:

  • індивідуальні монографії — «Синтаксис віршової мови» (1969), «Синтаксис і стилістична семантика» (1982), «Фольклор і літературна мова» (1987), «Нариси з української словесності (стилістика і культура мови)» (1998), «Мова і українознавчий світогляд» (2007), «Мовно-естетичні знаки української культури» (2009).
  • колективні монографії та монографії у співавторстві — «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник» (1973), «Мова і час» (1977), «Життя слова» (1978), «Складні випадки українського правопису» (1980), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989), «Культура української мови. Довідник» (1990), «Новий російсько-український словник-довідник» (1996), «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери» (1998), «Словник епітетів української мови» (1998), «Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» (2001), «Літературна норма і мовна практика» (2013)[2] [Архівовано 26 листопада 2019 у Wayback Machine.], «Територія мови Тараса Шевченка» (2016) та ін.

Керівниця української групи проєкт Najnowsze dzieje języków slowiańskich (координатор С. Ґайда; Ополе, Польща), що відбувався під егідою Міжнародного комітету славістів. Результатом стало колективне дослідження «Українська мова 1945—1995 pp.» (1999 р.). С. Я. Єрмоленко — керівниця проєкт відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України «Українська лінгвостилістика XX — початку XXI ст.: система понять і бібліографічні джерела» (2007) (виконавці — С. Я. Єрмоленко (керівник), С. П. Бибик, Т. А. Коць, Г. М. Сюта, С. Г. Чемеркін та ін.)

Разом з Олександром Тараненком керувала робочою групою Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року[9]. Входила також до складу наступних комісій з правопису.

Авторка підручників з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (співавтори — В. Т. Сичова, М. Г. Жук).

Редакторка збірника «Культура слова». Член редколегії та один з авторів енциклопедії «Українська мова».

Наукова редакторка третього тому академічного тлумачного «Словника української мови» у 20 томах.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Czech National Authority Database
  2. До складу Національної академії наук України обрано нових членів, 27.05.2021/
  3. Український правопис: ілюзії і дійсність – Слово Просвіти (укр.). Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 25 жовтня 2019.
  4. Тарас Грушівський. Перша медалістка з Козина пішла у велику науку [Архівовано 6 червня 2017 у Wayback Machine.] // radyvyliv.info 14 лютого 2016
  5. Олександр Пономарів. Український правопис: ілюзії і дійсність [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.] «Слово Просвіти»
  6. Світлана Єрмоленко, Віталій Русанівський. Літературна мова і художній переклад [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.] // Мовознавство. — 1970. — № 3. — С. 66—77.
  7. Україні — мовна ситуація і дискусія навколо українського правопису. [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.] Інститут Кеннана. Київський проект
  8. Авторська година. «Логос». Гість — Олександр Попомарів, мовознавець, перекладач, доктор філолологічних наук [Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.] «Українське радіо»
  9. Винничук Ю. Гірка доля українського правопису [Архівовано 1 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Zbruč. — 2018. — 31 липня.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]