Голоско — Вікіпедія

Голоско Львів
західна частина вулиці Топольної
Загальна інформація
49°51′ пн. ш. 24°01′ сх. д. / 49.850° пн. ш. 24.017° сх. д. / 49.850; 24.017Координати: 49°51′ пн. ш. 24°01′ сх. д. / 49.850° пн. ш. 24.017° сх. д. / 49.850; 24.017
Район	Шевченківський
Адмінодиниця	Львів
Засновано	1402
Головні вулиці	Замарстинівська Варшавська Під Голоском
Заклади освіти та культури	Українська академія друкарства, Львівський національний банківський університет
Парки	Брюховицький лісопарк

Голо́ско — місцевість у Шевченківському районі Львова. Розташована в районі стику вулиць Замарстинівської, Варшавської і проспекту Вячеслава Чорновола. На північному заході та півночі межує з Брюховицьким лісом, на сході — із Замарстинівським лісопарком і старим Голосківським цвинтарем.

Історія[ред. | ред. код]

У 1401 році міщанин Миколай Циммерманн купив 2 лани землі біля урочища Оловсько (Головсько) і через рік заклав тут поселення Голоско.

У 1415 році Голоско перейшло у власність міста. Його назвали Голоско Велике. 9 березня 1424 року Катерина Ціммерман подарувала спадкові маєтки в селі своєму чоловікові Толмачу Іванові^[1]. В урочищі, що біля Голоска Великого, в 1470 році міщанин Ян^[2] Ганель заклав інше поселення, що отримало назву Голоско Мале.

Голоско Мале ввійшло до меж міста 11 квітня 1930 року^[3].

Найпопулярнішою теорією походження назви Голоско (Головсько) є теорія Володимира Мацяка, яка полягає в тому, що ця місцевість успадкувала назву колишнього міста Головсько — столиці Антського союзу, що знаходилося в межах сучасного міста Львова на Замковій горі.

Історик та краєзнавець Василь Лаба в своєму досліджені «Літопис Парафії Голоско Велике до 1944 року» стверджує, що назва Голоско походить з тюркскої, означає «жменю озер», адже тут було багато природних озер за ходом однієї з приток Полтви.

Однією з найдавніших споруд селища є церква св. Покрови. Коли побудована була церква на Голоску достовірних даних в архівах немає. Перше повідомлення про церкву датується 1539 роком, де зазначається, що церква св. Покрови стала крилошанною. Де знаходилася ця церква точних даних нема, мешканці стверджують, що давня церква стояла вище на косогорі, а на місці сучасної церкви (церкви святої Анни) був цвинтар. Василь Лаба припускає, що сучасна церква стоїть на місці дохристиянського святилища, яке здіймалося над озером — місце на високому горбі з стрімкими схилами.

Сучасна мурована церква була збудована у 1775 році. Василь Лаба припускає, що іконостас Федора Сеньковича у 1610—1620 роках був куплений в котроїсь з сусідніх церков, бо до 1740 року на Голоску в церкві іконостасу не було. Є думка, що в церкву на Голоску іконостас попав з Введенської церкви в Краківському передмісті, яка була навпроти входу в П'ятницьку церкву. В середині XX століття, цей цінний іконостас був вивезений Б. Возницьким до Олеського замку, згодом він став частиною постійної експозиції. Одна з вулиць на Голоску отримала назву на честь Федора Сеньковича.

Після Першої світової війни в Голоску постав монастир оо. Редемптористів з Бельгії, які викупили 2-поверховий будинок в одного пана і збудували свою церкву і монастир. Вони згодом брали активну участь в українському духовному житті, духовних місіях. Будинок для монастиря було придбано для новіціяту (редемптористів) завдяки допомозі митрополита Андрея Шептицького. Приміщення монастиря святого Альфонса у різні періоди було відповідно табором для військовополонених (під час німецької окупації), інфекційною лікарнею (у часи підпільного існування УГКЦ), однак, з отриманням Незалежності, повернуло своє первісне призначення.

У 1910 році на Голоску було відкрито туберкульозний санаторій. З історії закладу відомо, що народний санаторій для грудних хворих було відкрито з ініціативи очільника Товариства боротьби з туберкульозом професора Юзефа Вічковського. Місцем розташування закладу було обрано сосновий ліс на схилах Розточчя в Голоску. Частину своїх земельних ділянок подарувала Товариству для влаштування санаторію шанована львівська купецька родина Рідлів.

На початку XX століття була заснована читальня «Просвіта». Читальня у 1930-х роках збудувала для власних потреб цегляний будинок і там відбувалися вистави, а в літні місяці організовували дитячий садок. З будівництвом читальні дуже цікава історія. Польська влада ніяк не хотіла дати дозволу на її будівництво, не даючи можливості купити земельну ділянку. Тоді українці зібрали кошти, домовилися з одним євреєм, давши йому гроші. Той зробив «ґешефт», купив потрібну ділянку і тут же подарував її українцям. В 1934 році тут відбулася духовна місія отців редемптористів, яка мала на меті пробудити не тільки релігійні почуття, а й національну свідомість.

На Голоску мешкав Михайло Стецкевич (Стеткевич) — український меценат, перший голова українського товариства «Сокіл» у Голоску Великому, учасник товариства «Просвіта» у Львові. Працював радником намісництва, перебував в ув'язненні через підтримку Листопадового чину. Збудував власним коштом кам'яницю у «швейцарському» стилі, яку залишив для дітей-сиріт. Нині кам'яниця розташована на вулиці Замарстинівській, 197 та внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2438-м.

На Голоску біля озера Стосика у 1920-х роках проходили перші свята весни новоствореної організації Пласт. Сучасні пластуни довгий час не знали, де саме ці свята проводилися. Проаналізувавши спогади старших пластунів, вони вирахували, що вони проводилися в Львівській Сагарі (Сахарі). Сагарою в ті часи називали місцевість Голоска і сучасного Брюховицького лісу. Річ у тім, що ліс в цій місцини у XVIII—XIX століттях нещадно вирубувався. Через піщані ґрунти місцевість почала бути подібною на справжню Сахару. Згодом Австрійська влада засадила Сахару сосновими деревами і тут постав сучасний Брюховицький ліс. Свята весни — це щорічний дво- чи триденний табір пластунів, який проводять в перші теплі дні в році, і означає початок періоду походів і таборів для пластунів.

Ось деякі спогади. «На Свято Весни приїжджав і комендант Пласту — Северин Левицький. Він відвідав нас якраз тоді, коли ми виконували вправи на воді, в озері (тут очевидно мова про озеро Стосика). Заходили в озеро клином, а потім ставали в лаву, робили різні вправи. Пам'ятаю, що юнацькі курені мали, кожен окремо, свій колір хустини. Кожен гурток юнаків мав свою гурткову хоруговку в формі двораменного трикутника. Наш гурток мав хоруговку, де на білому полотні була нашита чорна сильветка голови Лева».

1978 року частково через Голоско була прокладена тролейбусна лінія маршруту № 13.

Мистецтво[ред. | ред. код]

Голоско та її околиці 1913 року стали місцем зйомок компанією «Леополія-фільм» батальних сцен до художнього фільму «Костюшко біля Рацлавіц» (режисер Орланд) на тему повстання Костюшка 1794 року. Для інсценування подій битви під Рацлавицями, поблизу Львова було обрано три подібних локації — місцевості навколо Зимної Води, Брюховичів та Голоско. 2000 осіб брали участь у масових сценах битви за Рацлавиці, серед них, безумовно, було багато мешканців Голоска. Прем'єра фільму відбулася 3 січня 1914 року у Львові. 2009 року у Кракові були знайдені дві котушки плівки (450 м), і цей фрагмент плівки був збережений та оцифрований^[4][5].

Відомі люди[ред. | ред. код]

• Святослав Ольшенко-Вільха (справжнє ім'я Святослав Мотало) — український поет і прозаїк, діяч ОУН.
• Старченко Іван — хорунжий Армії УНР, похований в Голоско.
• Михайло Стецкевич (Стеткевич) — меценат, перший голова осередку українського тіловиховного та руханкового товариства «Сокіл» у Голоску Великому.

Церкви[ред. | ред. код]

• Монастир чину Найсвятішого Ізбавителя;
• Церква Успіння праведної Анни (ПЦУ) (вул. Заозерна, 11);
• Церква Блаженного Миколая Чарнецького (УГКЦ) (на розі вулиць Під Голоском та Варшавської);
• Храм Святого Рівноапостольного Володимира Великого (ПЦУ) (вул. Петра Панча, 12а)^[6].

• 
  Церква Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького
• 
  Храм Святого Рівноапостольного Володимира Великого
• 
  Церква Успіння Святої Анни

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Таємниці міста Лева: Книга для читання / укладачі О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів: Аверс, 2004. — 376 с. — ISBN 966-8386-45-0.
• Літопис Парафії Велике Голоско до 1944 року / Василь Лаба
• Український самостійник — вересень 1959 р.

Посилання[ред. | ред. код]

• Львів зсередини. Покинуті дачі Збоїща-Голоско [Архівовано 11 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Проєкт «Міський медіаархів»: Лемберг, Леополь, Львув: мапа фон Міґа, 1783. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 23 вересня 2021.
• Софія Легін (25 березня 2021). 15 цікавих фактів про дільницю Голоско у Львові. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 23 вересня 2021.

Див. також[ред. | ред. код]

• Озеро Стосика

Це незавершена стаття про Львів. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.