Гетто в період Другої світової війни — Вікіпедія

Гетто в період Другої світової війни
Континент Європа
Країна  Третій Райх
Час/дата початку 1939
Час/дата закінчення 1945
Історичний період Друга світова війна
CMNS: Гетто в період Другої світової війни у Вікісховищі
Гетто і масові депортації в окупованій нацистами Європі

Гетто в період Другої світової війни — це житлові зони на контрольованих нацистами і їх союзниками територіях, куди насильно переміщували євреїв з метою ізоляції їх від неєврейського населення. Ця ізоляція була частиною політики так званого «остаточного розв'язання єврейського питання», в рамках якої було знищено близько 6 мільйонів євреїв.

Перше гетто в Польщі було засновано в місті Пйотркув-Трибунальський в жовтні 1939 року. Всього було створено за різними даними від 800 до понад 1000 гетто, в яких містилося не менше мільйона євреїв.[1][2]

Цілі створення

[ред. | ред. код]

Створюючи місця примусового ізольованого утримання євреїв, нацисти ставили собі таку мету[3]:

  • Полегшення майбутньої ліквідації євреїв.
  • Запобігання потенційного опору.
  • Отримання безкоштовної робочої сили.
  • Отримати симпатію решти населення.

Опис і класифікація

[ред. | ред. код]

Усі гетто, на думку істориків, умовно можна розділити на два основних типи: «відкриті» і «закриті». Відкриті гетто, без фізичної ізоляції євреїв в окремому, що охоронявся, кварталі, існували тільки до знищення жителів, або їх переселення в «закриті» гетто, або депортації до таборів. У такому гетто в обов'язковому порядку створювалися юденрати або призначалися (обиралися) старости[3][4].

Створення «закритих» гетто здійснювалося з обов'язковим переселенням всіх євреїв в охоронюване місце (квартал, вулиця, окреме приміщення). Навколо закритого гетто силами в'язнів і за їх рахунок зводилася огорожа у вигляді колючого дроту або глухих стін і парканів. Вхід і вихід здійснювався через контрольно-пропускні пункти, які охоронялися з обох сторін[4].

Юденрати (нім. Judenrat — «єврейська рада»), або єврейські комітети, створювалися німецькими окупаційними силами як органи самоврядування єврейських гетто. Юденрати, на відміну від інших місцевих колабораціоністських органів, часто формувалися в примусовому порядку[5].

У повноваження юденрату входило забезпечення господарського життя і порядку в гетто, збір коштів та інших контрибуцій, відбір кандидатів для роботи в трудових таборах, а також виконання розпоряджень окупаційної влади. Юденрату формально підпорядковувалася єврейська поліція[6].

Кандидат історичних наук Євген Розенблат ділить єврейських колаборантів на дві великі групи[5]:

Перша група ототожнювала себе з усіма іншими жителями гетто і намагалася по можливості домогтися системи, при якій цілому ряду категорій єврейського населення надавалися додаткові шанси на виживання — наприклад, опіка юденрату над багатодітними сім'ями, незаможними, старими, самотніми людьми та інвалідами. Представники другої групи протиставляли себе іншим євреям і використовували всі засоби для особистого виживання, в тому числі такі, що вели до погіршення стану або загибелі інших.

Члени юденрату по-різному ставилися до опору й акцій збройного підпілля в гетто. У деяких випадках вони налагоджували зв'язок і співпрацю з підпіллям і партизанами, в інших — прагнули не допустити акцій опору, побоюючись, що німці будуть мститися всім жителям гетто[5]. Існували також активні пособники нацистів (Абрам Ганцвайх, Альфред Носсіг, Курт Шлезінгер, Стелла Кюблер та ін.). Частина з них була вбита підпільниками та партизанами[7].

Найбільші гетто

[ред. | ред. код]
Колона в'язнів мінського гетто на вулиці. 1941

У першу чергу гетто були створені на території СРСР і окупованих нацистами країн Східної Європи. В них також примусово, під загрозою смерті, переселяли всіх євреїв, у тому числі євреїв з Західної Європи.

Було три найбільші гетто, з них два на території Польщі та одне в Україні. Це в першу чергу Варшавське гетто (450 000 осіб), Лодзьке гетто (204 000 осіб) та Львівське гетто (136 000 осіб).

На територіях УРСР і БРСР найбільшими гетто були у Львові (існувало з листопада 1941 по червень 1943), Чернівецьке (94 000 осіб включно з біженцями прилеглих територій, яке існувало з червня 1943 по червень 1943) та в Мінську (близько 80 000 осіб, ліквідовано 21 жовтня 1943).

Також було створено велике гетто в Терезіне (Чехія) і Будапешті.

З гетто поза Європою відомо Шанхайське гетто, де японські союзники Німеччини тримали євреїв Шанхая.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Гетто. Енциклопедія Голокосту. Американський меморіальний музей Голокосту. Архів оригіналу за 8 березня 2012. Процитовано 9 серпня 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  2. Гетто. Введение [Архівовано 4 лютого 2011 у Wayback Machine.](рос.)
  3. а б Сост. и ред. Я. З. Басин. Вопросы и задачи исследования мест принудительного содержания евреев на территории Беларуси в 1941—1944 годах. — Мн. : Ковчег. — Вип. 1.(рос.)
  4. а б Альтман И. А. Глава 3. Гетто и лагеря на территории СССР. § 1. Классификация мест принудительного содержания // Холокост и еврейское сопротивление на оккупированной территории СССР. — 2002. — 319 с. — ISBN 5-88636-007-7.(рос.)
  5. а б в Розенблат Е. С. Юденраты в Беларуси: проблема еврейской коллаборации // Уроки Холокоста: история и современность : сборник научных работ. — Ковчег. — ISBN 978-985-6756-81-1.(рос.)
  6. Задачи и полномочия юденратов. История антисемитизма и Катастрофа. Открытый университет Израиля. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 8 вересня 2010.(рос.)
  7. Иоффе Э. Г. Актуальные вопросы изучения Холокоста на территории Беларуси в годы немецко-фашистской оккупации.(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]