Гамбург (футбольний клуб) — Вікіпедія

Гамбургер Шпорт Ферайн
Повна назва Hamburger Sport Verein e.V.
Прізвисько «ротгозе» (Rothose)
(«червоноштанники»
німецькою)
Коротка назва Гамбург, HSV
Засновано 1919
Населений пункт Гамбург, Німеччина Німеччина
Стадіон «Імтех-Арена»
(кол. назва —
Фолькспаркштадіон)
Вміщує 57 000
Президент Німеччина Марсель Янсен
Головний тренер Німеччина Штеффен Баумгарт
Ліга Друга Бундесліга
2022-23 3
Вебсайт Офіційний сайт
Домашня
Виїзна
Запасна

«Га́мбург» (нім. Hamburger Sport Verein e.V.) — німецький футбольний клуб із Гамбурга. Один з найтитулованіших клубів Німеччини. 6-разовий чемпіон Німеччини. Володар Кубка європейських чемпіонів 1983 року.

Історія

[ред. | ред. код]

Створення

[ред. | ред. код]

Сучасний клуб «Гамбург» (Hamburger Sport Verein, «Гамбурзький спортивний союз») був створений у 1919 внаслідок об'єднання трьох спортивних товариств: Sports Club Germania, Hamburg FC і FC Falke.

Перші сезони

[ред. | ред. код]

Команда була одною з найсильніших у Німеччині у 20-х роках. В сезоні 1920/21 «Гамбург», вигравши у «Ганновера» у фіналі північно-німецької першості, ввійшов до вирішального плей-оф всенімецького чемпіонату. Але вже в 1/4 поступився «Дуйсбургу» — 1:2, після додаткового часу. Наступного сезону клуб впевнено виграв чвертьфінал і півфінал (5:0 і 4:0 відповідно), і у фіналі мав зустрітись із «Нюрнбергом». Гра пройшла 18 червня 1922 року в Берліні, але переможця не визначила — 2:2. За правилами тих часів команди зіграли перегравання (6 серпня в Ляйпцигу), але воно завершилось нічиєю 1:1. Гру перервали, оскільки матч продовжували тільки 7 гравців «Нюрнберга», а за правилами мінімум був — 8 футболістів. Титул чемпіона присудили «Гамбургу». Баварці таке рішення опротестували й Німецька футбольна асоціація вирішила нікому не присуджувати перемоги. Це один з 2 випадків у всій історії німецького футболу, коли жодна команда не отримала чемпіонського титулу.

Клуб регулярно вигравав чемпіонат Пн. Німеччини й виходив до плей-оф. Наступного сезону (1922/23) гамбуржці вперше стали чемпіонами Німеччини, впевнено перемігши у фіналі «Уніон» з Обершоневайде — 3:0. Клуб повторив успіх у 1928 році (розгром «Герти» 5:2). Одним з найкращих у лінії нападу був Франц Горн, який за 6 років у барвах клубу забив 121 гол (зігравши 105 ігор). В сезоні 1930/31 «Гамбург» програв у 1/2 фіналу майбутньому чемпіону — «Герті» (2:3, дод. час) Після приходу до влади нацистів головною командою міста Гамбург був маловідомий Eimsbütteler TV. На початку 40-х у футбол продовжували грати, поки війна не підійшла вже зовсім близько. За «Гамбург» тоді виступав Ервін Зеелер — батько Уве Зеелера. Колишні високі результати колектив почав показувати вже після війни.

1950-ті і 60-ті

[ред. | ред. код]

Після відновлення футболу в Німеччині «Гамбург» зоставався сильною командою. Три сезони поспіль (1947/48 - 1949/50) «ротгозе» виходили до 1/4 фіналу, але завершували боротьбу на цьому етапі. В наступних роках 8 найсильніших команд Німеччини ділили на 2 фінальні групи, переможці яких й грали за титул чемпіона. «Гамбург» кілька років займав у груповому раунді то 3, то 2 місце і лише в сезоні 1956/57 зумів пробитися до фіналу. Там його розгромила «Боруссія» (Дортмунд) — 4:1. Наступного сезону гамбургці поступилися «Шальке-04» з рахунком 0:3 і другий рік поспіль зайняли 2-е місце. Сезон 1958/59 команда закінчила на 2-й позиції у групі, зате 25 червня 1960 року втретє у своїй історії виграла чемпіонат (перемігши 3:2 «Кельн»).

Перший рік у Бундеслізі «Гамбург» закінчив на 6-ій позиції. Уве Зеелер став найкращим бомбардиром першості — 30 голів.

Досягнення

[ред. | ред. код]

Чемпіонат Німеччини:

Кубок Німеччини:

Суперкубок Німеччини:

  • Володар (1): 1987

Кубок ліги:

Кубок європейських чемпіонів:

Кубок володарів кубків УЄФА:

Кубок УЄФА:

Відомі гравці

[ред. | ред. код]

Склад

[ред. | ред. код]

Склад команди станом на 30 липня 2024 року

Поз. Нац. Гравець
1 ВР Португалія Данієль Гоєр-Фернандеш
2 ЗХ Франція Вільям Мікельбренсіс
3 ЗХ Німеччина Морітц Гейєр
4 ЗХ Німеччина Себастьян Шонлау
5 ЗХ Боснія і Герцеговина Денніс Хаджикадунич (в оренді з «Ростова»)
6 ПЗ Польща Лукаш Поруба
7 НП Франція Жан-Люк Домпе
8 ПЗ Лівія Даніель Елфадлі
9 НП Німеччина Роберт Глатцель
10 ПЗ Суринам Іммануел Ферай
11 ПЗ Гана Рансфорд-Єбоа Кенігсдерффер
12 ВР Німеччина Том Міккел
13 ЗХ Португалія Гільєрме Рамос
14 ПЗ Нідерланди Людовіт Рейс
17 ПЗ Чехія Адам Карабець (в оренді зі Чехія «Спарти»)
Поз. Нац. Гравець
18 ПЗ Гамбія Бакері Ятта
19 ВР Німеччина Матео Рааб
20 НП Угорщина Андраш Немет
21 ПЗ Німеччина Левін Озтуналі
23 ПЗ Німеччина Йонас Мефферт
27 НП Німеччина Даві Зельке
28 ЗХ Швейцарія Міро Мугайм
33 ЗХ Німеччина Ноа Каттербах
34 ЗХ Німеччина Йонас Давід
36 ПЗ Фінляндія Анссі Сугонен
37 ЗХ Косово Валон Зумбері
41 ПЗ Єгипет Омар Меджид
44 ЗХ Хорватія Маріо Вушкович
47 ЗХ Німеччина Ніколас Олівейра

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]