Воробин — Вікіпедія

фільварок Воробин

Наполеон Орда. «Двір Плятерів», 1870 рік
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький район
Основні дані
Перша згадка 1580[⇨]
Існувало до 1941—1946[⇨]
Географічні дані
Географічні координати 51°35′52″ пн. ш. 26°34′12″ сх. д. / 51.598000° пн. ш. 26.5701000° сх. д. / 51.598000; 26.5701000Координати: 51°35′52″ пн. ш. 26°34′12″ сх. д. / 51.598000° пн. ш. 26.5701000° сх. д. / 51.598000; 26.5701000
Карта
Воробин. Карта розташування: Земля
Воробин
Воробин
Воробин. Карта розташування: Рівненська область
Воробин
Воробин
Мапа
Мапа

CMNS: Воробин у Вікісховищі

Воробин — колишній фільварок біля Дубровиці, на території сучасного Сарненського району Рівненської області України. На фільварку у минулому був палац, зруйнований під час подій 1917—1918 років. Сьогодні Воробин є частиною Дубровиці. На його території діє поліклініка.

Назва[ред. | ред. код]

Згадується як Воробин[1][2], Воробине[3], Дубровиця-Воробин[2], Воробино[4]. Польською мовою згадується як Worobin[5][6], російською — як Воробинъ[7][8].

Географія[ред. | ред. код]

Фільварок був розташований за 3 км на північ від містечка Домбровиця[8][9][10], та за 126 км від Рівного[1][6], біля сіл Селець, Ясинець та Мочулище[7].

Історія[ред. | ред. код]

Воробин на мапах
Воробин[ком. 1] на російській спеціальній мапі Шуберта 1826—1840 років (рос. дореф.)
Панський двір Воробин[ком. 2] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)
Маєток Воробин[ком. 3] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Воробин згадується в роздільному записі княгині Марії Юріївної Гольшанської від 6 жовтня 1580 року як «містечко нове Воробин» («местечъко новое Воробинъ»), за яким воно разом з Дубровицею та низкою інших володінь княгині переходили у власність її дочки, Варвари Козинської, що була заміжньою за Андрієм Фірлеєм, каштеляном малогоським[11].

У XVII столітті Воробин згадується серед володінь княгині Соломерецької Марети Миколаївної (пом. 1675), дружини булаковського старости Казиміра Нарушевича (пом. до 1667)[12]. Входив до Пінського повіту Берестейського воєводства[2].

Плятери[ред. | ред. код]

З кінця XVIII століття маєтком у Воробині володіли представники роду Плятерів (Броель-Плятерів)[2][4]. Наприкінці XVIII століття Плятери переносять свою резиденцію з Дубровиці до колишнього фільварку у Воробині, де будують палац[13]. Юзеф Антоній Вільгельм Плятер[pl] збудував у Воробині два будинки для гостей у класичному стилі, у яких зрештою мешкали самі Плятери, оскільки палац залишався недобудованим[14]. Палац був прикрашений мармуровими колонами, барельєфами, скульптурами[13], мав велику бібліотеку та архів[15][2].

Також Юзефом Антонієм Плятером була заснована бібліотека[2][14], яка містила 5 000 томів[2]. В архіві маєтку зберігалося понад 200 000 документів щодо князів Дубровицьких-Гольшанських, представників родів Вишневецьких, Мнішків, Замойських та інші родові архіви Волині та Волинського Полісся[2][15]. Також у палаці була велика картинна галерея, у якій містилася картина Скорботної Богородиці[pl], приписувана Доменікіно[1][9][10]. Довкола був розкішний парк зі штучними озерами та сад[16][13]. У 1860 році фонд бібліотеки власник палацу подарував Варшавській публічній бібліотеці[15][17][18][13].

Наполеон Орда. «Двір Плятера», 1870 рік

У 1820 році у Воробині діяла суконна мануфактура, винокурня, цегельня[12]. У вересні 1870 року графа Ігнатія Плятера у Воробині відвідав музикант та художник Наполеон Орда, який під час відвідин зробив декілька замальовок олівцем, серед яких — «Двір Плятера» (згодом стала малюнком, сьогодні зберігається в музеї Кракова) та «Костел Іоанна Хрестителя» (згодом стала літографією)[12]. 1862 року у Воробині відкритий винокурний і спиртоочисний завод, який виробляв спирт з пшениці і картоплі[19].

У 1885 році фільварок входив до складу Домбровицької волості Рівненського повіту Російської імперії, на ньому діяли водяний млин, пивоварний і винокурний завод та католицька каплиця (домова)[8]. На початку XX століття фільварок належав графам Плятерам з Дубровиці, на ньому працювали ґуральня (працювало 16 робітників, річна продукція в 1909—1910 роках — 85 936 відер 40° горілки), водяний млин, бровар[19][1][9].

Революційні події 1917—1918[ред. | ред. код]

У 1917—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки[20]. Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент[21]. З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків[3].

Палац Плятерів, початок XX століття
Волинь
Вбивство графів Плятерів
За повідомленням з Рівного, на третій день після петлюрівського повстання селяни навколишніх сіл кількістю до двох тисяч явилися в садибу графів Плятерів, розташовану поблизу містечка Домбровиці, і почали обстріл замку. Охорона графів Плятерів і службовці відповідали. Селяни підпалили замок. Графи Плятери, рятуючись від полум'я, вистрибнули з приміщення і були вбиті натовпом. Вбито також 8 осіб охорони.
Оригінальний текст (рос.)
Волынь
Убийство графов Плятеров
По сообщению из Ровно, на третий день после петлюровского восстания крестьяне окрестных сел в числе до двух тысяч явились в усадьбу графов Плятеров, расположенную вблизи местечка Домбровицы, и начали обстрел замка. Стража графов Плятеров и служащие отвечали. Крестьяне подожгли замок. Графы Плятеры, спасаясь от огня, выскочили из помещения и были убиты толпой. Убито так же 8 человек стражи.

Киевская Мысль, 27 (14) ноября 1918 года, № 225

У другій половині лютого 1918 року після зайняття Дубровиці австро-німецькими військами графи повернулися до свого маєтку, для охорони якого на їхнє прохання влада Української Держави виділила загін гайдамаків з 20 осіб з одним старшиною[3][22].

У листопаді 1918 року, після захоплення Дубровиці внаслідок організованого комуністами збройного повстання, більшовики та кількатисячний натовп селян почали наступ на Воробин, де вступили в бій з українськими частинами, який завершився захопленням маєтку червоними[23][22]. Разом з адміністрацією маєтку були вбиті співвласники Воробину, Ігнацій (Гнат) (1888—1918) та Антоній (Антон) (1890—1918) Плятери[2][13][14]. За даними української історикині Лесі Алексієвець, маєток було захоплено 5 грудня 1918 року, наступного після зайняття Дубровиці дня[13]. За спогадами очевидця подій Павла Селезіона, бій тривав 3 дні та завершився коли в захисників завершилися набої, після чого нападники кинули мертвих та уцілілих гайдамаків разом з двома графами до ями й поховали їх живцем, після чого пограбували маєток і розігнали слуг[22]. Відповідно до даних Яцека Броель-Плятера, сина уцілілого графа, та новини в газеті «Киевская Мысль», нападники підпалили будівлю, після чого захисники палацу вистрибнули назовні, де були вбиті[24][25]. За новиною в газеті були вбиті графи та 8 охоронців[24], за Яцеком — 2 брати Плятери та 9 працівників маєтку[25].

Палац Плятерів, 1937 рік
Палац Плятерів, 1938 рік

Міжвоєнний час[ред. | ред. код]

Єдиний уцілілий з графів, наймолодший брат Вітольд (1893—1961), вирішив не повертатися до спаленого маєтку та відбудовувати його, а переїхав до нового двору в Осечі Брестсько-Куявського воєводства[2]. За іншими даними Вітольд все ж відбудував маєток, проте вже більше ніколи в ньому не жив[14].

У 1921—1939 роки входив до складу Польщі[26]. У 1921 році фільварок входив до складу гміни Домбровиця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки[5]. 1930 року Сарненський повіт приєднаний до складу Волинського воєводства[27]. У 1936 році Воробин належав до громади Домбровиця гміни Домбровиця Волинського воєводства[28].

Після 1939[ред. | ред. код]

З 1939 року — у складі Дубровицького району Рівненської області УРСР. У 1941 році німецькі війська розбомбили радянський штаб, який містився у Воробині, внаслідок чого були знищені колишні садиби[29]. Під час Другої світової війни більшовицькі підпільники спільно з червоними партизанами спалили фільварок та вивели з ладу Воробинський спиртовий завод[30].

В адміністративно-територіальному устрої Дубровицького району станом на 1946 рік населений пункт з такою назвою відсутній[31]. У другій половині XX століття в парку колишнього графського маєтку Воробина було засноване медичне містечко з поліклінікою, стаціонаром, лабораторіями та спеціалізованими кабінетами[32]. Сьогодні Воробин входить до складу Дубровиці[14]. Від колишньої садиби Плятерів збереглися лише залишки парку[29]. У місті є вулиця Воробинська, яка веде до колишнього фільварку[14]. Ця вулиця відома з XVIII століття, у 1940-х роках носила назву вулиці Сталіна, у 1949—1992 роках називалася Комуністичною[33][34].

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1859[35] 14 —
Кін. XIX ст.[1] 232 +1557.1%
1906[36] 461 +98.7%
1921[5] 152 −67.0%
Динаміка населення

Станом на 1859 рік, на поміщицькому фільварку Воробин налічувалося 13 дворів та 14 жителів римсько-католицької віри (3 чоловіки і 11 жінок)[35].

Наприкінці XIX століття на фільварку було 14 домів та мешкало 232 жителі.[1][6] Станом на 1906 рік на фільварку нараховувалося 18 дворів та 461 мешканець[36].

За даними перепису населення Польщі 10 вересня 1921 року на фільварку налічувалося 10 будинків та 152 мешканці, з них: 73 чоловіки та 79 жінок; 84 православні та 68 римо-католиків; 103 українці та 49 поляків[5].

Релігія[ред. | ред. код]

У 1885 році у Воробині була католицька каплиця (домова) 1772 року[8][10]. Католицька громада фільварку в 1938 році належала до парафії Домбровиці[37].

Галерея[ред. | ред. код]

  • Палац Плятерів, початок XX століття
    Палац Плятерів, початок XX століття
  • Палац Плятерів, перша половина XX століття
    Палац Плятерів, перша половина XX століття
  • Палац Плятерів, перша половина XX століття
    Палац Плятерів, перша половина XX століття
  • Палац Плятерів, перша половина XX століття
    Палац Плятерів, перша половина XX століття
  • Палац Плятерів, перша половина XX століття
    Палац Плятерів, перша половина XX століття

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ рос. Воробинъ, до 20 дворів.
  2. ↑ рос. Госп. д. Воробинъ.
  3. ↑ нім. Gut Worobin.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Цинкаловський О. Воробин // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 259.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Себта та Черкаська, 2003, с. 269.
  3. ↑ а б в ІМіС УРСР, 1973, с. 262.
  4. ↑ а б Головна сторінка - Відділ культури і туризму Дубровицької РДА. dubrcultura.rv.ua. Архів оригіналу за 4 квітня 2018. Процитовано 9 листопада 2019.
  5. ↑ а б в г Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych (PDF). Т. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 60. Архів оригіналу (PDF) за 31 травня 2015. (пол.)
  6. ↑ а б в Worobin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 702. (пол.)
  7. ↑ а б Лист 20-5 c привязкой, Дубровица (Домбровица). Трехверстовка, Военно-топографическая карта Шуберта. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019. (рос. дореф.)
  8. ↑ а б в г Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 234. (рос. дореф.)
  9. ↑ а б в Worobin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 946. (пол.)
  10. ↑ а б в Orłowicz, Mieczysław. Dąbrowica (Równe-Sarny-Dąbrowica) // Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. — Łuck, 1929. — С. 227-229. (пол.)
  11. ↑ Жизнь князя Андрея Михайловича Курбскаго въ Литвѣ и на Волыни. — Кіевъ : Въ Лито-Типографическомъ Заведеніи І. К. Вальнера, 1849. — Т. 1. — С. 276. (рос. дореф.)
  12. ↑ а б в Хроніка історичних подій і розвитку Дубровиччини. Дубровицька районна державна адміністрація. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 9 листопада 2019.
  13. ↑ а б в г д е Алексієвець, 2015, с. 27.
  14. ↑ а б в г д е Дубровиця / Волинський усе-світ // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2007. — № 49 (вересень). — С. 428-431. Процитовано 11 листопада 2019.
  15. ↑ а б в Цинкаловський О. Дубровиця // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 379.
  16. ↑ Потапчук І. В. Формування території та еволюція архітектурно-просторової структури Дубровиці під дією природно-ландшафтних факторів // Містобудування та територіальне планування. — 2011. — № 40(2). — С. 204. Процитовано 9 листопада 2019.
  17. ↑ Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев : Тип. Почаево-Успенской Лавры, 1889. — Т. 2. — С. 611. (рос.)
  18. ↑ Сендулский А. Мѣстечко Домбровица, Ровенскаго узда // Волынские епархиальные ведомости № 9. — 1882. — С. 239. (рос.)
  19. ↑ а б Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Кіевской, Подольской и Волынской губерніямъ / М. В. Довнаръ-Запольскій. — Кіевъ : Изд. Т-ва Л. М. Фишъ и П. Е. Вольсовъ, 1913. — С. 866. (рос. дореф.)
  20. ↑ ІАУ, 1980, с. 55.
  21. ↑ ІМіС УРСР, 1973, с. 261-262.
  22. ↑ а б в Павло Селезіон. "Прігорінская Совєтская Соціялістіческая Республіка" // Літопис Червоної Калини. — 1931. — Число 6. — С. 10. Архівовано з джерела 9 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019.
  23. ↑ ІМіС УРСР, 1973, с. 263.
  24. ↑ а б Киевская Мысль, 27 (14) ноября 1918 года, № 225 (рос.)
  25. ↑ а б Yale Richmond. From Berezna and Krupa to Boston: The Beggelman and Karas Families and Their Roots // JewishGen[en]. — 2012. Архівовано з джерела 1 жовтня 2020. Процитовано 9 листопада 2019. (англ.)
  26. ↑ ІАУ, 1980, с. 57.
  27. ↑ Dz.U. 1930 nr 82 poz. 649[недоступне посилання] (пол.)
  28. ↑ Wołyński Dziennik Wojewódzki. 1936, nr 1. — Łuck : Urząd Wojewódzki Wołyński, 1936.01.04. — С. 77. (пол.)
  29. ↑ а б Grzegorz Rąkowski. Wołyń. — Oficyna Wydawnicza "Rewasz", 2005. — С. 154. — ISBN 9788389188328. (пол.)
  30. ↑ ІМіС УРСР, 1973, с. 265.
  31. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 446.
  32. ↑ ІМіС УРСР, 1973, с. 267.
  33. ↑ Вулицями Дубровиці #пізнаємо Дубровицю разом. dubrlibr.rv.ua. Дубровицька централізована система публічно-шкільних бібліотек. 19 липня 2020. Процитовано 28 вересня 2022.
  34. ↑ Рідне місто моє. dubrmrada.rv.ua (uk-ua) . Процитовано 9 листопада 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  35. ↑ а б Сведения о населенных местах Волынской губернии, собранные губернским статистическим комитетом МВД по предписанию Министра внутренних дел от 9 апреля 1859 г., для подготовки издания Полного списка населенных мест Российской Империи. Часть II. — 1859. — С. 651. (рос. дореф.)
  36. ↑ а б Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — С. 192. (рос.)
  37. ↑ Dąbrowica (parafia). www.wolhynia.pl. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 9 листопада 2019. (пол.)

Книги[ред. | ред. код]

Наукові статті[ред. | ред. код]

Мапи[ред. | ред. код]

  • Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.

Література[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Воробин

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Воробин&oldid=42231891