French
DeutschАнтигетьманське повстання (1918) — Вікіпедія
| Антигетьманське повстання | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
 Директорія УНР |  Павло Скоропадський | ||||||||
| Командувачі | |||||||||
.svg){kind=small} С.В.Петлюра Є. М. Коновалець А.А.Мельник П. Ф. Болбочан М. О. Григор'єв Отаман Зелений |  Ф.А. Келлер †Олександр Святополк-Мірський К. А. Прісовський | ||||||||
| Військові сили | |||||||||
| Січові Стрільці. Сірожупанники. Запорізький корпус. Повстанські отамани. | Офіцерські дружини російських монархістів. | ||||||||
Антигетьманське повстання — повстання у листопаді — грудні 1918 року, внаслідок якого в УНР на зміну уряду гетьмана Павла Скоропадського прийшов уряд Директорії Української Народної Республіки.
Передумови[ред. | ред. код]
29 квітня 1918 року відбувся Всеукраїнський з'їзд хліборобів у Києві, на якому одноголосно було проголошено Павла Скоропадського новим гетьманом. Центральна Рада була усунута від влади, а замість УНР було утворено Українську Державу.
Павло Скоропадський у своїй політиці тримався консервативних поглядів. Оскільки політичною опорою гетьмана були великі землевласники, Скоропадський провів деякі реформи, які не були популярними серед українських селян. Недовіра до Скоропадського з боку селян підбурювалась соціал-демократичними (есдеки) та соціал-революційними (есери) партіями, основними діячами яких були Володимир Винниченко та Симон Петлюра.
14 листопада 1918 року гетьман Скоропадський видав «Федеративну Грамоту», в якій ішлося про федерацію в майбутньому з небільшовицькою Росією, проголошено відмову від державної незалежності України. Вона прискорила початок повстання, призвела до швидкого розвитку та поширення кола його учасників.[1] Сам Скоропадський згадував, що він вбачав у майбутній федеративній державі союз, за якого Україна розквітла б, відродила культуру та мову та почала стрімко розвиватись[2].
Перебіг антигетьманського повстання[ред. | ред. код]
13 листопада в Києві відбулось засідання соціалістичних партій України, і було прийняте рішення про утворення Директорії УНР. Розпочалось антигетьманське повстання. 14 листопада члени Директорії прибули до Білої Церкви, яка і стала центром повстання. На той час у Білій Церкві стояв Окремий загін Січових Стрільців (Приблизно 1500 солдатів). Січові Стрільці були опорою всієї Директорії, і підтвердження цього можна знайти у словах її голови Володимира Винниченка:
… але головною нашою силою, на яку я принаймні найбільше рахував, був полк Січових Стрільців, галичан, що стояв у Білій Церкві. Він мав півтори тисячі баґнетів, був зразково дисциплінований і складався з національно свідомого елементу. Цей полк на думку орґанізації, мав би служити ядром повстання, круг якого гуртувались би инчі наші сили…[3]
Однак, все ж таки відчувався брак добре дисциплінованих та озброєних солдатів. Учасники повстання боялись зустрітись із німецькою армією в Києві, частини якої нараховували 200 тисяч солдатів[4]. Розглядався план про видачу зброї населенню Києва, для підтримки повсталих, однак цього все одно було недостатньо. Але, скориставшись тяжкою ситуацією в Німеччині, представники Директорії уклали договір із німецькою армією про нейтралітет[3]. За свідченнями Скоропадського, Директорія схилила на свій бік німців та деякі збільшовичені українські частини, пообіцявши їм землю та дозвіл на пограбування Києва[5].
15 листопада на стінах київських будинків з'явились листівки Директорії, які закликали до всенародного антигетьманського повстання. Перші військові дії між гетьманськими військами та Директорією розпочались 16 листопада, коли Січові Стрільці в м. Біла Церква, роззброїли сотню Державної Варти.
З м.Біла Церква січові стрільці рушили на Київ, але супроти них виступили гетьманські війська. 18 листопада 1918 відбувся бій під Мотовилівкою, в якому заколотники перемогли. Однак на заваді швидкому захопленню Києва стали німецькі війська, що перебували в Україні, а чисельність їх була значною. Німецьке командування заявило Директорії, що не допустить входу її військ до столиці.
Слідом за січовими стрільцями проти гетьмана повстали чорноморці в м.Бердичів, запоріжці в Харківській губернії, сірожупанники в Чернігівській губернії. Фактично більшість наявних збройних сил тодішньої незалежної України підтримала повалення Скоропадського. Його владу захищали лише Сердюцька дивізія та нечисленні загони з колишніх офіцерів старої російської царської армії, які не приховували своїх антиукраїнських поглядів. Офіцерські дружини сформувались у Києві та інших губернських центрах України. Також значна частина гетьманських військ, особливо на півдні України, зразу ж після початку протигетьманського повстання оголосили про приєднання до Добровольчої армії Денікіна та підняли російський трикольоровий прапор замість українського. Це стосувалось в основному частин Херсонського та Катеринославського корпусів.
До повстання також почали приєднуватись селяни, які обирали собі отаманів та «батьків» і різні авантюристи, які бачили в цьому шанс збагатитися. Багато з повсталих селян на чолі зі своїми отаманами, як свідчать багато документальних джерел, притримувалися відверто більшовицьких поглядів. Володимир Винниченко у своїх спогадах писав, що з більшовиками як всередині України, так і в РСФСР були домовленості, що вони допоможуть скинути гетьмана, але буцімто не захоплюватимуть України. Сталося не так.
18 листопада запоріжці зайняли Харків та встановили там владу Директорії, 27-29 листопада влада гетьмана впала в Полтаві, 1 грудня в Житомирі. Також доволі легко встановилася влада Директорії УНР в Подільській губернії. 10 грудня російськоналаштовані вояки 8-го Катеринославського корпусу залишили м.Катеринослав та вирушили до Криму на з'єднання з Добрармією. Катеринослав перейшов під владу УНР. 11 грудня війська Директорії зайняли Одесу. Російські білогвардійці — колишнє командування та частина вояків 3-го Херсонського корпусу військ України — сховалися в порту під захистом військово-морських сил Франції, які прибули в Одесу наприкінці листопада. До середини грудня 1918 р. крім м.Київ, влада гетьмана повсюдно перестала існувати. Командування військ Німеччини, бачачи, що Скоропадський не користується підтримкою населення, домовилося з Директорією про безперешкодний вступ її військ до столиці. 14 грудня 1918 гетьман оголосив своє зречення від влади та під захистом німецьких військ виїхав до Німеччини.
Наслідки[ред. | ред. код]
15 грудня 1918 війська Директорії увійшли до Києва. До влади в Україні знову повернулись діячі УНР. 19 грудня відбувся урочистий в'їзд Директорії до Києва. Відбувся військовий парад. Директорія скасувала всі закони та розпорядження, видані за влади гетьмана. З одного боку, Директорія УНР, поваливши режим гетьмана, усунула від влади російські імперські сили правого спрямування, які хотіли знищення української незалежності. А з другого боку, вона сама не мала достатніх сил, щоб втримати незалежність України вже головним чином від Радянської Росії.
В результаті повстання відбулось очищення збройних сил незалежної України від відверто українофобського елементу. Вони знову, як до гетманського перевороту називалися армія УНР. Проте в них залишилися переважно прості вояки та молодші старшини, тоді як вище та середнє офіцерство перейшло до російських білих на Дон, Крим, Кубань. Одним з наслідків антигетьманського повстання було також і те, що розпочалася війна між Білою Росією і Україною. Російські білогвардійці мали великі сподівання, що гетьманська Україна надасть їм велику матеріальну підтримку, як вона до речі і надавала під час свого існування. А тепер ця можливість зникла. Російські білі не жалкували слів, щоб затаврувати «ізмєнніків» — «петлюрівців». Як до речі, і російські більшовики.
Також в результаті повстання виникла величезна кількість невеликих або й досить значних збройних загонів на чолі зі своїми отаманами, які або лише формально входили до складу армії УНР (наприклад дивізія Григор'єва), або взагалі нікому не підкорялись. Надалі вони зробили багато, щоб скомпроментувати ідею української незалежності різними грабунками та вбивствами, зокрема єврейського населення.
Хронологія[ред. | ред. код]
- 13 листопада 1918 — на засідання соціалістичних партій приймається рішення про утворення Директорії УНР
- 14 листопада 1918 — «Федеративна Грамота» П. П. Скоропадського
- 14 листопада 1918 — Уряд С. Гербеля
- 16 листопада 1918 — Початок очолюваного Директорією УНР повстання проти гетьмана
- 18 листопада 1918 — Захоплення Харківської губернії військами отамана Болбочана
- 18 листопада 1918 — Призначення гр. Келлера командувачем збройними силами Української держави
- 27 листопада 1918 — Захоплення Полтавської губернії військами отамана Болбочана
- 27 листопада 1918 — Призначення кн. Довгорукого командувачем збройними силами Української Держави
- 14 грудня 1918 — Зречення гетьмана П. П. Скоропадського
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бойко О. Д. Протигетьманське повстання 1918 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 44. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ Скоропадський, Павло. Спогади — Київ-Філадельфія, 1995 — Ст. 305
- ↑ а б Винниченко, Володимир. Відродження Нації, Том 3 — Київ-Відень, 1920 рік. — С. 90.
- ↑ Там само. — С. 122—123.
- ↑ Скоропадський, Павло. Спогади — Київ-Філадельфія, 1995 — Ст. 312
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Українська Держава П. Скоропадського. Протигетьманське повстання і відновлення Української Народної Республіки.— Енциклопедія історії України. Том Україна — Українці. Книга 2.— Київ: Наукова думка, 2019.— С. 237—242.
- Бойко О. Д. Протигетьманське повстання 1918 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 44. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Історія Січових Стрільців.: Воєнно-історичний нарис. Київ. «Україна». 1992. — 347с. с.114-156.
- Солуха, Петро. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського (Володимир Винниченко та Микита Шаповал по допомогу до Москви — до Леніна) = Perfidious deal with Moscow against Hetman Pavlo Skoropadsky (describing the clandestine arrangement made by Volodymyr Vinnichenko and Mykyta Shapoval with Lenin) / Петро Солуха.— [Б.м.]: Накладом авт., 1973.— 378, [2] c.: іл.
- Я.Тинченко. Українські збройні сили: березень 1917 р. — листопад 1918. (організація, чисельність, бойові дії). Київ. «Темпора». 2009. — 480с.
Література[ред. | ред. код]
- Скоропадський, Павло. Спогади. — Київ-Філадельфія : АТ "Книга", 1995. — ISBN 5-7702-0845-7.
- Винниченко, Володимир. Відродження Нації. — Київ-Відень : "Дзвін", 1920. — Т. 3. — ISBN 5-319-00839-2.
- Енциклопедія Українознавства / гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк : "Молоде Життя", 1954-1989. — Т. 10. — 4019 с.
- Деникин, Антон. Гетманство и директория на Украине. — Москва-Ленинград, 1930. — (Революция на Украине по мемуарам белых)
- Лукомский, А.С. Противосоветские организации на Украине и начало гетманства. — Берлин, 1922. — (Архив русской революции)
| |||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
