French
DeutschБерегове братство — Вікіпедія
.jpg)
Берегове братство (англ. Brethren of the Coast) або Берегові брати — вільна коаліція піратів і каперів, широко відомих як буканьєри, які діяли в XVII—XVIII століттях в Карибському морі та Мексиканській затоці[1].
Історія[ред. | ред. код]
Берегове братство було синдикатом капітанів з каперськими свідоцтвами, що регулювало відносини всередині спільноти приватирів та їх відносини з зовнішніми учасниками (власниками суден, акціонерами окремих кампаній і т.ін.). Це були в основному приватні моряки торгового флоту протестантського походження, зазвичай англійського та французького походження.
Під час свого розквіту, коли Тридцятилітня війна зруйнувала протестантські громади Франції, Німеччини та Нідерландів, а Англія була втягнута в різноманітні конфлікти, капери цих національностей отримували каперські грамоти для нападів на католицькі французькі та іспанські кораблі та території.
Базуючись головним чином на острові Тортуга біля узбережжя Гаїті та в місті Порт-Роял на острові Ямайка, початкове братство складалось переважно з французьких гугенотів та британськими протестантів, але до їхніх лав приєдналися інші авантюристи різних національностей, включаючи іспанців, і навіть африканські моряки, а також раби -втікачі[2].
Закони[ред. | ред. код]
Відповідно до своєї протестантської спадщини і англійського загального права, Брати керувалися піратськими кодексами поведінки, які сприяли прийняттю законодавчих рішень, ієрархічній командній владі, індивідуальним правам і справедливому розподілу доходів[3]. Його члени розробили усні закони, які сприяли свободі їх власного суспільства[1][2]:
- Не буде упередженого ставлення до національності чи релігії.
- Індивідуальної власності не буде.
- Індивідуальна свобода буде поважатися.
- Не буде жодних зобов'язань чи покарань, і ви можете залишити Братство в будь-який час.
- Жінки до братства не допускаються (йдеться про білих і вільних жінок, тобто жінок, за яких можуть виникнути суперечки між братами, оскільки чорні рабині не враховувалися).
- Постраждалі під час рейдів або інваліди отримають компенсації.
Представники[ред. | ред. код]
Генрі Морган був, мабуть, найвідомішим членом Братів і тим, кому зазвичай приписують кодифікацію організації. Також одним з найвідоміших був Александр Ексквемелін, що став автором одної з перших книжок про карибських буканьєрів та інший ватажок Братства (що був наставником Моргана) – Едвард Мансфілд.
Занепад[ред. | ред. код]
Зростання обсягів рабської праці призвело на Карибських островах до демографічних змін, під час яких більшість прибережного європейського населення і сімей моряків перебрались до материкових колоній майбутніх Сполучених Штатів або до своїх рідних країн. Деякі представники, що були нездатні ефективно конкурувати з рабською працею але мріяли про легке збагачення продовжували підтримувати «Берегове братство» вже як суто злочинну організацію, яка нападала на цивільне судноплавство будь-яких країн. Ця друга ера Братів розпочала епоху піратства та грабіжництва, які вплинули на Карибський басейн, поки соціально-економічні та військові зміни кінця XVIII та початку XIX століття остаточно не призвели до його зникнення.
В популярній культурі[ред. | ред. код]
Вигадана, романтизована версія Берегового братства була показана у фільмах Піратів Карибського моря .
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Estrela, A. (15 січня 2016). Cofradía Hermanos de la Costa. Una organización Pirata. www.nauticalnewstoday.com (ісп.). Процитовано 4 липня 2022.
- ↑ а б Dominicana. Cofradía de los Hermanos de la Costa - EcuRed. www.ecured.cu (ісп.). Процитовано 4 липня 2022.
{{cite web}}: Пропущено|author1=(довідка) - ↑ https://www.solidarity.org/pdf/tortue-fr.pdf
Джерела[ред. | ред. код]
- Peter Christopher Lloyd Kemp. Brethren of the Coast: The British and French Buccaneers of the South Sea. New York: St. Martin, 1960, 1961. (англ.)
- Jennifer Marx. Pirates and Privateers of the Caribbean. Melbourne, Florida: Krieger, 1992. (англ.)
- Maurice Besson. Les frères de la côte, éditions Duchartre et Van Buggenhoudt, Paris, 1900. (фр.)
- Michel Le Bris. D'or de rêves et de sang - L'épopée de la flibuste 1494-1588, Hachette-Pluriel, 2004, Paris, 383 pages, (ISBN 2012792030) (фр.)
- Gilles Lapouge. Les Pirates, Payot, 1987. (фр.)
- Mikhaïl W. Ramseier. La Voile noire : aventuriers des Caraïbes et de l’océan Indien, Favre, 2006, Lausanne, 336 pages, (ISBN 2828909328) (фр.)
- Alexandre Exquemelin. L'histoire des Flibustiers au xviie siècle, Éditions Saurat, 1987, Paris, 280 pages (ISBN 9-782906-337046) (фр.)
