French
DeutschІнтернаціональний Рух Донбасу — Вікіпедія
| Интердвижение Донбасса | |
|---|---|
| Інтернаціональний Рух Донбасу | |
 прапор | |
| Прапор Інтерруху Донбасу | |
| Абревіатура | ІРД |
| Тип | Суспільно-політична організація |
| Засновник | Корнілов Дмитро Володимирович |
| Засновано | 18 листопада 1990 |
| Розпущено | 2003 |
| Мета | Сепаратизм |
| Ідеологія | Регіоналізм, федералізм, сепаратизм, Автономізм, лівий націоналізм, антифашизм і демократичний соціалізм |
| Штаб-квартира | Донецьк |
| Місце діяльності | Донецька область |
| Офіційні мови | Російська |
| Співзасновник | Дмитро Корнілов |
| Співзасновник | Володимир Корнілов |
| Співзасновник | Чепик Сергій |
 Інтернаціональний Рух Донбасу у Вікісховищі | |
Інтернаціональний Рух Донбасу — суспільно-політична організація сепаратистського спрямування на території України.
Історія[ред. | ред. код]
Інтернаціональний рух Донбасу був створений наприкінці існування СРСР за аналогією із створеними в прибалтійських радянських республіках подібним організаціям (Інтернаціональний рух трудящих Естонської РСР[ru], Інтернаціональний рух трудящих Латвійської РСР[ru])[1] За інформацією колишнього генерала КДБ Калугіна такі рухи були створені КДБ СРСР на противагу новонароджуваним національним рухам, зокрема Народному фронту Естонії, Народному фронту Латвії, Народному руху України та ін. Однак на Донбасі, на відміну від прибалтійських республік, цей рух був малочисельним і підтримувався, переважно, маргіналами.[1]
Ще через місяць, 18 листопада 1990 року, відбулася установча конференція, на якій юридично було оформлено створення організації, названої Інтернаціональний Рух Донбасу (ІРД). На установчій конференції ІРД були присутні близько сотні людей. Вони представляли кілька міст Донецької області. Крім представників обласного центру, приїхали делегати з Макіївки, Єнакієвого, Ясинуватої, Красного Лиману, та деяких інших місць. Напередодні конференції відбулася невелика дискусія з питання назви майбутньої організації: думки розділилися між прихильниками найменувань «Інтернаціональний Фронт Донбасу» і «Інтернаціональний Рух Донбасу». Зупинилися все ж на назві «Інтернаціональний Рух Донбасу».[2] Тоді ж була обрана Центральна Рада ІРД, до якого увійшли Дмитро Корнілов, Віталій Заблоцький, Віталій Хомутов, Ольга Маринцова, Володимир Корнілов, Євген Маслов та Ігор Сичов. Незабаром визнаним лідером ІРД став Дмитро Корнілов, один з найвідоміших українофобських ідеологів Донбасу того часу.[3][4] [неавторитетне джерело] Дмитро Корнілов помер у січні 2002 року. На посаді голови ІРД його ще у 1995 р. змінив Сергій Чепик, активність ІРД поступово зійшла нанівець.
На початку 1990-х років одним із лідерів організації був Юрій Гримчак[5].
Діяльність[ред. | ред. код]
До проголошення незалежності України одним з напрямків діяльності ІРД стала боротьба за збереження СРСР.
Символіка[ред. | ред. код]
.svg)
Цікаво відзначити, що міфічний прапор ДКР був створений ІРД. Саме соратники ІРД створили червоно-синьо-чорний триколор, додавши до прапора радянської України чорну смугу, що символізує вугілля Донбасу[джерело?]. Це була своєрідна відповідь донецьких сепаратистів на поширення синьо-жовтого та червоно-чорного прапорів прихильників відділення УРСР. Широка публіка вперше побачила прапор руху 8 жовтня 1991 на мітингу в обласному центрі.[6][7][8]
Див. також[ред. | ред. код]
- Донецька республіка (організація)
- Партія праці (Україна)
- Слов'янська партія
- Донбаська Русь
- Незалежна профспілка гірників СРСР
- Незалежна профспілка гірників України
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б История развития сепаратизма в Донецкой области. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 5 січня 2016.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 28 липня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Бунтовский С. Ю. История Донбасса стр 198
- ↑ [14] ЦДАГО України, ф.1, оп. 32, спр. 2907. — 166 арк.
- ↑ Колишній соціаліст та друг Генпрокурора Луценка. 10 фактів із життя Юрія Гримчака. espreso.tv. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 20 серпня 2019.
- ↑ Бунтовский С. Ю. История Донбасса 199
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 28 липня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 28 липня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела[ред. | ред. код]
- Александр Чаленко. 25 лет Интердвижению Донбасса. Вспоминает Владимир Корнилов [Архівовано 22 березня 2020 у Wayback Machine.]. Украина.ру. 18.11.2015
- Интердвижение Донбасса: у истоков нашей борьбы [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.]. «Газеты ДНР» © by Министерство информации ДНР (Донецкое время). 2019-11-13
- Донбасс в период Перестройки [Архівовано 30 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Россия: партии, ассоциации, союзы, клубы, Том 3 В. Н. Березовский, Н. И. Кротов, В. В. Чистяков, Российско-американский университет, Информационное агентство «РАУ-Пресс», Институт массовых политических движений «РАУ-Пресс», 1992
- Бунтовский С. Ю. История Донбасса: научно-популярное издание / С. Ю. Бунтовский. — Донецк: «Донбасская Русь», 2015—402 с
- Пятилетка без плана Andreas Wittkowsky Izd-vo Sfera, 1998 — Всего сторінок: 240