Dummy — Вікіпедія
Dummy | |||||
---|---|---|---|---|---|
Студійний альбом | |||||
Виконавець | Portishead | ||||
Дата випуску | 22 серпня 1994 | ||||
Записаний | 1993-1994 | ||||
Жанр | Трип-хоп | ||||
Тривалість | 45:29 | ||||
Мова | англійська | ||||
Студія звукозапису | State of Art and Coach House Studios (Бристоль) | ||||
Лейбл | Go! Discs London | ||||
Продюсер | Portishead, Адріан Атлі | ||||
Хронологія Portishead | |||||
| |||||
Сингли з Dummy | |||||
| |||||
Dummy — дебютний студійний альбом англійського гурту електронної музики Portishead, випущений 22 серпня 1994 року лейблом Go! Beat.[1]
Альбом отримав схвальні відгуки критиків і здобув музичну премію Mercury Music Prize 1995 року. Йому часто приписують популяризацію жанру трип-хоп, і його часто згадують у списках найкращих альбомів 1990-х років. У лютому 2019 року Dummy став потрійно платиновим у Великій Британії,[2] а станом на вересень 2020 року було продано 920 000 копій у Великій Британії.[3] До 2008 року альбом розійшовся накладом у 3,6 мільйона копій по всьому світу.[4]
Джефф Барроу та Бет Гіббонс познайомилися під час навчання на курсах Enterprise Allowance у лютому 1991.[5] Вони почали записувати свої перші ідеї для пісень на кухні Нене Черрі в Лондоні, в той час як Барроу був найнятий її чоловіком Кемероном МакВеєм для роботи над її другим альбомом Homebrew.[6] У Бристолі вони записувалися на студії Coach House Studios. Першою піснею, яку вони закінчили для альбому, була «It Could Be Sweet» у 1991 році.[5] Адріан Атлі познайомився з Барроу під час запису в Coach House Studios, почув їхній перший записаний трек «It Could Be Sweet» і почав обмінюватися ідеями щодо музики. Барроу навчив Атлі семплуванню, а Атлі познайомив гурт з незвичними звуками, такими як цимбали та терменвокс, що призвело до «злиття ідей».[6] За словами Барроу, «це було схоже на те, як загорілася лампочка», коли Атлі приєднався до них, і вони зрозуміли, що можуть робити власні семпли, яких не було на інших записах, і створили одне з найхарактерніших звучань десятиліття.[5]
При створенні альбому було використано низку хіп-хоп технік, таких як семплінг, скретч і створення петель.[7] Альбом не був записаний у цифровому форматі. Вони семплювали музику з інших записів, але також записували власну оригінальну музику, яку потім записували на вінілові платівки перед тим, як маніпулювати ними на деках для семплювання.[8][9] Для того, щоб створити вінтажний звук, Барроу сказав, що вони зіпсували вінілові платівки, які вони записали, «поклавши їх на підлогу студії і ходячи по них, використовуючи їх як скейтборд», а також вони записували звук через зламаний підсилювач.[7] Для треку «Sour Times» в альбомі використані семпли Лало Шифріна «The Danube Incident» та Smokey Brooks (Henry Brooks, Otis Turner) «Spin It Jig»; для «Strangers» — Weather Report (Вейн Шортер) «Elegant People»; для «Wandering Star» — «Magic Mountain» гуту War; для «Biscuit» — «I'll Never Fall in Love Again» Джонні Рея; для «Glory Box» — «Ike's Rap II» Айзека Гейза.
Dummy вийшов у серпні 1994 року. Він допоміг закріпити репутацію Бристоля як столиці трип-хопу — жанру, що зароджувався і який тоді часто називали просто «бристольським саундом».
На обкладинці альбому — фотографія вокалістки Бет Гіббонс з короткометражного фільму To Kill a Dead Man, до якого гурт створив саундтрек, що приніс йому контракт на запис.
Першою піснею, випущеною з альбому, стала «Numb». З альбому було випущено ще два сингли: «Glory Box», який досяг 13 місця в британському хіт-параді синглів;[10] і «Sour Times», який був випущений до «Glory Box», але перевиданий після успіху «Glory Box», також досягнувши 13 місця при перевиданні у 1995 році.[10] Успіх обох синглів сприяв продажу альбому, який зрештою досяг другого місця в UK Albums Chart. «Sour Times» мав помірний успіх у США, досягнувши пікових позицій на п'ятому і 53-му рядках чартів Billboard Alternative Songs і Hot 100 відповідно у лютому 1995 року.[11][12] 3 грудня 2008 року Universal Music Japan випустила Dummy і Portishead у вигляді лімітованих версій на SHM-CD.
Треки «Roads» та «Strangers» були використані в саундтреку до фільму Nadja.[13]
Професійні огляди | |
---|---|
Оцінки оглядів | |
Джерело | Рейтинг |
AllMusic | [14] |
Chicago Tribune | [15] |
Entertainment Weekly | A−[16] |
Knoxville News Sentinel | [17] |
Los Angeles Times | [18] |
NME | 9/10[19] |
Orlando Sentinel | [20] |
Pitchfork | 9.5/10[21] |
Q | [22] |
Rolling Stone | [23] |
The Rolling Stone Album Guide | [24] |
Після релізу Dummy отримав загальне визнання критиків. NME підвів підсумок альбому, написавши: «Це, без сумніву, піднесений дебютний альбом. Але дуже, дуже сумний». «З одного боку, його млявий повільний блюз явно займає схожу територію з однодумцями Massive Attack і всією великою сім'єю бристольського хіп-хопу. Але з іншого — це авангардні ембієнтні місячні пейзажі люто експериментального характеру». Рецензія підсумовує: «Пост-ембієнтний, позачасовий органічний блюз Portishead, ймовірно, занадто лівий, інтроспективний і відверто бристольський, щоб завоювати короткочасну славу якоїсь Next Big Thing. Але згадайте, якими радикальними для свого часу були Blue Lines, Ambient Works і Debut, і обов'язково послухайте цей альбом, який не можна пропустити.»[19] Melody Maker заявив, що гурт «був безперечно найкласнішою, найкрутішою річчю, що з'явилася в країні за останні роки … Dummy, їхній дебютний альбом, бере ідеально стриманий блюз, фанк і реп/хіп-хоп, бере все це в дужки з урбаністичним гнівом, а потім пробирає до кісток». Рецензія описує запис як «музичний нуар для ще не знятого фільму, ідеальна, вершкова суміш крижаного холоду та інфра-тепла, яка є відчайдушною, спустошеною і керованою величезним емоційним голодом, але в той же час теплою і довірливою… Більшість з нас все життя безнадійно коливається між емоційною боязкістю та нестриманістю, і Dummy чудово позначає цю територію».[25] Тім Марш з Select писав: «Змішуючи хіп-хоп, блюз, джаз, даб і саундтреки в стилі Джона Баррі з гострими текстами та валіумним вокалом Бет Гіббонс, це лаунж-музика для мистецьких шизоїдів».[26]
Q описав Dummy як «можливо, найприголомшливіший дебютний альбом року» і проголосив, що «тендітний, як у горобця, вокал співачки і майстерність Барроу у виконанні чутливих до джазу соул/хіп-хоп грувів і майже забутого мистецтва скретчингу — це захоплююче поєднання».[22] Mojo писав, що «Portishead грають музику для ранньої вечірки на знімальному майданчику Третьої людини. У них також немає нічого кітчевого … Голос Бет Гіббонс має непідробний холод, а фонові звукові пейзажі Джеффа Барроу гідні Лало Шиффріна і Неллі Хупера».[27] Rolling Stone писав: «З магнітофонних петель і живих струн, рифів Fender Rhodes і ангельського співу ці англійські диверсанти конструюють трешовий готичний хіп-хоп… Напористі ритми та химерний продакшн не дають Portishead загрузнути в якомусь затишному ретро-груві. Замість цього їм вдається ще одне — дуже розумне — відродження крутості».[23]
За версією Pazz & Jop, що опитує відомих американських критиків по всій країні, Dummy був визнаний 14-м найкращим альбомом 1994 року.[28] Керівник опитування Роберт Крістгау, однак, залишився відносно прохолодним, виділивши «Sour Times» і «Wandering Star», коротко оцінивши альбом в цілому як «Sade для Андроїдів».[29]
Ретроспективні огляди альбому високо оцінили його. AllMusic писав: «Дебютний альбом Portishead — це блискучий, напрочуд природний синтез клаустрофобних шпигунських саундтреків, похмурих брейкбітів, натхненних любов'ю фронтмена Джеффа Барроу до хіп-хопу, і вокалістки (Бет Гіббонс) у класичному образі сповідальної співачки/автора пісень… Краще, ніж будь-який альбом до нього, Dummy об'єднав точні постановки танцювального світу з поп-ознаками, такими як чудове написання пісень та чудове вокальне виконання.»[14] Огляд BBC Music у 2015 році назвав його «просто одним з найкращих дебютних альбомів 1990-х» і сказав, що «складові, що складають більшу частину цієї колекції, легко простежуються — назад до дабу, до соулу та особливо до хіп-хопу; безліч скретч-ефектів, петель та семплів … Але саме те, як ці частини поєднуються разом, робить Dummy особливим донині … Наслідувачі приходили і йшли, але жоден гурт не відтворив тривожну пишність, створеної тут, окрім самих Portishead.»[30] Пишучи для Pitchfork у 2017 році, Філіп Шерберн підсумував, що «дебютний альбом Portishead 1994 року — це шедевр давнбіту і відчаю. Вони винайшли свій власний вид віртуозності, який охоплює музику, технології та ауру».[21]
# | Назва | Тривалість |
---|---|---|
1. | «Mysterons» | 5:02 |
2. | «Sour Times» | 4:11 |
3. | «Strangers» | 3:55 |
4. | «It Could Be Sweet» | 4:16 |
5. | «Wandering Star» | 4:51 |
6. | «It's a Fire» (тільки на CD-версії) | 3:48 |
7. | «Numb» | 3:54 |
8. | «Roads» | 5:02 |
9. | «Pedestal» | 3:39 |
10. | «Biscuit» | 5:01 |
11. | «Glory Box» | 5:06 |
Бонус-треки канадського видання | ||
---|---|---|
# | Назва | Тривалість |
12. | «Sour Sour Times» | 4:01 |
Portishead
- Бет Гіббонс – вокал, продакшн
- Джефф Барроу – родес-піано (1, 3, 4, 10), ударні (6, 7), програмування (2, 5, 7–9, 11), аранжування струнних (8), продакшн
- Адріан Атлі – гітара (1–3, 5, 8, 11), бас-гітара (6, 7, 8, 9), терменвокс (1), орган Гаммонда (11), аранжування струнних (8), продакшн
Сесійні музиканти
- Клайв Дімер – ударні (1, 3, 5, 7, 8, 9, 10)
- Гарі Болдуін – орган Гаммонда (5, 6, 7)
- Ніл Солман – родес-піано (2, 8), орган Гаммонда (2)
- Річард Ньюелл – програмування ударних (4)
- Енді Хейг – труба (9)
- Дейв Макдональд — носова флейта (track 8)
- Strings Unlimited – струнні (8)
Технічний персонал
- Дейв Макдональд – звукорежисер
Використані семпли
- Джонні Рей – «I'll Never Fall in Love Again» у «Biscuit»
- Айзек Гейз – «Ike's Rap II» у «Glory Box»
- Лало Шифрін – «The Danube Incident» у «Sour Times»
- Смокі Брукс – «Spin It Jig» у «Sour Times»
- Weather Report – «Elegant People» у «Strangers»
- War – «Magic Mountain» у «Wandering Star»
- ↑ Album Releases. Music Week. 20 серпня 1994. с. 26.
- ↑ Portishead, BPI
- ↑ Copsey, Rob (22 вересня 2020). Mercury Prize: The best-selling winning albums. Official Charts Company. Процитовано 2023-12-3=03.
- ↑ McLean, Craig (12 квітня 2008). Portishead: back on the beat. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 6 травня 2009. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ а б в Portishead: Dummy. The Mojo Collection: The Ultimate Music Companion. Canongate Books. 2007. с. 610. ISBN 978-1841959733.
- ↑ а б Rogers, Jude (24 серпня 2019). 'Dummy wasn't a chillout album. Portishead had more in common with Nirvana'. The Observer.
- ↑ а б Weingarten, Christopher R. (22 серпня 2019). Portishead's 'Dummy' Is 25. The Band Asks That You Play It Loud. The New York Times.
- ↑ Fitzpatrick, Rob (26 червня 2013). The Roots Of... Portishead. NME.
- ↑ Cataldo, Jennie (22 серпня 2019). Portishead's 'Dummy,' 25 years later. Public Radio International.
- ↑ а б Portishead. Official Charts Company. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Portishead Chart History (Alternative Songs). Billboard. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Portishead Chart History (Hot 100). Billboard. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Wheaton, R. J. (2011). Dummy. 33⅓. ISBN 978-1-44115-582-5.
- ↑ а б Bush, John. Dummy – Portishead. AllMusic. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Kot, Greg (12 січня 1995). Melancholy, Baby. Chicago Tribune. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Mirkin, Steven (18 листопада 1994). Dummy. Entertainment Weekly. с. 108. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Campbell, Chuck (27 January 1995). «Brownstone Effort Muddied By Producers». Knoxville News Sentinel.
- ↑ Ali, Lorraine (2 лютого 1995). Portishead, 'Dummy,' Go Discs/London. Los Angeles Times. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ а б Dalton, Stephen (13 серпня 1994). Portishead – Dummy. NME. с. 44. Архів оригіналу за 23 червня 2000. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Gettelman, Parry (11 листопада 1994). Portishead. Dummy. Orlando Sentinel.
- ↑ а б Sherburne, Phillip (23 квітня 2017). Portishead: Dummy. Pitchfork. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ а б Aston, Martin (October 1994). Portishead: Dummy. Q. № 97. с. 125.
- ↑ а б Evans, Paul (9 березня 1995). Dummy. Rolling Stone. № 703. с. 66. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Berger, Arion (2004). Portishead. У Brackett, Nathan; Hoard, Christian (ред.). The New Rolling Stone Album Guide (вид. 4th). Simon & Schuster. с. 646. ISBN 0-7432-0169-8.
- ↑ O'Connell, Sharon (3 вересня 1994). Portishead: Dummy. Melody Maker. с. 45.
- ↑ Marsh, Tim (September 1994). Portishead: Dummy. Select (51): 96.
- ↑ Thompson, Ben (September 1994). Portishead: Dummy. Mojo. № 10. с. 112—13.
- ↑ The 1994 Pazz & Jop Critics Poll. The Village Voice. 28 лютого 1995. Процитовано 3 грудня 2023 — через robertchristgau.com.
- ↑ Christgau, Robert (11 квітня 1995). Consumer Guide. The Village Voice. Процитовано 3 грудня 2023 — через robertchristgau.com.
- ↑ Diver, Mike (2010). Review of Portishead – Dummy. BBC Music. Процитовано 3 грудня 2023.