150-та стрілецька дивізія (СРСР) — Вікіпедія

150-та стрілецька дивізія
150-я стрелковая дивизия
На службі	17 вересня 1939 — червень 1942 23 липня 1942 — 19 квітня 1943 17 вересня 1943 — грудень 1946
Країна	СРСР
Вид	РСЧА
Тип	стрілецька дивізія
Роль	піхота, сухопутні війська
Війни/битви	Радянське вторгнення до Польщі Третя радянсько-фінська війна * Битва за Тайпале Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР Німецько-радянська війна Операція «Мюнхен» Тирасполь-Мелітопольська операція Перша Донбаська операція Перша Ростовська операція Барвінково-Лозовська операція Друга битва за Харків Ржевсько-Вяземська операція Великолуцька операція Битва за Берлін
Нагороди
Почесні найменування	«Ідрицька»[1], «Берлінська»
Командування
Визначні командувачі	Шатілов Василь Митрофанович

150-та стрілецька дивізія (150 сд) (рос. 150-я стрелковая дивизия) — військове з'єднання, стрілецька дивізія сухопутних військ Червоної армії, що існувала з 1939 до 1946 року. 150-та стрілецька дивізія формувалася у складі Червоної армії тричі. Брала участь у вторгненні до Західної Білорусі, у Зимовій війні, вторгненні до Бессарабії та Північної Буковини та німецько-радянської війни.

Історія з'єднання[ред. | ред. код]

1-ше формування[ред. | ред. код]

150-та стрілецька дивізія формувалася у складі Червоної армії тричі. Вперше 150-та стрілецька дивізія була сформована у вересні 1939 року в Білоруському військовому окрузі в Новозибкові. Брала активну участь у вторгненні радянських військ до Польщі. У вересні-жовтні 1939 року 150-та сд 3-ї армії окупувала Західну Білорусію. У грудні 1939 — березні 1940 року 150 сд брала участь у радянсько-фінській війні, діяла на крайньому правому фланзі 7-ї армії, а потім 13-ї, билася в районі Тайпале на Карельському перешийку. 7-14 квітня 1940 року дивізію перекинули залізницею до Білорусі. У червні-липні 1940 року 150-та стрілецька дивізія брала участь у вторгненні до Бессарабії.

На червень 1941 року дивізія перебувала в Одеському військовому окрузі, в самій Одесі і на Дністрі. З початком війни разом з 74-ю дивізією входила до 48-го стрілецького корпусу 9-ї армії Південного фронту. 150-та сд з боями відходила на схід, билася під Каховкою, обороняла Ростов-на-Дону.

На початку січня 1942 року 150 сд узяла участь у Барвінково-Лозівській операції. 16 травня 1942 року під час невдалої Харківської операції дивізія прорвала ворожу оборону на 7-10 км, але після німецького контрудару потрапила в оточення і була повністю знищена. Наприкінці червня 150 сд першого формування було розформовано як знищену в «Харківському мішку».

2-ге формування[ред. | ред. код]

150-та стрілецька дивізія 2-го формування з'явилася 23 липня 1942 року на станції Юрга (нині Кузбас) на базі 1-ї Сталінської стрілецької дивізії добровольців-сибіряків (у складі 1-го Новосибірського, 2-го Кузбаського, 3-го Кемеровського стрілецьких полків, 4-го Томського артполку, Прокоп'ївського навчального батальйону та Наримської снайперської роти), сформованої в липні 1942 року. Особовий склад дивізії переважно набирався зі спецпереселенців і робітників кузбаських підприємств.

Восени 1942 року 150-ту стрілецьку Новосибірську дивізію перекинули в Підмосков'я, і з 23 листопада вона взяла участь у боях. Наприкінці листопада дивізія почала бої за місто Білий Калінінської області, намагаючись прорвати сильно укріплені німецькі позиції на цьому напрямку. Дивізія зазнала під час штурмів величезних втрат, а після німецького контрудару 7-8 грудня частина її потрапила в оточення, з якого вийшла тільки 15 грудня. Після втрати близько 60 % особового складу дивізія була відведена на відновлення боєздатності.

15 січня 1943 року дивізія знову вступила в бій під Великими Луками, знищивши спробу прориву німців до оточеного гарнізону міста.

За бойові заслуги 19 квітня 1943 року 150-ту стрілецьку Новосибірську дивізію було перетворено на 22-гу гвардійську стрілецьку дивізію (2-го формування). Порядковий номер вивільнився через переформування 22-ї гв. сд (1-го формування) на 2-й гвардійський механізований корпус.

3-тє формування[ред. | ред. код]

Третє формування дивізії відбулося 17 вересня 1943 року в районі Старої Русси в 34-ій армії на базі 127-ї, 144-ї та 151-ї окремих стрілецьких бригад. Дивізія увійшла до складу 96-го стрілецького корпусу і прикривала Ільменський і Старо-Русський напрямок Північно-Західного фронту.

11 листопада 1943 року ешелонами дивізію перекинули у Великі Луки, де включили до складу 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту. Пізніше дивізію було передано до 3-ї ударної армії.

10 липня 1944 року 150-та сд брала участь у Режицько-Двінській фронтовій наступальній операції. Дивізія звільнила до 600 населених пунктів, зокрема Ідрицу, Себеж (у сучасній Псковській області), Пасієне, Кауната, Марцієна (Латвійська РСР).

Наказом Верховного Головнокомандувача № 0208 23 липня 1944 року за оволодіння м. Ідриця (Псковська область) дивізія отримала почесне найменування «Ідрицька».

26 квітня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за зразкове виконання завдань командування в боях під Штаргардом і оволодіння містами Бервальде, Темпельбург, Фалькенбург, Драмбург, Вангерін, Лабес, Фраєєнвальде, Шіфельбайн, Регенвальде, Керлін 150-та сд була удостоєна ордена Кутузова II ступеня.

22 квітня 1945 року під час штурму Берліна дивізія прийняла від Військової Ради 3-ї ударної армії прапор № 5, один із дев'яти спеціальних прапорів, призначених для встановлення над рейхстагом. Під час бою за Рейхстаг штурмовий прапор 150-ї дивізії був встановлений над головним входом у будівлю лейтенантом Рахімжаном Кошкарбаєвим і рядовим Григорієм Булатовим. Надалі подібні прапори були встановлені в різних частинах будівлі, зокрема Прапор Перемоги, встановлений на куполі Рейхстагу воїнами 756-го стрілецького полку дивізії: Олексієм Берестом, Михайлом Єгоровим і Мелітоном Кантарія.

Після закінчення німецько-радянської війни дивізія увійшла до складу Групи радянських окупаційних військ у Німеччині. У грудні 1946 року дивізію було розформовано.

Командування[ред. | ред. код]

Командири[ред. | ред. код]

1-ше формування

• полковник Князьков Сергій Олексійович (19 серпня 1939 — 12 лютого 1940)
• комбриг Пастревич Олександр Іванович (15 лютого 1940 — січень 1941)
• генерал-майор Хорун Йосип Іванович (17 січня — 26 жовтня 1941)
• генерал-майор Єгоров Данило Григорович (27 жовтня 1941 — червень 1942)

2-ге формування

• полковник Гузь Микола Олімпійович (23 липня 1942 — 19 квітня 1943)

3-тє формування

• полковник Яковлєв Леонід Васильович (8 вересня 1943 — 26 квітня 1944)
• полковник, з 2 листопада 1944 року генерал-майор Шатілов Василь Митрофанович (1 травня 1944 — грудень 1946)

Підпорядкованість[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

• 5-та Херсонська стрілецька дивізія Армії УНР
• 52-й стрілецький корпус (СРСР)
• 5-та піхотна дивізія (Велика Британія)
• 4-та піхотна дивізія (Франція)
• 150-та мотострілецька дивізія (РФ)
• 150-та навчально-польова дивізія (Третій Рейх)

Коментарі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• 150 стрелковая дивизия I формирование(рос.)
• Историческая справка о 150-й стрелковой дивизии РККА (3-го формирования)(рос.)

Література[ред. | ред. код]

• Феськов В. И., Калашников К. А., Голиков В. И. Глава 2. Стрелковые и воздушно-десантные войска, укрепленные районы Красной Армии в годы Великой Отечественной войны // Красная Армия в победах и поражениях 1941—1945 гг.. — Томск: Издательство Томского университета, 2003. — С. 79. — 619 с. — ISBN 5-7511-1624-0.